Рішення № 139028543, 17.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 р. № 520/20642/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (просп. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Грецька, буд. 19, м. Маріуполь, Маріупольський р-н, Донецька обл., 87523) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною та скасувати постанову від 02.07.2026 року, винесену головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян Альони Андріївни у виконавчому провадженні 80160834 про накладення штрафу;

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Грецька, 19, код ЄДРПОУ 34908779) на користь Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т Миру, 70, код ЄДРПОУ: 41336065) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що постанова від 02.07.2026 року, винесена старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян Альоною Андріївною у виконавчому провадженні 80160834 про накладення штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 30.07.2026 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача 04.08.2026 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 року по справі № 200/17026/21, яке набрало законної сили 29.01.2022 року, зокрема було зобов`язано Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 6800 грн.

На виконання зазначеного судового рішення Донецьким окружним адміністративним судом 22.12.2025 року видано виконавчий лист №200/17026/21.

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Авращенко-Мосинян Альоною Андріївною від 07.02.2026 відкрито виконавче провадження №780160834 з примусового виконання вказаного виконавчого листа та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.

Листом від 12.02.2026 року № 30.2-464-30.1 Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повідомив державного виконавця про обставини, які, на думку боржника, унеможливлюють виконання судового рішення.

У зазначеному листі позивач повідомив, що вся територія Маріупольського району Донецької області віднесена до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України. З 27.02.2022 Департамент припинив виконання делегованих державою повноважень щодо підготовки виплатних документів та забезпечення фінансування державних соціальних виплат, був відключений від державних сервісів і програм нарахування та виплати державних допомог, а також втратив доступ до фізичних та електронних носіїв інформації у зв`язку зі знищенням будівлі Департаменту, серверних приміщень та архівних даних.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян А.А. від 02.07.2026 у виконавчому провадженні №780160834 на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради як на боржника юридичну особу накладено штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Підставою для накладення штрафу в оскаржуваній постанові зазначено те, що рішення боржником самостійно не виконується. Цією ж постановою боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суд.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів, крім рішень, що підлягають негайному виконанню.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для накладення на боржника штрафу є не лише встановлення факту невиконання судового рішення у визначений строк, а й установлення відсутності поважних причин такого невиконання.

Отже, до прийняття постанови про накладення штрафу державний виконавець повинен перевірити стан виконання судового рішення, з`ясувати причини його невиконання, дослідити надані боржником пояснення і докази та надати їм належну оцінку. Лише після встановлення того, що боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, однак не виконав його без поважних причин, державний виконавець набуває правових підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 63, 75 Закону №1404-VIII.

Накладення штрафу за невиконання судового рішення є заходом юридичної відповідальності, а тому не може застосовуватися автоматично лише з огляду на сам факт невиконання рішення.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21.01.2020 у справі №640/9234/19, відповідно до якого, вирішуючи питання про правомірність накладення на боржника штрафу, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник повинен був виконати рішення, та з`ясувати причини його невиконання у встановлений строк. Сам факт невиконання судового рішення без з`ясування й оцінки причин такого невиконання не є достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності за статтею 75 Закону №1404-VIII.

Такий самий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 17.08.2020 у справі №160/4615/19, у якій зазначено, що поважність причин невиконання судового рішення повинна оцінюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням того, наскільки відповідні обставини об`єктивно перешкоджали його виконанню.

У постанові від 05.06.2024 у справі №480/6452/23 Верховний Суд підтвердив, що невиконанням судового рішення у розумінні Закону №1404-VIII є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин. При цьому сам факт невиконання рішення у визначений строк без з`ясування й оцінки причин невиконання не може вважатися достатньою підставою для відповідальності боржника.

Верховний Суд у постанові від 12.12.2018 у справі №821/1568/16 також указав, що поважними можуть бути визнані об`єктивні причини, які не залежали від волевиявлення боржника та створили реальні перешкоди для належного виконання судового рішення.

Таким чином, застосування штрафу вимагає від державного виконавця встановлення двох взаємопов`язаних обставин: факту невиконання рішення у встановлений строк та відсутності об`єктивних, поважних причин його невиконання.

Як установлено судом, після відкриття виконавчого провадження №80160834 Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не залишив вимоги державного виконавця без реагування, а листом від 12.02.2026 року № 30.2-464-30.1 повідомив про обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду, що не заперечується відповідачем по справі.

Зокрема, позивач повідомив про тимчасову окупацію території Маріупольської міської територіальної громади, припинення з 27.02.2022 виконання Департаментом делегованих державою повноважень щодо підготовки виплатних документів та фінансування державних соціальних виплат, відключення від державних сервісів і програм, відсутність доступу до електронних та паперових носіїв інформації, знищення серверних приміщень та архівних даних.

Суд зазначає, що Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902, передбачає спеціальний механізм формування списків, визначення черговості, узагальнення потреби в бюджетних коштах та їх розподілу між відповідними органами соціального захисту населення.

Отже, на час накладення штрафу відповідач був обізнаний про наведені Департаментом причини невиконання судового рішення та був зобов`язаний надати їм оцінку.

Проте зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що єдиною зазначеною в ній підставою для накладення штрафу є формулювання: «Рішення не виконується».

Оскаржувана постанова не містить відомостей про перевірку виконавцем викладених у листі від 12.02.2026 року № 30.2-464-30.1 обставин, оцінки їх об`єктивності та впливу на можливість виконання рішення, а також мотивів, з яких державний виконавець визнав наведені причини неповажними.

Матеріали справи не містять доказів того, що перед накладенням штрафу державний виконавець витребовував у позивача додаткові відомості або документи, перевіряв наявність у Департаменту доступу до відповідних інформаційних систем, з`ясовував повноваження органів, які після окупації міста Маріуполя здійснювали нарахування та виплату державних соціальних допомог, або перевіряв можливість виконання рішення за процедурою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України №902.

Відомості Автоматизованої системи виконавчого провадження також не містять інформації про проведення державним виконавцем відповідної перевірки.

Згідно вказаних відомостей, підставою накладення штрафу визначено лише те, що рішення боржником самостійно не виконується, а причиною накладення штрафу зазначено: «Рішення не виконується».

Отже, державний виконавець фактично ототожнив факт невиконання рішення з невиконанням без поважних причин, не встановивши та не відобразивши в оскаржуваній постанові обставин, які свідчили б про відсутність поважних причин.

При цьому суд не ставить під сумнів обов`язковість рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 року по справі № 200/17026/21 та не звільняє позивача від обов`язку його виконати.

Водночас обов`язковість судового рішення не усуває необхідності дотримання державним виконавцем установлених законом умов притягнення боржника до відповідальності.

Відсутність виконання рішення та наявність підстав для накладення штрафу не є тотожними поняттями.

Суд зауважує, що для застосування штрафу має бути доведено, що боржник мав реальну можливість виконати рішення у встановлений строк, однак не зробив цього без поважних причин.

З огляду на вищевикладене, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не довів установлення державним виконавцем відсутності поважних причин невиконання судового рішення, не підтвердив проведення належної перевірки повідомлених боржником обставин та не обґрунтував наявності всіх передбачених статтями 63, 75 Закону №1404-VIII умов для накладення штрафу.

За таких обставин постанова від 02.07.2026 про накладення на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради штрафу в розмірі 5100,00 грн прийнята без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а тому не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а отже підлягає скасуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Водночас позивачем у цій справі є Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, який є виконавчим органом місцевого самоврядування та суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2021 у справі №826/13522/17 зазначив, що сплачені суб`єктом владних повноважень суми судового збору компенсації не підлягають, оскільки частина друга статті 139 КАС України передбачає можливість стягнення на його користь виключно витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків або проведенням експертиз.

За таких обставин вимога Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (просп. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Грецька, буд. 19, м. Маріуполь, Маріупольський р-н, Донецька обл., 87523) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити частково.

Скасувати постанову від 02.07.2026 року, винесену головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян Альони Андріївни у виконавчому провадженні 80160834 про накладення штрафу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.