Рішення № 139011125, 14.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/15771/25

Провадження № 2/756/1633/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

14 серпня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Пукала А.В.,

за участю

секретаря судового засідання Зінець К.Б.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 77 415,26 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 01.05.2018 є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01.11.2021 у зв`язку зі зміною законодавства - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. Договори про надання зазначених послуг є публічними договорами приєднання, текст яких оприлюднено у встановленому порядку.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , приєднана до внутрішньобудинкових систем тепло- та гарячого водопостачання, а відповідачі є споживачами відповідних послуг. Позивач щомісячно надавав послуги та нараховував плату за них, проте відповідачі своєчасно оплату не здійснювали, унаслідок чого станом на 31.08.2025 утворилася заборгованість у розмірі 56 057,95 грн, а саме: за послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 - 18 203,65 грн; за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.08.2025 - 34 383,46 грн; з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії - 1 557,02 грн та послуг з постачання гарячої води - 1 669,87 грн; зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення - 121,45 грн та послуг з централізованого постачання гарячої води - 122,50 грн.

Крім того, позивач зазначив, що на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Київенерго», він набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 6 964,67 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 472,53 грн.

На суму простроченої заборгованості позивачем нараховано інфляційні втрати у загальному розмірі 9 722,06 грн, 3% річних у загальному розмірі 2 526,59 грн та пеню у загальному розмірі 1 671,46 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.11.2025 до суду надійшов відзив відповідачів на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про розгляд справи з викликом учасників. Ухвалою суду від 22.01.2026 зазначене клопотання задоволено та здійснено перехід до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідачі проти позову заперечували. Зазначили, що позивач не довів набуття права вимоги щодо заборгованості за послуги, спожиті до 01.05.2018, оскільки у наданому витягу з Додатка № 1 до договору цесії боржником зазначено іншу особу, а розрахунок такої заборгованості здійснено за період з липня 2015 року.

Відповідачі звернули увагу на те, що на заборгованість за послуги з постачання гарячої води, розмір якої за розрахунком позивача становить 0 грн, нараховано інфляційні втрати, 3% річних та пеню. Крім того, наголосили, що Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

На переконання відповідачів, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, мали здійснюватися не на сукупну суму заборгованості, а окремо за кожним щомісячним платежем, оскільки саме за кожним таким платежем настає прострочення. Відповідачі також заявили про застосування позовної давності до заявлених вимог та просили у задоволенні позову відмовити.

Позивач у судове засідання не з`явився, представник позивача подав заяву про розгляд справи за відсутності представника, в якій позовні вимоги підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві. Звернув увагу, що заявлений до стягнення розмір заборгованості є завищеним унаслідок неправильного нарахування, та підтримав заяву про застосування позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Отже, з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює позивач.

Договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води опубліковано 28.03.2018 у газеті «Хрещатик» № 34 (5085). Типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води оприлюднено позивачем на його офіційному вебсайті.

Судом встановлено, що відповідачі зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва.

Зазначена квартира приєднана до внутрішньобудинкових систем тепло- та гарячого водопостачання, а послуги у спірний період фактично надавалися, що підтверджується наданими позивачем документами про обсяги споживання теплової енергії. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що проживає у квартирі та споживає надані позивачем послуги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання виконує належним чином, здійснює надання житлово-комунальних послуг.

Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, у результаті чого, за твердженням позивача, утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 у загальному розмірі 77 415,26 грн, яка складається із:

- заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 6 964,67 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 190,96 грн, 3% річних у розмірі 313,12 грн;

- заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 472,53 грн, інфляційних втрат у розмірі 80,80 грн, 3% річних у розмірі 21,24 грн;

- заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 18 203,65 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 112,82 грн, 3% річних у розмірі 818,42 грн;

- заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0 грн;

- заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 34 383,46 грн, інфляційних втрат у розмірі 4 586,28 грн, 3% річних у розмірі 1 206,12 грн, пені у розмірі 1 467,44 грн;

- заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 0 грн, інфляційних втрат у розмірі 751,20 грн, 3% річних у розмірі 167,69 грн, пені у розмірі 204,02 грн;

- заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 557,02 грн;

- заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 669,87 грн;

- заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 121,45 грн;

- заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 122,50 грн.

Розмір заборгованості та нарахованих на неї сум підтверджується наданими позивачем помісячними розрахунками за особовим рахунком, відкритим на зазначену квартиру.

Доказів оплати спожитих послуг або звернення до виконавця за перерахунком відповідачі суду не надали.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 633, 634 ЦК України договір про надання житлово-комунальних послуг є публічним договором приєднання, умови якого встановлюються однією зі сторін у формулярі та можуть бути прийняті другою стороною лише шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються на договірних засадах, проте споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості послуги, чому кореспондує обов`язок оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правова позиція Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати таких послуг. За правилом ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Оскільки відповідачі зареєстровані у квартирі та фактично споживали надані позивачем послуги, вони є споживачами таких послуг і несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати. Чинне законодавство не передбачає обов`язкової процесуальної співучасті всіх зареєстрованих осіб - визначення кола відповідачів є правом позивача (ст. 175 ЦПК України); співборжник, який виконає солідарний обов`язок, не позбавлений права зворотної вимоги (регресу) до інших солідарних боржників (ст. 544 ЦК України).

Доводи відповідачів про те, що Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, суд відхиляє, оскільки ст. 14 зазначеного Закону передбачено, що плата за індивідуальним договором про надання комунальної послуги включає, зокрема, плату за абонентське обслуговування. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 цього Закону плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем і який включає, зокрема, витрати виконавця на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку води і теплової енергії. Відповідно до ч. 5 ст. 13 цього Закону плата виконавцю за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України. Обов`язок споживача відшкодовувати витрати на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку передбачено і ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», за якою такі витрати оператора зовнішніх інженерних мереж відшкодовуються споживачами шляхом сплати виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування - за умови укладення індивідуальних договорів або індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг.

Наведені норми, як і ч. 4 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», за якою у вартість комунальних послуг, що надаються за колективним договором, плата за абонентське обслуговування не включається, пов`язують нарахування такої плати з моделлю організації договірних відносин, обраною співвласниками багатоквартирного будинку. Доказів того, що співвласники будинку прийняли рішення про вибір моделі колективного договору та уклали такий договір з позивачем, матеріали справи не містять, і відповідачі таких доказів не надали. Отже, до спірних правовідносин застосовується ч. 5 ст. 13 зазначеного Закону, а нарахування плати за абонентське обслуговування та внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку є правомірним.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги, спожиті до 01.05.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго»: право вимоги до споживачів з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг воно набуло виключно на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18 і лише щодо тих боржників та сум, які визначені у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору. Отже, обов`язок довести як факт переходу права вимоги саме щодо відповідачів, так і розмір відступленої заборгованості покладається на позивача.

На підтвердження набуття права вимоги позивач надав копію лише першої та останньої сторінок договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18. Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а якщо для вирішення спору має значення лише частина документа - подається засвідчений витяг з нього. Наданий позивачем документ наведеним вимогам не відповідає: окремі сторінки договору не дають змоги встановити ні повного змісту його умов, ні обсягу відступленого права вимоги, а тому належним доказом набуття позивачем права вимоги до відповідачів бути не можуть. Оригіналу зазначеного договору позивач суду не надав.

Саме по собі відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості не підтверджує ні її наявності, ні обґрунтованості. Розрахунок заборгованості за послуги, надані до 01.05.2018, складено самим позивачем, який у той період виконавцем відповідних послуг не був, а тому такий розрахунок не може вважатися належним доказом розміру боргу; будь-якого розрахунку, складеного ПАТ «Київенерго» як особою, яка ці послуги надавала, позивач суду не надав.

Крім того, відповідачі заперечували належність їм зазначеної заборгованості, посилаючись на те, що у наданому позивачем витягу з Додатка № 1 до договору цесії боржником зазначено іншу особу - ОСОБА_3 , яка відповідачем у цій справі не є, а розрахунок здійснено на її ім`я за період з липня 2015 року. Наведені доводи позивач не спростував, доказів на їх спростування не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Розрахунок, складений однією зі сторін спору, сам по собі є лише її твердженням і не може вважатися достатнім доказом наявності та розміру заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

За таких обставин ні факт переходу до позивача права вимоги саме до відповідачів, ні наявність і розмір заборгованості за послуги, спожиті до 01.05.2018, не є доведеними, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення такої заборгованості, а також нарахованих на неї інфляційних втрат і 3% річних слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оплата житлово-комунальних послуг здійснюється щомісячно, розрахунковим періодом є календарний місяць, а граничний строк внесення плати визначено за кожним таким періодом окремо. Отже, прострочення виконання грошового зобов`язання виникає окремо за кожним щомісячним платежем, і саме від дня такого прострочення на відповідну суму можуть нараховуватися передбачені ст. 625 ЦК України суми. Аналогічний підхід щодо самостійності кожного щомісячного платежу викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 на період дії воєнного стану було заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань та процентів річних на заборгованість населення за житлово-комунальні послуги; постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405, чинною з 30.12.2023, цю заборону звужено до територіальних громад, розташованих на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та тимчасово окупованих територій, до яких місто Київ не віднесено.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив, що інфляційні втрати, 3% річних та пеня нараховані за період з 01.01.2024, тобто після припинення дії зазначеної заборони. Нарахування здійснено помісячно - окремо за кожний розрахунковий місяць, виходячи з розміру заборгованості, яка фактично існувала на початок відповідного місяця (вхідного сальдо), із зазначенням індексу інфляції за цей місяць та кількості днів прострочення; за перший місяць періоду нарахування не здійснювалося, а місяці, у яких індекс інфляції був меншим за 100, враховано зі знаком «мінус».

За таких обставин доводи відповідачів про те, що нарахування здійснено на сукупну суму заборгованості, а не за кожним щомісячним платежем окремо, спростовуються наданими розрахунками та є необґрунтованими. Розрахунки інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 (3 112,82 грн та 818,42 грн) і на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.08.2025 (4 586,28 грн та 1 206,12 грн), суд перевірив і визнає обґрунтованими, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Водночас вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 751,20 грн, 3% річних у розмірі 167,69 грн та пені у розмірі 204,02 грн, нарахованих на заборгованість за послуги з постачання гарячої води, задоволенню не підлягають. Як вбачається з відповідного розрахунку, у грудні 2024 року та у січні 2025 року позивачем проведено коригування нарахувань за цією послугою на суми 7 704,91 грн та 5 199,96 грн, після чого сальдо розрахунків стало від`ємним і на кінець періоду становить - 883,69 грн; у позовній заяві розмір заборгованості за послуги з постачання гарячої води позивач також зазначив як 0 грн. Отже, суми, на які нараховано зазначені санкції, позивач у подальшому сам скоригував, а тому наявність простроченого грошового зобов`язання, від якого мали б обчислюватися інфляційні втрати, 3% річних та пеня, не є доведеною.

Щодо вимоги про стягнення пені за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1 467,44 грн суд зазначає наступне.

За змістом ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому договором, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення; загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу, а її нарахування починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 зазначеного Закону, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин, з виконавцем комунальної послуги укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання; такий договір вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня оприлюднення його тексту співвласники не прийняли іншого рішення та не уклали відповідного договору.

Відсутність окремого письмового примірника договору, підписаного відповідачами, не свідчить про відсутність між сторонами зобов`язальних правовідносин: послуги фактично надавалися до приєднаної до мереж квартири, від їх отримання відповідачі у встановленому порядку не відмовлялися. Крім того, відповідачі у відзиві на позовну заяву самі посилалися на п. 32 і 34 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, розміщеного на вебсайті позивача, обґрунтовуючи ними щомісячний характер платежів і граничний строк їх внесення, тобто визнавали як факт приєднання до цього договору, так і зміст його умов.

За наданим розрахунком пеню нараховано за ставкою 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення, тобто в межах граничного розміру, встановленого ст. 26 Закону; її загальний розмір у сумі 1 467,44 грн не перевищує 100 відсотків суми боргу за цією послугою, нарахування здійснено помісячно та лише за період з 01.01.2024. За таких обставин вимога про стягнення пені за послуги з постачання теплової енергії є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідачів про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а її сплив є підставою для відмови у позові.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким цей розділ доповнено Законом України № 540-IX, чинним з 02.04.2020, визначено, що під час дії карантину строки, встановлені ст. 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Пунктом 19 цього ж розділу (Закон України № 2120-IX) у період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупинено.

Оплата житлово-комунальних послуг має характер періодичних щомісячних платежів, а тому перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Позовну заяву подано до суду у вересні 2025 року. Станом на 02.04.2020 трирічний строк позовної давності за платежами, які входять до періоду з 01.05.2018, не сплив, а тому він був продовжений на строк дії карантину та в подальшому зупинений на період дії воєнного стану. Пеню нараховано за період з 01.01.2024, тобто в межах як загальної, так і спеціальної позовної давності з урахуванням її зупинення. За таких обставин заявлені позивачем вимоги у частині, в якій вони визнані обґрунтованими, не є пред`явленими з пропуском позовної давності, у зв`язку з чим заява відповідачів задоволенню не підлягає.

Питання застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за послуги, спожиті до 01.05.2018, суд не вирішує, оскільки позовна давність застосовується лише до порушеного права, а у задоволенні позову в цій частині відмовлено з підстав його недоведеності.

За таких обставин, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 56 057,95 грн, інфляційних втрат у розмірі 7 699,10 грн, 3% річних у розмірі 2 024,54 грн та пені у розмірі 1 467,44 грн, а всього - 67 249,03 грн; у решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у загальній сумі 2 630,36 грн, тобто по 1 315,18 грн з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати, 3% річних та пеню у загальному розмірі 67 249,03 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 315,18 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 315,18 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (ЄДРПОУ 40538421, місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5).

Відповідач-1: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідач-2: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО