Постанова № 139013863, 17.08.2026, Миронівський районний суд Київської області

17.08.2026

Єдиний унікальний № 371/864/26

провадження № 3/371/245/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Миронівка

ЄУН 371/864/26

Провадження № 3/371/245/26

Суддя Миронівського районного суду Київської області Капшук Л.О.,

за участі:

захисника Сіренка М.Ю.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення, порушену відносно ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_1 , працює приймальником поїздів АТ «Українська залізниця»,

за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

У С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 11 травня 2026 року о 08 годині 44 хвилині керував двоколісним транспортним засобом акумуляторним велоскутером (електроскутер) «IDemo Ninja», без реєстраційного номера, потужністю 1000 Вт, вулицею Тракторною міста Миронівка Обухівського району Київської області, поблизу будинку під номером 1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги пункту 2.9 А Правил дорожнього руху.

Огляд порушника на стан алкогольного сп`яніння проводився з використанням спеціального технічного приладу газоаналізатора «Drager «Alcotest 6810». Показник алкоголю становить 2,82 проміле.

ОСОБА_1 про день та час розгляду справи повідомлений належно, в судове засідання не з`явився.

В судовому засаданні у режимі відеоконференції брав участь захисник ОСОБА_1 адвокат Сіренко М.Ю. Захисник вказав, що ОСОБА_1 визнає вину у вчиненні адміністративного правопорушення, факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не заперечує. Просив до ОСОБА_1 застосувати стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень без позбавлення права керування.

Пояснення щодо застосування такого виду стягнення обґрунтовані наступним.

У протоколі про адміністративне правопорушення не вірно зазначено транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , керований ним транспортний засіб не належить до механічних транспортних засобів.

Відповідно до норм чинного законодавства, електросамокат віднесено до транспортних засобів, а отже на осіб, які керують ним транспортним засобом, поширюється дія статті 130 КУпАП.

Разом з тим, санкцією частини першої статті 130 КУпАП передбачено накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, у статті 130 КУпАП законодавець розрізняє дві категорії осіб, до яких застосовується адміністративна відповідальність: до водіїв - штраф з позбавленням права керування транспортними засобами, та інших осіб - тільки штраф.

Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракгориста- машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Тобто для того, щоб особу вважали водієм, вона повинна керувати транспортним засобом та мати відповідне право на керування таким транспортним засобом (зокрема посвідчення водія відповідної категорії).

Наявність посвідчення водія є свідченням проходження спеціального навчання, отримання необхідних знань і навичок, що є умовою для законного керування транспортними засобами та вимагає наявність посвідчення водія належної категорії. Відповідно, лише особа, яка володіє такими документами, може кваліфікуватися як водій у правовому сенсі.

Проте, чинне законодавство України, зокрема пункт 2.1 А ПДР передбачає наявність посвідчення водія для механічних транспортних засобів, до яких не відноситься слектросамокат, електровесопеди чи інші засоби легкого персонального електротранспорту, потужністю електродвигуна яких менше 3 кВТ, а отже, керування електровелосипедом здійснюється без вимоги наявності посвідчення водія, і особа, що керує таким засобом, не набуває статусу водія в повному юридичному розумінні цього поняття, яке має визначальне значення для застосування стягнення у вигляді позбавлення права керування, передбаченого статтею 130 КУпАП.

Враховуючи зазначене, зокрема те, що керування електровелоенпедом не вимагає наявності спеціального права (посвідчення водія), то на думку сторони захисту, особа, що керує таким транспортним засобом, має нести відповідальність як «інша особа», тобто у виді накладення штрафу без стягнення у виді позбавлення права керування.

Такий правовий підхід узгоджується із положенням пункту 1.10 ПДР щодо визначення поняття «водій» та відповідає вимогам статті 130 КУпАП, яка розмежовує суб`єктний склад правопорушників залежно від наявності у особи спеціального права керування транспортним засобом.

Оцінивши надані на підтвердження події адміністративного правопорушення та досліджені в судовому засіданні докази, а також мотиви захисника, суд зазначає таке.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і обєктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У відповідності до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно вимог статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до положень частини другої статті 16 вказаного Закону, водій, серед іншого, зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Згідно з пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту ПДР) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 1.9. ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 2.9 А ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП передбачає настання відповідальності за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Статтею 266 КУпАП встановлено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Є обґрунтованими доводи захисника про те, що ОСОБА_1 на момент зупинки співробітниками поліції керував пристроєм, який не є механічним транспортним засобом.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 керував двоколісним транспортним засобом із електродвигуном - велоскутером акумуляторним (електроскутер) «IDemo Ninja» в стані алкогольного сп`яніння, транспортний засіб був зупинений працівниками поліції.

Відповідно до частини дванадцятої статті 121 КУпАП, під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1- 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Таким чином, визначення транспортного засобу для цілей застосування статті 130 КУпАП, вказаний нормативний акт не містить, а тому для вказаних цілей слід керуватися нормами спеціального законодавства та ПДР.

При розгляді справи суд враховує положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема пункт 1.10 ПДР, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 1.10 ПДР, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Таким чином, під загальне визначення транспортного засобу підпадають усі без винятку пристрої призначені для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, зокрема велосипеди, гужові транспортні засоби, візки, самокати, тощо. Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Також, пунктом 1 статті першої Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» № 2956-IX від 24 лютого 2023 року, визначено, що електричний колісний транспортний засіб це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Вказаний Закон відносить електровелосипеди, електроскутери, електросамокати, гіброскутери та моноколеса до транспортних засобів.

Відповідно до частин першої, другої, пятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобовязані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

За таких, обставин внаслідок внесення змін в законодавство та прийняття Закону № 2956-IX - електричні колісні транспортні засоби прирівняні до транспортних засобів, про що прямо вказано у Законі № 2956-IX і такі не підпадають під жодну іншу категорію учасників дорожнього руху, що визначені у статті 14 Закону України «Про дорожній рух», а тому особи, що керують такими транспортними засобами, є водіями і зобовязані дотримуватися правил дорожнього руху та Закону України «Про дорожній рух».

Норма статті 130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

В той же час, пунктом 2.9 ПДР водієві забороняється керування в стані алкогольного спяніння будь-яким транспортним засобом, а не тільки механічним, а статтею 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування в стані алкогольного спяніння будь-яким транспортним засобом, а не тільки механічним.

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22 зазначено, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, повязаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, яке з урахуванням положень статтей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Таким чином, водій, реалізувавши своє право володіти та/або керувати транспортним засобом (електровелосипедом, електроскутером, електросамокатом, гіброскутером), автоматично погодився виконувати додатково покладені на нього обовязки, встановлені нормами законодавства України, в тому числі і ПДР, які встановлюють заборону на керування в стані алкогольного спяніння, а відповідальність за керування в стані алкогольного спяніння поширюється на всі транспортні засоби, а не тільки механічні.

Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведено в порядку, передбаченому статтею 266 КУпАП, з використанням спеціального технічного приладу «Drager «Alcotest 6810». Показник алкоголю становить 2,82 проміле.

Обставини правопорушення ОСОБА_1 не заперечував при оформленні матеріалів справи про адміністративне правопорушення, надав пояснення, за змістом яких він керував транспортним засобом та був зупинений співробітниками поліції, за день до поїздки у вечірній час він вживав алкоголь, на пропозицію погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, результати освідування не заперечував.

Складений щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам, установленим статтею 256 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції № 1376, є належним, допустимим та достовірним доказом у справі, який сумніву не викликає.

До матеріалів справи про адміністративне правопорушення додано носій інформації у вигляді DVD-R диску із відеозаписами з відеореєстратора службового автомобіля працівників патрульної поліції та відеозаписами з пристрою, закріпленого на однострій. Відеозаписи досліджено при розгляді справи.

З відеозаписів слідує, що ОСОБА_1 керував двоколісним транспортним засобом без реєстраційного номера, яким є електроскутер «IDemo Ninja», вулицею Тракторною міста Миронівка Обухівського району Київської області. Після зупинки транспортного засобу співробітники поліції підійшли до ОСОБА_1 та почали спілкуватися.

Під час спілкування з ОСОБА_1 співробітник поліції виявив та повідомив йому ознаки алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 не заперечив факт вживання алкогольних напоїв та пояснив, що на передодні у вечірній час доби, але не пізніше 10 години вечора, вживав алкоголь горілку. На пропозицію співробітників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу газоаналізатора «Drager «Alcotest 6810» погодився.

Після огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 повідомили, що показник алкоголю становить 2,82 проміле, що перевищує допустиму норму, тому буде складено протокол за частиною першою статті 130 КУпАП. Результати огляду він не заперечував, протокол про адміністративне правопорушення підписав, отримав його копію та надав пояснення.

Обставини, які зазначені в протоколі, узгоджуються із дослідженим судом відеозаписом, наданим працівниками поліції, на якому достатньо повно відображені події, які відбувалися 11 травня 2026 року за участю ОСОБА_1 . Відеозаписи свідчать про дотримання Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції під час проведення її огляду та вимог статті 266 КУпАП.

Підстави вважати вказані відеозаписи недопустимим доказом у суду відсутні, оскільки на них зафіксовані усі процесуальні дії, які мав вчинити співробітник поліції при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, підтверджується даними письмових матеріалів справи: протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 6629322, складеного 11 травня 2026 року, результатів огляду технічним приладом газоаналізатором «Drager «Alcotest 6810», направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 11 травня 2026 року, акта огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 11 травня 2026 року, відеозаписами правопорушення.

Оцінені судом вищевказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності, вони є належними, допустимими та достатніми, а сукупність цих доказів є достатньою для прийняття відповідного процесуального рішення.

При прийнятті рішення відсутні будь-які підстави, які б давали можливість суду вважати, що досліджені докази є сумнівними та неправдивими, оскільки вони узгоджуються між собою та є такими, що повністю відповідають обставинам справи.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Порушень вимог КУпАП, які б могли потягнути за собою визнання доказів недопустимими, судом не встановлено.

З урахуванням того, що диспозиція частини першої статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування будь-яким «транспортним засобом», а не тільки «механічним транспортним засобом», ОСОБА_1 підлягає притягненню до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП. В його діях, якими порушено вимоги пункту 2.9 А ПДР, є склад вказаного адміністративного правопорушення.

При цьому суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п. 43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Щодо позиції захисника Сіренка М.Ю. про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування, суд зазначає таке.

Відповідно до чинного законодавства України в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, поняття «особа, яка керує транспортним засобом» не має свого офіційного закріплення у нормативно-правових актах, проте надається визначення поняття «водій». Водієм вважається особа, яка набула відповідного права та має посвідчення водія.

За позицією захисника Косарєв О.С., оскільки пункт 2.1 А ПДР передбачає наявність посвідчення водія для механічних транспортних засобів, до яких не відноситься слектросамокат, електровесопеди чи інші засоби легкого персонального електротранспорту, потужністю електродвигуна яких менше 3 кВТ, то керування електровелосипедом чи електроскутером здійснюється без вимоги наявності посвідчення водія, і особа, що керує таким засобом, не набуває статусу водія в повному юридичному розумінні цього поняття, яке має визначальне значення для застосування стягнення у вигляді позбавлення права керування, передбаченого статтею 130 КУпАП.

Враховуючи, що керування електровелоенпедом не вимагає наявності спеціального права (посвідчення водія), то на думку сторони захисту, особа, що керує таким транспортним засобом, має нести відповідальність як «інша особа», тобто у виді накладення штрафу без стягнення у виді позбавлення права керування.

Така позиція захисника є суперечливою. Якщо ОСОБА_1 не мав статусу водія, як стверджує захисник, то на нього і не мала б поширюватися дія пункту 2.9 ПДР, яким саме водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного спяніння.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

У Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (далі - Рішення) Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (підпункт 4.1 пункту 4 вказаного Рішення).

Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (підпункт 4.2 пункту 4).

Хоча у зазначеному Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 йдеться про покарання за злочин, висновки, що наведені у ньому, є застосовними й у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, адже незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Відповідно до статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій статтею 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Суд звертає увагу на те, що безпосередньо у статті 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами, або керували транспортними засобами, керування якими не вимагає відповідного посвідчення.

Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП передбачає настання відповідальності за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння. Суб`єкт адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, є фізична особа, яка керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право.

Щодо виду відповідальності, то законодавець дійсно розрізняє дві категорії осіб, до яких застосовується адміністративна відповідальність: до водіїв - штраф з позбавленням права керування транспортними засобами, та інших осіб - тільки штраф. Категорія «інших осіб» стосується тих, хто не є водієм конкретного транспортного засобу під час керування, але вчинив порушення, віжповідальність за яке настає за цією ж статтею.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (пункт 20).

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія відповідної категорії в залежності від транспортного засобу, яким керувала особа, та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті (частини статі) КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія відповідної категорії, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоровя інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди майну, здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Разом із тим, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у пункті 21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне, також, застосувати принцип аналогії найбільш близької галузі - кримінального права.

Так, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС) у постанові від 04 вересня 2023 року у справі №702/301/20 дійшла висновку, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Також ОП ККС ВС у вказаній постанові зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Незважаючи на те, що у вказаній постанові йдеться про додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення особою кримінальних правопорушень, передбачених статтями 286, 286-1 КК України, але, на думку суду, правовий висновок, наведений у ній, підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про можливість застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, йдеться про той самий захід примусу, а саме про позбавлення права керувати транспортними засобами, у зв`язку з вчиненням правопорушення, а також, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості та принцип рівності всіх перед законом при застосуванні цього заходу примусу.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із аналізу положень статей 1, 23, 30, 33, частини першої статті 130 КУпАП, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та яка виконувала функції водія під час вчинення цього правопорушення, суд має призначити стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа (водій) на момент вчинення цього адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування такого виду транспортними засобами чи не мала.

За даними довідки інспектора СРПП ВП №2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області Федоренка О. від 13 травня 2026 року, ОСОБА_1 отримував посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 29 березня 2024 року. Стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

На підставі статті 40-1 КУпАП, з особи, на яку накладено адміністративне стягнення, на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись статтями 23, 33, 40-1, частиною першою статті 130, статтями 245, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 піддати адміністративному стягненню за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Штраф підлягає сплаті на рахунок ГУК у Київ. обл./м.Київ/21081300, номер рахунку UA488999980313030149000010001, код ЄДРПОУ 37955989, код класифікації доходів бюджету: 21081300.

Розяснити ОСОБА_1 що, згідно зі статтею 307 КУпАП, штраф ним має бути сплачений не пізніше ніж через пятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення адміністративного стягнення, а в разі оскарження такої постанови не пізніше ніж через пятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі сплати штрафу у строк, передбачений статтею 307 КУпАП, копію платіжного документу необхідно подати до Миронівського районного суду Київської області.

З урахуванням приписів частини другої статті 308 КУпАП, у разі несплати штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення буде надіслана для примусового виконання до органу Державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна.

При примусовому виконанні цієї постанови органами державної виконавчої служби з правопорушника ОСОБА_1 стягнути подвійний розмір штрафу, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

На підставі статті 40-1 КУпАП стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок судового збору.

Судовий збір підлягає сплаті на рахунок ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, номер рахунку UА908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області протягом десятиденного строку з дня винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Л.О. Капшук