Рішення № 139026040, 17.08.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9555/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань , у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, яка полягає у нерозгляді заяви від 10.07.2026 про надання інформації по суті та ненаданні обґрунтованої відповіді;

- зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань розглянути заяву від 10.07.2026 про надання інформації по суті та надати наступну інформацію та документи: 1) Довідку про доходи з помісячною деталізацією за видами виплат (оклад; доплати та надбавки; премії (із обов`язковим зазначенням, за який період вони нараховані місячні, квартальні чи річні); лікарняні та відпускні; одноразові виплати (матеріальна допомога, компенсації) та ін.) за період травень 2018 року по серпень 2019 року; 2) Дані про кількість фактично відпрацьованих робочих днів за кожен місяць з травня 2018 року по серпень 2019 року; 3) Дані про кількість робочих днів, які припали на періоди тимчасової непрацездатності та відпустки без збереження заробітної плати (помісячно за період з травня 2018 року по серпень 2019 року); 4) Дані про кількість робочих днів за період з травня 2018 року по серпень 2019 року (помісячно), які не повинні включатися в розрахунок середньоденної та середньомісячної заробітної плати із вказівкою які це дні. 5) Графік роботи Адміністрації ДКВС України за період з 10.05.2018 по 31.08.2019.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що 10.07.2026 на електронну адресу відповідача надіслала заяву про надання інформації, у якій просила на електронну адресу надати інформацію стосовно роботи в Адміністрації ДКВС України. 14.07.2026 на електронну пошту позивача надійшов лист відповідача № 3425/ О-2711/3.2/11-26/9/1/23-26, яким повідомлено, що звернення від 10.07.2026 направлене за належністю до Ліквідаційної комісії з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" Адміністрацію ДКВС України ліквідовано, але визначено її правонаступника - Департамент з питань виконання кримінальних покарань. Відповідачу були передані повноваження, завдання та функції Адміністрації ДКВС України. Відповідно до релевантної правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 18.04.2024 у справі № 300/5311/22 (№ у ЄДРСР - 119077297) відбулася завуальована реорганізація Адміністрації ДКВС України, а не її ліквідація. Отже, нерозгляд заяви від 10.07.2026 про надання інформації по суті та ненадання обґрунтованої відповіді є протиправною бездіяльністю, тому що, на думку позивача, запитувана інформація знаходиться у відповідача, а не у Ліквідаційної комісії з ліквідації Адміністрації ДКВС України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначав, що 10.07.2026 Позивач направила на електронну адресу Департаменту заяву, в якій просила надати довідку про доходи, відомості про фактично відпрацьовані робочі дні, періоди тимчасової непрацездатності та відпустки без збереження заробітної плати, визначити дні, які не повинні включатися до розрахунку середньої заробітної плати, а також надати графік роботи Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України за період з 10.05.2018 по 31.08.2019. Під час опрацювання зазначеної заяви встановлено, що запитувані Позивачем первинні кадрові та бухгалтерські документи стосуються періоду її роботи в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України та Департаменту в установленому порядку не передавалися. Особова справа Позивача, особові рахунки, табелі обліку робочого часу, накази про відпустки, документи щодо тимчасової непрацездатності та графіки роботи Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України у володінні Департаменту відсутні. З огляду на те, що процедура ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України не завершена, а управління її справами здійснює Ліквідаційна комісія з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, заява Позивача була направлена за належністю до зазначеної Ліквідаційної комісії. Про результати опрацювання заяви та її направлення за належністю Позивача повідомлено листом Департаменту від 14.07.2026 № 3425/О-2711/3.2/11-26/9/1/23-26. Отже, твердження Позивача про нерозгляд її заяви та допущення Департаментом бездіяльності не відповідає фактичним обставинам справи. Департамент не залишив заяву без розгляду, не проігнорував її та не ухилився від надання відповіді, а протягом чотирьох календарних днів опрацював звернення, визначив належного володільця запитуваної інформації, направив йому заяву та письмово повідомив про це Позивача.

У запереченнях позивач зазначив про необгрунтованість відзиву на позовну заяву.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 10.07.2026 ОСОБА_1 на електронну адресу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань надіслала заяву про надання інформації стосовно роботи в Адміністрації ДКВС України:

1. Довідку про доходи з помісячною деталізацією за видами виплат (оклад; доплати та надбавки; премії (із обов`язковим зазначенням, за який період вони нараховані - місячні, квартальні чи річні); лікарняні та відпускні; одноразові виплати (матеріальна допомога, компенсації) та ін.) за період травень 2018 року по серпень 2019 року.

2. Дані про кількість фактично відпрацьованих робочих днів за кожен місяць з травня 2018 року по серпень 2019 року.

3. Дані про кількість робочих днів, які припали на періоди тимчасової непрацездатності та відпустки без збереження заробітної плати (помісячно за період з травня 2018 року по серпень 2019 року).

4. Дані про кількість робочих днів за період з травня 2018 року по серпень 2019 року (помісячно), які не повинні включатися в розрахунок середньоденної та середньомісячної заробітної плати із вказівкою які це дні.

5. Графік роботи Адміністрації ДКВС України за період з 10.05.2018 по 31.08.2019.

Заяву було прийнято та присвоєно вхідний номер №О-2711/3.2/11-26 від 13.07.2026.

14.07.2026 ОСОБА_1 отримала відповідь за вих. №3425/О-2711/3.2/11-26/9/1/23-26, якою повідомлено, що Департаментом з питань виконання кримінальних покарань надсилається за належністю звернення ОСОБА_1 від 10.07.2026, зареєстроване 13.07.2026 №О-2711/3.2/11-26, щодо надання інформації за період роботи в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з травня 2018 по серпень 2019.

Вважаючи протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, яка полягає у не розгляді заяви від 10.07.2026 про надання інформації по суті та ненаданні обґрунтованої відповіді, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Право на доступ до публічної інформації є конституційним правом людини, передбаченим і гарантованим ст.34 Конституції України, яка, у свою чергу, ґрунтується на положеннях ст.10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, ст.19 Загальної декларації прав людини, статей 18 та 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права регламентовано Законом України "Про звернення громадян" та Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно з преамбулою Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Частиною 1 ст. 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»).

Визначення «заяви» (клопотання) міститься у ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ст. 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст. 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов`язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов`язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Статтею 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України "Про доступ до публічної інформації".

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Сфера дії цього Закону не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ч.2 ст.2 Закону).

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч.1 ст.19 Закону).

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (п.1 ч.1 ст.13 Закону).

Частиною 1 статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначено у ст.20 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.1 ст.20 Закону); у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст.20 Закону).

У частині 1 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" наведений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання.

Так розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Аналіз зазначених норм законодавства доводить, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Розглядаючи питання щодо реалізації права на доступ до інформації, слід розрізняти звернення за Законом України "Про звернення громадян" та Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Так, Закон України "Про звернення громадян" передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень. Незалежно від наявності у розпорядника інформації статусу суб`єкта владних повноважень, спори з приводу оскарження його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовими і на них поширюється юрисдикція адміністративних судів, проте, за обов`язкової умови, що запитувана у нього інформація є публічною у розумінні Закону України Про доступ до публічної інформації.

Особливістю цього Закону є те, що він не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Варто відзначити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов`язані між собою.

Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заява (клопотання) і скарги (ст.3 Закону України "Про звернення громадян"), до суб`єктів владних повноважень, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.

Під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації").

Тобто, мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо).

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації").

Під час розгляду справи судом встановлено, що 10.07.2026 на електронну адресу відповідача ОСОБА_1 надіслала заяву про надання інформації, у якій просила на її електронну адресу надати інформацію стосовно її роботи в Адміністрації ДКВС України.

Порушень вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо розгляду заяви від 10.07.2026, термінів розгляду, не повідомлення позивача про результат розгляду з боку Департаменту, позивачем не заявлено та матеріалами справи не встановлено.

Натомість, позивач не погоджується з тим, що подана нею заява була направлена Департаментом за належністю до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

З матеріалів справи вбачається, що 14.07.2026 на електронну пошту надійшов лист відповідача №3425/О-2711/3.2/11-26/9/1/23-26, яким Департамент повідомив, що звернення ОСОБА_1 від 10.07.2026 направлене за належністю до Ліквідаційної комісії з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, частиною 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» прямо встановлено обов`язок органу, до якого надійшло звернення, у разі якщо порушені у ньому питання не належать до його повноважень, у строк не більше п`яти днів переслати його за належністю відповідному органу чи посадовій особі.

Отже, у разі встановлення відсутності компетенції щодо розгляду звернення, орган державної влади не має права залишити його без розгляду або вирішувати питання по суті, а зобов`язаний направити його за належністю.

З аналізу змісту звернення позивача вбачається, що воно стосується роботи ОСОБА_1 в Адміністрації ДКВС України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції: Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України; Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Згідно п. 2 постанови утворити як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Департамент з питань виконання кримінальних покарань, що утворюється згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступником територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови (п. 3 постанови).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2020 №327/5 на виконання постанови від 24.01.2020 № 20 наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції: Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України; Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Утворити як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань. Затвердити список голів ліквідаційних комісій з ліквідації територіальних органів Міністерства юстиції.

Наказом Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 15.01.2025 №2/ОД-25 "Про внесення змін до складу ліквідаційної комісії з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України" внесено зміни до складу ліквідаційної комісії з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, утвореного наказом Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 27.04.2021 №1/ОД "Про затвердження складу ліквідаційної комісії з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України", виклавши його у новій редакції.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.01.2020 внесено запис про перебування Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (код ЄДРПОУ 41693471) у стані припинення на підставі рішення засновника щодо припинення юридичної особи в результаті ї ліквідації. На час судового вирішення спору запис про припинення юридичної особи відсутній.

Згідно з частинами 1, 5 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, перебування юридичної особи у стані припинення саме по собі не свідчить про втрату нею статусу юридичної особи та не припиняє її правосуб`єктності.

Частинами 1, 4 статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Наразі за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Адміністрація ДКВС України перебуває у стані припинення у зв`язку з ліквідацією, запис про припинення юридичної особи Адміністрації ДКВС України не внесений, а від його імені діє комісія з ліквідації, яка здійснює управління його справами.

Суд також звертає увагу на те, що згідно відзиву на позовну заяву, запитувані позивачем первинні кадрові та бухгалтерські документи стосуються періоду її роботи в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України до Департаменту в установленому порядку не передавалися. Особова справа позивача, особові рахунки, табелі обліку робочого часу, накази про відпустки, документи щодо тимчасової непрацездатності та графіки роботи Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України у володінні Департаменту відсутні.

Отже, з огляду на те, що процедура ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України не завершена, а управління її справами здійснює Ліквідаційна комісія з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, заява позивача була направлена за належністю до зазначеної Ліквідаційної комісії для розгляду та надання обгрунтованої відповіді.

Посилання позивача на порушення її права, гарантованого ст. 40 Конституції України, суд також відхиляє як безпідставні, оскільки матеріалами справи підтверджується, що її звернення не залишилось без розгляду, а було передано до компетентного органу для розгляду по суті з наданням відповіді.

Таким чином, дії відповідача щодо направлення звернення позивача листом від 14.07.2026 за належністю відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», та вчинені в межах наданих повноважень і у спосіб, передбачений законом.

Суд зазначає, що відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 990/138/24, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово виснувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи, в тому разі, якщо певні дії повинні бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень задля реалізації (виконання) покладеної на нього компетенції.

З огляду на встановлені обставини справи, положення норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази підтверджують правомірність вчинених ним дій, відтак підстави для визнання протиправною бездіяльністю відповідача відсутні.

Інші позовні вимоги щодо зобов`язання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань розглянути заяву від 10.07.2026 про надання інформації по суті та надати наступну інформацію та документи, є похідними від вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а тому, враховуючи висновок суду про правомірність дій відповідача, також задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Зважаючи на те, що позивача ухвалою суду від 16.07.2026 звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судового збору відсутні. Доказів понесення інших витрат сторонами до суду не надано.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ 50, Київська область, 04050, код ЄДРПОУ 43501242) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва