Рішення № 139007627, 10.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 Справа № 914/303/26

Господарський суд Львівської області в складі:

головуючої судді: Бургарт Т. І.,

при секретарі судового засідання: Свистуні П.О.,

за участі представників учасників справи:

позивача: Стегніцького А.М.; Яцишина І.І.;

відповідача-1: не з`явився;

відповідача-2: не з`явився;

відповідача-3: не з`явився;

відповідача-4: не з`явився.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Підприємства об`єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр Шахової асоціації незрячих «Орієнтир» (надалі позивач, Підприємство);

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери» (надалі відповідач-1, ТОВ «ФК «Козаков і Партнери»);

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний центр» (надалі відповідач-2, ТОВ «Український інвестиційний центр»);

до відповідача-3: Приватного підприємства «Занзібар Холдинг» (надалі відповідач-3, ПП «Занзібар Холдинг»);

до відповідача-4: Фізичної особи-підприємця Савки Юрія Ігоровича (надалі відповідач-4, ФОП Савка Ю. І.);

про: визнання недійсними договорів купівлі-продажу, поновлення права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Підприємство об`єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр Шахової асоціації незрячих «Орієнтир» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Козаков і партнери», Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний центр, Приватного підприємства «Занзібар Холдинг», фізичної особи-підприємця Савки Юрія Ігоровича з позовом, у якому просить суд:

- визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлового приміщення вул. Ткацька 31, укладені між: ТОВ «ФК Козаков і партнери» та ПП «Занзібар Холдинг»; ПП «Занзібар Холдинг» та ФОП Савкою Юрієм Ігоровичем;

- поновити право власності Позивача на зазначене майно (надалі спірне нерухоме майно), визнавши за Позивачем право власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Ткацька 31 та зобов`язати відповідного державного реєстратора внести запис про це право відповідно до рішення суду після його набрання законної сили;

- витребувати з незаконного володіння відповідачів зазначене приміщення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Аргументи позивача

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначає, що є власником нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Ткацька, 31 (далі також спірне нерухоме майно).

На думку позивача, спірне майно вибуло з його власності внаслідок силового захоплення та незаконної державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, попри накладений на це майно арешт ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова у справі № 466/7796/18.

Зазначає, що оскаржував реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» до Міністерства юстиції України. За результатами розгляду скарги наказом Міністерства юстиції України від 15.05.2023 № 1563/5 скасовано державну реєстрацію речового права на спірне майно за відповідачем-1. Законність зазначеного наказу, за твердженням позивача, підтверджена рішенням Верховного Суду у справі № 466/6192/23.

У подальшому спірне нерухоме майно відчужувалося за договорами купівлі-продажу, укладеними між ТОВ «ФК «Козаков і партнери» та ПП «Занзібар Холдинг», а надалі між ПП «Занзібар Холдинг» та ФОП Савкою Ю. І., дійсність яких позивач оспорює у цій справі. Позивач вважає, що ТОВ «ФК «Козаков і партнери», не набувши належного правового титулу на майно, не мало права ним розпоряджатися, а тому вказані правочини є недійсними, а майно підлягає витребуванню на його користь. На підтвердження недобросовісності набувачів позивач також посилається на їх пов`язаність через спільних у різні періоди директорів та кінцевих бенефіціарних власників, а також на відчуження майна за ціною, яка, на його думку, є істотно нижчою за ринкову.

Аргументи відповідачів

Відповідач-1

ТОВ «ФК «Козаков і партнери» заперечує проти позову, посилаючись на те, що доводи позивача щодо незаконності первісного вибуття спірного нерухомого майна з його власності вже були предметом судового розгляду у справі № 466/1394/21. Зазначає, що позивач вже звертався з позовом, зокрема до ФОП Савки Ю. І. (який є відповідачем -4 у спорі, що розглядається) з вимогою про витребування цього ж майна, а суди надали оцінку обставинам його вибуття внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовили позивачу у задоволенні позову у трьох інстанціях. При цьому Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі № 466/1394/21 дійшов висновку про правомірність звернення стягнення на спірне майно в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», та відсутність порушення у зв`язку з цим прав позивача.

З огляду на наведене відповідач-1 вважає, що питання законності первісного вибуття спірного майна з власності позивача вже вирішено судом та не підлягає повторному розгляду у справі, що розглядається, оскільки це суперечило б принципу обов`язковості судового рішення та фактично призвело б до перегляду висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.11.2023 у справі № 466/1394/21.

Доводи позивача щодо скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» на підставі наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2023 № 1563/5 відповідач-1 вважає необґрунтованими. Зазначає, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 466/6192/23 встановлено незаконність зазначеного наказу, однак постановою Верховного Суду від 08.10.2025 ці судові рішення скасовано з огляду на неналежний суб`єктний склад учасників спору. При цьому, як зазначає відповідач-1, Верховний Суд не надавав оцінки висновкам судів попередніх інстанцій щодо незаконності наказу Міністерства юстиції України.

Водночас відповідач-1 звертає увагу, що на момент ухвалення постанови Верховного Суду Міністерство юстиції України вже переглянуло питання державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки та прийняло інший наказ, яким відмовило у задоволенні скарги позивача з цього питання. З огляду на це відповідач-1 вважає, що виданий пізніше наказ Міністерства юстиції України має правове значення для вирішення цього спору та спростовує висновки з цього ж питання, викладені Мін`юстом у наказі, який йому передував.

Окремо відповідач-1 заперечує проти розгляду спору в порядку господарського судочинства. Зазначає, що відповідач-4 є власником спірного нерухомого майна як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, що, на думку відповідача-1, виключає юрисдикцію господарського суду щодо цього спору.

Крім того, відповідач-1 вважає, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту права, оскільки одночасно заявив вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та про витребування майна з чужого незаконного володіння. На думку відповідача-1, такі способи захисту є взаємовиключними, що само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідач-2 та Відповідач-3

ТОВ «Український інвестиційний центр» та ПП «Занзібар Холдинг» своїм правом на відзив не скористалися. Інших письмових заяв чи додаткових письмових пояснень суду не надали.

Відповідач-2 та відповідач-3 не мають зареєстрованих електронних кабінетів у підсистемі ЄСІКС «Електронний Суд», тож суд скеровував ухвали та інші матеріали справи на офіційні поштові адреси цих учасників справи, однак такі поверталися за терміном зберігання.

Отримання стороною справи кореспонденції, яку суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав за належною адресою та яка повернулася у зв`язку з її неотриманням відповідачем, перебуває поза сферою контролю суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами. За таких обставин суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Відповідач-4

ФОП Савка Ю. І., заперечуючи проти обґрунтованості позовних вимог, посилається на те, що на цей час є власником спірного нерухомого майна, а законність його первинного вибуття з власності позивача підтверджена судовими рішеннями, ухваленими у справі № 466/1394/21. На його думку, наведені обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

21.06.2012 позивач за договорами купівлі-продажу набув права власності на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: вул. Ткацька, 31 у м. Львів, а саме:

1) нежитлове приміщення площею 488,9 кв. м. (реєстраційний номер 28858540), що підтверджується Витягом про державну реєстрацію речових прав №34646929 від 27.06.2012 (т.1, а.с. 40);

2) нежитлове приміщення площею 641,2 кв. м. (реєстраційний номер 26004211), що підтверджується Витягом про державну реєстрацію речових прав № 34671046 від 02.07.2012 (т. 1, а.с. 41);

Того ж дня, 21.06.2012 Позивач та ПАТ «Банк Кіпру» уклали Кредитний договір № 16/19-919/2012, за умовами якого позивачу надано кредит у розмірі 350 000 доларів США.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором позивач передав в іпотеку спірні приміщення на підставі Іпотечного договору від 22.06.2012, посвідченого приватним нотаріусом Куляником І. Я. за № 2440. (т. 2 а.с.14).

26.09.2019 на підставі договорів факторингу право вимоги за іпотечним зобов`язанням, а також права іпотекодержателя за вказаним іпотечним договором набув відпоідач-1 ТОВ «ФК «Козаков і Партнери».

03.12.2019, у зв`язку з неповерненням позивачем коштів за кредитним договором укладеним з ПАТ «Банк Кіпру», відповідач-1 звернув стягнення на предмет іпотеки. На підставі рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію речових прав № 49987988 та №49982844 за відповідачем-1 було зареєстроване право власності на спірні нежитлові приміщення.

Судом встановлено, що на час вчинення реєстраційних дій в ході звернення стягнення на предмет іпотеки спірне майно перебувало під обтяженням (арештом) на підставі ухвали про забезпечення позову Шевченківського районного суду міста Львова від 01.10.2018 у справі №466/7796/18 за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр Шахової асоціації незрячих «Орієнтир» про стягнення боргу за договором позики (т. 1, а. с. 34 37).

Після державної реєстрації за відповідачем-1 права власності на спірне нерухоме майно останній вжив заходів щодо припинення обмежень, встановлених стосовно цього майна. Зокрема, відповідач-1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Львова із заявою про скасування арешту, накладеного на спірне майно у справі № 466/7796/18. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 07.02.2020 арешт скасовано.

10.02.2020 відповідач-1 вніс спірне нерухоме майно у статутний капітал відповідача-2 ТОВ «Український інвестиційний центр», що підтверджується, зокрема, нотаріально посвідченим Актом приймання-передачі нерухомого майна (зареєстрований в реєстрі №321, 322) (т. 2, а.с. 14-15) та Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №199694208 та №199969609 від 10.02.2020 (т. 2, а.с. 10-13).

12.02.2020 відповідач-2 об`єднав ці приміщення в одне, якому було присвоєне позначення «З-2» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2029235546101). Цю обставину встановили суди у справі №466/1394/21, що відображено у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 (т. 1, а.с. 132-146).

Цього ж дня 12.02.2020 відповідач-2 продав спірне нерухоме майно у власність відповідача-3 ПП «Занзібар Холдинг», що підтверджується, зокрема, нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.02.2020 (т. 2, а.с. 17-20).

30.03.2020 відповідач-3 поділив приміщення «З-2» на два приміщення «З-2», площею 565,00 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2063418146101) та «З-2», площею 565,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2063494346101). Цю обставину встановили суди у справі №466/1394/21 (зокрема, постанова Верховного Суду від 22.11.2023 т. 1, а.с. 132-146).

08.04.2020 відповідач-3 продав відповідачу-4 ОСОБА_2 частину спірного нерухомого майна: приміщення «З-2», що підтверджується нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08.04.2020 (т. 2, а.с. 93-94). Цього ж дня, на підставі рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень №51916481 від 08.04.2020 були внесені відомості про право власності відповідача-4 на це нежитлове приміщення.

17.10.2024 відповідач-3 продав відповідачу-4 іншу частину спірного нерухомого майна: приміщення «З-2», що підтверджується нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.10.2024 (т. 2, а.с. 89-92).

З матеріалів справи вбачається, що позивач тричі оскаржував правомірність вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» у порядку, встановленому для оскарження рішень у сфері державної реєстрації до Міністерства Юстиції України.

Зокрема, 25.12.2019 Підприємство вперше звернулося до Мін`юсту зі скаргою на рішення про державну реєстрацію прав № 49987988 та № 49982844 від 03.12.2019, на підставі яких було звернено стягнення на предмет іпотеки, внаслідок чого спірні нежитлові приміщення перейшли у власність відповідача-1.

За результатами розгляду цієї скарги Міністерством Юстиції України прийнято Наказ № 1047/5 (далі також Наказ МЮУ №1) від 19.03.2020, яким скаргу Підприємства задоволено, рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» скасовані. Підставою для прийняття наказу став висновок Мін`юсту про те, що ТОВ «ФК «Козаков і партнери» не надало доказів направлення Підприємству письмової вимоги про виконання зобов`язання, а відтак не підтвердило сплив 30-денного строку, необхідного для звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на те, що станом на час прийняття Наказу МЮУ №1 спірне майно вибуло з власності ТОВ «ФК «Козаков і Партнери», Підприємство звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ПП «Занзібар Холдинг», третя особа: ТОВ «ФК «Козаков і Партнери», про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що було власником спірних нежитлових приміщень, які у 2019 році незаконно, без волевиявлення позивача вибули із його законного володіння, що підтверджується, зокрема, Наказом МЮУ №1, який однак неможливо виконати, оскільки спірне нерухоме майно було відчужене іншим особам (справа № 466/1394/21).

ОСОБА_2 та ПП «Занзібар Холдинг» подали зустрічний позов до Підприємства та Мін`юсту, в якому просили визнати незаконним та скасувати Наказ МЮУ №1 від 19.03.2020.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08.11.2021 у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено, визнано незаконним та скасовано Наказ МЮУ №1 від 19.03.2020. Задовольняючи зустрічний позов, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Мін`юсту прийнятий з порушенням ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зазначене рішення постановою Львівського апеляційного суду від 29.03.2023 року залишене без змін.

Не погоджуючись з висновками судів, Підприємство оскаржило вказані рішення в касаційному порядку і водночас вдруге звернулося до Міністерства Юстиції України, повторно оскаржуючи рішення про державну реєстрацію прав № 49987988 та № 49982844 від 03.12.2019 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери».

15.05.2023 Мін`юстом прийнято наказ №1863/5 (далі також Наказ МЮУ №» 2) за результатами повторного звернення Підприємства, яким вдруге скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» з тих же підстав, якими обґрунтовано Наказ МЮУ №1.

У червні 2023 року ОСОБА_3 , звернувся до суду із позовом до Мін`юсту, треті особи: ПП «Занзібар Холдинг», ТОВ «ФК «Козаков і партнери», Підприємство про визнання незаконним та скасування наказу Наказу МЮУ №» 2 (справа № 466/6192/23).

Впродовж розгляду справи щодо оскарження Наказу МЮУ №2 (справа № 466/6192/23).в суді першої інстанції, Верховний Суд в порядку касаційного перегляду завершив розгляд справи № 466/1394/21 про оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08.11.2021 та постанови Львівського апеляційного суду від 29.03.2023, якими скасовано Наказ МЮУ №1.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі № 466/1394/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій та залишив їх судові рішення про скасування Наказу МЮУ №1 в силі з таких мотивів:

- суди першої й апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» проведена з дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у відповідній редакції), оскільки кредитор надав усі необхідні документи для здійснення реєстраційної дії;

- спірне нерухоме майно вибуло з власності Підприємства на підставі іпотечного договору та внаслідок неналежного виконання кредитного зобов`язання за кредитним договором, що виключає право на витребування цього майна із володіння ОСОБА_2 та ПП «Занзібар Холдинг».

Надалі рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31.05.2024 у справі № 466/6192/23 скасовано Наказ МЮУ №2 та підтверджено дотримання вимог закону при реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» на спірне майно. В основі вказаного рішення покладено висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 466/1394/21 (про скасування Наказу №1).

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31.05.2024 у справі № 466/6192/23 (про скасування Наказу МЮУ №2) залишено без змін.

Підприємство, не погоджуючись з висновками судів щодо скасування Наказу №2, оскаржило вказані рішення у касаційному порядку та втретє звернулося до Міністерства Юстиції України зі скаргою на рішення про державну реєстрацію прав № 49987988 та № 49982844 від 03.12.2019, на підставі яких було звернено стягнення на предмет іпотеки.

За результатами розгляду вказаної скарги Мін`юст прийняло Наказ від 20.01.2025 №100/7 про відмову у її задоволенні (далі також Наказ МЮУ №3).

Підставою для винесення наказу став рекомендаційний висновок, у якому Центральна Колегія Мін`юсту врахувала рішення судів у справах № 466/1394/21 № 466/6192/23 та їхній висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося у встановленому законом порядку.

Відомості про оскарження цього наказу у судовому порядку в матеріалах справи відсутні.

Водночас, Верховний суд, переглядаючи у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанції про скасування Наказу №2 у справі №466/6192/23, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з процесуальних підстав, а саме - порушення суб`єктного складу учасників: позивач мав пред`явити вимоги до Підприємства та залучити його в якості відповідача, а не третьої особи. Постановою Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №466/6192/23 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31.05.2024 та постанову Львівського апеляційного суду від 03.10.2024 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову (про скасування Наказу №2).

З огляду на постанову Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 466/6192/23 позивач вважає, що скасування Верховним Судом рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31.05.2024 та постанови Львівського апеляційного суду від 03.10.2024, якими було скасовано Наказ МЮУ № 2, має наслідком відновлення дії зазначеного наказу. Відтак, на думку позивача, чинним залишається Наказ МЮУ № 2 від 15.05.2023, яким скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери», що, за твердженням позивача, свідчить про незаконність первісного вибуття спірного майна з його власності та відсутність у відповідача-1 належного права власності на це майно.

З цих підстав 29.01.2026 позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України особа має право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи законних інтересів. Зазначене право кореспондує положенням статті 55 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Необхідною передумовою здійснення судового захисту є встановлення наявності у позивача відповідного права чи законного інтересу та факту його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем. Відсутність такого права або його порушення є самостійною підставою для відмови у позові.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, постанові КГС ВС від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, та ін).

У справі, що розглядається, позивач вважаючи себе власником спірного майна, покликається на незаконність його вибуття з власності позивача та відсутність належних правових підстав для переходу спірного майна у власність відповідача-1, який, за доводами позивача, не набув законного права розпоряджатися майном, а укладені ним та наступними набувачами правочини щодо його відчуження не можуть породжувати правових наслідків для позивача та підлягають визнанню судом недійсними.

З огляду на предмет і підстави заявлених у цій справі позовних вимог, дослідженню судом передусім підлягають обставини первісного вибуття спірного майна з власності позивача та правомірність державної реєстрації права власності на нього за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери».

Позивач, обґрунтовуючи незаконність первісного вибуття спірного майна з його власності, посилається на дві обставини: по-перше, на здійснення державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» та подальше відчуження майна за наявності накладеного на нього арешту; по-друге, на чинність наказу Міністерства юстиції України № 1563/5 від 15.05.2023, яким скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери».

Щодо правомірності первісного вибуття спірного майна за наявності його арешту

Надаючи оцінку встановленим обставинам в контексті поставленого питання, суд виходить з того, що позивач, набувши право власності на спірне майно за договором купівлі-продажу, наступного дня обтяжив вказане майно іпотечним зобов`язанням для забезпечення виконання умов кредитного договору. Надалі, позивач не виконав обов`язків щодо повернення кредиту, у зв`язку з чим відповідач-1, який набув права вимоги за іпотечним зобов`язанням, звернув стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», внаслідок чого спірне майно вибуло з власності позивача.

Обґрунтовуючи порушення свого права власності та необхідність його захисту судом, позивач не заперечує наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, не покликається на відсутність порушень взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, не оскаржує договір іпотеки, чи договір про відступлення первісним кредитором права вимоги за іпотечним зобов`язанням. Водночас незаконність вибуття спірного майна зі своєї власності позивач пов`язує з тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено за наявності обтяження цього майна - арешту, накладеного ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 01.10.2018 у справі № 466/7796/18 за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр Шахової асоціації незрячих «Орієнтир» про стягнення боргу за договором позики.

Отже, у цій справі питання щодо наявності у відповідача-1 права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки та наявності передбачених законом підстав для такого звернення не є спірним. Предметом оцінки суду є правомірність реалізації цього права за обставин, коли на предмет іпотеки було накладено арешт ухвалою суду про забезпечення позову.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 цього Закону).

Згідно частин 6 та 7 статті 3 вказаного закону, у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Установлено, що на забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 16/19-919/2012 від 21.06.2012 позивач 22.06.2012 уклав з ПАТ «Банк Кіпру» Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Куляником І. Я. за № 2440, предметом якого були спірні нежитлові приміщення. Відомості про обтяження спірного майна іпотекою були належним чином внесені до державного реєстру.

Отже, з моменту державної реєстрації іпотеки у ПАТ «Банк Кіпру» виник передбачений частинами шостою, сьомою статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок спірного майна. Надалі, 26.09.2019, право вимоги за іпотечним зобов`язанням та права іпотекодержателя за Іпотечним договором набув відповідач-1, а відтак до нього перейшов і відповідний пріоритет іпотекодержателя.

Таким чином, на момент звернення відповідачем-1 стягнення на предмет іпотеки 03.12.2019 іпотека спірного майна була належним чином зареєстрована, а право іпотекодержателя на задоволення забезпечених нею вимог мало пріоритет, що виник з моменту державної реєстрації іпотеки.

Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)).

Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII від 03.07.2018 (далі - Закон № 2478-VIII) частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV доповнено пунктом 7, згідно якого відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».

Як встановлено судом, іпотека спірного майна була зареєстрована 22.06.2012, тоді як арешт на це майно накладено ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 01.10.2018 у справі № 466/7796/18. Отже, арешт , який був зареєстрований після державної реєстрації іпотеки, не набував пріоритетності на момент державної реєстрації права власності на майно за відповідачем-1, що мало місце 03.12.2019. За таких обставин сам факт наявності зазначеного арешту не був передбаченою законом підставою для відмови у державній реєстрації права власності за відповідачем-1 як іпотекодержателем фінансовою установою, оскільки на таку державну реєстрацію поширювався виняток, встановлений пунктом 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV.

Отже, на момент звернення відповідачем-1 стягнення на предмет іпотеки діяло спеціальне правове регулювання, за яким наявність зареєстрованого після іпотеки обтяження, зокрема арешту, сама по собі не перешкоджала державній реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем фінансовою установою.

Такий підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 42 постанови від 08.06.2021 у справі № 346/1305/21, відповідно до яких іпотекодержатель має можливість реалізувати своє право на задоволення забезпечених іпотекою вимог переважно перед іншими кредиторами боржника, у тому числі за наявності інших обтяжень нерухомого майна. Визначальним при цьому є пріоритет державної реєстрації іпотеки, а не дата виникнення чи державної реєстрації права вимоги конкретного іпотекодержателя.

За таких обставин сама по собі наявність зареєстрованого арешту спірного майна, накладеного після державної реєстрації іпотеки, не перешкоджала відповідачу-1 реалізувати право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку та не була підставою для відмови у державній реєстрації права власності на це майно за відповідачем-1.

Отже, доводи позивача про те, що вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна під час дії арешту саме по собі свідчить про незаконність набуття відповідачем-1 права власності на нього, не ґрунтуються на чинному на той момент спеціальному правовому регулюванні та не спростовують правомірності первісного вибуття спірного майна з власності Підприємства.

Таким чином, відповідач-1 міг звертати стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку попри наявність відомостей про обмеження на це майно у вигляді арешту. Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду 04.11.2020 у справі № 761/31581/19, від 27.11.2019 у справі № 331/3944/18, від 04.03.2021 у справі № 2-6875/10, від 10.02.2021 у справі № 686/1953/13-ц).

Після набуття ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» права власності на спірне нерухоме майно 03.12.2019 на підставі державної реєстрації права власності за рішеннями приватного нотаріуса № 49987988 та № 49982844 відповідач-1 вжив заходів щодо припинення зареєстрованого щодо цього майна обтяження. Зокрема, ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» звернулося до Шевченківського районного суду міста Львова із заявою про скасування арешту, накладеного ухвалою цього суду від 01.10.2018 у справі № 466/7796/18. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 07.02.2020 зазначений арешт скасовано.

Вказані обставини в повній мірі відповідають чинному на той час правовому регулюванню, відтак, подальше розпорядження спірним майном здійснювалося відповідачем-1 після припинення зазначеного обтяження, а наступні правочини щодо цього майна не були вчинені за наявності арешту, на який посилається позивач.

Щодо правового значення наказу Міністерства юстиції України № 1563/5 від 15.05.2023 для оцінки правомірності набуття відповідачем-1 права власності на спірне майно

Наказом Міністерства юстиції України № 1863/5 від 15.05.2023 (Наказ МЮУ №2) за результатами повторного розгляду скарги Підприємства повторно скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери», прийняті 03.12.2019 за № 49987988 та № 49982844. Підставою для прийняття зазначеного наказу став висновок про те, що ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» не надало доказів направлення Підприємству письмової вимоги про виконання зобов`язання та, відповідно, не підтвердило сплив 30-денного строку, необхідного для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 31.05.2024 у справі № 466/6192/23, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2024, Наказ МЮУ № 2 було скасовано. Однак постановою Верховного Суду від 08.10.2025 зазначені судові рішення скасовано, а у задоволенні позову про скасування Наказу МЮУ № 2 відмовлено. Відтак, на час розгляду цієї справи відсутнє чинне судове рішення, яким зазначений наказ було б скасовано.

Водночас доводи позивача про те, що постанова Верховного Суду від 08.10.2025 у справі свідчить про відновлення дії наказу Міністерства юстиції України № 2 та, як наслідок, підтверджує незаконність державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери», суд відхиляє з огляду на таке.

Суд роз`яснює, що сам факт чинності Наказу МЮУ № 2 не є достатнім для висновку про незаконність первісної державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Козаков і Партнери».

Як встановлено в ході розгляду справи, Накази МЮУ № 1, № 2 та № 3 стосувалися одних і тих самих реєстраційних дій та ґрунтувалися на оцінці однієї й тієї самої обставини - дотримання іпотекодержателем передбаченого законом 30-денного строку після отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

При цьому обставини направлення відповідачем-1 вимоги про погашення заборгованості та дотримання встановленого законом строку були предметом судового розгляду у справі № 466/1394/21, в ході розгляду якої судами встановлено, що ТОВ «ФК «Козаков і Партнери» направило Підприємству вимогу про погашення заборгованості за кредитним зобов`язанням, яку представник Підприємства отримав 21.11.2019. Крім того, судами враховано угоду від 21.12.2020, підписану Підприємством та ТОВ «ФК «Козаков і Партнери», у якій Підприємство підтвердило отримання відповідної вимоги та невиконання її у встановлений строк.

Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №466/1394/21, зазначені обставини перевірені судами трьох інстанції, які дійшли висновку про дотримання передбаченого законом порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі щодо дотримання 30-денного строку після отримання іпотекодавцем відповідної вимоги.

Наведені обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 466/1394/21, учасниками якої були Підприємство та ТОВ «ФК «Козаков і Партнери». Відтак, відповідно до частини п`ятої статті 75 ГПК України, такі обставини не підлягають повторному доказуванню у цій справі. При цьому позивач не навів обставин та не подав доказів, які б ставили під сумнів факт направлення йому вимоги, її отримання 21.11.2019 або невиконання такої вимоги у встановлений строк.

Більше того, після ухвалення постанови Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 466/1394/21 Міністерство юстиції України втретє розглянуло скаргу Підприємства на ті самі реєстраційні дії та з тих самих підстав і наказом від 20.01.2025 № 100/7 відмовило у її задоволенні.

Отже, обставина, яка була покладена в основу Наказу МЮУ № 2 як підстава для висновку про незаконність відповідних реєстраційних дій, а саме недотримання 30-денного строку після отримання вимоги, не підтверджується встановленими у справі № 466/1394/21 обставинами та спростована висновками Верховного Суду, а подальший розгляд Міністерством юстиції України тієї самої скарги завершився відмовою у її задоволенні.

За таких обставин суд не вбачає підстав ототожнювати формальну чинність Наказу МЮУ № 2 із встановленням незаконності первісної державної реєстрації права власності за відповідачем-1. Такий наказ не є судовим рішенням, яким установлено факт незаконності набуття відповідачем-1 права власності, тоді як обставини, покладені в основу його прийняття, отримали іншу правову оцінку під час судового розгляду та підтверджені висновками Верховного Суду.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність первісного вибуття спірного майна з власності позивача суд виходить із встановлених у справі № 466/1394/21 обставин щодо дотримання іпотекодержателем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, які мають преюдиційне значення, а не з формальної чинності адміністративного акта, висновки якого ґрунтувалися на протилежній оцінці тих самих обставин.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що сукупність установлених у цій справі обставин свідчить про те, що позивачем не доведено незаконності первісного вибуття спірного майна з його власності:

- наведені обставини щодо наявності арешту на момент звернення стягнення на предмет іпотеки не суперечать вимогам закону та не є перешкодою для вичнення реєстраційних дій;

- Наказу МЮУ № 2 ґрунтується на обставинах недотримання відповідачем -1 вимоги закону щодо 30-денного строку повідомлення іпотекодавця. Водночас, ці висновки спростовані постановою Верховного Суду 22.11.2023 у справі № 466/1394/21, а встановлені у ній обставини щодо відсутності порушення такої вимоги іпотекодержателем є для суду в межах розгляду цієї справи преюдиціними.

Отже, обставини, на які посилається позивач як на підстави незаконності первісного вибуття майна, свого підтвердження не знайшли. Відтак судом не встановлено порушення права власності позивача при переході права власності на спірне майно до відповідача-1, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Подібна правова позиція наведена до прикладу у постанові Верховного Суду у складі від 15.03.2023 в справі № 753/8671/21, від 03.05.2022 року у справі № 757/508/20; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21.

За відсутності встановленого порушення права власності позивача при первісному вибутті спірного майна його подальше відчуження відповідачем-1 та наступними набувачами саме по собі не може свідчити про порушення прав позивача. Адже правові наслідки наступних правочинів щодо спірного майна можуть бути оцінені в контексті захисту права власника лише за умови встановлення того, що майно вибуло з його власності з порушенням належного йому права.

Щодо інших доводів сторін

Заперечуючи підставність позовних вимог, відповідач-1 покликається на неналежність

обраного позивачем способу захисту як самостійну підставу для відмови в позові.

Верховний Суд у постанові Касаційного господарського суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 звернув увагу на послідовність перевірки судом умов для надання судового захисту. Зокрема, у разі звернення особи з позовом про визнання недійсним правочину суд має встановити не лише наявність передбачених законом підстав для його недійсності, а й те, чи було порушено цивільне право або законний інтерес особи, за захистом якого вона звернулася до суду, яке саме право (інтерес) порушено та в чому полягає таке порушення.

У зазначеній постанові Верховний Суд також сформулював принципово важливий висновок щодо послідовності оцінки судом заявлених вимог: встановлення відсутності порушеного права або законного інтересу є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, у зв`язку з чим за таких обставин суду не належить переходити до оцінки обраного позивачем способу захисту та правової оцінки спірного правочину по суті. Верховний Суд зауважив, що оцінка належності обраного способу захисту передбачає наявність права або законного інтересу, який підлягає захисту, та встановлення факту його порушення. Якщо ж такого порушення не встановлено, оцінка способу захисту фактично означала б надання судової оцінки способу захисту права, якого позивач не довів.

За таких обставин відсутні підстави для оцінки судом належності та ефективності обраних позивачем способів захисту. Відтак доводи відповідача-1 в цій частині суд відхиляє.

Окрім цього, доводи відповідача-1 про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на ухвалення судового рішення у справі № 466/1394/21 є необґрунтованими, оскільки обставин, які відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України зумовлюють закриття провадження у справі, судом не встановлено.

Так, у справі № 466/1394/21 позивач обґрунтовував незаконність вибуття спірного майна з його власності, зокрема, недотриманням іпотекодержателем передбаченого законом 30-денного строку після отримання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Натомість у цій справі позивач пов`язує порушення свого права власності з вчиненням державної реєстрації права власності та зверненням стягнення на предмет іпотеки за наявності зареєстрованого арешту спірного майна.

Отже, обставини, покладені в основу позовних вимог у цій справі, не були предметом розгляду у справі № 466/1394/21. Саме по собі встановлення судом у попередній справі правомірності звернення стягнення з огляду на дотримання 30-денного строку не означає встановлення правомірності такого звернення за всіма іншими можливими підставами його оспорювання. Інше тлумачення фактично означало б надання судовому рішенню преюдиційного значення щодо обставин, які не були предметом судового розгляду, та ототожнення вирішення спору з однієї конкретної підстави з остаточним вирішенням усіх можливих питань щодо правомірності вибуття майна.

Відтак, посилання відповідача-1 на те, що розгляд цієї справи є повторним вирішенням спору, вже розглянутого у справі № 466/1394/21, ґрунтується на помилковому ототожненні предмета спору з його підставами.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовляє у позові, сплачений судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 2, 4, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Судовий збір залишити за позивачем.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

5. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

6. Повний текст судового рішення складений та підписаний 10 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Підприємство об`єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр Шахової асоціації незрячих «Орієнтир» (79058, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Масарика, будинок 2/54; код ЄДРПОУ 22333765);

Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери» (79008, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Теартальна, будинок 24; код ЄДРПОУ 40981689);

Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний центр» (79000, Україна, Львівська обл., місто Львів, площа Маланюка, будинок 2, офіс 2А; код ЄДРПОУ 34606273);

Відповідач-3: Приватне підприємство «Занзібар Холдинг» (79008, Україна, Львівська обл., місто Львів, площа Ринок, будинок 43; Код ЄДРПОУ 42154296);

Відповідач-4: Фізична особа-підприємець Савка Юрія Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Суддя Бургарт Т.І.