Рішення № 139023013, 12.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Справа № 160/9159/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняДеркач О.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Слєпцова О.Ю. Литовченко А.Ю. розглянувши у відритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0130056-2416-0482, №0130054-2416-0482-UA12060130000012028 від 10.03.2026р., -

УСТАНОВИВ:

13.04.2026р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області за №0130056-2416-0482 від 10.03.2026р.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області за №0130054-2416-0482-UA12060130000012028 від 10.03.2026р.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення, за якими їй були нараховані податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2025 рік у розмірі 256 176,00 грн. (за виробничий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3202 кв.м.), у розмірі 26192,00 грн. (за конюшню-кладову за адресою: АДРЕСА_1 ), є протиправними, так як вона є власницею вказаних вище нежитлових будівель, які не відносяться до об`єктів оподаткування згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки не здаються в оренду чи лізинг, а використовуються позивачкою безпосередньо у її господарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. У додаткових поясненнях та у відповіді на відзив позивачка додатково зазначила, що підтвердженням того, що вона є сільськогосподарським товаровиробником є документи, що підтверджують її право власності на земельні ділянки за призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», фотокопії нежитлових будівель, які їй належать та у яких на зберіганні знаходиться сільськогосподарська продукція, свідоцтво про реєстрацію машин, а саме: трактора колісного, який перебуває у її власності та використовується у веденні сільськогосподарського виробництва.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в усних поясненнях, у відзиві на позов та у додаткових поясненнях просив у задоволенні позовних вимог позивачці відмовити повністю посилаючись на те, що позивач не відповідає вимогам статусу сільськогосподарського товаровиробника, з огляду на те, що позивач за даними ІКС ДПС була зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює діяльність згідно таких КВЕД: 47.54 роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах. Відповідно до поданої податкової декларації платника єдиного податку за 2025 рік ОСОБА_1 отримала доходи від виду діяльності за КВЕД: інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах. На переконання представника відповідача отримання позивачем доходу від згаданого вище виду діяльності не передбачає, що така діяльність стосується виробництва сільськогосподарської продукції, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст.266 ПК України. За викладеного, відповідач вважає, що позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування. Щодо твердження позивача про те, що будівля автогаража входить до переліку пільг згідно з додатком 1 до Положення про оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Зеленодольської міської ради від 26.11.2024 №1694, відповідач вказав на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав будівля автогаража входить до складу виробничого будинку загальною площею 3202 кв.м., яка обліковується за єдиним реєстраційним номером, складові об`єкту нерухомого майна «автостоянка» не мають окремих реєстраційних номерів, а тому підлягають оподаткуванню у порядку п.п.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України за загальною площею об`єкта оподаткування. Відтак, представник відповідача вважає, що у контролюючого органу були відсутні підстави для застосування пільги, передбаченої п.1.2 до Положення, при цьому, зазначив, що позивачем були сплачені податкові зобов`язання за 2023-2024 роки, тому відповідачем не було допущено жодних порушень у ході формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. У додаткових поясненнях представник відповідача зазначив, що платник податків зобов`язаний подавати повідомлення про об`єкти, пов`язані з оподаткуванням за формою 20-ОПП. Позивачем 27.12.2024р. таке Повідомлення 20-ОПП було подано та його зміст містить інформацію про об`єкт оподаткування Цех по переробці сільськогосподарської продукції Олійниця, що, на переконання представника відповідача, є підтвердженням того, що об`єкти оподаткування, а саме: конюшня-кладова та виробничий будинок позивач не використовує у здійсненні сільськогосподарської діяльності, тому вважає, що оспорювані ППР є правомірними і не підлягають скасуванню.

У ході судового розгляду справи у судовому засіданні оголошувалася перерва до 12.08.2026р. про що свідчить зміст протоколів судових засідань від 29.06.2026р. та від 13.07.2026р.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивачці у даній справі ОСОБА_1 на праві власності належать наступні об`єкти нерухомого майна, а саме:

- нежитлова будівля: виробничий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 3202,20 кв.м., частка власності -1;

- нежитлова будівля: конюшня-кладова, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 327,40 кв.м., частка власності -1, що підтверджується копією паспорту позивачки серії НОМЕР_1 від 16.07.1997р., копіями Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23198093 від 03.07.2009р., Витягу з Державного реєстру речових прав №268285795 від 30.07.2021, наявних у справі.

У зв`язку із наведеними обставинами, які підтверджують право власності позивачки на об`єкти нерухомого майна, 10.03.2026р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровські області відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми «Ф», а саме:

- №0130056-2416-0482, за яким позивачці було визначене податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості (виробничий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3202 кв.м.) за 2025 рік у розмірі 256176,00 грн., що підтверджується копією наведеного рішення;

- №0130054-2416-0482-UA12060130000012028, за яким позивачці було визначене податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості (за конюшню-кладову за адресою: АДРЕСА_1 ), за 2025р. у розмірі 26192,00 грн., що підтверджується копією наведеного рішення;

Правомірність прийняття відповідачем вищезазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору у даній справі.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову повністю, виходячи з наступного.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правове регулювання порядку, строків сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, платниками податків юридичними та фізичними особами врегульовані приписами Податкового кодексу України (далі ПК України).

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

А згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 ст.266 ПК України передбачено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України).

За приписами статті 30 ПК України встановлено, що податкова пільга це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, у відповідності до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірний правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Правовий аналіз наведеної норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналогічний висновок узгоджується із правовим висновком, наведеним і у постанові Верховного Суду від 27.01.2022р. у справі №820/4188/17, яка є обов`язковою для застосування судом згідно до приписів. ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 ст.14 ПК України передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу ХІУ цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІУ цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як, в даному випадку, йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Згідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України встановлено, що у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-Ш, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

А за приписами статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» визначено, що виробники сільськогосподарської продукції це юридичні особі всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Тобто, із наведеного слідує, що у згаданому вище визначенні відсутній поділ сільськогосподарських товаровиробників на фізичних та юридичних осіб.

А системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що згадане вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків (у даному випадку у значенні оподаткування податком на нерухоме майно) мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

До такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постановах від 26.11.2020р. у справі №560/168/19, від 27.01.2022р. у справі №820/4188/17 даний висновок є обов`язковим до застосування адміністративним судом у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Більш того, на користь висновку про те, що положення пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними у тому числі й до фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-УІІІ підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2020 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Своєю чергою, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (стаття 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»).

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Наведена правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.03.2021р. у справі №500/2782/18 у подібних правовідносинах, у зв`язку із чим підлягає застосуванню адміністративним судом у даних правовідносинах виходячи з приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, із наведеного правового аналізу слідує, що статус сільськогосподарського товаровиробника розповсюджується не тільки на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які здійснюють свою сільськогосподарську діяльність за відповідними КВЕДами, а й на фізичних осіб, які мають у володінні, користування чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення.

У даному контексті, слід зазначити, що за змістом позову у даній справі позивачка звернулася за захистом свого порушеного права як фізична особа, яка, маючи у своєму користуванні та розпорядженні земельні ділянки для сільськогосподарського призначення, наполягає на тому, що вона має статус сільськогосподарського товаровиробника не як фізична особа-підприємець, а як фізична особа.

Відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції Закону №3603-ІХ, чинній з 16.03.2024р.) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, і після 16.03.2024р. (набрання чинності Законом №3603-ІХ) та у спірний період (2025 рік) умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Застосування пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність таких умов: власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель); безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19 та у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №500/6132/23.

Наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023р. №3573 було затверджено новий національний класифікатор НК 018:2023 «Класифікатор будівель і споруд» та скасовано попередній класифікатор ДК 018-2000.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

За «Класифікатором будівель і споруд» НК 018-2023 клас «Нежитлові сільськогосподарські будівлі (код 1271) включає: будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Отже, згідно з ДК 018-2023 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2023.

Повертаючись до обставин цієї справи, судом встановлено, що позивачка є власницею наступних нежитлових будівель та споруд, а саме:

- нежитлова будівля: виробничий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 3202,20 кв.м., частка власності -1;

- нежитлова будівля: конюшня-кладова, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 327,40 кв.м., частка власності -1, що підтверджується копіями Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23198093 від 03.07.2009р., Витягу з Державного реєстру речових прав №268285795 від 30.07.2021, наявних у справі.

Факти того, що наведені об`єкти будівель та споруд виробничий будинок та конюшні-кладової є будівлями сільськогосподарського призначення підтверджується змістом копій Проекту землеустрою щодо відведення позивачці земельної ділянки за межами с. Мар`янське по вул. Тернівка, 102 (розташований виробничий будинок) саме для ведення особистого селянського господарства, Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №10011627 від 26.09.2013р. за яким земельна ділянка кадастровий номер 1220385500:01:002:0002 містить відомості про її цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства.

Згідно відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №472358052 від 10.04.2026р. у користуванні та розпорядженні позивачки перебувають земельні ділянки, розташовані на території та за межами с. Мар`янське, з кадастровими номерами :1220385500:01:252:0008, 1220385500:01:252:0009, 1220385500:01:014:0331 з цільовим призначенням: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Окрім того, і самим відповідачем до додаткових пояснень надано копію Повідомлення 20-ОПП поданого позивачкою до контролюючого органу від 27.12.2024р., яке містить інформацію, що позивачкою у своїй господарській діяльності використовується об`єкт оподаткування Цех по переробці сільськогосподарської продукції Олійниця.

Згадані вище будівлі та споруди, що перебувають у власності позивачки розташовані на земельних ділянках з цільовим призначенням «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» та не передані власником в оренду, лізинг, позичку (таких доказів відповідачем суду не надано).

Зазначене додатково підтверджує той факт, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником.

Відтак, доводи відповідача про те, що позивачка не є сільськогосподарським товаровиробником вище дослідженими судом доказами спростовані.

У ході судового розгляду справи жодних доказів, які б свідчили про те, що вказані будівлі, споруди, цех Олійниці, а також згадані вище земельні ділянки позивачкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не використовуються, представником відповідача не надано, що свідчить про наявність тільки його припущень, які не є належними доказами у розумінні ст.73 КАС України.

За таких обставин та враховуючи, що вище досліджені копії документів свідчать про те, що позивачка, як фізична особа, у розумінні вищенаведеного чинного законодавства, є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки їй на праві власності належать об`єкти нерухомості, які використовуються нею безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, при цьому, ці об`єкти не здаються в оренду, лізинг, позичку, суд приходить до висновку, що вищенаведене нерухоме майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2025 році за підпунктом «ж» пункту 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Відповідно, за таких обставин, суд вважає, що нарахування за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачці відповідного грошового зобов`язання з такого податку є протиправним, тому спірні ППР підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, у ході судового розгляду справи правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини та обставин справи, встановлених судом, жодними належними, достатніми та допустимими доказами представником відповідача не доведена.

Доводи представника відповідача про те, що позивачкою не доведено, що вона займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою не відповідають дійсності та спростовуються вище дослідженими судом доказами, наданими позивачкою, а також і доказами наданими у тому числі і відповідачем з приводу наявності у позивачка такого об`єкта оподаткування за даними повідомлення 20-ОПП, як цех сільськогосподарської продукції Олійниці, що додатково підтверджено факт того, що позивачка має статус сільськогосподарського товаровиробника.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача стосовно того, що за 2023-2024 роки позивачкою податкові зобов`язання були сплачені, з огляду на те, що зазначені обставини не можуть бути визнані судом належними доказами у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України щодо правомірності нарахування контролюючим органом і таких податкових зобов`язань за 2025 рік (спірний період).

Всі інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, однак, не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Також слід зазначити, що судом не приймаються до уваги у якості належних доказів надані позивачкою фотознімки зберігання у будівлях та спорудах, що їй належать на праві власності, виробленої сільськогосподарської продукції, з огляду на те, що надані до суду фотознімки не містять періоду, коли вони були зроблені (фотознімки), а також не містять адреси місцезнаходження зображеного на ньому об`єкта, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості пересвідчитися щодо його належності та допустимості в силу ст.73 КАС України, а отже, наведені фотознімки визнаються судом неналежними доказами у цій справі.

Разом з тим, всі інші вище зазначені та досліджені судом докази підтверджують обставини того, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником, тому вказані наведені фотознімки не впливають на правильність висновків суду щодо протиправності оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень за критеріями, переліченими у ч.2 ст. 2 згаданого Кодексу, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач під час їх прийняття діяв не у спосіб та не у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, були порушені права та інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування вищенаведених оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому, судом враховується і те, що при прийнятті даного рішення, судом враховується позиція Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005; п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006; п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача у справі на користь позивачки судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2258 грн. 94 коп. (282368 грн./100х1%х0,8) понесені позивачем згідно платіжного документа №Т6LE-КММ8-ВD9Е від 10.04.2026р.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0130056-2416-0482, №0130054-2416-0482-UA12060130000012028 від 10.03.2026р. задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області №0130056-2416-0482, №0130054-2416-0482-UA12060130000012028 від 10.03.2026р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2258 грн. 94 коп. (дві тисячі двісті п`ятдесят вісім гривень 94 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 17.08.2026р.

Суддя С.О. Конєва