Рішення № 139006147, 14.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/35801/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби, в якій позивач, з урахуванням уточненої редакції позовної заяви від 30.10.2025, просить суд:

визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України, що полягають у призначенні 1/5 частини 15000000 грн. одноразової грошової допомоги в сумі 3000000 грн. повнолітній доньці загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця - старшого лейтенанта ДПС України ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі Рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого висновком №03.3/54432/25 від 26.09.2025 року та скасувати його;

зобов`язати Адміністрацію Держаної прикордонної служби України здійснити перерахунок, призначити та виплатити частину одноразової грошової допомоги дружині загиблого - ОСОБА_1 та їх малолітньої дитині - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , належну їм від протиправно призначеної повнолітній дитині загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/5 частини розміру одноразової грошової допомоги, що становить 3000000 грн., - тобто, по 750000 грн. кожній, а в загальному розмірі по 3750000 грн кожній, замість призначених раніше 3000000 грн кожній.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона з 24.07.2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_8 року (день загибелі) перебувала у зареєстрованому шлюбі з військовослужбовцем ОСОБА_3 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_4 . Рішеннями Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленими висновками від 26.09.2025, одноразову грошову допомогу у розмірі 15000000 грн розподілено рівними частками по 3000000 грн між п`ятьма особами: позивачем, її малолітньою донькою, батьком та матір`ю загиблого, а також повнолітньою донькою загиблого від першого шлюбу - ОСОБА_5 .

Позивач вважає протиправними дії відповідача в частині призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , оскільки остання на момент загибелі батька була повнолітньою з 13.08.2010 року не проживала з ним однією сім`єю, не мала з ним спільного побуту та взаємних прав і обов`язків, після досягнення повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 не перебувала на його утриманні, уклала шлюб і створила власну сім`ю.

За доводами позивача, поняття «член сім`ї» у сфері соціального забезпечення має спеціальне значення, а формальний факт родинного зв`язку без фактичних сімейних відносин не є достатньою підставою для набуття статусу члена сім`ї загиблого.

На переконання позивача, повнолітня працездатна дитина, яка не є утриманцем, не належить до кола осіб, визначених ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому призначення їй частки допомоги суперечить ст.19 Конституції України та принципу законності використання бюджетних коштів.

Позивач посилається на норми Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, а також на постанову Верховного Суду від 10.05.2024 року у справі №440/6725/23 і зазначає, що безпідставно призначена ОСОБА_2 1/5 частина допомоги має бути розподілена між нею та її малолітньою донькою у розмірі по 750000 грн кожній.

Стислий виклад заперечень відповідача.

09 грудня 2025 року до суду надійшов відзив Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач зазначає, що відповідно до ст.6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є сукупністю органів, які є юридичними особами, наділені визначеним колом прав та обов`язків і відповідають за їх виконання, зокрема органів охорони державного кордону - прикордонних загонів.

Рішення про призначення одноразової грошової допомоги, оформлене висновком від 26.09.2025 року №03.3/54432/25-Вн, прийнято комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) за останнім місцем проходження військової служби загиблого та затверджено начальником цього загону, а тому Адміністрація Держприкордонслужби є неналежним відповідачем у справі.

По суті спору відповідач вказує, що ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-IX, чинній на дату загибелі військовослужбовця, відносить до членів сімей загиблих (померлих) осіб дітей без будь-яких застережень щодо досягнення ними повноліття або перебування на утриманні. Оскільки ОСОБА_2 є донькою загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , вона підпадає під коло осіб, визначене вказаною нормою у редакції, чинній на час загибелі військовослужбовця, а доводи позивача ґрунтуються на довільному тлумаченні закону.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 27.10.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання до суду уточненої позовної заяви з урахуванням щодо визначення належного кола учасників справи та заявлених до них позовних вимог.

30 жовтня 2025 року до суду надійшла уточнена позовна заява, а 31 жовтня 2025 року - заява представника позивача про виключення зі складу відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_6 та залишення у справі належного, на думку позивача, відповідача - Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Ухвалою суду від 05.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановлено сторонам та третій особі строки для подання заяв по суті справи.

09 грудня 2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідь на відзив та письмові пояснення третьої особи до суду не надходили.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Старший лейтенант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 19.02.2025, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 27.02.2025 року №145-ОС, з урахуванням змін, внесених наказом від 18.06.2025 року №433-ОС, старшого лейтенанта ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі смертю.

Згідно з протоколом Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм від 07.05.2025 року №279, поранення, яке призвело до смерті ОСОБА_3 , пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до акту розслідування нещасного випадку від 17.03.2025 року №95-2025, причиною нещасного випадку (випадку смерті) є протиправні дії невстановлених осіб в умовах військової агресії з боку російської федерації шляхом застосування вибухового озброєння проти військовослужбовців Державної прикордонної служби.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 28.04.2001 до 13.08.2010 ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 01.10.2001 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 16.06.2015.

Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами у заявах по суті, що, у зв`язку з укладенням шлюбу із ОСОБА_8 , ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_9 . З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що шлюб розірвано рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.09.2023 у справі №504/3613/23.

У період з 24.07.2015 року по день загибелі ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем - ОСОБА_10 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2025 та 27.06.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшли заяви членів сім`ї загиблого про виплату належної їм одноразової грошової допомоги, зокрема заява ОСОБА_1 від 27.06.2025 року №Ф-1385 (в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки), заява ОСОБА_11 від 21.07.2025 року №Ф-1606, заява ОСОБА_12 від 21.07.2025 року №Ф-1607 та заява ОСОБА_2 від 21.07.2025 року №Ф-1608.

За результатами розгляду поданих документів, Комісія ІНФОРМАЦІЯ_6 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, склала висновки від 26.09.2025, затверджені начальником загону, якими призначено одноразову грошову допомогу:

висновком №03.3/54435/25-Вн - дружині загиблого ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_4 у сумі 6000000 грн 00 коп.;

висновком №03.3/54434/25-Вн - батькові загиблого ОСОБА_11 у сумі 3000000 грн 00 коп.;

висновком №03.3/54442/25-Вн - матері загиблого ОСОБА_12 у сумі 3000000 грн 00 коп.;

висновком №03.3/54432/25-Вн - доньці загиблого ОСОБА_2 у сумі 3000000 грн 00 коп.

Отже, одноразову грошову допомогу у загальному розмірі 15000000 грн розподілено рівними частками (по 3000000 грн.) між п`ятьма отримувачами: вдовою, двома доньками та батьками загиблого.

Не погоджуючись із висновком №03.3/54432/25-Вн від 26.09.2025 в частині призначення одноразової грошової допомоги повнолітній доньці загиблого ОСОБА_2 , позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою ст.17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ, у редакції, станом на момент загибелі ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 1 пункту 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Абзацами першим та другим пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ визначено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням того, що розмір такої допомоги, яка виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, не може становити менше 15 мільйонів гривень.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина 10 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ).

На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України, постановою від 28.02.2022 №168 затвердив Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі - Постанова №168).

Абзацом першим пункту 2 Постанови №168 (у редакції, чинній на день загибелі військовослужбовця) установлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.

Абзацом шостим пункту 2 Постанови №168 передбачено, що у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені, зокрема у пункті 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рівних частках.

Абзацом дев`ятим пункту 2 Постанови №168 визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права; днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови.

Порядок призначення і виплати такої допомоги у Державній прикордонній службі України врегульовано Інструкцією з призначення і виплати в Державній прикордонній службі України одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.06.2022 №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.07.2022 за №741/38077.

Ключовим для вирішення цього спору є питання про те, чи належала ОСОБА_2 як повнолітня донька загиблого станом на дату загибелі військовослужбовця до визначеного спеціальним законом кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Суд звертає увагу, що зміст переліку осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, не є сталим і неодноразово змінювався. Так, у редакції, чинній до 29.03.2024 року, стаття 16-1 Закону №2011-ХІІ передбачала, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Законом України від 09.12.2023 №3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», який набрав чинності 29.03.2024 року, статтю 16-1 Закону №2011-ХІІ викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 1 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній станом на ІНФОРМАЦІЯ_8 року) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Пунктом 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній станом на ІНФОРМАЦІЯ_8 року) встановлено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Аналіз наведеної норми свідчить, що у чинній на дату загибелі військовослужбовця редакції законодавець відніс дітей загиблої (померлої) особи до членів її сім`ї без будь-яких додаткових умов: ані досягнення дитиною повноліття, ані спільне проживання з загиблим, ані ведення спільного господарства, ані перебування на утриманні загиблого не визначені законом як умови набуття дитиною права на одноразову грошову допомогу. Такі умови (зокрема, недосягнення повноліття) містилися у попередній редакції статті 16-1 Закону №2011-ХІІ та були виключені законодавцем.

Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у справі №580/6733/25 дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, а саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, «підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII». Верховний Суд також зазначив, що звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення, а Законом №3515-IX «включено до кола отримувачів одноразової грошової допомоги дітей загиблого незалежно від досягнення ними повноліття».

Аналогічну правову позицію щодо визначення кола отримувачів одноразової грошової допомоги станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця викладено Верховним Судом у постановах від 12 травня 2026 року у справі №280/1098/25 та від 19 травня 2026 року у справі №600/1860/25-а.

У цих же постановах Верховний Суд наголосив, що положення статті 16-1 Закону №2011-ХІІ мають імперативний характер і визначають вичерпний перелік осіб, які можуть претендувати на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а норми Сімейного кодексу України не можуть застосовуватися для зміни суб`єктного складу отримувачів виплат, що фінансуються з державного бюджету, поза межами визначеного спеціальним законом переліку.

Про вичерпність зазначеного переліку та відсутність у ньому загальної категорії «члени сім`ї», яка підлягала б встановленню за правилами сімейного законодавства, Верховний Суд вказав також у постанові від 30 червня 2026 року у справі №620/59/25.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин, суд виходить з того, що військовослужбовець ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після набрання чинності Законом №3515-IX (29.03.2024 року). Відтак, коло осіб, які набули право на одноразову грошову допомогу у зв`язку з його загибеллю, підлягає визначенню за пунктом 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ у редакції Закону №3515-IX.

Судом встановлено та учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною донькою загиблого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 01.10.2001. Доказів позбавлення загиблого батьківських прав стосовно неї матеріали справи не містять, та на такі обставини позивач не посилається.

За таких обставин, ОСОБА_5 , як дитина загиблого належить до кола осіб, визначених абзацом другим пункту 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ, а відтак у неї станом на ІНФОРМАЦІЯ_8 виникло право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги нарівні з іншими особами, зазначеними у цій нормі.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї загиблого у розумінні ст.3 Сімейного кодексу України, оскільки не проживала з ним спільно, не вела спільного господарства та не перебувала на його утриманні, суд відхиляє з таких мотивів.

У редакціях статті 16-1 Закону №2011-ХІІ, які діяли до 2022 року, законодавець дійсно застосовував відсилочну конструкцію, за якою члени сім`ї та батьки загиблого визначалися відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Натомість у редакції, чинній на день загибелі ОСОБА_3 , законодавець самостійно та вичерпно визначив у пункті 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ перелік осіб, які належать до членів сімей загиблих (померлих), відмовившись від відсилки до сімейного законодавства при визначенні дітей як отримувачів допомоги.

Отже, підстав для застосування критеріїв, передбачених ст.3 Сімейного кодексу України, для звуження визначеного спеціальним законом кола отримувачів немає.

Суд наголошує, що запропонований позивачем підхід означав би встановлення судом додаткових, не передбачених законом умов набуття дитиною загиблого права на соціальну виплату (досягнення певного віку, спільне проживання, перебування на утриманні), що суперечило б імперативному характеру ст.16-1 Закону №2011-ХІІ та не узгоджувалося б з ч.2 ст.19 Конституції України.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 10.05.2024 року у справі №440/6725/23 суд оцінює критично. Наведена у позовній заяві теза про те, що «коло осіб, які мають право на допомогу, визначається виходячи з соціальної мети - захист осіб, які втратили джерело існування», не відповідає змісту вказаної постанови. У справі №440/6725/23 предметом розгляду було питання про право на одноразову грошову допомогу дитини, зачатої за життя загиблого та народженої після його смерті, і Верховний Суд, задовольняючи вимоги, виходив з того, що одноразова грошова допомога «має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону».

Отже, висновки Верховного Суду у наведеній справі не підтверджують, а спростовують позицію позивача про можливість виключення дитини загиблого з кола отримувачів допомоги з підстав, не передбачених законом.

Суд також враховує, що судова практика, за якою повнолітні діти загиблого, які не перебували на його утриманні, не належать до кола осіб, визначених ст.16-1 Закону №2011-ХІІ, сформована щодо правовідносин, у яких день виникнення права на одноразову грошову допомогу (дата загибелі (смерті) військовослужбовця) настав до набрання чинності Законом №3515-IX.

Зокрема, у справі №120/2559/25 (постанова Верховного Суду від 16 червня 2026 року) військовослужбовець загинув ІНФОРМАЦІЯ_9 , тобто до 29.03.2024 року, у зв`язку з чим застосуванню підлягала попередня редакція ст.16-1 Закону №2011-ХІІ, яка обмежувала право дітей умовою недосягнення ними повноліття. До спірних правовідносин, у яких загибель військовослужбовця настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі висновки не є застосовними.

Щодо розміру призначеної допомоги суд зазначає, що станом на дату загибелі ОСОБА_3 право на одноразову грошову допомогу набули п`ять осіб: вдова ОСОБА_1 , донька ОСОБА_4 , донька ОСОБА_2 , батько ОСОБА_11 та мати ОСОБА_12 .

Особистого розпорядження загиблий не складав, доказів протилежного матеріали справи не містять.

За таких умов, допомога у розмірі 15000000 грн підлягала розподілу між зазначеними особами у рівних частках, тобто по 3000000 грн кожному, що і було здійснено висновками комісії НОМЕР_3 прикордонного загону від 26.09.2025 року.

Отже, суд доходить висновку, що рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене висновком №03.3/54432/25-Вн від 26.09.2025 року, прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а права позивача та її малолітньої доньки на отримання належних їм часток одноразової грошової допомоги цим рішенням не порушені.

Щодо доводів відповідача про неналежність Адміністрації Державної прикордонної служби України як відповідача у справі, суд зазначає таке.

З наявних у справі доказів вбачається, що оскаржуване рішення прийнято комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) та затверджено начальником цього загону, тоді як Адміністрація Держприкордонслужби оскаржуваного рішення не приймала.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (зокрема, постанова Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі №640/19240/21).

Водночас, оскільки суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача по суті спірних правовідносин, зазначені доводи відповідача не впливають на результат вирішення справи.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи встановлені обставини у справі та правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат у порядку, передбаченому ст.139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 255, 258, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, буд. 26, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034039), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.