Рішення № 139017892, 13.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.08.2026Справа № 910/7033/26

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт»простягнення 2 196 266,20 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Котиш П.О. Представники сторін:

не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7033/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» (далі також - позивач, ТОВ «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт» (далі також - відповідач, ТОВ «Заваллівський графіт») про стягнення 2 140 689,48 грн заборгованості за використану електричну енергію, інфляційних втрат в розмірі 44 370,82 грн, 3% річних в розмірі 11 205,90 грн.

20.07.2026 від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості у розмірі 2 140 689,48 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 13.08.2026.

Позивачем 12.08.2026 подано заяву про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач явку представника в судове засідання 13.08.2026 не забезпечив, відзив не надав, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвали суду були надіслані до електронного кабінету відповідача в системі «Електронний суд».

Крім того, суд зауважує, що ухвали суду у даній справі були офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом не подав відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Суд не вбачає підстав для відкладення слухання справи, а неявка представників сторін в судове засідання 13.08.2026 не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст. ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заваллівський графіт" (далі - споживач) 01.01.2021 укладено договір про постачання електричної енергії споживачу за № 26-4 (далі - Договір) з Додатком № 2 комерційна пропозиція "Вільна ціна" (далі - Додаток №2), що почали діяти з 01.01.2021 року.

Згідно з п.п. 3) п. 4.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постанови НКРЕКП №312 від 14.03.2018р. (далі - Правила) , оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії відповідно до даних комерційного обліку.

Підпунктом 5 п. 5.5.5. Правил споживач електричної енергії зобов`язаний дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів.

Згідно з п. 2.1. Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно п. 5.1. Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком № 2 до цього Договору.

Пунктом 2.1. Додатку № 2 передбачено, що оплата електроенергії здійснюється споживачем ініціативно або на підставі рахунків, виставлених постачальником, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у такі терміни:

- до першого банківського дня включно - платіж у розмірі 25 % вартості заявлених договірних величин постачання електроенергії в розрахунковому місяці;

- до 09 числа місяця, розрахункового місяця - платіж у розмірі 25% вартості заявлених договірних величин постачання електроенергії в розрахунковому місяці, зменшений на різницю між вартістю заявлених договірних величин та вартістю спожитої електроенергії за попередній місяць, у разі коли вартість спожитої електроенергії буде меншою за вартість заявлених договірних величин;

- до 17 числа місяця, розрахункового місяця - платіж у розмірі 25% вартості заявлених договірних величин постачання електроенергії в розрахунковому місяці;

- до 25 числа місяця, розрахункового місяця - платіж у розмірі 25% вартості заявлених договірних величин постачання електроенергії в розрахунковому місяці;

Розмір суми платежу розраховується як добуток обсягу заявленої величини споживання електричної енергії на наступний розрахунковий період на величину прогнозованої ціни купівлі електричної енергії постачальником для споживача в розрахунковому періоді, яка зазначається в рахунку на попередню оплату.

Величина прогнозованої ціни купівлі електроенергії може, за зверненням споживача, доводитись в інший зручний для нього спосіб (поштою, електронним листом).

Пунктом 2.2. Додатку № 2, передбачено, що по закінченню розрахункового місяця постачальник, до 7 числа місяця наступного за розрахунковим, надає споживачу остаточний рахунок на оплату фактично спожитої електричної енергії за попередній розрахунковий період. Надані постачальником рахунки за фактично відпущену електричну енергію підлягають оплаті споживачем, протягом п`яти робочих днів з дати отримання.

Як стверджує позивач, він належним чином і у повному обсязі виконав власні зобов`язання по постачанню електроенергії відповідачу. Спору в частині обсягів спожитої електричної енергії немає, що підтверджується підписаними сторонами щомісячними актами прийняття-передавання товарної продукції.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань в повному обсязі щодо оплати використаної (купованої) електричної енергії, що є підставою звернення в суд з вимогою стягнення такої заборгованості. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань, ним було порушено умови Договору про постачання електричної енергії споживачу № 26-4 від 01.01.2021 року та допущено заборгованість за використану (куповану) електричну енергію на загальну суму 2 140 689,48 грн., яка станом на 08.06.2026 року не сплачена.

Крім суми основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 44 370,82 грн, 3% річних в розмірі 11 205,90 грн за загальний період прострочення з 19.02.2026 по 07.06.2026.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач дійсно надав відповідачу послуги за договором у спірний період (лютий, березень, квітень 2026 року), що підтверджують:

- за лютий 2026 року - згідно акту прийняття-передавання товарної продукції № 307000004/2/1 від 28.02.2026 року вартість використаної електричної енергії становить - 830 011,70 грн;

- за березень 2026 року - згідно акту прийняття-передавання товарної продукції № 307000004/3/1 від 31.03.2026 року вартість використаної електричної енергії становить - 1 195 694,17 грн;

- за квітень 2026 року - згідно акту прийняття-передавання товарної продукції № 307000004/4/1 від 30.04.2026 року вартість використаної електричної енергії становить - 214 983,61 грн.

Враховуючи, що строк оплати за надані послуги настав, відсутність в матеріалах справи доказів оплати, то вимога позивача про стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 2 140 689,48 грн визнається судом обґрунтованою.

У той же час, 20.07.2026 позивачем заявлено про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу зважаючи на здійснення відповідачем погашення заборгованості.

З наданих позивачем доказів вбачається, що після відкриття провадження у справі та до початку розгляду справи по суті відповідач добровільно сплатив основну суму заборгованості у розмірі 2 140 689,48 грн, що підтверджується наступними платіжними інструкціями:

-п/і від 22 червня 2026 року за № 199 в сумі - 1 600 000,00 грн., з котрих, часткова оплата за лютий 2026 року згідно рахунку № 307000004/2/1 від 01.03.2026р. в сумі - 730 011,70 грн., та частково за березень 2026 року згідно рахунку № 307000004/3/1 від 01.04.2026р. в сумі - 869 988,30 грн.;

-п/і від 10 липня 2026 року за № 219 в сумі - 325 705,87 грн., доплата за березень 2026 року згідно рахунку № 307000004/3/1 від 01.04.2026р.;

-п/і від 10 липня 2026 року за № 220 в сумі - 214 983,61 грн., за квітень 2026 згідно рахунку № 307000004/4/1 від 01.05.2026 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Однак, слід зауважити, що закриття провадження у справі на підставі Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина може зумовлювати відмову в позові, а не закриття провадження у справі (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 13/51-04).

Отже, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 140 689,48 грн підлягає закриттю за відсутністю предмета спору.

Стосовно заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 44 370,82 грн, 3% річних в розмірі 11 205,90 грн за загальний період прострочення з 19.02.2026 по 07.06.2026, суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за договором.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши надані позивачем розрахунки сум 3% річних, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11 205,90 грн підлягають задоволенню повністю.

Проте, при здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд встановив, що позивачем його зроблено арифметично невірно, адже:

- за період з 26.02.2026 по 11.03.2026 за розрахунком суду сума інфляційних втрат дорівнює 0;

- за період з 20.03.2026 по 16.05.2026 за розрахунком суду сума інфляційних втрат дорівнює 16 882,25 грн;

- за період з 18.04.2026 по 16.05.2026 за розрахунком суду сума інфляційних втрат дорівнює 10 761,25 грн.

Таким чином, підсумовуючи наведене, обґрунтованим розміром інфляційних втрат, який підлягає стягненню зх. відповідача в межах даної справи становить 27 643,50 грн.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.

Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з`ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/7033/26 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт» про стягнення заборгованості в розмірі 2 140 689,48 грн.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт» (001135, м. Київ, вул. Шолуденка, 6; код ЄДРПОУ 32921289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 78; код ЄДРПОУ 42132581) інфляційні втрати в розмірі 27 643,50 грн, 3% річних в розмірі 11 205,90 грн та судовий збір в розмірі 466,19 грн.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 78; код ЄДРПОУ 42132581) з Державного бюджету України 25 688,27 грн судового збору, про що після набрання рішенням законної сили постановити відповідну ухвалу.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2026 року.

Суддя Ю.О.Підченко