Ухвала суду № 139028936, 13.08.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/5942/26

Провадження № 1-кп/303/430/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої ОСОБА_5 ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72025071010000037 від 23.09.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72025071010000037 від 23.09.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

12.08.2026 до суду надійшло клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна, яке мотивоване наступним.

Так, під час досудового розслідування сторона обвинувачення зверталась до слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області з клопотанням про арешт майна ОСОБА_4 . Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2026 року (справа N?304/13/26) у задоволенні клопотання відмовлено з мотивів відсутності у слідчого судді повноважень на здійснення судового контролю після направлення обвинувального акта до суду.

Суд у своїй ухвалі зазначив, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування завершується з моменту направлення обвинувального акта до суду, а з цього моменту повноваження слідчого судді щодо судового контролю у цьому провадженні припиняються. Разом із тим, суд не розглядав питання арешту по суті і не встановлював відсутності підстав для нього ухвала прийнята виключно з процесуальних підстав неналежної юрисдикції.

Таким чином, відмова слідчого судді є підтвердженням того, що саме Мукачівський міськрайонний суд (суд, до якого надійшов обвинувальний акт), є належним суб`єктом для вирішення питання про арешт майна відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України на стадії судового провадження.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді в.о. директора КНП «Обласна дитяча лікарня» Закарпатської обласної ради (далі КНП «ОДЛ» ЗОР), у червні-грудні 2025 року, за попередньою змовою зі ОСОБА_5 та іншими особами, організував штучне завищення вартості предмета закупівлі. За результатами закупівлі N?UA-2025-06-13-011749-а укладено договір N?236 від 24.09.2025 з ТОВ «Укрмедресурс» (ЄДРПОУ 31519691) на постачання комп`ютерного томографа «Phillips Incisive CT Plus» кат. N?728144 за ціною 31 820 000,00 грн., що фінансувалась грантовими коштами ЄС (21 164 000,00 грн.) та коштами місцевого бюджету (10 656 000,00 грн.).

Відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи N?2511/02 від 30.12.2025 та висновку судово-економічної експертизи N?CE-19/107-26/3248-ЕК від 06.04.2026 ринкова вартість поставленого обладнання на дату договору становить 26 996 673,10 грн. Завищення ціни складає 4 823 362,90 грн.

Обґрунтованість пред?явленого обвинувачення підтверджується сукупністю зібраних доказів, зокрема: договором N?236 від 24.09.2025 та платіжними інструкціями N?6934 від 27.11.2025 і N?7394 від 19.02.2026 на загальну суму 31 820 000,00 грн.; актом прийому-передачі від 04.11.2025 (12 позицій обладнання, у т.ч. принтер та інжектор без сертифікатів відповідності) та актом вводу в експлуатацію від 30.12.2025 (лише 2 позиції); висновками двох незалежних судових експертиз, які встановили ринкову вартість обладнання; протоколами огляду Prozorro від 16-17.06.2026, що зафіксували координацію між трьома «конкуруючими» учасниками: розбіжність цінових пропозицій менше 0,5%, ідентичні номери вихідних листів, збіги шрифтів і структури документів.

Санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає обов?язкову конфіскацію майна. Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК арешт накладається на майно обвинуваченого за наявності достатніх підстав вважати, що суд може призначити покарання у виді конфіскації майна. Така підстава наявна, оскільки ч. 5 ст. 191 КК відносить конфіскацію до обов?язкових елементів покарання. Без попереднього арешту майна конфіскація стане практично неможливою, оскільки обвинувачений знає про обвинувачення і може передати майно третім особам у будь-який момент.

Прокурором ОСОБА_11 в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради подано цивільний позов про стягнення майнової шкоди в розмірі 4 823 362,90 грн. (справа N?303/5942/26). Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК вартість майна, що арештовується з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною розміру шкоди. Встановлено, що ринкова вартість майна ОСОБА_4 є меншою за суму цивільного позову (деталі у п. 4 цього клопотання), що підтверджує обґрунтованість арешту всього виявленого майна. Обидві підстави є самостійними і незалежними: навіть якщо суд з якихось причин не застосує конфіскацію як вид покарання, арешт залишається необхідним для забезпечення відшкодування шкоди за цивільним позовом, і навпаки.

Майно, на яке пропонується накласти арешт відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКІП НОМЕР_1 , перебувають такі об?єкти нерухомого майна: Об?єкт 1: тип об?єкта: земельна ділянка; реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2735126721104; кадастровий номер: 2110400000:01:013:0045; площа: 0,06 га; форма власності: приватна. Об?єкт 2: тип об?єкта: квартира; реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 317368321104; адреса: АДРЕСА_1 ; загальна площа: 54,4 кв.м., житлова площа: 31,6 кв.м.; форма власності: приватна.

ОСОБА_4 обізнаний про кримінальне провадження, про пред?явлене обвинувачення та про факт направлення обвинувального акта до суду. Він продовжує обіймати посаду в.о. директора КНП «ОДЛ» ЗОР, має доступ до правової допомоги та може оперативно вчинити правочини щодо відчуження належного йому майна на користь третіх осіб, що унеможливить виконання судового рішення про конфіскацію або задоволення цивільного позову.

Про наявність у ОСОБА_4 мотивації до активних дій з приховування активів свідчить такий конкретний факт: 02 липня 2026 року ОСОБА_4 особисто підписав офіційний лист КНП N?1366/14, яким від імені підприємства заперечив наявність будь-якої шкоди від власних злочинних дій та відмовив у визнанні КНП потерпілим у кримінальному провадженні. Тобто після повідомлення про підозру він не лише усвідомлює свій процесуальний статус, а й активно вживає заходів для протидії відшкодуванню шкоди що прямо підтверджує ризик відчуження майна.

Враховуючи вищезазначене прокурор просив накласти арешт шляхом позбавлення права на відчуження та розпорядження на об?єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП НОМЕР_1 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та забезпечення цивільного позову на суму 4 823 362,90 грн., а саме:

- земельну ділянку: реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2735126721104, кадастровий номер 2110400000:01:013:0045, площею 0,06 га, форма власності приватна;

- квартиру: реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 317368321104, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,4 кв.м., житловою площею 31,6 кв.м., форма власності приватна.

13.08.2026 захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_6 подав заперечення на клопотання про арешт майна, у якому зазначив наступне.

Ознайомившись із вказаним клопотанням, сторона захисту вважає, що викладені у ньому вимоги про накладення арешту на належні ОСОБА_12 на земельну ділянку та квартиру, є необґрунтованими, такими, що суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства, а тому не можуть бути задоволені.

Тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном можливе внаслідок арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження (ч. 1 ст.170 КПК України).

Звертає увагу, що минуло майже півтора місяці з дня закінчення досудового розслідування та направлення обвинувального акту до суду, та майже 2 місяці з часу повідомлення про підозру.

Увесь цей час ОСОБА_12 користувався правовою допомогою, був директором закладу охорони здоров?я та усвідомлював факт притягнення до кримінальної відповідальності, проте, не те, що оперативно не вчинив правочини на користь третіх осіб, а навіть не мав подібного бажання.

Навіть станом на 12.08.2026 указане майно перебуває у власності ОСОБА_4 , про що свідчить витяг.

Враховуючи зазначені обстави просив відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.

Прокурор у судовому засідання клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, що викладені у ньому.

ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечили щодо поданого клопотання про арешт майна посилаючись на мотиви викладені у поданому письмовому запереченні на клопотання.

Інші учасники судового провадження також висловили заперечення щодо клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Дослідивши клопотання прокурора, додані до нього матеріали, матеріали кримінального провадження в частині, необхідній для вирішення порушеного питання, заслухавши думку учасників судового провадження та оцінивши наведені сторонами доводи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру, а також з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

За змістом ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

При вирішенні питання про арешт майна суд, відповідно до ст. 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри чи обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також наслідки арешту майна для інших осіб.

Таким чином, вирішуючи питання про накладення арешту, суд має встановити наявність передбаченої законом правової підстави для такого заходу забезпечення кримінального провадження, а також оцінити співмірність відповідного обмеження права власності із завданнями кримінального провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Згідно з санкцією ч. 5 ст. 191 КК України за вчинення вказаного кримінального правопорушення передбачено позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Отже, з огляду на характер пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення та передбачену законом санкцію, існує передбачена ч. 3 ст. 170 КПК України правова підстава для арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

При цьому суд враховує, що на цій стадії кримінального провадження питання винуватості ОСОБА_4 не вирішується, а відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Водночас для вирішення питання про арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації суд не вирішує питання про доведеність вини обвинуваченого по суті пред`явленого обвинувачення, а перевіряє наявність достатніх правових та фактичних підстав для застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження.

Судом також враховано, що обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення сторона обвинувачення пов`язує, зокрема, з результатами проведених у кримінальному провадженні судових експертиз, якими встановлено різницю між фактичною вартістю поставленого обладнання та його вартістю за укладеним договором, а також з іншими доказами, зазначеними прокурором у клопотанні.

При цьому суд не надає зазначеним доказам остаточної оцінки щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 , оскільки така оцінка має бути здійснена судом під час розгляду кримінального провадження по суті з дотриманням вимог ст.ст. 22, 23, 94 КПК України.

Разом з тим сукупність наведених прокурором даних на цьому етапі є достатньою для висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 489390171) ОСОБА_4 на праві приватної власності належать: земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2735126721104, кадастровий номер 2110400000:01:013:0045, площею 0,06 га; квартира, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 317368321104, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,4 кв.м., житловою площею 31,6 кв.м.

Отже, зазначене майно належить саме обвинуваченому, у зв`язку з чим може бути об`єктом арешту відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у разі наявності передбачених законом підстав.

Суд погоджується з доводами сторони захисту про те, що сам по собі факт обізнаності ОСОБА_4 про кримінальне провадження та можливість розпорядження належним йому майном не є достатнім для висновку про існування безпосереднього наміру його відчужити.

Так само суд враховує, що з моменту повідомлення ОСОБА_4 про підозру, завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду минув певний час, протягом якого належне йому нерухоме майно не було відчужене, що об`єктивно зменшує переконливість доводів прокурора саме щодо невідкладного ризику його відчуження.

Водночас зазначена обставина сама по собі не виключає можливості застосування арешту майна.

При вирішенні цього питання суд виходить із того, що метою арешту майна в даному випадку є забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення у частині конфіскації майна у випадку її застосування за результатами судового розгляду.

Застосування арешту майна має превентивний характер та покликане зберегти існуючий майновий стан обвинуваченого до моменту остаточного вирішення кримінального провадження.

При цьому відсутність факту відчуження майна до моменту розгляду клопотання не свідчить про неможливість його відчуження в подальшому, оскільки обвинувачений обізнаний про пред`явлене йому обвинувачення та можливі правові наслідки його розгляду, у тому числі можливість застосування конфіскації майна.

Суд також бере до уваги, що обставини, на які посилається прокурор щодо підстав можливого відчуження майна, у сукупності з характером пред`явленого обвинувачення та передбаченою санкцією ч. 5 ст. 191 КК України об`єктивно обумовлюють необхідність збереження майнового стану ОСОБА_4 до завершення судового розгляду.

При цьому суд вважає необхідним окремо зазначити, що посилання прокурора на подання цивільного позову про відшкодування майнової шкоди саме не є підставою для накладення арешту на майно у даному випадку, оскільки цивільний позов наразі не прийнятий до розгляду у даному кримінальному провадженні та повернутий прокурору ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.08.2026.

Водночас наявність самостійної правової підстави, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України, для забезпечення можливої конфіскації майна є достатньою для вирішення питання про арешт належного ОСОБА_4 майна.

Суд при цьому враховує принцип пропорційності втручання у право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя або суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також ризики, передбачені абзацом другим ч. 1 ст. 170 КПК України.

У даному випадку прокурором доведено наявність законної мети арешту забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, а також належність майна обвинуваченому

При цьому суд вважає, що застосування арешту саме у формі позбавлення права на відчуження та розпорядження нерухомим майном є достатнім для досягнення мети цього заходу та водночас є мінімально необхідним втручанням у право власності.

Зазначений вид арешту не позбавляє ОСОБА_4 можливості користуватися належними йому об`єктами нерухомості, а лише тимчасово обмежує його можливість відчужувати їх або іншим чином розпоряджатися ними до вирішення питання про подальшу долю майна у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб арешту майна є співмірним із завданнями кримінального провадження та не становить надмірного втручання у право власності обвинуваченого.

За таких обставин клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 131, 170173, 369372 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна задовольнити.

Накласти арешт шляхом позбавлення права на відчуження та розпорядження на об?єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а саме:

- земельну ділянку: реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2735126721104, кадастровий номер 2110400000:01:013:0045, площею 0,06 га, форма власності приватна;

- квартиру: реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 317368321104, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,4 кв.м., житловою площею 31,6 кв.м., форма власності приватна.

Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена через Мукачівський міськрайонний суд до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 17.08.2026.

Суддя Мукачівського

міськрайонного суду ОСОБА_13