Рішення № 139011079, 04.08.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/2652/26

Провадження №: 2/755/4041/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Заболотна Г.В.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Заболотну Ганну Василівну, з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Згідно заявлених вимог позивача просить суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 ; стягнути щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини його заробітку (доходу), до досягнення дитиною повноліття.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 2014 року, який було розірвано рішенням Іванківського районного суду Київської області від 04 березня 2021 року. Від спільного подружнього життя у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з позивачем. Позивач зазначає, що відповідач після розірвання шлюбу не бачився та не спілкувався з малолітнім сином, не піклується про нього, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами сина, станом його здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням дитини, припинив будь-яке спілкування з сином, не надає синові доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти. Таким чином, відповідач фактично свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Позивач самостійно вирішує всі питання щодо виховання та матеріального забезпечення сина сторін. На переконання позивача така поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, що є підставою для позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. Залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію. Зобов`язано Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, як орган опіки та піклування, відповідно до вимог ст. 19 Сімейного кодексу України, надати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

16 березня 2026 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Заболотна Г.В. у судовому засіданні позов підтримали та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові та додатково вказав на обов`язав відповідача утримувати дитину, яким той нехтує, як і іншими батьківськими обов`язками.

Позивач додатково пояснила, що з 2018 року сторони спільно не проживають, агресивне ставлення відповідача, а також те, що він не працював, призвело до розірвання шлюбу. Отже з 2018 року дитина сторін проживає з позивачем. Відповідач проживав поруч і, коли мав бажання, бачився із сином - до 2019 року, коли поїхав у м. Донецьк до своїх батьків. Після цього позивач спілкувалась з батьками відповідача, його мати дзвонила онуку. У вересні 2019 року позивач із сином поїхали до м. Донецька, бачили відповідача, який був у своєї матері. Це був останній раз, коли відповідач бачив сина. Після цього позивач спілкувалась з матір`ю відповідача інтернетом, потім зв`язок перервався. В той же час відповідач інколи телефонував позивачеві, проте не намагався поспілкуватися з дитиною. З приводу надання матеріальної допомоги на утримання дитини пояснила, що ще до розлучення - в 2021 році відповідач один раз надіслав грошовий переказ приблизно 100,00 євро, після цього коштів не передавав, телефонував раз на пів року до 2023 року, ображав позивача, про дитину не згадував, до 2024 року писав неприємні СМС повідомлення. Також зазначила, що в червні 2022 року відповідач зателефонував сину - привітав з днем народження.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засіданні не з`явився, був повідомлена про день, час та місце розгляду справи належним чином, заяв чи клопотань до суду не подав.

Представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровської районної в місті Києві державна адміністрації в судове засідання не з`явились, представник служби - Дяченко С.О. направила до суду заяву, в якій просила розглядати справу без участі служби та органу опіки та піклування і прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.

Як визначено ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні відповідача та, за згодою позивача, ухвалити заочне рішення.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, опитавши дитину, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 2014 року, який було розірвано рішенням Іванківського районного суду Київської області від 04 березня 2021 року.

Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та проживає із сином в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач офіційно працевлаштована в ТОВ «ГРАНОВА ЛОГІСТИКА» та отримує стабільний дохід.

За змістом довідки Ліцею №98 Дніпровського району м. Києва від 19.02.2025 №01-18/63, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в Ліцеї №98 з першого класу, вихованням хлопця займається мати - ОСОБА_1 . Батько, ОСОБА_2 , з сім`єю не проживає з 2018 року, не бере участі у вихованні дитини та не цікавиться своїм сином всі роки навчання у закладі освіти (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах).

Також позивачем долучені до позовної заяви пояснення тренера ОСОБА_5 , які суд не бере до уваги, оскільки справжність підпису особи на цих поясненнях ніким не посвідчена.

Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав від 13 березня 2026 року вих. №103-2333 (протокол засідання комісії від 13.03.2026 №5) комісією встановлено, що батьки дитини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в зареєстрованому шлюбі , який було розірвано в березні 2021 року. З моменту розлучення син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір`ю, яка займається його вихованням та утриманням, на даний час мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , малолітній ОСОБА_6 навчається в ліцеї. Батько дитини з сином не проживає, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, матеріально не допомагає. Будь-яких звернень щодо участі у спілкуванні та вихованні дитини до служби у справах дітей та сім`ї від громадянина не надходило. На засіданні був присутній малолітній ОСОБА_7 , який підтримав заяву матері та підтвердив, що батько тривалий час з ним не проживає, не цікавиться його життям, навчанням, не бере участі у вихованні. Приймаючи до уваги зазначене, враховуючи думку дитини, рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини.

Предметом судового розгляду в цій справі є обставини щодо позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини, батьком якої він є.

Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (ст. 164-167).

За правилами, визначеними ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно позовної заяви, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, а саме, - ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому, врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Частинами 2 та 4 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

Частиною 2 ст.171 СК України також передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

При встановленні фактичних обставин даної справи судом в порядку ст.171 СК України був опитаний малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що проживає з мамою, батька бачив у 2019 році, востаннє спілкувався з ним телефоном у 2023 році, про що не пам`ятає. До цього батько телефонував йому в 2022 році на день народження, розповідав, що він був у Німеччині, після цього - в Донецьку. Зазначив, що підтримує позбавлення батька батьківських прав, оскільки той ним не цікавиться.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи наявні у матеріалах справи письмові докази, приймаючи до уваги пояснення позивача та малолітнього сина сторін, діючи виключно з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, оскільки відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по відношенню до свого сина, протягом тривалого часу не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не створює належних умов для проживання та розвитку дитини, не цікавиться його здоров`ям та навчанням, нехтує його потребами, протягом тривалого часу не спілкується з сином, навіть не цікавиться дитиною.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, в частині позбавлення батьківських прав, через ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини суд приходить наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від зобов`язання по утриманню дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може за вимогою позивача чи за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на утримання дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням та в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з вимогами ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, як це передбачено ст. 182 СК України.

Відповідно до ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За змістом ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Законодавчо на відповідача покладено обов`язок забезпечення утримання дитини, у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ст.182 СК України, та беручи до уваги те, що за встановленими судом обставинами відповідач жодної допомоги на утримання дитини не надає, ним не надано будь-яких доказів на спростування обставин, викладених позивачем, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з 11 лютого 2026 року до досягнення дитиною повноліття.

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення в позову й у частині стягнення аліментів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 331,20 грн, який був сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом за вимогою про позбавлення батьківських прав.

Крім того з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1 331,20 грн судового збору за вимогою про стягнення аліментів, від сплати якого позивач був звільнений на підстав Закону України «Про судовий збір».

Також суд роз`яснює, що відповідно до положень статей 168, 169 СК України, відповідач, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлений права на звернення до суду як із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.

На підставі викладеного та керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 1, 7, 150, 164, 165, 171, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 2, 10, 49, 76-81, 89, 141, 142, 209, 258, 259, 263-265, 272, 280, 282, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ), треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (ЄДПРОУ: 37397237, місцезнаходження: м.Київ, Харківське шосе, буд.4-А), Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (ЄДРПОУ: 37203257, місцезнаходження: м.Київ, бульвар Івана Котляревського, буд.1/1), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з 11 лютого 2026 року до досягнення дитиною повноліття.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331,20 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1 331,20 грн судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення складено 14 серпня 2026 року.

Суддя: