Рішення № 139024523, 17.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 рокусправа № 380/13515/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради (далі - відповідач, Інспекція), у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 29 грудня 2025 року, винесений Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Припис, оскаржуваний Припис), а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є законним власником квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку набуто на підставі Договору дарування квартири, посвідченого 26.06.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В.Р., зареєстрованого за № 1277, та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.06.2020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2109458346101).

Позивач вказує, що оскаржуваним приписом від нього вимагається привести квартиру АДРЕСА_1 до попереднього стану, а саме: відповідно до даних технічного паспорту, складеного 25.09.1993 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, шляхом демонтажу добудови двоповерхової споруди орієнтовним розміром 6,5 м х 3,5 м. Позивач вважає припис протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на таке. Позивач стверджує про передчасність та непропорційність оскаржуваного Припису. Позивач зазначає, що діючи добросовісно та з метою приведення дозвільної і технічної документації у відповідність до фактичного стану майна, він спільно з іншими співвласниками житлового будинку ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) 18.03.2025 звернувся до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка зареєстрована 20.03.2025 за вх. № 3-Г-5298/АП-2403. За результатами розгляду заяви Львівська міська рада 23.10.2025 прийняла Ухвалу № 7102, якою надала співвласникам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0379 га на АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку. Надалі, 26.03.2026 Львівська міська рада прийняла Ухвалу № 7821, якою затвердила проект землеустрою та надала земельну ділянку площею 0,0379 га (кадастровий номер 4610137200:08:009:0377) в оренду терміном на 5 років, а в травні 2026 року між сторонами укладено договір оренди землі. Наголошує, що станом на 29.12.2025 (день винесення оскаржуваного Припису) він уже понад дев`ять місяців перебував в офіційній, погодженій органом місцевого самоврядування процедурі відведення земельної ділянки під наявним об`єктом, а відтак вживав послідовних та результативних дій, спрямованих на легалізацію (узаконення) забудови. На думку позивача, Інспекція проігнорувала ці обставини та передчасно застосувала крайній захід - вимогу про демонтаж майна. Вказав, що вимога про демонтаж є безпідставною, оскільки знесення (демонтаж) самочинного будівництва є крайньою мірою. Посилаючись на положення статті 376 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що закон надає пріоритет збереженню та узаконенню майна шляхом оформлення прав на землю під існуючою забудовою, а знесення можливе лише за наявності заперечення власника земельної ділянки або у разі неможливості чи відмови від перебудови. На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, а також на рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2016 у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, заява № 46577/15), відповідно до яких знесення об`єкта нерухомості є найбільш екстремальним заходом втручання, застосування якого потребує оцінки пропорційності та вичерпання менш обтяжливих заходів. ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачем процедури здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, встановленої Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553). Позивач стверджує, що 29.12.2025 посадові особи Інспекції не були присутні за місцем знаходження нерухомого майна, не забезпечили присутності позивача, не пред`являли службового посвідчення та направлення на перевірку, огляд об`єкта фактично не проводився, а обов`язкова фото- та/або відеофіксація поточного стану об`єкта не здійснювалася. Позивач вважає, що прийняття рішення про демонтаж без фактичного обстеження об`єкта, без з`ясування технічної можливості демонтажу двоповерхової прибудови в умовах багатоквартирного будинку та без залучення позивача свідчить про свавільність дій відповідача та порушення частини другої статті 19 Конституції України. На підтвердження позивач посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 9901/43/21.

Ухвалою від 30.06.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 06.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що Інспекція є виконавчим органом Львівської міської ради, який здійснює державний архітектурно-будівельний контроль, та що стосовно позивача на об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_3 Інспекцією неодноразово здійснювалися заходи державного архітектурно-будівельного контролю, за результатами яких встановлено, що позивачем без дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, за відсутності земельної ділянки, відведеної для цієї мети, проведено реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_4 за рахунок добудови двоповерхової споруди орієнтовним розміром 6,5 м х 3,5 м. Відповідач вказує, що за результатами перевірки у період з 13.01.2025 до 24.01.2025 позивачу видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 24.01.2025 (перший припис), складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову; за результатами перевірки виконання першого припису у період з 07.05.2025 до 20.05.2025 встановлено його невиконання та видано припис від 20.05.2025 (другий припис); за результатами перевірки у період з 17.09.2025 до 30.09.2025 встановлено невиконання другого припису та видано припис від 30.09.2025 (третій припис). Відповідач наголошує, що результати всіх зазначених перевірок є чинними, у судовому порядку не оскаржувалися, а штрафні санкції сплачено позивачем добровільно. Зазначає, що з метою перевірки виконання припису від 30.09.2025 на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 1723 від 11.12.2025 Інспекцією видано направлення для проведення позапланового заходу від 19.12.2025 за № 128-пп та наказ № 128-П від 19.12.2025. За результатами перевірки складено акт від 29.12.2025 за № 128-пп, яким встановлено невиконання позивачем вимог припису від 30.09.2025, після чого позивачу видано оскаржуваний припис від 29.12.2025 з вимогою протягом двох місяців привести квартиру АДРЕСА_4 до попереднього стану шляхом демонтажу добудови двоповерхової споруди. Відповідач наголошує, що акт перевірки та оскаржуваний припис підписані та отримані позивачем без зауважень, що підтверджується його особистими підписами. Спростовуючи доводи позивача про передчасність винесення оскаржуваного припису, відповідач зазначає, що вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм законодавства. Відповідач вказує, що оскаржуваний припис винесено не після первинного виявлення порушень, а після неодноразового невиконання позивачем законних вимог органу державного архітектурно-будівельного контролю. При цьому ані Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», ані Порядок № 553 не покладають на орган контролю обов`язку необмежену кількість разів видавати приписи щодо усунення одного й того самого порушення, а надання більшого чи безпідставно продовженого строку суперечило б вимогам Порядку № 553. Відповідач також стверджує, що посилання позивача на ухвали Львівської міської ради та передання земельної ділянки в оренду не спростовує правомірності оскаржуваного припису, оскільки законність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється з урахуванням обставин, які існували на момент його прийняття. Крім того, відповідач наголошує, що земельну ділянку передано позивачу для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку (код КВЦПЗ 02.01), тоді як спірний об`єкт є квартирою у багатоквартирному житловому будинку, а тому цільове призначення земельної ділянки не відповідає характеру існуючої забудови; позивачем не отримано містобудівних умов та обмежень, не розроблено та не затверджено проектну документацію, не отримано документ, що надає право на виконання будівельних робіт, а відтак жодна з підстав, які стали підставою для винесення оскаржуваного припису, фактично не усунута. Щодо доводів позивача про непроведення фото- та відеофіксації перевірки відповідач зазначає, що відповідно до пункту 11 Порядку № 553 фіксування процесу проведення перевірки з використанням фото-, аудіо- та відеотехніки є правом, а не обов`язком посадових осіб Інспекції. Відповідач наголошує, що позивач був особисто присутній під час перевірки, отримав акт перевірки, протокол та оскаржуваний припис, у графі акта щодо зауважень жодних порушень порядку проведення перевірки не зазначив, а також не заперечує встановлених перевіркою фактичних обставин, зокрема невиконання вимог попереднього припису. На переконання відповідача, оскаржуваний припис прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, з урахуванням усіх фактичних обставин, які існували на момент його прийняття, а тому правові підстави для його скасування відсутні. Просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування квартири від 26.06.2020, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В.Р. за № 1277, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.06.2020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2109458346101).

Судом встановлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради стосовно позивача на об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_3 неодноразово здійснювалися заходи державного архітектурно-будівельного контролю.

За результатами перевірки, проведеної у період з 13.01.2025 до 24.01.2025, встановлено, що позивачем без дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, за відсутності земельної ділянки, відведеної для цієї мети, проведено реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 за рахунок добудови двоповерхової споруди орієнтовним розміром 6,5 м х 3,5 м, про що складено акт, протокол про адміністративне правопорушення та видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 24.01.2025.

За результатами перевірки виконання зазначеного припису, проведеної у період з 07.05.2025 до 20.05.2025, встановлено невиконання позивачем вимог припису від 24.01.2025, у зв`язку з чим складено акт, протокол про адміністративне правопорушення та видано припис про усунення порушення вимог законодавства від 20.05.2025.

За результатами перевірки виконання припису від 20.05.2025, проведеної у період з 17.09.2025 до 30.09.2025, встановлено невиконання позивачем вимог припису, у зв`язку з чим складено акт, протокол про адміністративне правопорушення та видано припис про усунення порушення вимог законодавства від 30.09.2025.

З метою перевірки виконання припису від 30.09.2025 на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 1723 від 11.12.2025 Інспекцією видано направлення для проведення позапланового заходу від 19.12.2025 за № 128-пп та наказ № 128-П від 19.12.2025. Строк дії направлення встановлено з 19.12.2025 до 29.12.2025.

За результатами позапланової перевірки Інспекцією складено акт від 29.12.2025 за № 128-пп, яким встановлено, що позивачем не виконано вимог припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 30.09.2025.

З урахуванням встановленого факту невиконання вимог припису від 30.09.2025, Інспекцією видано позивачу оскаржуваний Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 29.12.2025, яким висунуто вимогу протягом двох місяців привести квартиру АДРЕСА_1 до попереднього стану, а саме: відповідно до даних технічного паспорту, складеного 25.09.1993 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, шляхом демонтажу добудови двоповерхової споруди орієнтовним розміром 6,5 м х 3,5 м. Строк для виконання приписом встановлено до 28.02.2026. Примірник оскаржуваного Припису отримано позивачем особисто 29.12.2025, що підтверджується його підписом.

Судом також встановлено, що 18.03.2025 позивач спільно зі співвласниками житлового будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернувся до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка зареєстрована 20.03.2025 за вх. № 3-Г-5298/АП-2403.

Ухвалою Львівської міської ради № 7102 від 23.10.2025 громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0379 га на АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку (рекомендований вид цільового призначення 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).

Ухвалою Львівської міської ради № 7821 від 26.03.2026 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0379 га (кадастровий номер 4610137200:08:009:0377) в оренду терміном на 5 років для обслуговування житлового будинку (вид цільового призначення 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)). У травні 2026 року між Львівською міською радою та позивачем (разом з іншими співвласниками) укладено договір оренди землі.

Не погоджуючись із Приписом від 29.12.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Однією з підстав для проведення позапланової перевірки є перевірка виконання суб`єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю. Посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право, зокрема, складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону, а у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил - видавати обов`язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил.

Порядок здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю визначено Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 9 Порядку № 553 передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб`єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об`єкт будівництва, а фіксування процесу проведення перевірки здійснюється з використанням фото-, аудіо- та відеотехніки. До процедурних дій, які виконуються під час державного архітектурно-будівельного контролю, належить, зокрема, огляд об`єкта будівництва та фіксування процесу проведення перевірки. За результатами контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень, крім акта перевірки, складається протокол та видається припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил із встановленням строку для усунення виявлених порушень згідно з додатком до Порядку № 553.

Відповідно до частин першої та другої статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Зі змісту наведених норм вбачається, що законодавець надає пріоритет збереженню та узаконенню самочинно збудованого нерухомого майна шляхом оформлення прав на землю під існуючою забудовою та проведення необхідної перебудови, а знесення (демонтаж, приведення до попереднього стану) такого майна є винятковим заходом, застосування якого можливе за рішенням суду та за наявності визначених законом підстав.

Вирішуючи спір, суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 38 Закону № 3038-VI та статті 376 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2021 у справі № 653/104/19 сформулював правовий висновок про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності; для задоволення вимоги про знесення необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Аналогічного підходу Верховний Суд дотримується і в адміністративній юрисдикції: у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 наголошено, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, застосуванню якої передує вжиття органом державного архітектурно-будівельного контролю усього комплексу передбачених законодавством заходів реагування.

Суд також враховує сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема висновки, викладені у рішенні від 21.04.2016 у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, заява № 46577/15), відповідно до яких знесення (демонтаж) об`єкта нерухомості є найбільш суворим заходом втручання у майнові права особи, а сам по собі факт незаконності будівництва (відсутність дозволів) не наділяє державу повноваженнями на його автоматичне знищення; застосовуючи такий крайній захід, органи влади зобов`язані зважити справедливий баланс між публічним інтересом та індивідуальним тягарем, який покладається на особу, а демонтаж є виправданим лише тоді, коли використано всі інші, менш обтяжливі заходи впливу.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до встановлених у справі обставин, суд виходить із такого.

Матеріалами справи підтверджується, що ще до початку інспекційних заходів, які передували винесенню оскаржуваного припису, а саме 18.03.2025, позивач спільно зі співвласниками житлового будинку звернувся до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під наявною забудовою, яка була прийнята та зареєстрована органом місцевого самоврядування 20.03.2025 за вх. № 3-Г-5298/АП-2403. У подальшому Львівська міська рада як уповноважений розпорядник земель територіальної громади Ухвалою № 7102 від 23.10.2025 надала позивачу та співвласникам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та поклала на них обов`язок подати міській раді розроблений проект на затвердження.

Логічним завершенням розпочатої та санкціонованої органом місцевого самоврядування процедури стало прийняття Львівською міською радою Ухвали № 7821 від 26.03.2026, якою затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано позивачу і співвласникам земельну ділянку площею 0,0379 га (кадастровий номер 4610137200:08:009:0377) в оренду терміном на 5 років для обслуговування житлового будинку, а також укладення у травні 2026 року договору оренди землі між Львівською міською радою та позивачем.

Таким чином, судом установлено, що вже станом на 29.12.2025 (день винесення оскаржуваного Припису) позивач понад дев`ять місяців перебував в офіційній, погодженій органом місцевого самоврядування процедурі відведення земельної ділянки під наявним об`єктом, а надалі ця процедура була результативно завершена наданням земельної ділянки в оренду. Наведене свідчить, що позивач діяв добросовісно, послідовно та відкрито, вживаючи всіх залежних від нього заходів, спрямованих на легалізацію (узаконення) забудови та приведення фактичного стану майна у відповідність до вимог земельного і містобудівного законодавства, і жодним чином не відмовлявся від усунення виявлених порушень чи від проведення необхідної перебудови.

За змістом частини третьої статті 376 ЦК України саме надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно є передбаченим законом механізмом легалізації самочинного будівництва. Отже, вжиті позивачем заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою під забудовою узгоджуються із визначеним законодавцем алгоритмом збереження та узаконення майна, якому надано пріоритет перед його знищенням.

Суд зазначає, що оскаржуваним Приписом від 29.12.2025 до позивача висунуто безальтернативну вимогу привести квартиру до попереднього стану шляхом демонтажу двоповерхової добудови, тобто застосовано найсуворіший з можливих заходів реагування - фактичне знищення частини майна. Разом з тим, з урахуванням наведених вище правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, знесення (демонтаж, приведення до попереднього стану) є крайньою мірою, застосування якої допускається лише за умови, що вичерпано всі інші, менш обтяжливі заходи впливу, та за наявності таких обставин, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи від її проведення.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач перед винесенням оскаржуваного припису встановив неможливість перебудови (реконструкції) спірного об`єкта з метою приведення його у відповідність до будівельних норм, або що позивач відмовився від проведення такої перебудови. Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про послідовні дії позивача, спрямовані на легалізацію об`єкта, які об`єктивно унеможливлюють висновок про його відмову усувати наслідки самочинного будівництва. Відповідач не довів, що застосуванню крайнього заходу у вигляді демонтажу передувало вжиття всього комплексу передбачених законодавством менш обтяжливих заходів реагування, а так само не обґрунтував неможливості досягнення легітимної мети містобудівного контролю іншим, менш обтяжливим для позивача способом.

Суд також враховує, що станом на час винесення оскаржуваного припису тривала розпочата та погоджена органом місцевого самоврядування процедура відведення земельної ділянки під наявною забудовою, про яку відповідач був обізнаний, однак жодним чином не оцінив цих обставин та не навів у Приписі мотивів, з яких застосування крайнього заходу є необхідним і пропорційним попри активний процес легалізації об`єкта. За таких умов винесення оскаржуваного Припису про демонтаж є передчасним та непропорційним заходом, який порушує справедливий баланс між публічним інтересом у сфері містобудування та приватним інтересом позивача, а також нівелює волевиявлення органу місцевого самоврядування щодо збереження забудови.

Окремо суд оцінює доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. Як установлено пунктом 9 Порядку № 553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб`єктів містобудування, а до процедурних дій, які виконуються під час контролю, належить огляд об`єкта будівництва та фіксування процесу проведення перевірки з використанням фото-, аудіо- та відеотехніки. Наведене регулювання, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлює умови та порядок проведення позапланового заходу, і лише їх дотримання може бути належною підставою для проведення перевірки та оформлення її результатів, які створюють для суб`єкта містобудування юридичні наслідки. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 826/7847/17.

У цій справі відповідачем, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надано доказів фактичного проведення огляду об`єкта будівництва безпосередньо під час перевірки 29.12.2025, а так само не надано матеріалів фото- та/або відеофіксації поточного стану об`єкта на момент складення оскаржуваного Припису. За відсутності належного огляду об`єкта відповідач не встановлював та не досліджував можливості узаконення чи перебудови спірного об`єкта, а також технічної можливості демонтажу двоповерхової прибудови в умовах багатоквартирного житлового будинку без загрози несучим конструкціям та правам і безпеці інших співвласників. Наведене свідчить, що оскаржуваний Припис про застосування крайнього заходу винесено без з`ясування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а відтак не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності.

Суд не залишає поза увагою, що акт перевірки та оскаржуваний Припис підписані позивачем, а примірник Припису ним отримано. Разом з тим підписання зазначених документів та отримання Припису підтверджують лише факт ознайомлення позивача з їх змістом та вручення йому примірника і самі по собі не усувають наведених вище недоліків, а саме непроведення належного огляду об`єкта, відсутності технічної фіксації та неврахування відповідачем обставин, які мають значення для оцінки пропорційності обраного заходу.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Перевіривши оскаржуваний Припис на відповідність наведеним критеріям, суд дійшов висновку, що всупереч наведеним вимогам він винесений відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття (зокрема триваючої та в подальшому успішно завершеної процедури відведення земельної ділянки під забудовою), непропорційно (шляхом застосування крайнього заходу у вигляді демонтажу без вжиття менш обтяжливих заходів реагування та без встановлення неможливості перебудови чи відмови позивача від неї) та з порушенням установленої процедури здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (без належного огляду об`єкта та його технічної фіксації). Зазначені порушення у своїй сукупності є достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного Припису.

Доводи відповідача про те, що оскаржуваний Припис винесено після неодноразового невиконання позивачем попередніх приписів, а також про невідповідність цільового призначення наданої в оренду земельної ділянки характеру забудови, суд оцінив та відхиляє, оскільки вони не спростовують установленого судом факту застосування відповідачем крайнього заходу без дотримання умов, за яких такий захід є правомірним і пропорційним, та без належного дослідження можливості усунення виявлених порушень у менш обтяжливий спосіб з урахуванням розпочатої процедури легалізації об`єкта.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі відповідач як суб`єкт владних повноважень належними та допустимими доказами правомірності оскаржуваного Припису не довів.

Оцінюючи інші доводи сторін, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у рішеннях у справах «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23), відповідно до якої суд зобов`язаний обґрунтовувати свої рішення, однак пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З огляду на це решта доводів та аргументів сторін не потребують окремого детального дослідження, оскільки не спростовують наведених вище висновків суду.

За наведених обставин суд доходить висновку, що оскаржуваний Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 29.12.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки позов задоволено, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 065,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 29 грудня 2025 року, винесений Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради Зюкову Леоніду Юрійовичу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 40181003) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.