Рішення № 139021065, 19.06.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/1670/26

Провадження № 2/488/2038/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19.06.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

за участю секретаря судового засідання Коваль А.О.,

представника позивача адвоката Німченко А.Р. (в режимі відеоконференції)

відповідача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство «Коллект Центр», через свого представника Задорожного А.Г. звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 500822033 від 25.09.2019 р. в сумі 35 960,24 грн.; понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн.; понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 25.09.2019 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та відповідачем було укладено Договір №500822033.

Відповідно до умов зазначеного Договору сторонами було погоджено всі істотні умови кредитування, зокрема: розмір кредиту, строк користування кредитними коштами, строк дії договору, процентну ставку за користування кредитом, загальну вартість кредиту, а також інші платежі, пов`язані з виконанням умов договору.

Згідно з умовами Договору позичальнику було надано кредит у розмірі 28 073,61 грн. Водночас позичальник зобов`язався у строк до 26.09.2021 року повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 23,00 % річних.

Станом на час звернення позивача до суду відповідач тіло кредиту не повернула, проценти за користування коштами не сплатила. А тому позивач просить задовольнити заявлені вимоги.

Ухвалою суду від 16.04.2026 року провадження по зазначеній справі було відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Копію ухвали надіслано сторонам. Відповідачу запропоновано подати відзив в строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

Копію ухвали надіслано сторонам.

27.04.2026 року відповідач через підсистему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову.

У відзиві відповідач зазначила про пропуск позивачем строку позовної давності та просила застосувати наслідки її спливу відповідно до статті 267 ЦК України. В обґрунтування зазначила, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 12.02.2020 року, у зв`язку з чим, на її думку, право позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості виникло з 13.02.2020 року, а трирічний строк позовної давності сплив 13.02.2023 року.

Крім того, відповідач вказувала на відсутність підстав для стягнення нарахованих процентів та інших платежів. Зазначала, що строк кредитування за договором закінчився 26.09.2021 року, а тому нарахування процентів після завершення строку дії договору є неправомірним. Також посилалася на невідповідність заявленого розміру процентів умовам договору та графіку платежів, а також на необґрунтованість вимог про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних.

Також відповідач заперечувала проти стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та характером спору.

У разі часткового задоволення позовних вимог відповідач просила розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців, посилаючись на складний майновий стан, перебування на її утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутність фактичного отримання аліментних платежів та необхідність забезпечення належного рівня їх утримання.

12.05.2026 року позивачем через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якій позивач заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначив, що позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» є обґрунтованими, а наведені відповідачем заперечення не спростовують факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, наявності заборгованості та правомірності звернення позивача до суду.

Стосовно застосування строків позовної давності позивач зазначив, що строк звернення до суду із даним позовом не пропущено. Посилався на те, що відповідно до положень цивільного законодавства перебіг строків позовної давності був продовжений на період дії карантину, встановленого у зв`язку із поширенням COVID-19, а також на період дії воєнного стану в Україні. За твердженням позивача, оскільки на момент введення відповідних законодавчих змін строк позовної давності за кредитним зобов`язанням не сплив, звернення до суду відбулося в межах встановленого законом строку. У зв`язку з цим позивач вважав доводи відповідача про пропуск строку позовної давності необґрунтованими.

Описуючи обставини виникнення кредитних правовідносин, позивач зазначив, що 25.09.2019 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем було укладено Угоду про надання кредиту №500822033, відповідно до умов якої відповідачу було надано кредитні кошти у визначеному договором розмірі зі встановленням строку кредитування, процентної ставки та порядку повернення кредиту. Відповідач була ознайомлена з умовами кредитування, підписала відповідні документи, у тому числі паспорт споживчого кредиту, та отримала кредитні кошти, однак належним чином свої зобов`язання щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів не виконала.

Позивач також зазначив, що відповідачем не надано доказів погашення кредитної заборгованості, проведення власного контррозрахунку або інших належних доказів на спростування розміру заявлених вимог.

Стосовно нарахування процентів та інших платежів позивач зазначив, що їх розмір та порядок сплати були погоджені сторонами при укладенні кредитного договору, а нарахування здійснювалося відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. При цьому позивач посилався на те, що відповідач, укладаючи кредитний договір та отримуючи кредитні кошти, прийняла на себе відповідні договірні зобов`язання, які є обов`язковими для виконання.

Окремо позивач навів доводи стосовно переходу права вимоги, зазначивши, що право вимоги за кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу та відступлення права вимоги. Зокрема, АТ «Альфа-Банк» передало право вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс», останнє ТОВ «Вердикт Капітал», а в подальшому право вимоги було передано ТОВ «Коллект Центр» за договором відступлення права вимоги від 10.01.2023. На підтвердження зазначених обставин позивач послався на надані до матеріалів справи договори, акти приймання-передачі та реєстри боржників. Відповідно до положень статей 512, 514, 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні допускається шляхом відступлення права вимоги, при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу таких прав. У зв`язку з цим ТОВ «Коллект Центр» вважає себе належним кредитором та особою, яка має право вимагати виконання відповідачем кредитного зобов`язання.

Також позивач зазначив, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу підтверджені відповідними документами, а саме договором про надання правової допомоги, заявкою на надання юридичної допомоги, актом наданих послуг та іншими документами. На думку позивача, розмір заявлених витрат є співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності.

З урахуванням викладеного позивач просив суд врахувати наведені обставини, відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві, та задовольнити позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» у повному обсязі.

14.05.2026 року відповідач через підсистему «Електронний суд» подала заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що наведені позивачем доводи не спростовують її правової позиції. Посилалася на безпідставність нарахування позивачем процентів понад суму, визначену графіком платежів, та після закінчення строку кредитування, вважаючи такі нарахування незаконними. Також вказувала на пропуск позивачем строку позовної давності, відсутність доказів неможливості своєчасного звернення до суду, неспівмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та розміром заявлених вимог, а також на невідповідність заявленої до стягнення суми заборгованості умовам кредитного договору та графіку платежів. У зв`язку з цим просила застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову, а у разі невизнання судом підстав для застосування позовної давності відмовити у стягненні процентів, пені, інфляційних втрат і витрат на професійну правничу допомогу, а в разі ухвалення рішення про стягнення основної заборгованості розстрочити його виконання строком на 12 місяців з урахуванням її матеріального становища та наявності на утриманні двох малолітніх дітей.

Представник позивача ТОВ «Коллект Центр» - Німченко А.Р. у судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, та просила їх задовольнити. Також підтримала доводи, викладені у відповіді на відзив.Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема в частині застосування наслідків пропуску строку позовної давності, представник позивача зазначила, що відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України перебіг строків позовної давності продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв`язку з поширенням COVID-19.

З огляду на наведене представник позивача вважала, що строк позовної давності у спірних правовідносинах не є пропущеним, оскільки його перебіг продовжувався та зупинений відповідно до положень чинного законодавства України. У зв`язку з цим доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності вважала необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Позовні вимоги визнала частково, при цьому заперечувала щодо їх задоволення в частині стягнення нарахованих відсотків та витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, відповідач просила суд у разі ухвалення рішення про задоволення позову розстрочити виконання рішення строком на один рік.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані ними докази та матеріали справи, надавши їм оцінку кожному окремо та в їх сукупності, всебічно, повно й об`єктивно з`ясувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що надані сторонами докази та наведені ними обставини є достатніми для розгляду справи по суті та вирішення спору.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 25.09.2019 ОСОБА_1 підписала акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 500822033 між нею та АТ «АЛЬФА-БАНК», відповідно до якої сторони погодили укладення Угоди про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «АЛЬФА-БАНК».

Згідно пункту 2.1.1. Анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк», відповідач підтвердила акцепт Публічної пропозиції та укладення Договору між нею та ПАТ «Альфа-Банк» на умовах, викладених в Публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сторінці банку www.alfabank.ua.

Згідно пункту 2.1.2 вище вказаної Анкети-заяви, відповідач ОСОБА_1 підтвердила , що отримала примірник Договору та додатків до нього.

Відповідно до Паспорта споживчого кредиту, що міститься в матеріалах справи строк кредитування 24 місяці. Мета отримання кредиту - споживчі цілі, спосіб та строк надання кредиту - безготівковий; Кількість та розмір платежів, періодичність внесення: до 18 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 1470,31 грн., загальна кількість платежів 24. Штраф за прострочення внесення суми мінімального платежу 100 грн в день виникнення прострочки, 300 грн. у разі, якщо сума простроченої заборгованості погашена протягом 5 робочих днів.

Таким чином, ОСОБА_1 своїм особистим підписом підтвердила, що ознайомлена та згодна з публічною пропозицією АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб.

Факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами підтверджується виписками по рахунках обліку кредитної заборгованості за Договором кредиту № 500822033 від 25.09.2019 року, наданими АТ «СЕНС БАНК» на виконання ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17.04.2026 року. Згідно з наданими Банком документами, виписки сформовані за період з 25.09.2019 року по 17.05.2021 року та складають 29 аркушів. Вказані виписки містять інформацію щодо операцій за рахунками, пов`язаними з обліком кредитної заборгованості відповідача, та підтверджують факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами за Договором кредиту № 500822033 від 25.09.2019 року.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «Вердикт Капітал», станом на 10.01.2023 загальна сума заборгованості за кредитним договором № 500822033 становила 35 960,24 грн, з яких: 24 236,10 грн заборгованість за основною сумою кредиту, 7 280,22 грн заборгованість за відступлення права вимоги, 2 000,64 грн нараховані відсотки за користування кредитом, 856,54 грн пеня, 300,79 грн 3 % річних та 1 285,95 грн інфляційні збитки. Заборгованість за комісією становила 0,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Коллект Центр», станом на 21.03.2026 загальна сума заборгованості за кредитним договором становила 35 960,24 грн, з яких: 24 236,10 грн заборгованість за тілом кредиту, 9 280,86 грн заборгованість за відсотками, 856,54 грн пеня, 300,79 грн 3 % річних та 1 285,95 грн інфляційні збитки. Заборгованість за комісією зазначена у розмірі 0,00 грн. Сума погашення за договором станом на 21.03.2026 становила 0,00 грн.

17 травня 2021 року між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» укладено договір факторингу № 2, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредиторові право грошової вимоги за кредитними договорами. Згідно з платіжним дорученням № 253 від 17 травня 2021 року ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» здійснило оплату ціни прав вимоги за вказаним договором у сумі 16 500 000 грн.

У витязі з додатку 1-1 до договору факторингу № 2 від 17 травня 2021 року зазначено боржника ОСОБА_2 під порядковим № 3012 та кредитний договір № 500822033 від 25.09.2019 із загальною сумою заборгованості 32 372,86 грн, у тому числі тіло кредиту 24 236,10 грн та пеня 856,54 грн.

При цьому з наданого розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за основною сумою кредиту становить 24 236,10 грн, заборгованість за комісією 0,00 грн, пеня 856,54 грн. Окрім того, у розрахунку зазначено 7 280,22 грн заборгованості за процентами, нарахованими станом на дату відступлення права вимоги, що в сукупності становить 32 372,86 грн.

Таким чином, сума заборгованості, зазначена у витязі з додатку 1-1 до договору факторингу № 2 від 17 травня 2021 року, відповідає сумам, наведеним у розрахунку заборгованості, а саме: 24 236,10 грн основна сума кредиту, 856,54 грн пеня та 7 280,22 грн заборгованість за процентами, нарахованими станом на дату відступлення права вимоги.

18 травня 2021 року між ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 18-05/21, за умовами якого ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право грошової вимоги за кредитними договорами. Оплату ціни прав вимоги за вказаним договором у сумі 16 600 000 грн підтверджують платіжні доручення № 260530015 від 16 червня 2021 року, № 260990544, № 260990545, № 260990546, № 260990552 від 17 червня 2021 року.

У витязі додатку 1-1 до договору факторингу № 18-05/21 від 18 травня 2021 року зазначено боржника ОСОБА_2 під порядковим № 3012 та кредитний договір № 500822033 від 25.09.2019 із загальною сумою заборгованості 32 372,86 грн ( з урахуванням пені) , у т.ч. тіло кредиту 24 236,10 грн ( без урахування пені) та ; пеня на дату відступлення права вимоги 856,54 грн.

Відомості щодо заборгованості відповідачки за кредитним договором № 500822033 від 25.09.2019, зазначені у витязі з додатку 1-1 до договору факторингу № 18-05/21 від 18 травня 2021 року, є ідентичними відомостям, наведеним у витязі з додатку 1-1 до договору факторингу № 2 від 17 травня 2021 року, а саме: загальна сума заборгованості 32 372,86 грн, з яких 24 236,10 грн тіло кредиту та 856,54 грн пеня.

Згідно з розрахунком заборгованості, виконаним ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», за кредитним договором № 500822033 від 25.09.2019 заборгованість ОСОБА_1 станом на 10.01.2023 року становила 35 960,24 грн, з яких: 24 236,10 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 7 280,22 грн заборгованість за процентами, нарахованими станом на дату відступлення права вимоги, 856,54 грн заборгованість за пенею, 2 000,64 грн проценти, нараховані за період з 18 травня 2021 року по 25 вересня 2021 року; 300,79 грн 3 % річних за користування грошовими коштами у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України та 1 285,95 грн - інфляційні збитки.

При цьому, як убачається із зазначеного розрахунку, 3 % річних та інфляційні втрати нараховані за період з 26.09.2021 року по 23.02.2022 року. Після введення правового режиму воєнного стану 24.02.2022 року 3 % річних та інфляційні збитки ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» не нараховувалися.

10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір факторингу № 10-01/23, за умовами якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право грошової вимоги за кредитними договорами. Оплату ціни прав вимоги за вказаним договором у сумі 5 312 491,59 грн підтверджує акт зарахування зустрічних однорідних вимоги від 28 лютого 2023 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №10-01/23 від 10 січня 2023 року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступив ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги заборгованостей, зокрема, до боржника ОСОБА_2 під порядковим № 36208 та кредитний договір № 500822033 від 25.09.2019 із загальною сумою заборгованості 35 960,24 грн, у т.ч. тіло кредиту 24 236,10 грн , 9280,86 грн - сума заборгованості по нарахованих відсотках; пеня 856,54 грн та відповідальність за порушення грошового зобов`язання 1586,74 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості, виконаним ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», за кредитним договором № 500822033 від 25.09.2019 заборгованість ОСОБА_1 становила 35960,24 грн, з яких: тіло кредиту 24236,10 грн; проценти, нараховані станом на дату відступлення права вимоги 9 280,86 грн; пеня 856,54, інфляційні збитки 1 285,95 грн та 3% річних 300,79 грн.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За правилом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що факт укладення між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору № 500822033 від 25.09.2019 року, отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема підписаними відповідачем документами щодо укладення кредитного договору, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів та виписками за рахунками обліку кредитної заборгованості.

Умовами укладеного між сторонами договору визначено розмір кредиту, строк кредитування, порядок його погашення та розмір процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до наданого графіка платежів сума кредиту становила 28 073,61 грн, строк кредитування 24 місяці, а розмір щомісячного платежу 1 470,31 грн.

Відповідно до статей 1048, 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві отримані грошові кошти та сплатити проценти у розмірі та порядку, встановлених договором.

Таким чином, розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 24 236,10 грн підтверджується не лише розрахунком заборгованості, а й документами, на підставі яких відбувалося відступлення права вимоги від первісного кредитора до наступних кредиторів.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 24 236,10 грн заборгованості за тілом кредиту та 9 280,86 грн заборгованості за процентами, з яких 7 280,22 грн нараховані станом на дату відступлення права вимоги, а 2 000,64 грн за період з 18 травня 2021 року по 25 вересня 2021 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заборгованості за пенею та/або штрафами, суд зазначає наступне.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», за кредитним договором № 500822033 від 25.09.2019 року станом на 21.03.2026 року заборгованість відповідача включає пеню у розмірі 856,54 грн.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідно до витягу з додатку 1-1 до договору факторингу № 2 від 17.05.2021 року за кредитним договором № 500822033 від 25.09.2019 року станом на дату відступлення права вимоги зазначено пеню у розмірі 856,54 грн. Вказаний розмір пені також зазначений у розрахунку заборгованості, виконаному ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», станом на 10.01.2023 року, а також у розрахунку заборгованості, виконаному ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», станом на 21.03.2026 року.

Водночас позивачем не надано суду детального та належного розрахунку пені, який би давав можливість встановити період її нарахування, дату виникнення прострочення, розмір простроченого платежу, кількість днів прострочення, розмір пені, застосований при її обчисленні, та порядок формування суми пені у розмірі 856,54 грн.

Крім того, відповідно до пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, у тому числі від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір між сторонами укладено 25.09.2019 року, а пеня у розмірі 856,54 грн зазначена у документах щодо відступлення права вимоги вже станом на 17.05.2021 року. Водночас із наданих позивачем доказів неможливо встановити, за який саме період та за які конкретно прострочені платежі була нарахована зазначена сума пені, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правомірність її нарахування з урахуванням установлених законом обмежень щодо відповідальності споживача.

Також відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а неустойка та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання такого зобов`язання, підлягають списанню кредитодавцем.

При цьому сама по собі наявність суми пені у документах про відступлення права вимоги та її відображення у наступних розрахунках заборгованості не підтверджує правомірність її нарахування та не звільняє позивача від обов`язку довести підстави, період та порядок такого нарахування.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правомірність нарахування пені у розмірі 856,54 грн, період її нарахування, підстави виникнення та порядок обчислення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 856,54 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому частиною п`ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями, строк виконання яких визначений, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення його виконання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевого строку) або у зв`язку із застосуванням кредитором права на дострокове повернення кредиту.

Так, відповідно до умов Угоди про надання кредиту №500822033 від 25.09.2019 строк кредитування становить 24 місяці, тобто до 25.09.2021.

Отже, саме з 25.09.2021, тобто з дня, коли настав строк виконання основного зобов`язання з повернення кредиту, у кредитора виникло право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, а відтак за загальним правилом саме з цього моменту мав розпочатися перебіг загальної трирічної позовної давності.

Разом з тим, на визначення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах впливають спеціальні норми законодавства, прийняті у зв`язку із запровадженням в Україні карантину та воєнного стану.

Так, 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, на дату закінчення строку кредитування за Угодою про надання кредиту №500822033 від 25.09.2019 вже діяли норми законодавства, якими передбачалося продовження строків позовної давності на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України було установлено карантин, який у подальшому неодноразово продовжувався та тривав до 30.06.2023.

Отже, з огляду на приписи пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, перебіг позовної давності, який мав розпочатися 25.09.2021, підлягав продовженню на строк дії карантину.

При цьому Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі №920/724/21 зазначив про автоматичне продовження строків позовної давності, пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України, без необхідності дотримання будь-яких додаткових вимог чи умов для такого продовження в силу закону.

Таким чином, з урахуванням наведеного законодавчого регулювання перебіг позовної давності у спірних правовідносинах підлягав продовженню на строк дії карантину, тобто до 30.06.2023, а з урахуванням подальшого законодавчого регулювання щодо воєнного стану його перебіг також був продовжений/зупинений у відповідні періоди дії спеціальних норм.

Однак після припинення карантину 30.06.2023 порядок обчислення позовної давності продовжував визначатися з урахуванням спеціальних положень ЦК України, прийнятих у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

Законом України №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан, дія якого надалі неодноразово продовжувалася.

Отже, на час дії відповідної редакції пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України законодавцем було передбачено продовження перебігу визначених Кодексом строків позовної давності на строк дії воєнного стану.

У подальшому Законом України №3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, законодавцем було змінено правову конструкцію впливу воєнного стану на перебіг позовної давності: спочатку передбачалося продовження відповідних строків на строк дії воєнного стану, а надалі - зупинення перебігу позовної давності на цей період.

Водночас Законом України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено. Зазначений Закон набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, з 04.09.2025 припинилося передбачене пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України спеціальне правило щодо зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану, у зв`язку з чим перебіг позовної давності поновився з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

При цьому саме по собі виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не означає припинення чи скасування воєнного стану в Україні, а свідчить про припинення дії спеціальної законодавчої норми щодо впливу воєнного стану на перебіг позовної давності.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, до спливу встановленого законом строку звернення до суду. Водночас у спірних правовідносинах законодавцем були встановлені спеціальні правила, які вплинули на перебіг такого строку, а саме його продовження на період дії карантину та, у відповідні періоди дії воєнного стану, його продовження, а надалі зупинення. Після виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг позовної давності поновився.

Відтак, з урахуванням наведеного, перебіг трирічної загальної позовної давності за вимогами, що випливають з Угоди про надання кредиту №500822033 від 25.09.2019, не спливав у періоди, протягом яких відповідно до чинного на той час законодавства перебіг позовної давності був продовжений або зупинений.

Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Разом з тим положення статті 261 ЦК України визначають, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц (провадження №14-252цс18).

Отже, вирішуючи питання про застосування позовної давності у цій справі, суд виходить із того, що право кредитора на звернення до суду з вимогою про повернення кредиту виникло у зв`язку із закінченням строку кредитування 25.09.2021. Однак перебіг загальної трирічної позовної давності був охоплений дією спеціальних законодавчих положень щодо продовження та зупинення такого строку.

З урахуванням того, що станом на момент закінчення строку кредитування діяли положення пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строків позовної давності на період дії карантину, а після припинення карантину діяли спеціальні положення щодо впливу воєнного стану на перебіг позовної давності, фактичний перебіг трирічного строку позовної давності не відбувався у звичайному порядку.

Після набрання чинності Законом України №4434-IX, тобто з 04.09.2025, перебіг позовної давності поновився. При цьому перебіг позовної давності не розпочинається заново, а продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Відтак, при визначенні дати спливу позовної давності необхідно враховувати період, який минув з моменту виникнення у кредитора права на звернення до суду до набрання чинності спеціальними нормами щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності.

Таким чином, з урахуванням наведених положень законодавства та встановлених судом обставин, на момент звернення позивача до суду трирічний строк позовної давності не сплив, у зв`язку з чим підстави для відмови у позові за заявою відповідача про застосування позовної давності відсутні.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, доповненого Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, з 24 лютого 2022 року та на період, визначений пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а тому інфляційні втрати та 3 % річних за цей період нарахуванню та стягненню не підлягають.

Разом з тим, у даній справі суд встановив, що 3 % річних у розмірі 300,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 285,95 грн були нараховані за період з 26.09.2021 року по 23.02.2022 року, тобто до введення в Україні воєнного стану та до набрання чинності зазначеними законодавчими положеннями. Отже, встановлене пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України на такі нарахування не поширюється.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому право вимоги щодо сплати зазначених сум перейшло до позивача внаслідок укладення договорів факторингу.

З огляду на те, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат здійснено за період, який передував 24.02.2022 року, а позивачем надано відповідний розрахунок заборгованості, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині. Відтак з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 300,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 285,95 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1 та пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1,4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, а також дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку, дії та бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження таких витрат суду мають бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що підтверджують обсяг фактично наданих послуг та виконаних робіт, їх вартість, а також документи, що підтверджують здійснення відповідних витрат або обов`язок їх сплати.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Водночас сам факт укладення договору про надання правничої допомоги та визначення у ньому вартості відповідних послуг не є безумовною підставою для стягнення зазначеної суми з іншої сторони. Суд має перевірити фактичність надання відповідних послуг, їх обсяг, необхідність для розгляду конкретної справи, а також співмірність їх вартості із складністю справи та обсягом виконаної роботи.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги є домовленістю, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначила, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати як фактичне понесення відповідних витрат, так і оцінювати їх необхідність.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведеності того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказаний правовий підхід викладено, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (пункт 131).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19 та від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору, ціну позову, складність справи, значення її розгляду для сторін, час, необхідний для вчинення відповідних дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року, укладений між ТОВ «Коллект Центр» як клієнтом та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», заявку ТОВ «Коллект Центр» про надання юридичної допомоги № 1709 від 02 лютого 2026 року, а також витяг з Акта № 19 про надання юридичної допомоги від 27 лютого 2026 року.

Зі змісту витягу з Акта № 19 про надання юридичної допомоги від 27 лютого 2026 року вбачається, що до складу витрат позивачем включено усну консультацію з вивченням документів вартістю 4 000 грн та складання позовної заяви про стягнення боргу для подання до суду вартістю 9 000 грн.

Разом із тим суд враховує, що зазначення відповідних послуг у акті виконаних робіт та визначення їх вартості відповідно до прайс-листа адвокатського об`єднання не звільняє суд від обов`язку перевірити їх фактичний обсяг, необхідність та співмірність заявленої вартості зі складністю справи.

При цьому судом враховується фактичний обсяг наданих юридичних послуг, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг позовної заяви, кількість та характер доказів, необхідність вчинення відповідних процесуальних дій, а також відсутність складних процесуальних питань, що потребували б значного обсягу правничої роботи.

Суд також враховує, що підготовка позовної заяви та попередня консультація з вивченням документів є взаємопов`язаними видами правничої допомоги, а тому при визначенні розміру витрат, які підлягають компенсації за рахунок відповідача, необхідно виходити не лише з формального зазначення вартості кожної послуги в акті, а з реального обсягу роботи адвоката та її необхідності для розгляду даної справи.

Таким чином, з урахуванням фактичного обсягу наданих юридичних послуг, співмірності заявленої суми зі складністю справи, ціною позову, обсягом виконаних адвокатом робіт, а також відповідності таких витрат критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.

З огляду на наведене суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, оскільки саме такий розмір витрат відповідає фактичному обсягу наданої правничої допомоги, складності справи та критеріям розумності, реальності і співмірності судових витрат.

Щодо вирішення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 2 частини сьомої статті 265, частина перша статті 267 ЦПК України).

Стаття 265 ЦПК України не містить окремо визначені підстави для розстрочення виконання рішення суду, тому застосовуються положення статті 435 цього Кодексу.

Так, підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина третя та четверта статті 435 ЦПК України).

Розстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення (частина п`ята статті 435 ЦПК України).

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд враховує не лише майновий стан відповідача, а й необхідність забезпечення балансу інтересів обох сторін, зокрема право стягувача на своєчасне та повне виконання судового рішення.

Беручи до уваги майновий стан відповідача та обставини, що істотно ускладнюють можливість повного виконання судового рішення, суд враховує перебування на її утриманні двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2024 року народження, та ОСОБА_4 , 2015 року народження.

При цьому судом враховано відсутність фактичних аліментних надходжень на утримання дітей. Щодо ОСОБА_3 на даний час триває провадження у справі про розірвання шлюбу та стягнення аліментів з її батька, ОСОБА_5 , який офіційно не працевлаштований. Щодо ОСОБА_4 відповідачем також подано позов про стягнення аліментів з її біологічного батька, однак станом на час розгляду заяви відповідні аліментні платежі не здійснюються. Отже, відповідач фактично не отримує аліментних платежів на утримання обох дітей та несе витрати на їх утримання самостійно.

Крім того, суд бере до уваги розмір та структуру доходів і витрат відповідача. Її середньомісячний дохід від здійснення підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем становить близько 36 000 грн. Разом з тим, після сплати обов`язкових податків, зборів, єдиного соціального внеску та комунальних платежів сума коштів, яка фактично залишається у розпорядженні сім`ї, є незначною та обмежує можливість відповідача виконати повністю судове рішення без істотного погіршення матеріального становища її та неповнолітніх дітей.

Відповідно до наданої відповідачем виписки з банківського рахунку за квітень 2026 року, понад 58 відсотків її чистого доходу, а саме 17 037,46 грн, було витрачено на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності. Зазначені обставини свідчать про те, що значна частина доходу відповідача спрямовується на забезпечення поточних потреб сім`ї та утримання дітей, у зв`язку з чим одночасне виконання рішення суду в повному обсязі може істотно погіршити її матеріальне становище.

З огляду на викладене, враховуючи сукупність обставин, що характеризують майновий стан відповідача, наявність на її утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутність фактичних аліментних надходжень, розмір її доходу та значний обсяг необхідних витрат, суд дійшов висновку, що повне виконання судового рішення однією сумою може створити для відповідача надмірне фінансове навантаження та істотно ускладнити забезпечення належних умов утримання її дітей.

Водночас розстрочка виконання судового рішення не звільняє відповідача від виконання встановленого судом обов`язку та не позбавляє стягувача права на отримання присуджених йому коштів, а лише визначає порядок та строки їх фактичного виконання. При цьому встановлення розстрочки строком на один рік є розумним та пропорційним способом виконання рішення, який дозволяє врахувати майновий стан відповідача без позбавлення позивача права на отримання присуджених коштів.

За таких обставин суд вважає клопотання відповідача про розстрочку виконання судового рішення обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки розстрочка надасть відповідачу реальну можливість належним чином виконати покладені на неї судовим рішенням зобов`язання.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, майнового стану відповідача, наявності на її утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутності фактичних аліментних надходжень та обмеженого обсягу вільних коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для розстрочки виконання судового рішення. Такий порядок виконання рішення забезпечить можливість його реального виконання, не створюючи для відповідача надмірного фінансового навантаження, та водночас не порушуватиме право позивача на отримання присуджених йому коштів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи клопотання відповідача, наведені нею обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення суду, а також беручи до уваги необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача та розстрочення виконання судового рішення строком на 12 місяців. Загальна сума грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача за цим рішенням, становить 42 702,68 грн, з яких 35 103,70 грн заборгованість за кредитним договором, 2 598,98 грн судовий збір та 5 000 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Виконання рішення суду підлягає розстроченню шляхом сплати відповідачем зазначеної суми протягом 12 місяців, починаючи з наступного дня після набрання рішенням законної сили. При цьому розмір перших 11 щомісячних платежів становить 3 558,56 грн кожний, а розмір останнього, дванадцятого платежу 3 558,52 грн.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 24 236,10 грн. заборгованості за тілом кредиту, 9 280,86 грн заборгованості за процентами, 1 285,95 грн. інфляційних втрат та 300,79 грн 3 % річних, що загалом становить 35 103,70 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення 35 960,24 грн., але суд дійшов висновку про часткове задоволення, а саме в розмірі 35 103,70 грн., відповідно з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача (2662,40*35103,70/35960,24) 2 598,98 грн. судового збору.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-267, 354, 435 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (код ЄДРПОУ: 44276926, адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість за Договором № 500822033 від 25.09.2019 у розмірі 35 103,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (код ЄДРПОУ: 44276926, адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 598,98 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (код ЄДРПОУ: 44276926, адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Розстрочити ОСОБА_7 , виконання рішення суду на 12 місяців шляхом сплати щомісячних платежів, починаючи з наступного дня після набрання рішенням законної сили: перші 11 платежів по 3 558,56 грн, останній платіж 3 558,52 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", код ЄДРПОУ: 44276926, адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306;

Відповідач ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 17.08.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська