Ухвала суду № 139010363, 14.08.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 1316/4082/12

Провадження № 1-в/450/41/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі :

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

представника заявника ОСОБА_3

розглянувши заяву ОСОБА_4 , в інтересах якого діє представник адвокат ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у кримінальній справі № 1316/4082/12 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , через представника адвоката ОСОБА_3 , звернувся до суду із заявою, у якій просить визнати виконавчий лист по справі № 1316/4082/12, виданий 04.11.2014 року Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення із ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_5 (місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) коштів у розмірі 50000 грн. моральної шкоди та судові витрати пов`язані з її проїздом до суду в розмірі 1863,36 грн., всього на суму 51 863, 36 грн., таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заяви зазначає, що на виконанні перебував виконавчий лист, виданий на підставі вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014 у справі № 1316/4082/12, яким із заявника на користь ОСОБА_5 стягнуто 51 863,36 грн. У межах виконавчого провадження № 48243479 зазначений виконавчий лист 16.07.2020 повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів, на які можливо звернути стягнення. При цьому, за інформацією Оболонського ВДВС у м. Києві від 17.02.2026, повторно виконавчий лист до виконання не пред`являвся. Водночас заявник зазначає, що 13.10.2023 добровільно виконав рішення суду в частині стягнення коштів, передавши стягувачці належну суму, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_5 , актом приймання-передачі коштів та її заявою від 27.03.2026, у якій вона підтвердила отримання коштів на виконання рішення суду. У зв`язку з повним добровільним виконанням заявником рішення суду та з метою недопущення повторного стягнення однієї й тієї ж суми коштів заявник просить визнати виконавчий лист № 1316/4082/12 від 04.11.2014 таким, що не підлягає виконанню.

06.08.2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_5 було подано заперечення на заяву, згідно яких остання не погоджується із заявою ОСОБА_4 та вважає її необґрунтованою, зазначаючи, що передані їй 13.10.2023 року кошти у розмірі 80 000 грн були погоджені сторонами як компромісна сума врегулювання її вимог з урахуванням тривалого невиконання рішення суду та знецінення присуджених коштів, а не виключно як виплата суми, визначеної виконавчим листом. Стверджує, що під час погодження умов виплати представником боржника їй було повідомлено про нібито закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, що вплинуло на її волевиявлення та створило у неї помилкове уявлення про відсутність можливості примусового виконання рішення суду. Також заперечує, що отримані нею кошти могли бути зараховані в рахунок виконання зобов`язань боржника перед іншим стягувачем ОСОБА_6 , оскільки відповідних повноважень вона не мала. Крім того, зазначає, що після отримання коштів між сторонами виник спір щодо їх правового призначення та умов досягнутих домовленостей, що, на її думку, підтверджується подальшою вимогою боржника про повернення частини переданих коштів. Вважає, що за таких обставин відсутні безспірні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в порядку статті 432 ЦПК України, а тому просить у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовити.

12.08.2026 року представником заявника ОСОБА_4 , адвокатом ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» на адресу Пустомитівського районного суду Львівської області було подано письмові пояснення, згідно яких доводи, наведені ОСОБА_5 у запереченнях, на думку заявника, не спростовують факту добровільного виконання ним зобов`язання за виконавчим листом № 1316/4082/12 від 04.11.2014 року. Зазначає, що сама стягувачка у заяві від 13.10.2023 року підтвердила отримання від ОСОБА_4 51 863,36 грн як добровільного виконання вироку суду та відсутність претензій майнового чи немайнового характеру. Вважає, що наведені у запереченнях стягувачки обставини щодо переговорів, умов передачі 80 000 грн, її суб`єктивного сприйняття призначення отриманих коштів, а також подальшої вимоги про повернення частини коштів не стосуються предмета розгляду заяви та не спростовують факту отримання нею суми, визначеної виконавчим листом. Також представник заявника зазначає, що питання щодо коштів, отриманих понад суму 51 863,36 грн, а також спір між сторонами з цього приводу не є предметом розгляду у цій справі. Вказує, що наявність окремих спорів між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не впливає на вирішення питання про виконання зобов`язання перед ОСОБА_5 та не спростовує факту отримання останньою належної їй за виконавчим листом суми. У зв`язку з цим вважає, що у запереченнях ОСОБА_5 відсутні належні та обґрунтовані обставини і докази, які б спростовували факт виконання заявником виконавчого листа № 1316/4082/12, та наполягає на задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Того ж дня, через підсистему «Електронний суд» на адресу суду було подано додаткові письмові пояснення ОСОБА_5 , згідно мотивів яких остання заперечує проти тверджень представника заявника про те, що частина переданих їй 13.10.2023 року коштів була отримана нею на виконання зобов`язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_6 . Зазначає, що жодних домовленостей щодо виплати коштів ОСОБА_6 , врегулювання її вимог чи отримання коштів від її імені між нею, заявником або його представником не існувало, а відповідних повноважень від ОСОБА_6 вона не отримувала. Вказує, що у документах від 13.10.2023 року відсутні положення про отримання нею коштів від імені чи в інтересах ОСОБА_6 , а суму 11 863,36 грн вона сприймала як складову погодженої загальної суми 80 000 грн, що стосувалася виключно врегулювання її власних вимог. При цьому зазначає, що зобов`язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_6 було фактично виконано лише у травні 2026 року в примусовому порядку в межах виконавчого провадження, після чого остання звернулася до суду з окремим позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Наголошує, що представником заявника не надано доказів наявності домовленості із ОСОБА_6 , її згоди на отримання коштів через ОСОБА_5 чи повноважень останньої діяти від її імені. У зв`язку з цим просить суд врахувати наведені пояснення та критично оцінити твердження представника заявника про отримання нею частини коштів на виконання зобов`язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_6 як такі, що заперечуються нею та не підтверджені належними доказами.

Представник заявника ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні заяву підтримала та просила її задовольнити. Зазначила, що 13.10.2023 року заявником було добровільно виконано рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_5 коштів у розмірі 51 863,36 грн, що підтверджується, зокрема, нотаріально посвідченою заявою стягувачки про отримання зазначених коштів та відсутність претензій до заявника. Вказала, що наведені стягувачкою у запереченнях обставини щодо домовленостей сторін та отримання нею 80 000 грн не спростовують факту виконання зобов`язання у розмірі, визначеному виконавчим листом, а питання щодо коштів, отриманих понад зазначену суму, не є предметом розгляду цієї заяви. Також зазначила, що заявник побоюється повторного, фактично подвійного, стягнення з нього коштів за одним і тим самим виконавчим листом, оскільки на період дії воєнного стану строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання перериваються, у зв`язку з чим стягувачка зберігає можливість повторно пред`явити виконавчий лист до виконання. Просила визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Стягувач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету, однак направила на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі.

Судом встановлено, що вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.07.2014 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України й призначено йому покарання 4 /чотири/ роки позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами терміном на 2 роки; на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 /два/ роки, за умови не вчинення ним протягом цього строк нового злочину; ухвалено зобов`язати ОСОБА_4 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи; запобіжний захід підсудному ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити підписку про невиїзд; стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_6 10 000 грн. моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_7 50 000 грн. моральної шкоди; цивільні позови ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в частині стягнення матеріального відшкодування з ПАТ «Страхова група «ТАС» - залишено без розгляду; стягнути з ОСОБА_4 на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (одержувач платежу: НДЕКЦ при ГУМВС України у Львівській області, р/р №31259272210042 в ГУДК у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПОУ 25575150 1 054,08 коп за проведення експертизи № 1/484 від 14.09.2011 р.; за проведення експертизи № 1/616 від 23.11.2011 року стягнути з нього 562,80 грн.; за проведення експертизи № 1/764 від 07.12.2011 року стягнути 675,36 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_7 судові витрати пов`язані з її проїздом до суду в розмірі 1863,36 грн; стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_6 судові витрати пов`язані з її проїздом до суду в розмірі 1863,36 грн., а речові докази: три металевих автомобільних диски, три автомобільних шини, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с.200), автомобіль «SCODA-OCTAVIA» реєстраційний номер, який передано на зберігання власнику повернуто ОСОБА_8 .

04.11.2014 року Пустомитівським районним судом Львівської області видано виконавчий лист № 1316/4082/12 на примусове виконання зазначеного вироку.

Відповідно до постанови від 26.02.2020 року, прийнятої в межах виконавчого провадження №48243479 державним виконавцем Мостиського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виконавчий лист № 1316/4082/12 виданий 04.11.2014 року Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 51 863,36 грн. передано на виконання до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

10.03.2020 року Оболонським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавче провадження №48243479 прийнято до виконання, що підтверджується постановою про прийняття виконавчого провадження від 10.03.2020 ВП№48243479.

16.07.2020 року старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову в межах виконавчого провадження №48243479 про повернення виконавчого документу стягувачу.

Як вбачається із зазначеної постанови про повернення виконавчого документу, в ході проведення виконавчих дій з примусового виконання зазначеного виконавчого документу майна належного боржнику і на яке можливо звернути стягнення не виявлено. Заходи здійснені державним виконавцем щодо розшуку майна боржника виявились безрезультатними: встановлено, що майно боржника на яке можливо звернути стягнення відсутнє. Згідно повідомлень за боржником автотранспортні засоби та майно на праві власності не зареєстровано, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно боржника відсутні. Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек відомості відносно боржника відсутні. Згідно відповіді ДПС України у боржника відкриті рахунки в установах банку відсутні. Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Ураховуючи викладене, керуючись п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист № 1316/4082/12 виданий 04.11.2014 Пустомитівського районного суду Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 51 863,36 грн. було повернуто стягувачу.

Листом від 17.02.2026 вих. №48243479/3, Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального МУ МЮ (м. Київ) підтверджено факт повернення виконавчих листів про стягнення на користь як стягувачки - ОСОБА_5 , так і ОСОБА_6 , вищезазначеним листом Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального МУ МЮ (м. Київ) повідомлено про результати перевірки даних АСВП, якою встановлено факт про відсутність повторного надходження виконавчих листів до виконання.

05.06.2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування заяви зазначає, що виконавчий лист на суму 51 863,36 грн ним добровільно виконано 13.10.2023 року шляхом передачі відповідних коштів стягувачці, що підтверджується її письмовою заявою та іншими доказами, а тому зобов`язання за виконавчим листом фактично припинено. Водночас заявник побоюється повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання та подвійного стягнення коштів у зв`язку з особливостями обчислення строків пред`явлення виконавчих документів під час дії воєнного стану.

До матеріалів також долучає копію заяви ОСОБА_5 від 13.10.2023 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 , зареєстрованої в реєстрі за № 1590, відповідно до змісту якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам?яті, діючи добровільно, свідомо та розумно, без впливу оману, помилки, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, бажаючи реального підтвердження обставин, визначених нижче, розуміючи значення своїх дій та їх правові й фактичні наслідки, цією заявою ствердила, що отримала та прийняла від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кошти у розмірі 51 863 грн. 36 коп. та кошти у розмірі 11863 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 36 коп. в якості добровільного виконання в повному обсязі вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014 року, ухваленого по справі №1316/4082/12 в частині стягнутих судом коштів в межах цивільних позовів у кримінальній справі №1316/4082/12; також підтвердила, що ОСОБА_4 здійснив добровільне виконання вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014 по справі №1316/4082/12 згідно з виконавчим документом від 04.11.2014 року №1316/4082/12, яким стягуються з нього кошти на її користь, у повному обсязі, тому, з її боку, претензії майнового та/або немайнового характеру, відсутні.

Згідно акта приймання-передачі від 13.10.2023 року, підписаного ОСОБА_5 та адвокатом ОСОБА_3 , останньою передано, а ОСОБА_5 прийнято кошти у розмірі 80 000,00 грн у рахунок добровільного виконання в повному обсязі вироку Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 1316/4082/12 в частині стягнутих судом коштів у межах цивільних позовів у кримінальній справі.

Проте, згідно заяви (письмового пояснення стягувача) стягувача ОСОБА_5 від 27.03.2026 року, така повідомляє, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.07.2014 року тривалий час не виконується. Лише у 2023 р. остання отримала від боржника ОСОБА_4 грошові кошти, як виконання судового рішення в частині її вимог про відшкодування шкоди, зазначила також, що будь-яких домовленостей щодо виплати коштів на користь іншого стягувача ОСОБА_6 між нею та боржником та його представником не обговорювались, під час спілкування з представником боржника запропонована їй сума не відповідала обсягу заборгованості з урахуванням тривалого строку невиконання зобов`язання. Представником боржника було повідомлено про можливість виплати лише зазначеної суми без обговорення інших варіантів. Ця виплата стосувалась виключно ОСОБА_5 , вимоги стягувача ОСОБА_6 залишаються невиконаними.

Стягувачем ОСОБА_5 до матеріалів справи було долучено вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів за вих. № б/н від 01.06.2026 року, відповідно до змісту якої, ОСОБА_4 зазначає, що 13.10.2023 року через свого представника передав ОСОБА_5 80 000,00 грн, які, на його думку, включали суми, присуджені на її користь та на користь її дочки ОСОБА_6 . Вказує, що оскільки ОСОБА_6 не отримала належні їй кошти, а у травні 2026 року вони були повторно стягнуті з нього у примусовому порядку, сума 28 136,64 грн, отримана ОСОБА_5 понад присуджені їй 51 863,36 грн, є безпідставно отриманою. У зв`язку з цим ОСОБА_4 вимагав у досудовому порядку протягом семи днів повернути зазначені кошти.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи заяви та надані докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Конституційний принцип обов`язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 431 ЦПК України).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 вказано, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку, саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, як повністю, так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком, як повного, так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а, отже, як повного, так і часткового задоволення заяви, поданої, відповідно до цієї норми закону.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 ЦК України).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 (провадження №61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц, провадження №61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, провадження №61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі №2-118/2001, провадження №61-1762ав22.

Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом. Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

Виконавчий лист у даній справі виданий на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Відтак жодної помилки при видачі виконавчих листів не встановлено. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Необхідним для позитивного вирішення питання щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є порушення прав боржника видачею виконавчого листа чи його виконанням.

Наведені представником боржника ОСОБА_4 обставини не підпадають під перелічені в цивільному процесуальному законі підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Встановлено, що виконавче провадження було відкрите 29.07.2015 року та на момент розгляду даної заяви виконавчий лист № 1316/4082/12, виданий 04.11.2014 року Пустомитівським районний судом Львівської області від 16.07.2020 року повернуто стягувачу ОСОБА_5 , що підтверджується постановою державного виконавця від 16.07.2020 року (ВП № 48243479).

Одночасно, оскільки погашення боргу відбулося не тільки після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, а й після повернення виконавчого документу стягувачу (понад 8 років після відкриття виконавчого провадження та понад 3 роки після повернення виконавчого документа стягувачу), у зв`язку з тим, що в ході проведення виконавчих дій з примусового виконання зазначеного виконавчого документу майна належного боржнику і на яке можливо звернути стягнення не виявлено, вказане не може вважатись добровільним виконанням боржником виконавчого листа поза межами виконавчого провадження. Посилання адвоката ОСОБА_3 на те, що у боржника відсутній повністю обов`язок перед стягувачем у зв`язку з відсутністю боргу, не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та не є іншою причиною в контексті частини другої ст.432 ЦПК України, враховуючи що свій матеріальний обов`язок, визначений рішенням суду, боржник виконав поза межами виконавчого провадження.

Суд також наголошує, що фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом, відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», є підставою для закінчення виконавчого провадження, а не визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню після.

З огляду на викладені обставини, суд не вбачає правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в контексті ст.432 ЦПК України, у зв`язку із чим у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 260, 261, 353, 354, 431, 432 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

у задоволенні заяви ОСОБА_4 , в інтересах якого діє представник адвокат ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у кримінальній справі № 1316/4082/12 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя: ОСОБА_1