Рішення № 139020068, 11.08.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Справа № 926/2289/26За позовом Чернівецької міської ради

до відповідача Приватного підприємства НІКАІНТЕХ

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 63 218,59 грн

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Паращук Д.В.

Представники сторін:

Від позивача Алексюк М.М.

Від відповідача - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецька міська рада звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Приватного підприємства "НІКАІНТЕХ" про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 63 218,59 грн.

Позов обґрунтовано тим, що вивченням інформації, розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також рішень сесій Чернівецької міської ради, позивачем встановлено факт використання земельних ділянок на території м. Чернівці без правовстановлюючих документів.

Як зазначає представник позивача, у період з 13 березня 2024 року до 22 квітня 2025 року (включно) ПП НІКАІНТЕХ було власником нерухомого майна, за адресою м. Чернівці, вул. Галицький шлях, буд. 3, частково розміщеного на земельній ділянці комунальної власності Чернівецької територіальної громади 7310136900:66:002:0174.

Так, департаментом проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування ПП НІКАІНТЕХ земельною ділянкою площею 0,0490 га (кадастровий номер 7310136900:66:002:0174) у періоді з 13 березня 2024 року до 22 квітня 2025 року (включно) на суму 63 218,59 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2026 року, судову справу № 926/2289/26 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року відкладено підготовче засідання по справі № 926/2289/26 на 20 липня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 20 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі № 926/2289/26; призначено справу до розгляду по суті на 11 серпня 2026 року.

Представник позивача в судовому засіданні 11 серпня 2026 року підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач явку належного представника в судове засідання 11 серпня 2026 року вкотре не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання.

В силу приписів частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

При цьому, відповідач як юридична особа, не виконав імперативні приписи статті 6 ГПК України щодо реєстрації в електронному кабінеті в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

У зв`язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, ухвали по справі № 926/2289/26 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Так, в матеріалах справи наявні конверти з ухвалами суду та довідками поштової служби про повернення відправлення відправнику, а також розміщення оголошення про виклик відповідача до суду на веб-порталі судової влади України, на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

Згідно статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Вищевказані ухвали Господарського суду Чернівецької області були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Установлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 910/22873/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 904/2584/19.

Суд зауважує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б.

Відповідно до змісту частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на зазначене вище, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Згідно із частиною 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, з огляду на неодноразову неявку представника відповідача, який належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, вступну та резолютивну частину рішення у даній справі проголошено у судовому засіданні 11 серпня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на земельній ділянці за адресою Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Галицький шлях, буд. 3, знаходиться нерухоме майно (громадська будівля з вбудованими торговельними приміщеннями), в період з 13 березня 2024 року по 22 квітня 2025 року, перебувало у приватній власності Приватного підприємства НІКАІНТЕХ.

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 7310136900:66:002:0174, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Верховний Суд при розгляді справи № 922/595/18 (постанова від 29 січня 2019 року, п. 38) зазначив, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, саме у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Однак, відповідачем не вжито остаточних заходів до оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, а в матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які посвідчували б факт правомірного використання відповідачами вищевказаної земельної ділянки в період, який охоплюється позовними вимогами.

Частиною 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. (Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2022 у справі №922/2060/20).

Так, згідно з витягом Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером: 7310136900:66:002:0174, що знаходиться за адресою: вул. Галицький шлях, 3, м. Чернівці, зареєстрована 07 грудня 2023 року.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - далі ПК України).

Докази сплати відповідачем коштів за використання земельної ділянки в матеріалах справи - відсутні.

Отже, в діях відповідача наявний факт використання вказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів та несплати коштів до бюджету за користування земельними ділянками.

Зважаючи на правові позиції Верховного Суду, які в силу вимог статті 263 ГПК України повинні враховуватися при виборі і застосуванні норми права, відносини, що склалися між Чернівецькою міською радою та Приватним підприємством НІКАІНТЕХ є кондиційними.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 629/4628/16-ц від 23 травня 2018 року сформувала правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як зазначає Верховний Суд, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях.

Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження коштів за рахунок потерпілого та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або така підстава згодом відпала (п. 55, 57 постанови ВС від 11.02.2019 по справі № 922/391/18).

Враховуючи правову природу кондикційних зобов`язань, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов`язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.

Верховний Суд у наведеній вище постанові також визначив обставини, які підлягають встановленню та доказуванню по справах даної категорії (п.66), а саме: існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічні усталені правові позиції щодо кондикційної природи спірних правовідносин сформовані Верховним Судом у справах за № 902/794/17 від 21.01.2019, № 922/530/18 від 08.07.2019, № 911/2069/18 від 04.10.2019, № 922/981/18 від 10.02.2020 та інших.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 125 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають права оренди на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, згідно статті 16 вказаного вище Закону, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Таким чином, встановлені судом обставини у їх сукупності свідчать про те, що у спірний період відповідач, будучи власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, фактично користувався цією земельною ділянкою, не маючи належно оформленого речового права на неї та не сплачуючи коштів за таке користування. При цьому обов`язок оформити відповідне право на земельну ділянку виник у відповідача одночасно з набуттям права власності на розташоване на ній нерухоме майно.

За таких обставин відповідач зберіг у себе грошові кошти, які за звичайних умов мав би сплатити власнику земельної ділянки за користування нею, а Чернівецька міська територіальна громада, як власник спірної земельної ділянки, була позбавлена можливості отримати відповідні кошти до місцевого бюджету. Отже, між сторонами виникли кондикційні правовідносини, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути безпідставно збережені кошти у розмірі, еквівалентному орендній платі за фактичне користування земельною ділянкою.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

При цьому, згідно із правовою позицією сформованою Верховним Судом у справі № 922/391/18 (постанова від 11.02.2019), особа, яка не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата, основою для визначення якої для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України Про оцінку земель, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до положень статті 18 Закону України Про оцінку земель, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2021 року № 1147.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, яка в будь - якому разі не може бути меншою, ніж встановлено пунктом 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель, дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Рішенням 3 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання № 118 від 26 лютого 2021 року (пункт 1), затверджено технічну документацію з нормативно грошової оцінки земель міста Чернівці, розроблену державним підприємством Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Дніпромісто імені Ю.М. Білоконя

Як вбачається зі змісту витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9987893072025 від 01 грудня 2025 року, нормативно грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер: 7310136900:66:002:0174) становить 2 057 772,70 грн.

Рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року № 715 Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях затверджено Положення та встановлено ставки плати за землю та пільги зі сплати земельного податку на території міста Чернівці, яким установлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель.

Розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється відповідно до її функціонального використання у розрізі економіко-планувальних зон м. Чернівців, згідно з нормативною грошовою оцінкою землі та не залежить від наслідків господарської діяльності Орендаря.

Розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю проводиться за формулою: розмір орендної плати за землю за один день х кількість днів.

Так, на підставі вказаної методики, з урахуванням витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування ПП НІКАІНТЕХ без належних на те правових підстав земельною ділянкою площею по вул. Галицький шлях, 3, м. Чернівці, площею 0,0490 га, з кадастровим номером 7310136900:66:002:0174 у період з 13 березня 2024 року по 22 квітня 2025 року на суму 63 218,59 грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за з 13 березня 2024 року по 22 квітня 2025 року в сумі 63 218,59 грн, виходячи з норм чинного законодавства, погоджується з останнім та вважає його арифметично правильним.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 1 січня 2026 року статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328,00 грн.

Відтак, розмір судового збору, що підлягає оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення 63 218,59 грн становить 3 328,00 грн.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, сплачений судовий збір у розмірі 3 328,00 грн. слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 73 79, 86, 123, 129, 194, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства НІКАІНТЕХ (58000, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Маланчука Олександра лейтенанта, буд. 36А, код ЄДРПОУ 44914506) на користь Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, пл. Центарльна, буд. 1, код ЄДРПОУ 36068147) безпідставно збережені кошти в сумі 63 218,59 на розрахунковий рахунок: Чернівецьке ГУК/ Чернівецька ТГ/, код ЄДРПОУ 37836095, р/р №UA618999980314010611000024405, Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200 (Кошти за шкоду, що заподіяна на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у користування та не передані у власність, внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу) та судовий збір у сумі 3 328,00 грн на розрахунковий рахунок: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, рахунок UA708201720344220102000042806 ДКСУ м. Києва, код 04062216.

Повний текст рішення складено та підписано 17 серпня 2026 року

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк