Рішення № 139018481, 17.08.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/12616/25

Справа №754/20760/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

17 серпня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В. В.

за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника третьої особи Курінної Н. П.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявоюОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Орган опіки та піклування Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з батьком.

Свої вимогиобґрунтовує тим що між сторонами 12.10.2021 Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було зареєстровано шлюб. Від указаного шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак сторони припили спільне проживання, і мати дитини виїхала на постійне місце проживання до Німеччини, залишивши сина на повне утримання батьку. Дитина не має зареєстрованого місця проживання у зв`язку з відсутністю згоди матері по причині фактичного проживання за кордоном. Позивач проживає в с. Новосілки Київської області Фастівського району, однак місце проживання не є місцем реєстрації, але є безпечним та надійним місцем проживання та розвитку дитини на сьогодні. Враховуючи, що проживання з батьком є єдиним варіантом, який забезпечує дитині безпеку, психологічний комфорт, стабільність, розвиток і безперервний догляд, просить позов задовольнити повністю та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з його батьком, що в подальшому забезпечить можливість батьку вирішувати всі соціально-побутові потреби для дитини.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15.01.2026, відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Позивач та його представник - адвокат Парсєнтьєва О. М. в судових засіданнях позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи.

Третя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування в судові засідання свого представника не направляли. У матеріалах справи міститися лист від начальника служби Оксани Васільєвої в якому просять розглядати справу за відсутності представника Служби.

Представник третьої особи - Орган опіки та піклуванняЧабанівської селищної ради Фастівського району Київської області в судовому засіданні підтримала позов, просила задовольнити. На підтвердження обґрунтованості позову надали суду Висновок про доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком, приєднавши документи, що стали підставою для ухвалення такого Висновку.

Відповідачка ОСОБА_3 в судові засідання не з`являлась.

Суд повідомляв відповідачку належним чином про розгляд справи в суді за адресою зазначеною в позовній заяві, яка є адресою її реєстрації, що підтверджується відомостями з Реєстру територіальної громади м. Києва. Однак конверти із копіями ухвал про відкриття провадження та позовною заяву з додатками до неї, і з судовими повістками, адресовані відповідачам, повернулися до суду з поштовим зазначення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також суд здійснив повідомлення про виклик відповідача в судові засідання через офіційний сайт «Судова влада України» та відправленням смс-повідомлення на зазначений в позовній заяві номер телефону.

На електронну поштову суду 13.02.2026 надійшов лист від ОСОБА_3 , з якого вбачається, що остання проживає закордоном та не заперечує, що її син буде проживати з батьком. Однак зазначений лист не підписаний електронним цифровим підписом, а тому відсутні підстави вважати, що такий документ оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України.

Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до такого.

Суд установив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З 12.10.2021 по 16.09.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16.09.2025.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видано Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1041.

Під час розгляду справи встановлено, що мати дитини ОСОБА_3 , проживає в Федеративній Республіці Німеччина, м. Бремен, повернення до України на сьогодні не планується.

З матеріалів справи вбачається, що батько дитини - ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина - ОСОБА_5 не має зареєстрованого місця проживання у зв`язку з відсутністю згоди матері по причині фактичного її проживання за кордоном.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , видано Пенсійним фондом України 14.10.2025, позивач ОСОБА_1 має інвалідність з дитинства 3 група та отримує державну соціальну допомогу.

Згідно із наданої характеристики ТОВ «Інноліт», позивач ОСОБА_1 працює у товаристві з 09.02.2026 на посаді комп`ютерного набору.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03.09.2025 по справі № 754/9051/25, ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.06.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням № 226 від 22.07.2026 Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області 8 скликання Виконавчий комітет затвердили висновок органу опіки та піклування Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області «Про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 ».

Відповідно до Висновку малолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом з батьком, за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена квартира на праві власності належить ОСОБА_6 - батьку ОСОБА_1 . У квартирі дитина має окреме місце для сну та відпочинку, забезпечена іграшками, одягом, взуттям відповідно до віку, продуктами харчування. У квартирі чисто, охайно, для дитині створені умови для належного фізичного та розумового розвитку. Батько забезпечує дитині сталий режим, догляд, медичний супровід, належні умови для розвитку дитини.

Обставин, які б давали підстави сумніватись у такому висновку - судом не встановлені.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Стаття 160 СК України, передбачає, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно із статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

У рішенні СЄПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, однак, не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права за статтею 8 Конвенції. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, обидва цитовані вище Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 року, І Manic, наведене вище, § 102, з подальшими посиланнями на нього).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Для визначення місця проживання суду достатньо з`ясувати, хто з батьків створює кращі умови та виявляє більшу турботу.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є усталеним у практиці Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц, постанови Верховного Суду: від 14.02.2019 у справі № 377/128/18, від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц, від 24.04.2019 у справі № 300/908/17, від 02.11.2020 у справі № 552/2947/19, від 09.11.2020 у справі № 753/9433/17, від 13.11.2020 у справі № 760/6835/18, від 02.12.2020 у справі № 180/1954/19, від 23.09.2021 у справі № 223/306/20, від 01.03.2023 у справі № 643/16285/20, від 22.05.2024 у справі № 757/13109/21-ц).

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів, зокрема, щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають працювати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Отже суд вважає, що у мотиви Висновку покладено встановлені комісією обставини того, що малолітня дитина після припинення спільного проживання батьків залишається проживати разом з батьком. Позивач самостійно та повноцінно забезпечує утримання, догляд і виховання дитини, тоді як відповідачка з власної волі не надає фінансової підтримки та не виконує батьківських обов`язків.

Комісія також взяла до уваги позитивну характеристику позивача за місцем проживання та роботи, своєчасне виконання ним рекомендацій лікаря-педіатра щодо лікування дитини, успішну адаптацію дитини в закладі дошкільної освіти, а також наявність медичних довідок про відсутність у батька наркологічних та психіатричних захворювань.

Суд не вбачає підстав не приймати цей висновок.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку. Беручи до уваги, що позивачу необхідно також вирішувати соціально-побутові потреби щодо належної організації життєвих ситуацій для дитини, суд вважає за доцільне визначити проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому враховуючи задоволення позову, судовий збір у сумі 1211,00грн покладається на відповідача.

Керуючись Конституцією України, Конвенції про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 157, 19, 141, 150, 151, 153, 157-159, 160, 181, 182, 184, 191, 192, 273 СК України, статтями 10-13, 76-82, 89, 141, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Орган опіки та піклування Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,00грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Код ЄДРПОУ 37415088, місцезнаходження за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 29;

Орган опіки та піклування Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області, Код ЄДРПОУ 04362160, місцезнаходження за адресою:Київська область Фастівський район, с. Новосілки, вул. Садова, 6, кв. 28.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2026.

Суддя В. В. Бабко