Рішення № 139018003, 17.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2026Справа № 910/15891/25

За позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна Газова Компанія»

про стягнення 103 648,51 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (далі також - позивач, АТ «ОГЗ «Харківгаз») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (далі також - відповідач, ТОВ «Регіональна газова компанія») про стягнення надміру сплачених коштів за Договором № 07/082-123/19-ІT/38S610-2346-20 від 30.09.2019 в розмірі 103 648,51 грн, з яких 79 860,00 грн - основний борг, 5 356,09 грн - три проценти річних, 18 432,42 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до ухвали від 23.12.2025 відкрито провадження у справі № 910/15891/25, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

07.01.2026 відповідачем подано відзив, а 13.01.2026 позивач подав відповідь на відзив.

У відзиві також було заявлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про здійснення огляду та дослідження оригіналів електронних доказів.

Проаналізувавши зміст заперечень відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, можна дійти висновку, що клопотання про огляд оригіналів електронних доказів обґрунтовано частиною 5 статті 96 ГПК України, відповідно до якої якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Тобто це право, а не обов`язок суду, яке суд реалізує за наявності сумніву відповідності поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Більше того, копії таких електронних доказів наявні у матеріалах справи, а їх зміст стосується використання програмного забезпечення за правочином, який не є предметом розгляду в даній справі.

З огляду на наведені вище обставини, суд не вбачає підстав для розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження та вважає, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2019 між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «ХАРКІВГАЗ» (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕГІОНАЛЬНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ» (як виконавцем) було укладено Договір № 07/082-123/19-ІT/38S610-2346-20 (далі - Договір), згідно з яким виконавець зобов`язується надати, а замовник прийняти та оплатити на умовах та в порядку, передбачених цим Договором послуги замовника.

Згідно п. 1.2 Договору, послуги, що надаються в межах цього Договору:

- розмежування прав доступу користувачів до ресурсів корпоративної мережі.

- виправлення помилок в роботі корпоративної комп`ютерної мережі та усунення аварійних випадків.

- налаштування комутаторів рівня ядра мережі.

- налаштування комутаторів рівня доступу користувачів.

- налаштування маршрутизаторів та протоколів маршрутизації.

- моніторинг працездатності телекомунікаційного обладнання та комп`ютерної мережі.

- налаштування та супроводження віддаленого доступу користувачів до корпоративної мережі за технологією віртуальної приватної мережі (VPN).

У п. 2.1. Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.06.2022) сторони погодили, що:

- у 2020 за надані за цим договором послуги замовник щомісячно сплачує виконавцю кошти в сумі 66 000,00 грн, в тому числі ПДВ 11 000,00 грн;

- у 2021 за надані за цим договором послуги замовник щомісячно сплачує виконавцю кошти в сумі 72 600,00 грн, в тому числі ПДВ 12 100,00 грн;

- у 2022 за надані за цим договором послуги замовник щомісячно сплачує виконавцю кошти в сумі 79 860,00 грн, в тому числі ПДВ 13 310,00 грн;

- у 2023 за надані за цим договором послуги замовник щомісячно сплачує виконавцю кошти в сумі 87 846,00 грн, в тому числі ПДВ 14 641,00 грн;

- у 2024 за надані за цим договором послуги замовник щомісячно сплачує виконавцю кошти в сумі 96 630,00 грн, в тому числі ПДВ 16 105,00 грн.

Строк проведення розрахунків - до 25-го числа місяця, що передує місяцю надання послуг.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. Договору, за підсумками звітного місяця виконавець складає Акр приймання-передачі, який до 7 числа місяця наступного за звітним надає замовнику. Замовник протягом п`яти робочих днів з дня отримання Акту підписує його та повертає один примірник Акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу виконавця. У випадку ненадання у зазначений строк виконавцю підписаного Акта або мотивованої відмови, послуги вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті замовником.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, діє з 01.01.2020 по 31.12.2024 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як стверджує, всього було надано послуг за період з січня 2020 по грудень 2022 на суму 2 621 520,00 грн.

Відповідно до Виписки Акціонерного товариства «БАНК «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» по рахунку НОМЕР_1 з 01.01.2020 до 26.09.2024 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 2 773 980,00 грн.

15.12.2021 відповідач повернув грошові кошти на суму 72 600,00 як помилково перераховані.

Таким чином, на думку позивача, станом на дату подання позову до суду сума надмірно сплачених відповідачу коштів становить 79 860,00 грн.

Позивач наголосив, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, фактичного припинення надання послуг, 15.08.2023 позивачем було направлено письмову Лист-вимогу від 10.08.2023 № 2728 з проханням повернути у 7-денний строк дебіторську заборгованість за Договором № 07/082-123/19-ІТ/38S610-2346-20 від 30.09.2019 - 79 860,00 грн, що підтверджується Описом поштового вкладення № 6110911009368 від 15.08.2023.

10.01.2025 позивач повторно направив відповідачеві Вимогу від 09.01.2025 № 18. Проте, відповідач кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, здебільшого, на наступне:

- у позовній заяві вказано редакцію п. 3.1 Договору в частині строків розрахунку без врахування змін внесених сторонами вищезазначеною додатковою угодою від 01.06.2022, а саме, 90-то календарних днів після завершення звітного місяця, що не відповідає дійсності;

- щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 79 860,00 грн, які позивач вважає переплатою за Договором, то такі останній обґрунтовує тим, що за послуги ним було сплачено 2 701 380,00 грн., а надано ТОВ «Регіональна газова компанія» згідно актів надання послуг з січня 2020 року по грудень 2022 року на загальну суму 2 621 520,00 грн., що не відповідає дійсності та спростовується доказами фактичного виконання Договору і в подальших періодах, зокрема у січні 2023 року;

- АТ «Харківгаз» не повідомляючи про намір припинення договірних відносин, не повідомляючи про будь-які наміри змінити порядок надання послуг за Договором, отримувало їх від ТОВ «Регіональна газова компанія» і в 2023 році;

- на підтвердження надання ТОВ «Регіональна газова компанія» прав користування програмним продуктом згідно Договору №07/082-141/19-АДС/38S610- 1897-20 від 30.09.2019 року та на підтвердження фактичного користування АТ «Харківгаз» у січні 2023 року програмним продуктом відповідач надає Журнал з «Автоматизованї системи керування аварійно-диспетчерською службою» щодо фіксації робіт Аварійно диспетчерської служби АТ "Харківгаз" в січні 2023 року та скрін-шоти з «Автоматизованої системи керування аварійно-диспетчерською службою» про реєстрацію аварійних заявок по АТ "Харківгаз" у січні 2023 року;

- після отримання послуг за Договором в січні 2023 року від позивача не надходило на адресу відповідача жодних претензій щодо їх обсягу та якості, доказів зворотного матеріали справи не містять;

- враховуючи те, що основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою, то для з`ясування реальності господарської операції повинні враховуватися докази на підтвердження фактичного надання та отримання послуг за Договором, а не направлення чи підписання актів надання послуг;

- оскільки правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи, то посилання позивача на відсутність Акту надання послуг не заслуговують на увагу. Фактичне виконання договірних зобов`язань ТОВ «Регіональна газова компанія» в січні 2023 року має своїм наслідком обов`язок належного виконання договірних зобов`язань з боку АТ «Харківгаз» щодо сплати вартості отриманих в січні 2023 року прав користування програмними продуктами за Договором №07/082-141/19-АДС/38S610- 1897-20, а також похідних послуг, погоджених сторонами в п. 1.2 Договору №07/082-123/19-ІТ/38S610-2346-20;

- враховуючи вищевикладене, ТОВ «Регіональна газова компанія» було фактично надано АТ «Харківгаз» в січні 2023 року послуги згідно умов Договору, що виключає можливість заявляти про будь-яке порушення зобов`язань та вказує на відсутність у АТ «Харківгаз» порушеного права.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Договір, укладений між сторонами, є договором надання послуг, а відтак між ними виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 стаття 901 Цивільного кодексу України).

В частині 2 статті 901 Цивільного кодексу України міститься застереження, що положення Глави 63 можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Суд зазначає, що згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Як підтверджено матеріалами справи, 30.09.2019 між сторонами укладено Договір № 07/082-123/19-ІT/38S610-2346-20, згідно пункту 1.1. якого відповідач надає позивачу послуги, передбачені п. 1.2. Договору, а позивач зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Виконавець повинен надати послугу особисто (частина 1 стаття 902 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 стаття 903 Цивільного кодексу України).

В пункті 2.1. Договору сторони узгодили, щомісячну суму оплати за надані послуги за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина 1 стаття 530 Цивільного кодексу України).

Умовами Договору визначено порядок оплати та приймання послуг, зокрема пунктами 2.1., 2.2., 2.3. 2.4. Договору встановлено:

- строк проведення розрахунків складає 90 календарних днів після завершення звітного місяця;

- за підсумками звітного місяця відповідач складає акт приймання-передачі, який до 7 числа місяця наступного за звітним, надає позивачу;

- позивач протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписує його та повертає один примірник акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу відповідача. У випадку ненадання у зазначений строк відповідачу підписаного акту або мотивованої відмови, послуги вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті позивачем.

Крім того, Додатковою угодою від 01.06.2022 до Договору сторони домовилися з 01.06.2022 викласти п. 2.1 Договору в новій редакції.

Протягом 2020-2022 років відповідач надав позивачу послуги на загальну суму 2 621 520, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання послуг, які підписані представниками сторін за допомогою ЕЦП.

Як стверджує позивач, всього на виконання Договору за надані послуги він сплатив 2 773 980, 00 грн, відповідач повернув зайво сплачені кошти на суму 72 600, 00 грн. А не повернутою залишається сума 79 860, 00 грн, яка була надмірно оплачена позивачем за Договором.

Отже, за Договором виникла передплата у сумі 79 860, 00 грн (2 773 980-2 621 520-72600), яку позивач просить повернути.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Тобто повернення авансу (попередньої оплати) замовнику у повному обсязі можливе у випадку повного невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором.

У той же час, позивач вважає, що останні послуги за Договором він отримав у грудні 2023, а відповідач, натомість, стверджує, що у січні 2023 року позивачу було забезпечено можливістю користування «Автоматизованою системою керування аварійно-диспетчерською службою» та «Оперативна диспетчерська», відповідно надані й послуги по обслуговуванню та адмініструванню вказаних програмних продуктів.

Крім того, відповідач наголосив, що в період 2019-2020 років сторони уклали також ряд договорів строкового платного користування програмними продуктами.

Зокрема, на підтвердження надання ТОВ «Регіональна газова компанія» прав користування програмним продуктом згідно Договору № 07/082-141/19-АДС/38S610-1897-20 від 30.09.2019 року та на підтвердження фактичного користування АТ «Харківгаз» у січні 2023 року зазначеним програмним продуктом наданоо Журнал з «Автоматизованї системи керування аварійно-диспетчерською службою» щодо фіксації робіт Аварійно диспетчерської служби АТ "Харківгаз" в січні 2023 року та скрін-шоти з «Автоматизованої системи керування аварійно-диспетчерською службою» про реєстрацію аварійних заявок по АТ "Харківгаз" у січні 2023 року.

На думку відповідача, фактичне виконання ним Договору № 07/082-141/19-АДС/38S610-1897-20 від 30.09.2019 охоплює надання прав користування програмними продуктами та одночасно надання послуг із забезпечення належного функціонування вказаних програмних продуктів, що підтверджується фактичним забезпеченням можливості користуватися ними за договором які є предметом спору у справі.

Проте, Договором № 07/082-141/19-АДС/38S610-1897-20 від 30.09.2019 та Договором № 07/082-123/19-ІT/38S610-2346-20 від 30.09.2019 передбачено різний перелік послуг, які за ними надаються.

Більше того, жодного посилання про те, що надання послуг за Договором № 07/082-123/19-ІT/38S610-2346-20 від 30.09.2019 обумовлюється укладанням сторонами ще одного правочину, погоджено не було.

Надані відповідачем докази підтверджують факт користування позивачем програмним забезпеченням та доступ до нього у січні 2023 року за Договором, який не входить до предмета спору в даній справі. Надання послуг за одним договором не виключає порушення зобов`язань за іншим.

Витяги з програмного забезпечення «Автоматизована система керування аварійно-диспетчерською службою» та «Оперативна диспетчерська» не є належними доказами, оскільки не стосуються предмета доказування, не підтверджують і не спростовують тверджень позивача.

Використання програмного забезпечення, що є об`єктом Договору №07/082-141/19-АДС/38S610-1897-20 від 30.09.2019 не передбачене умовами Договору № 07/082-123/19-ІT/38S610-2346-20 від 30.09.2019.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, зважаючи на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що вірогідними та допустимими доказами не підтверджується надання відповідачем відповідно до умов Договору послуг до 16.01.2023.

Тож, зважаючи на наведене вище, у відповідача виник обов`язок з повернення позивачу зайво сплачених коштів на суму 79 860, 00 грн.

Доказів сплати (повернення) відповідачем грошових коштів у розмірі 79 860,00 грн станом на дату розгляду справи у суді матеріали справи не містять, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» суми основного боргу у розмірі 79 600, 00 грн підлягають задоволенню.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 5 356,09 грн 3% річних та 18 432, 42 грн інфляційних втрат за загальний період нарахування з 26.09.2023 по 31.12.2025.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх обгрунтованість, а позовні вимоги про стягнення 5 356,09 грн 3% річних та 18 432, 42 грн інфляційних втрат за загальний період нарахування з 26.09.2023 по 31.12.2025 підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.

Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з`ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (03134, м. Київ, пр-т Корольова Академіка, 1; код ЄДРПОУ 37401646) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1; код ЄДРПОУ 03359500) заборгованість в розмірі 79 860, 00 грн, 3% річних в розмірі 5 356,09 грн, інфляційні втрати в розмірі 18 432, 42 грн та судовий збір розмірі 2 422,40 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17.08.2026.

Суддя Ю.О. Підченко