Рішення № 139020522, 12.08.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/453/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Сича С.М.,

за участю секретаря Левченко М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

В квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем в електронній формі укладено Договір про надання коштів у кредит №71119175, за яким кредитодавець надає позичальнику кредит в сумі 5500 грн. 00 коп. на 30 днів, тобто до 23.10.2025 року, із фіксованою процентною ставкою в розмірі 0,5 % в день, комісія за надання кредиту становить 15, 00 % від суми наданого кредиту, пеня за порушення строків надання кредиту 4,00 % за кожен день понадстрокового користування кредитом.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов`язання та перерахувало відповідачу кредитні кошти сумі 5500 грн. 00 коп. на банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість в розмірі 18150 грн. 00 коп., із яких: 5500 грн. 00 коп. сума заборгованості за кредитом; 825 грн. 00 коп. сума заборгованості за процентами; 825 грн. 00 коп. сума заборгованості за комісією; 11000 грн. 00 коп. сума заборгованості за пенею/неустойкою.

25.02.2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено Договір факторингу №25/02/26, за яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі прав вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №2 від 25.02.2026 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Договором про надання коштів у кредит №71119175 у зазначеній вище сумі.

Після відступлення позивачеві прав вимог відповідач не здійснив жодного платежу ні на рахунки первісного кредитора, ні на рахунки позивача.

Посилаючись на наведені обставини, просить стягнути на свою користь із відповідача вказану кредитну заборгованість, 2662 грн. 40 коп. судового збору та 4500 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу (а.с.1-4).

Ухвалою судді від 05.05.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с.53-55 зворот).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак в позовній заяві зазначив, що розгляд справи просить проводити без нього, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження у справі, дату та час її розгляду (а.с.61, 63, 76), в судове засідання повторно не з`явилася, про причину неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, а тому суд, ураховуючи позицію представника позивача, 12.08.2026 року постановив ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ст.ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись із позовом до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд має забезпечити сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 24.09.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем в електронній формі укладено Договір про надання коштів у кредит №71119175, за яким кредитодавець надає позичальнику кредит в сумі 5500 грн. 00 коп. на 30 днів, тобто до 23.10.2025 року, із фіксованою процентною ставкою в розмірі 0,5 % в день, комісія за надання кредиту становить 15, 00 % від суми наданого кредиту, пеня за порушення строків надання кредиту 4,00 % за кожен день понадстрокового користування кредитом (далі Кредитний договір) (а.с.14 зворот 24).

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов`язання та перерахувало відповідачу 24.09.2025 року кредитні кошти сумі 5500 грн. 00 коп. на банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.10, 25, 26, 79, 80).

Згідно із розрахунком заборгованості станом на 25.02.2026 року за відповідачем рахується заборгованість за Кредитним договором в розмірі 18150 грн. 00 коп., із яких: 5500 грн. 00 коп. сума заборгованості за кредитом; 825 грн. 00 коп. сума заборгованості за процентами; 825 грн. 00 коп. сума заборгованості за комісією; 11000 грн. 00 коп. сума заборгованості за пенею/неустойкою (а.с.12 зворот 13 зворот).

25.02.2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено Договір факторингу №25/02/26, за яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі прав вимоги (а.с.27 34)

Відповідно до Реєстру прав вимоги №2 від 25.02.2026 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором у зазначеній вище сумі грошових коштів (а.с.31 зворот).

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).

Згідно із частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

У відповідності до частини 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.

Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Із матеріалів справи випливає, що до позивача на підставі Договору факторингу та Реєстрів прав вимоги перейшли права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно із ст. ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Як встановлено судом, заборгованість в розмірі 5500 грн. 00 коп. за кредитом; 825 грн. 00 коп. за процентами; 825 грн. 00 коп. за комісією, відповідає матеріалам справи та узгоджується із дослідженими судом доказами, а тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за пенею/неустойкою в розмірі 11000 грн. 00 коп., суд виходить із того, що Законом України №2120-IXвід 15.03.2022 року, який набрав чинності 17.03.2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Цим же Законом України №2120-IX від 15.03.2022 року Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Отже, норми пункту 6-1 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» були близькими за своїм сутнісним змістом положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відтак, упродовж періоду з 17.03.2022 року по 24.12.2023 року одна і та ж сфера суспільних відносин водночас була врегульована однопредметними нормативними правовими актами.

Частиною 2 ст.4 ЦК України визначено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Отже, хоча Закон України №3498-IX від 22.11.2023 року прийнятий пізніше, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК Українита позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізнішийзаконскасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

Аналіз навдених вище нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо звільнення позичальників, у тому числі за договором споживчого кредиту, у період дії в Україні воєнного стану від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки суду опосередковано узгоджуються із правовою позицією, сформульованою у пунктах 14-22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021року у справі № 334/3161/17.

Суд вважає, що оскільки вказана заборгованість за пенею/неустойкою нарахована у період дії в Україні воєнного стану, то позичальник на підставі п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняється від обов`язку її сплати на користь кредитодавця, унаслідок чого вона підлягає списанню кредитодавцем.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за пенею/неустойкою за Кредитним договором необхідно відмовити.

Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором в сумі 7150 грн. 00 коп. (5500 + 825 + 825).

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

За змістом ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 18150 грн. 00 коп. За наслідками розгляду справи суд стягнув із відповідача на користь позивача 7150 грн. 00 коп., тобто позовні вимоги задоволені в розмірі 39,39 % (7150: (18150: 100)) від ціни позову.

З огляду на викладене на користь позивача із відповідача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1048 грн. 71 коп. (2662, 40 : 100 Х 39, 39).

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4500 грн. 00 коп., суд виходить із наступного.

За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги від 25.08.2025 року, що укладений між позивачем та адвокатом Ткаченко Ю.О. (а.с.34 зворот - 37); витяг з Акту №10ФП приймання - передачі правничої допомоги від 09.03.2026 року (а.с.38 зворот); ордер серії АХ №1287257 від 03.09.2025 року, виданий адвокатом Ткаченко Ю.О. (а.с.42); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Ткаченко Ю.О. серії ПТ №2099 від 03.04.2018 року (а.с.42 зворот); платіжну інструкцію кредитового переказу коштів від 25.03.2026 року про перерахування позивачем адвокату Ткаченко Ю.О. 175500 грн. 00 коп. (а.с.41).

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

На переконання суду, зазначені в Акті №10ФП приймання - передачі правничої допомоги від 09.03.2026 року обсяг наданих адвокатом послуг не співмірні їх вартості в сумі 4500 грн. 00 коп.

Так, згідно із цим Актом вартість надання адвокатом такої послуги як вивчення документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції та судової практики становить 500 грн. 00 коп., а судовий супровід, що включає підготовку та направлення позовної заяви до суду та представництво інтересів клієнта у суді - 4000 грн. 00 коп.

Суд вважає, що вартість послуги адвоката в розмірі 4000 грн. 00 коп. щодо судового супроводу є надмірно завищеною, оскільки представництво інтересів клієнта у суді адвокатом не здійснювалося, так як розгляд справи проводився без повідомлення (виклику) сторін.

Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат, ураховуючи складність справи, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, пропорційність задоволених позовних вимог, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення із відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп. із розрахунку 500 грн. 00 коп. за вивчення документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції та судової практики та 1000 грн. 00 коп. за судовий супровід, що включає підготовку та направлення позовної заяви до суду.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.

Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором про надання коштів у кредит №71119175 в розмірі 7150 (сім тисяч сто п`ятдесят) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1048 (одна тисяча сорок вісім) грн. 71 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

Сторони по справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ 43311346, адреса : вул. Садова, 31/33, м. Ірпінь, Київська область, 08205.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 17.08.2026 року.

Суддя