Рішення № 139026339, 17.08.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2026 року м. Рівне№460/5563/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області № 104450016919 від 30.01.2026;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із зниженням пенсійного віку як особі віднесеної до категорії 2 громадян, які потерпілі від Чорнобильської катастрофи з дня первісного звернення, а саме з 23.01.2026.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що він у січні 2026 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Заява позивача за принципом екстериторіальності була скерована для розгляду по суті до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Відповідач рішенням від 30.01.2026 № 104450016919 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки переконаний, що має право на зниження пенсійного віку на 9 років у зв`язку з проживанням у зоні безумовного (обов`язкового) відселення протягом необхідного періоду. З наведених мотивів, просить позов задовольнити в повному обсязі.

28.04.2026 через підсистему «Електронний Суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку через недосягнення пенсійного віку. Зауважує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, питання щодо призначення та виплати пенсії, віднесено виключно до компетенції Пенсійного фонду України та його відокремлених підрозділів та не входить до компетенції суду. Таким чином, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах він діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Київською обласною радою 05.08.1993.

23.01.2026 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 23.01.2026 направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

30.01.2026 відповідачем прийнято рішення № 104450016919, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" через недосягнення пенсійного віку. Підставою прийняття пенсійним органом такого рішення, як слідує з його змісту, слугувало те, що період постійного проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення складає 02 роки 07 місяців 16 днів, а вік заявника становить 51 рік 00 місяців 04 дні.

Позивач, не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії та вважаючи таке рішення протиправним, звернулась до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Суд зауважує, що з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 9 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Водночас, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років мають право на зменшення пенсійного віку на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення протягом двох років до 01.01.1993.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожний рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому, максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII становить 9 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Водночас, суд відхиляє як безпідставне та таке, що не ґрунтується на приписах чинного законодавства, твердження позивача про підтвердження факту проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років станом на 01.01.1993 виключно наявністю у нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 2), з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Розділу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням статті 55 Закону № 796-XII, для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

На переконання суду, необхідність додаткового надання особою довідки про періоди проживання на території зони радіоактивного забруднення зумовлена наступним.

Так, 05.03.1993 Київською обласною державною адміністрацією видано позивачу посвідчення від серії НОМЕР_1 , згідно з яким позивач є громадянином, який постійно проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2). При цьому, бланк такого посвідчення містить застереження: "Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. № 501".

Відповідно до статей 14, 20, 21, 22 і 65 Закону № 796-XII, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 25.08.1992 № 501, якою затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 501).

Згідно з абзацом 2 пункту 5 Порядку № 501, потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. № 224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.

Суд враховує, що наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, підтвердженого відповідним посвідченням 2 категорії серії НОМЕР_1 , виданого 05.03.1993 Київською обласною державною адміністрацією, надає йому право користуватися пільгами, в тому числі й щодо пенсійного забезпечення, передбаченими Законом № 796-ХІІ.

Натомість, на переконання суду, наявності посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорії 2) недостатньо для визначення конкретного розміру зниження пенсійного віку при вирішенні питання щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Тому Порядок № 22-1 і встановлює, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є не лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а й документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Також, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 9 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 4 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 2 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за кожний рік проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 щонайменше 2 років.

З наявної у матеріалах справи довідки відділу освіти Поліської районної державної адміністрації від 05.09.2017 № 114 судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно навчався у Поліській СШ № 1 з 1982/1983 навчального року по 1989/1990 навчальний рік включно та отримав документ про освіту.

14.06.1990 Поліською середньою школою № 1 Поліського району Київської області видано позивачу свідоцтво про неповну середню освіту серії НОМЕР_2 .

Селище міського типу Поліське Поліського району Київської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Суд зауважує, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (навчання), а не реєстрації у відповідній зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 (адміністративне провадження № К/9901/45843/18) та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 (адміністративне провадження № К/9901/22569/18, К/9901/22573/18).

Крім того, у постановах від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23 (провадження № К/990/40765/23), від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22 (адміністративне провадження № К/990/11776/23), від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 (адміністративне провадження № К/990/28639/23) Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Водночас, суд також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23, за змістом яких оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду.

Тобто законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Суд зауважує, що довготермінове перебування на радіаційно забрудненій території може свідчити про постійне проживання на цій території в розумінні статті 55 Закону № 796-XII, оскільки позивач постійно проживав в населеному пункті, віднесеному до території радіоактивного забруднення, у зв`язку з навчанням.

Отже, період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, може бути зарахований до періоду проживання на території зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Відтак, з наданих позивачем документів підтверджено період проживання (навчання) в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 протягом 04 років 01 місяця 20 днів (з 26.04.1986 (дата аварії на ЧАЕС) по 14.06.1990 (дату видачі свідоцтва про неповну середню освіту)), який підлягає зарахуванню до періоду проживання на забрудненій території.

Крім цього, відповідно до довідки Іванківського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Київській області від 05.09.2017 № 14-71, згідно талонів архівної адресно-довідкової картотеки, ОСОБА_1 був прописаний за адресою: АДРЕСА_1 з 17.04.1990 по 02.12.1992.

Водночас, з долученого диплому Катюжанського професійно-технічного училища № 21 серії З № 0083250 слідує, у період з 01.09.1990 по 21.06.1993 позивач навчався в Катюжанському професійно-технічному училищі № 21.

Село Катюжанка Вишгородського району Київської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Вирішуючи питання щодо зарахування періоду проживання в смт. Поліське, охопленого довідкою Іванківського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Київській області від 05.09.2017 № 14-71, до періоду проживання в зоні гарантованого (обов`язкового) відселення, який фактично перетинається з періодом навчання в с. Катюжанка, суд враховує, що диплом підтверджує лише факт навчання позивача у навчальному закладі і не містить інформацію щодо місця проживання позивача. Інформація, яка міститься в дипломі, не спростовує встановлені судом обставини, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, який проживав та працював станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого (обов`язкового) відселення не менше двох років.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.05.2026 у справі № 460/13782/24 та від 30.06.2026 у справі № 560/14828/25, які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Більше того, матеріали справи не містять, а сторонами в ході судового розгляду не надано доказів того, що у період навчання позивач проживав в іншому населеному пункті.

Суд наголошує, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого (обов`язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23, від 16.10.2024 у справі № 140/14380/23.

Також, суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З огляду на зазначене, суд вважає, що у спірних правовідносинах саме органи Пенсійного фонду України мають право, а у визначених випадках - обов`язок, перевіряти обґрунтованість видачі заявнику довідок, зокрема про періоди проживання на території зон радіоактивного забруднення, а також достовірність відомостей, зазначених у таких довідках.

Таким чином, суд констатує, що саме на відповідача покладено обов`язок перевірити обґрунтованість видачі наданої позивачем довідки від 05.09.2017 № 14-71.

Доказів здійснення такої перевірки, витребування чи запиту первинних документів, складання акту перевірки наданої позивачем довідки від 05.09.2017 № 14-71 відповідачем суду не надано, а судом в ході розгляду справи не здобуто.

В матеріалах справи відсутня інформація про те, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення відповідна довідка була відкликана, будь-якими суб`єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого (обов`язкового) відселення у вищевказаний період.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі № 162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 381/3359/17 (№61-16015св18), які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Відтак, аналізуючи надані документи, суд констатує, що представленими позивачем довідками органу місцевого самоврядування підтверджено період його проживання/навчання в зоні гарантованого (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 протягом 06 років 07 місяців 08 днів, а саме:

з 26.04.1986 (дата аварії на ЧАЕС) по 14.06.1990 (дату видачі свідоцтва про неповну середню освіту);

з 17.04.1990 по 02.12.1992, охопленого довідкою від 05.09.2017 № 14-71.

Відтак, позивач набув права як на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 4 роки, так і максимальної величини зниження пенсійного віку на 9 років.

Одночасно суд зауважує, що обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII також є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Також, суд повторює, що згідно зі статтею 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

В силу вимог абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII позивач має право на зменшення на 9 років як пенсійного віку, так і страхового стажу.

Тобто, для призначення пенсії на пільгових умовах позивач повинен мати страховий стаж в розмірі 24 років, а також має досягнути пенсійного віку - 51 рік.

Згідно з рішенням про відмову у призначенні пенсії від 30.01.2026 № 104450016919, наданими позивачем документами підтверджено наявність у нього страхового стажу обсягом 33 роки 08 місяців 21 днів.

При цьому, підставою для відмови в призначенні пенсії, як слідує зі змісту спірного рішення, слугувало недосягнення позивачем пенсійного віку.

Суд відхиляє такі доводи відповідача, оскільки на момент звернення пенсійний вік позивача становив 51 рік 0 місяців 04 дні, що з урахуванням підтвердженого в ході судового розгляду права на зменшення на 9 років пенсійного віку є достатнім для вирішення питання про призначення пенсії.

Таким чином, суд констатує, що при зверненні із заявою про призначення пенсії від 23.01.2026 позивач підтвердив право на зниження пенсійного віку на 9 років, досягнення віку 51 року та наявність страхового стажу понад 24 роки, а тому відповідач приймаючи рішення від 30.01.2026 № 104450016919 діяв всупереч приписам Конституції України та Закону № 796-XII, чим порушив право позивача на соціальний захист у старості.

В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 30.01.2026 № 104450016919 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, позовні вимоги як про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, так і про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо дня, з якого відповідача належить зобов`язати призначити пенсію позивачу, то суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:

пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсійного віку (51 рік) позивач досягнув ІНФОРМАЦІЯ_2 , а за призначенням пенсії звернувся 23.01.2026, тобто в межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку.

Відтак, пенсію позивачу належить призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не з дня звернення 23.01.2026 як про це просить позивач у позовній заяві.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини лише частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовну заяву слід задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 1331,20 грн, відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 30.01.2026 № 104450016919, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 20.01.2026 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять грн, 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17.08.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК