Рішення № 139005910, 04.06.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/3886/25

Провадження №: 2/755/2037/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретаря судових засідань Грищенко С.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат Радзієвська О.Є.,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Цикалевич В.М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на спадкування та стягнення грошової компенсації за частку у спадковому майні, -

В С Т А Н О В И В :

Рух справи

25.02.2025 року ОСОБА_2 , діючи через представника - адвоката Радзієвську Олену Євгенівну, звернулася до суду з позовом до відповідача - ОСОБА_1 , в якому позивач просить:

«1. Визнати право Позивача на спадкування 1/4 частину квартири під АДРЕСА_1 .

2. Стягнути з Відповідача на користь Позивача грошову компенсацію вартості 1/4 частини квартири під АДРЕСА_1 , в розмірі 804 786, 33 грн. (вісімсот чотири тисячі сімсот вісімдесят шість гривень 33 коп.).»

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Коваленко І.В.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб - відповідача ОСОБА_1 . Відповіді на такі запити отримані з відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА - 17.03.2025.

19.03.2025 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у вказаній цивільній справі, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на «06» травня 2025 року на 14 годину 00 хвилин.

Сторонам та третій особі роз`яснено їхні права на подання заяв по суті справи у строки, визначені ст.178 ЦПК України.

Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. (01024, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, буд. 21-А) копію спадкової справи № 13/2022 (номер справи в Спадковому реєстрі 70105191), яка заведена у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

04.04.2025 року (вх.№19509 від 07.04.2025), з дотриманням вимог статей 127, 174, 178 ЦПК України, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Цикалевич В.М. через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позов позову, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи. За змістом відзиву представник відповідача висловив свою позицію щодо предмету та підстав позову, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав наведених у відзиві. (а.с.61-102 т.1)

06.05.2025 року (вх.№25659) представник позивача - адвокат Радзієвська О.Є. через систему «Електронний суд» подала клопотання про витребування доказів: з Пенсійного фонду України інформацію про трудовий стаж ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 07.12.1962 року по дату виходу на пенсію; про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 07.12.1962 року по дату виходу на пенсію.

Також, 06.05.2025 року (вх.№25660) представник позивача - адвокат Радзієвська О.Є. через систему «Електронний суд» подала клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів, а саме інформації про трудовий стаж та нараховану заробітну плату померлому ОСОБА_3 у Виробничому об`єднанні «Завод «Арсенал» імені В.І.Леніна», правонаступником якого є Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» (код ЄДРПОУ 14307357), правонаступником якого є Державне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» (ДП СПБ «Арсенал», код ЄДРПОУ 14307357), за період з 01.06.1988 року по дату виходу ним на пенсію - не менше календарного місяцю додаткового строку для подання доказів, оскільки з метою отримання інформації про трудовий стаж та нараховану заробітну плату померлому ОСОБА_3 , представник позивача звернулась з адвокатським запитом до Державного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» (ДП СПБ «Арсенал», код ЄДРПОУ 14307357), відповідь на який станом на день проведення підготовчого судового засідання ще не отримано.

06.05.2025 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача - адвоката Радзієвської О.Є. про витребування доказів та про встановлення додаткового строку для подання доказів.

Витребувано з Пенсійного фонду України (01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок, 9) інформацію про трудовий стаж ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 07.12.1962 року по дату виходу на пенсію; про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 07.12.1962 року по дату виходу на пенсію.

10.06.2025 року підготовче засідання у зв`язку з відсутністю витребуваної інформації відкладено до 22.07.2025 року.

10.07.2025 року (вх.№39704/25) на адресу суду з Пенсійного фонду України надійшли відомості про нарахування пенсії, витребувані ухвалою суду від 06.05.2025 року.

04.09.2025 року (вх.№51985) на адресу суду від приватного нотаріуса Дубенко К.Є. надійшла належним чином завірена копія спадкової справи №13/2022 (номер у спадковому реєстрі 70105191), яка була заведена після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 103 аркушах.

11.09.2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у цивільній справі та призначено до судового розгляду по суті на 14 жовтня 2025 року на 12:00 годину.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Радзієвська О.Є. підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

У судовому засіданні відповідач та її представник - адвокат Цикалевич В.М. позов не визнали у повному обсязі та просили відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у позові. Додатково відповідач пояснила суду, що понад 40 років вона прожила в комунальній квартирі на ОСОБА_4 , Після капітального ремонту отримала ще одну кімнату, а у 1994 році приватизувала її разом із сином, невісткою та онуком. Це була велика квартира, загальною площею понад 90,00 кв.м. Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилась на заводі «Арсенал», де вона працювала на посаді заступником головного конструктора автоматизованої системи управління підприємством, а чоловік працював начальником планової групи у ливарному цеху. За місцем роботи ОСОБА_3 отримав 4-кімнатну квартиру, яку пізніше приватизував та подарував своїй доньці - позивачу ОСОБА_2 . До смерті чоловіка відносини з позивачкою були чудові. На момент смерті у чоловіка лишилось майно - гараж на АДРЕСА_15 та автомобіль Мітсубісі Лансер, і вона думала, що позивач забере лише те майно, яке належало ОСОБА_3 , а виявилось, що позивачці потрібно - все, навіть те, що не належало її померлому батькові.

У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Доводи позову

В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона є донькою померлого ОСОБА_3 , який з 02.06.1988 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ОСОБА_1 .

За час шлюбу подружжя ОСОБА_1 набуло у власність квартиру під АДРЕСА_1 (надалі - Квартира).

Квартира придбана подружжям та оформлена на ім`я Відповідача згідно договору купівлі-продажу, виданого Товарною біржою Українська біржа «Десятина» 12 квітня 1995 року за реєстраційним № 1/2220-2273. Право власності на Квартиру зареєстроване Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 27 квітня 1995 року за реєстровим №231.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

28 грудня 2022 року в межах строку встановленого для прийняття спадщини за заявою Позивача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. (надалі - нотаріус Дубенко К.Є.) за місцем відкриття спадщини (за останнім місцем проживання померлого ОСОБА_3 ) заведена спадкова справа № 13/2022 (номер запису у Спадковому реєстрі 70105191).

За життя ОСОБА_3 заповіт не складав. Станом на 17 грудня 2024 року спадкоємцями померлого ОСОБА_3 , які прийняли спадщину є: дружина померлого ОСОБА_3 (Відповідач) та донька померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (Позивач).

Відповідач, як другий з подружжя, що є живим, не отримувала Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя ОСОБА_1 , її право власності на частку Квартири, яка належала подружжю на праві спільної сумісної власності, у визначеному чинним законодавством України порядку не реєструвалося.

Позивач, як спадкоємець померлого ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, звернулася до нотаріуса Дубенко К.Є. із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частку квартири, яка до моменту відкриття спадщини була спільною сумісною власністю померлого ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_1 (Відповідача), оскільки набута подружжям за час шлюбу незалежно від її оформлення на ім`я Відповідача.

Нотаріус Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. своєю Постановою за вих. № 14/02-31 від 05 лютого 2025 року відмовила позивачу з приводу оформлення її спадкових прав на ? частку квартири, роз`яснивши позивачу, що остання не подала оригінали правовстановлюючих документів на Квартиру (тобто, документів, що підтверджують склад спадкового майна). Крім того, шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав приватний нотаріус Київського міського округу Дубенко К.Є. встановила факт відчуження вищезазначеної Квартири на користь третьої особи.

Отже квартира, яка на момент відкриття спадщини, за твердженням позивача, була спільною сумісною власністю померлого ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_1 (відповідача), до належного оформлення прав всіх спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , неправомірно відчужена відповідачем згідно договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 08 серпня 2024 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1972.

Відчуження відповідачем квартири, яка на момент відкриття спадщини, за твердженням позивача, була спільною сумісною власністю померлого ОСОБА_3 та Відповідача, порушило охоронювані законом спадкові права та інтереси позивача, оскільки позбавило позивача можливості оформити в порядку спадкування своє право власності на 1\4 частину квартири, яка відповідно складає 1/2 частину від частки померлого ОСОБА_3 у спільній сумісній власності на квартиру, яка входила до спадкової маси та повинна спадкуватися його спадкоємцями за законом в порядку визначеному чинним законодавством України.

Позивач, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 759/7632/20 (провадження № 61-6222св22), вказує, що належним способом захисту її порушеного спадкового права є звернення до суду з позовом про стягнення з відповідачки грошової компенсації за свою частку у спадковому майні, оскільки після смерті спадкодавця відповідач відчужила майно третій особі.

У зв`язку з такими обставинами, позивач просить захистити її порушені права та майнові інтереси, ухваливши рішення про задоволення позову.

Щодо правової позиції відповідача

Заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Цикалевич В.М. у відзиві (вх.№19509 від 07.04.2025) посилається на наступні обставини.

Відповідач стверджує, що 02.06.1988 року вона (дівоче прізвище до укладення шлюбу - ОСОБА_1 ) уклала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та після укладення шлюбу отримала прізвище - ОСОБА_1 . Від попереднього шлюбу у ОСОБА_3 залишилась донька ОСОБА_2 (далі - позивач). З народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відповідач проживала зі своєю сім`єю та ще з п`ятьма іншими сім`ями в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , які мали свої окремі кімнати, а коридор, кухня і санвузол були у спільному користуванні.

У 1972 році відбувся капітальний ремонт будинку АДРЕСА_3 і у вказаній комунальній квартирі лишилась проживати сім`я відповідача та ще один сусід. Син відповідача ОСОБА_7 одружився і у 1985 році в нього народився син ОСОБА_10 (онук відповідача).

У 1986 році, після смерті сусіда, його кімнату передали в користування відповідачу, яка була зареєстрована в черзі на поліпшення житлових умов (квартирна черга).

На момент приватизації у 1994 році в квартирі на АДРЕСА_4 були зареєстровані чотири особи: 1. Відповідач ОСОБА_11 ; 2. ОСОБА_7 (син відповідача); 3. ОСОБА_12 (невістка відповідача); 4. ОСОБА_10 , 1985 р.н. (онук відповідача).

30.05.1994 відділом приватизації держжитлофонда Печерського району відповідачу, ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 видане свідоцтво про право власності на житло за № НОМЕР_2 , яке зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 06.06.1994 за реєстр.номером 3471.

Підставою для приватизації стала заява від 23.02.1994 про передачу квартири АДРЕСА_5 у власність підписана наймачем та повнолітніми членами сім`ї.

У 1995 році відповідач спільно з іншими співвласниками квартири АДРЕСА_5 прийняли рішення «роз`їхатися» за рахунок продажу спільної квартири АДРЕСА_5 і купівлі двох окремих квартир для відповідача та сім`ї ОСОБА_1 . Як стверджує відповідач, одночасно проводився пошук нових квартир для придбання нерухомості за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_5 .

Після розміщення оголошення про продаж квартири АДРЕСА_5 нею зацікавився громадянин ОСОБА_14 , з яким співвласники погодили ціну об`єкта - 45000 доларів США.

За домовленістю вказану сума коштів продавці розподілили між собою наступним чином: відповідачу - 16500 доларів США, ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 - 28500 дол.США.

18.04.1995 покупцем квартири АДРЕСА_5 стала дружина ОСОБА_14 - ОСОБА_15 .

Під час пошуку для себе нової квартири відповідач знайшла квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), яка належала на праві приватної власності ОСОБА_16 .

29.03.1995 року відповідач та ОСОБА_16 уклали попередній договір купівлі-продажу спірної квартири за 15600 доларів США. На виконання цього договору відповідач передала ОСОБА_16 завдаток в сумі 500 доларів США, з яких 200 доларів США лишилося у фірми «Київська нерухомість»). Зазначена сума завдатку була сформована за рахунок попередньої оплати, отриманої відповідачем від ОСОБА_14 за її частку у квартирі АДРЕСА_5 , що надалі увійшло до складу її особистої частки в загальній сумі 16500 доларів США.

Відповідач звертала увагу суду, що попереднім договором купівлі-продажу спірної квартири на ОСОБА_17 передбачався наступний її продаж за 15600 доларів США до 17.04.1995. На початку квітня 1995 року ОСОБА_16 попросила прискорити укладення договору, оскільки з`явилися покупці, які пропонували їй більшу ціну в розмірі 17000 доларів США. Тому відповідач домовилася з ОСОБА_14 про повну попередню оплату її частини АДРЕСА_5 в розмірі 16000 доларів США (500 доларів США були передані під час укладення попереднього договору купівлі-продажу Квартири на Багалія).

12.04.1995 року ОСОБА_14 привіз вказану суму коштів на Українську біржу «Десятинна», де того ж дня між відповідачем та ОСОБА_16 укладено договір купівлі-продажу спірної Квартири на Багалія.

18.04.1995 року у нотаріуса Бірюк О.А. було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 . Під час ознайомлення з текстом договору ОСОБА_14 передав ОСОБА_7 та ОСОБА_12 (сину та невістці відповідача) частину їх коштів за придбану квартиру в сумі 28500 доларів США.

Цього ж дня, тобто 18.04.1995 року, син та невістка відповідача за отриману від ОСОБА_14 частину коштів купили квартиру (кожен по частці) за адресою: АДРЕСА_6 . Договір купівлі-продажу посвідчили в цього ж нотаріуса - Бірюк О.А .

Отже, за твердженням відповідача, квартира АДРЕСА_1 була придбана за її особисті кошти, отримані внаслідок продажу житла, набутого нею внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", що у відповідності пункту 4 частини першої статті 57 СКУ є особистою приватною власністю відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд, заслухавши учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_2 та Свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_4 між ОСОБА_20 та ОСОБА_2 , спільне прізвище яким присвоєно « ОСОБА_2 ».

У подальшому шлюб між батьками позивача було розірвано та 02 червня 1988 року батько позивача, ОСОБА_3 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про укладання шлюбу, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Старокиївського районного управління юстиції міста Києва 24 червня 1988 року (актовий запис за № 571) та Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Реєстрація смерті ОСОБА_3 проведена за місцем настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 Обухівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про що складено відповідний актовий запис № 609; на підставі чого Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 23 грудня 2022 року видав Свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_5 .

За життя ОСОБА_3 , на випадок своєї смерті, заповіт не складав.

28 грудня 2022 року, в межах строку встановленого для прийняття спадщини, позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. за місцем відкриття спадщини (за останнім місцем проживання померлого ОСОБА_3 ) із заявою про прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті батька.

28 грудня 2022 року на підставі заяви Позивача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. відкрила спадкову справу № 13/2022 та внесла до Спадкового реєстру відповідний реєстраційний запис, де спадковій справі присвоєно номер 70105191.

23 березня 2024 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. із заявою про прийняття спадщини за законом також звернулась дружина померлого ОСОБА_3 - відповідач по справі ОСОБА_1 .

За даними, що містяться у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. (Довідка про склад спадкоємців додається), станом на 17 грудня 2024 року спадкоємцями померлого ОСОБА_3 , які прийняли спадщину є:

- донька померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Позивач);

- дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (Відповідач).

05.02.2025 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 . (а.с.220 т.1)

05.02.2025 року приватний нотаріус Дубенко К.Є. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 , яка залишилась після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Обґрунтовуючи свою відмову, приватний нотаріус у постанові послалась на те, що ОСОБА_2 при подачі заяви про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену частку квартири не надала оригінал документу, який підтверджує склад спадкового майна, на яке може бути видане свідоцтво, та, крім того, шляхом безпосереднього доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав на день подання такої заяви було встановлено факт відчуження вищезазначеної квартири на користь третьої особи. (а.с.225 т.1)

08.08.2024 року відповідач ОСОБА_1 подарувала квартиру АДРЕСА_1 своїй правнучці ОСОБА_22 , що підтверджується договором дарування квартири від 08.08.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Бондар Т.М. та зареєстрованим в реєстрі за №1972. (а.с.30-33 т.1)

Отже, на день звернення позивача до суду з вказаним позовом (04.04.2025) власником спірного майна є громадянка України ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Дослідивши в межах даного спору подані відповідачкою докази на підтвердження набуття нею спірної квартири за рахунок особистих коштів, виручених від продажу особистої власності та відповідно докази на спростування презумпції спільності права власності подружжя, судом встановлено наступне.

Як убачається з довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири, від 11.03.1994 року за №3964 дослівно: «У квартирі за адресою АДРЕСА_2 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наступні особи:

1. ОСОБА_1 , 1945 р.н. (дата прописки - 15.09.1961);

2. ОСОБА_7 (син), 1967 р.н. (дата прописки - 07.01.1988);

3. ОСОБА_12 (невістка), 1968 р.н., (дата прописки - 04.09.1986);

4. ОСОБА_10 (онук), 1985 р.н., (дата прописки - 1986).

Ізольована квартира складається з трьох кімнат площею 60,4 кв.м, кухні площею 8,5 кв.м, ванної площею 2,3 кв.м, вбиральні площею 1,0 кв.м, коридору площею 17,8 кв.м. Загальна площа квартири - 90,0 кв.м.» (а.с.80 т.1)

23.02.1994 року відповідач ОСОБА_1 , будучи наймачем квартири АДРЕСА_5 , разом з іншими повнолітніми членами своєї сім`ї звернулись до органу приватизації Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про безоплатну передачу їм в приватну спільну часткову власність згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири АДРЕСА_5 . (а.с.81 т.1)

30.05.1994 відділом приватизації держжитлофонда Печерського району відповідачу, її сину ОСОБА_7 , невістці ОСОБА_12 та онуку ОСОБА_10 видане свідоцтво про право власності на житло за № НОМЕР_2 , яке зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 06.06.1994 за реєстр.номером 3471, відомості про даний факт містяться у п.2 Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 від 18.04.1995 року (а.с.77 т.1)

Договір посвідчений державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори Бирюк О.А. та зареєстрований в реєстрі за №1-1899.

29.03.1995 року відповідач та ОСОБА_16 уклали попередній договір купівлі-продажу спірної квартири за 15600 доларів США, згідно п.2 якого продавець ОСОБА_16 отримала від ОСОБА_1 завдаток в сумі 500 доларів США, з яких 200 доларів США лишилося у фірми «Київська нерухомість». Зазначена сума завдатку була сформована за рахунок попередньої оплати, отриманої відповідачем від ОСОБА_14 за її частку у квартирі АДРЕСА_5 , що надалі увійшло до складу її особистої частки в загальній сумі 16500 доларів США.

30.03.1995 року ОСОБА_16 отримала свідоцтво про право власності на житло, видане Дніпровською радою народних депутатів м.Києва згідно розпорядження від 30 березня 1995 року за №С-441, яке було зареєстровано в Київському БТІ 11.04.1995 року за №231, що підтверджується відомостями, які містяться в пункті 3 Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

12.04.1995 року між ОСОБА_16 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) на Українській біржі «Десятинна» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . (а.с.73-74 т.1)

Як убачається зі змісту пункту 3 вказаного Договору купівлі-продажу, відчужувана квартира належала продавцю ОСОБА_16 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Дніпровською радою народних депутатів м.Києва 30 березня 1995 року згідно розпорядження від 30 березня 1995 року за №С-441 і зареєстрованого в Київському БТІ 11.04.1995 року за №231. (а.с.73-74 т.1)

Вартість квартири згідно п.4 Договору складала - 284 000 000 крб.

Окрім того, згідно п.9 Договору продавець ОСОБА_16 зобов`язалась звільнити квартиру не пізніше 20 квітня 1995 року, а покупець дала згоду на проживання продавця в квартирі до цього строку.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 підтвердила суду, що вона знає відповідачку з 1995 року, оскільки продала їй свою квартиру АДРЕСА_1 . Свідок вказувала, що вона з рідним братом «роз`їжджались», а тому шукали собі кожен окреме житло, але для цього потрібно було продати свою квартиру на Пожарського. Вперше з ОСОБА_1 вони зустрілись «на квартирі». Пам`ятає, що ОСОБА_1 теж роз`їжджалась з сином. Сину купувала одну квартиру, а собі - іншу. Тоді вона просила у ОСОБА_1 дати завдаток за свою квартиру, на що остання відповідала, що поговорить зі своїм покупцем, оскільки у неї на той час грошей не було. Згодом, 29.03.1995 року вона зустрілась з ОСОБА_1 в рієлторській компанії на АДРЕСА_7 . ОСОБА_1 приїхала на зустріч разом зі своїм покупцем на ім`я ОСОБА_24 . Там же вона уклала з ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу своєї квартири АДРЕСА_1 . Тоді ж майбутній покупець квартири, яка належала ОСОБА_1 , передав ОСОБА_1 завдаток в сумі 500 доларів США, з яких 200 доларів США свідок віддала рієлторській фірмі «Київська нерухомість»). Свідок стверджувала, що 29.03.1995 року при укладанні основного договору купівлі-продажу її квартири вони зустрічались на АДРЕСА_7 у такому ж складі: вона, ОСОБА_1 та покупець квартири ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_24 . Свідок точно пам`ятає, що при укладенні основного договору купівлі-продажу належної їй квартири кошти за її квартиру передавала їй не ОСОБА_1 , а - майбутній покупець квартири ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_24 . Чоловіка ОСОБА_1 вона не бачила і не пам`ятає, щоб з ним зустрічалась. Свідок добре пам`ятає, що метою продажі квартири, яка належала ОСОБА_1 , було придбання двох окремих квартир - для себе і для сина. Чоловіка ОСОБА_1 не було під час вчинення даних правочинів. Хоча свідок обізнана, що ОСОБА_1 була одружена, а в її чоловіка були діти від попереднього шлюбу.

18.04.1995 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_10 , 1985 р.н. на підставі рішення опікунської ради виконкому Печерської районної ради районних депутатів від 22 березня 1995 року за №267/в-27, та ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 продали, а ОСОБА_15 купила квартиру, яка складається з трьох житлових кімнат площею 60,4 кв.м, загальною площею 90,75 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.76-77 т.1)

Договір посвідчений державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори Бирюк О.А. та зареєстрований в реєстрі за №1-1899.

Вартість квартири згідно Договору складала - 40 000 000 крб.

Цього ж дня, 18.04.1995 року, між громадянином ОСОБА_25 та ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_10 , 1985 р.н., (син та невістка відповідача) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого син та невістка відповідача купили ОСОБА_25 по 1/2 частині квартири, яка складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 41,3 кв.м., загальною площею 55,9 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 . (а.с.71)

Договір посвідчений державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори Бирюк О.А. та зареєстрований в реєстрі за №1-1905.

Вартість квартири згідно Договору складала - 30 000 000 крб.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка син відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 показав суду, що він з народження (з 1967 року) проживав в квартирі АДРЕСА_5 . В цій квартирі народилась його мати - ОСОБА_1 , в цій квартирі народився його дід у 1914 році, а прадід жив у будинку поруч. У 1985 році свідок одружився з ОСОБА_26 , і у них народився син. Квартира АДРЕСА_5 була спочатку комунальною квартирою, яка складалась із 6 кімнат, де проживали окремі сім`ї. У 1973 році у будинку зробили капітальний ремонт, після якого квартира АДРЕСА_8 перетворилась на квартиру із 3 кімнат. В одній кімнаті проживав свідок зі своєю дружиною та сином, в другій - його мати, а в третій - сусід. Після смерті сусіда матері свідка, яка із сім`єю потребувала поліпшення житлових умов, виділили в користування третю кімнату, після чого мати стала основним наймачем всієї комунальної квартири, загальною площею 90,00 кв.м. Приблизно у 1985-1986 році (свідок на той час проходив строкову службу в лавах збройних сил) його мати одружилась з ОСОБА_3 . З того часу чоловік матері почав проживати разом з ними. У 1995 році мати свідка, він, його дружина та син приватизували дану квартиру. Його син підростав, жити в одній квартирі було важко, у зв`язку з чим кожен пішов підшукувати собі квартиру. Мати знайшла собі квартиру на АДРЕСА_9 , а свідок з дружиною - на АДРЕСА_10 . Придбавались ці квартири виключно на гроші, виручені від продажу квартири АДРЕСА_5 . Покупців на квартиру АДРЕСА_5 шукав свідок і саме він знайшов ОСОБА_14 , це професорська інтелігентна порядна людина. Тому, коли ОСОБА_16 (продавець квартири АДРЕСА_11 ) сказала, що їй терміново потрібні кошти, ОСОБА_24 приїхав навіть до ОСОБА_16 на квартиру на АДРЕСА_14 . Щодо чоловіка своєї матері - ОСОБА_3 , то свідок ствердно заявив суду, що він фінансової участі у придбанні цих квартир не приймав. Ба більше, у померлого ОСОБА_3 на той час була 4-кімнатна квартира на АДРЕСА_12 . Після одруження з матір`ю ОСОБА_3 відчужив свою квартиру на користь доньки - позивачки ОСОБА_2 , на що мати давала йому письмову згоду. Щодо самої позивачки ОСОБА_2 , то свідок зазначив, що дійсно вони раніше неодноразово зустрічались за одним столом, наразі ставлення до неї нейтральне і ніяким чином не впливає на його покази по справі.

Допитна у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 підтвердила суду, що з ОСОБА_1 знайома з кінця 1980-х років, є колишньою свахою відповідача. Свідок підтвердила, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належала ОСОБА_1 , її зятю, її доньці та онуку на праві особистої приватної власності на підставі приватизації. При цьому вказувала, що померлий чоловік її свахи ОСОБА_1 - ОСОБА_28 у приватизації участі не брав і у вказаній квартирі зареєстрований не був. Щодо обставин швидкого продажу квартири АДРЕСА_4 та розподілу коштів після її продажу свідок стверджувала, що у відповідачки та її сина з сім`єю було бажання роз`їхатись, а для того, щоб їх купити потрібно було продати квартиру на ОСОБА_4 . Загалом, за змістом, свідок ОСОБА_5 показання аналогічні показам свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_7 .

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Правовий режим майна подружжя на час набуття права власності на спірну квартиру врегульовано положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю (КпШС) УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року.

Таким чином у даних спірних відносинах суд не може застосовувати положення чинного Сімейного кодексу України, оскільки спірні правовідносини щодо набуття майна виникли у 1995 році.

Відповідно до положень ст. 22 та ст. 24 КпШС УРСР, правовий режим майна подружжя на час набуття права власності на спірну квартиру у квітні 1995 році регулювався нормами КпШС УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року.

За загальним принципом дії нормативно-правових актів у часі, цивільні відносини регулюються законодавством, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до положень ст. 22 КпШС УРСР, укладення договору купівлі-продажу спірного майна, визначалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Водночас презумпція спільної сумісної власності подружжя є оспорюваною.

Стаття 23 КпШС УРСР, яка регулювала порядок укладення угод щодо спільного майна, визначала, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

Стаття 24 КпШС УРСР щодо поняття роздільного майна подружжя, визначала, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. (ч.2 ст. 24 КпШС УРСР)

Право кожного з подружжя самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому роздільним майном визначалось ч.3 ст. 24 КпШС УРСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС УРСР, чинної на час укладення договору купівлі-продажу спірного майна, визначалось, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

За правилами ч. 2 ст. 28 КпШС УРСР, визначалось, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Правила поділу спільного майна подружжя визначались статтею 29 КпШС УРСР, згідно якої, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлювався трирічний строк позовної давності.

Отже, під час дії КпШС УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, вважалося їх спільною сумісною власністю (ст. 22 КпШС). Судова практика виходила з презумпції спільності майна, тому на подружжя (або один із них) покладався обов`язок суворо довести беззаперечний зв`язок між продажем особистого майна одного з подружжя до/під час шлюбу та придбанням нового. Тобто, подружжя (або один із них) мав право довести, що майно набуте за рахунок особистих коштів, які належали йому до шлюбу або виручені від продажу його особистої власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (№ 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання.

У постанові від 25 січня 2023 року у справі № 756/10871/20 (провадження № 61- 9709св22) Верховний Суд зазначив, що, встановивши, що позивач спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу, суди попередніх інстанцій правомірно кваліфікували 4/5 часток у спірній квартирі як особисту приватну власність.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що спірна квартира була набута відповідачем у власність 12 квітня 1995 року за рахунок коштів, отриманих нею від продажу власного нерухомого майна (частки у квартирі АДРЕСА_5 ), яке було набуте нею у приватну власність шляхом приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду».

Стаття 24 КпШС УРСР, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Хоча квартира була придбана під час шлюбу, кошти, використані на її придбання, мали статус особистої приватної власності відповідача, оскільки були отримані від відчуження майна, яке не належало до спільної сумісної власності подружжя, оскільки було приватизовано відповідачкою за її участю і без участі чоловіка.

Різницю у часі між вчиненням правочинів - 12.04.1995 року (купівля квартири АДРЕСА_10 ) та 18.04.1995 року (продаж квартири АДРЕСА_5 та купівля квартири АДРЕСА_13 ) - зумовлена ланцюговим характером операцій з нерухомістю, що масово здійснювалися в той період. Відповідачка не мала повної суми коштів для придбання житла, тому спочатку отримала завдаток від свого покупця, який одразу спрямувала як завдаток за попереднім договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що вказана квартира є спільною власністю подружжя ОСОБА_1 . Презумпція спільності права власності на майно, набуте в період шлюбу, в даному випадку спростована відповідачем шляхом доведення того, що джерелом набуття права власності на спірну кваритру були виключно її особисті кошти від продажу її особистого майна (частки у майні), а не за спільні кошти подружжя.

Оскільки смерть спадкодавця ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , до спадкових відносин застосовуються положення чинного Цивільного кодексу України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі спадкуванням, регулюються нормами книги шостої Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.(ст. 1223 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

На вищевказане звертає увагу Верховний суд, правова позиція якого викладена у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Оскільки судом достовірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем за її особисті кошти, отримані від відчуження приватизованого нею майна, зазначена квартира належала відповідачу на праві особистої приватної власності та не входила до складу спільного майна подружжя.

Відтак, вказана квартира (її 1/2 частка) не належала померлому ОСОБА_3 на праві власності станом на день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тому вона не увійшла до складу спадкового майна, після якого здійснюється спадкування.

За таких обставин, у позивача, як спадкоємця за законом, не виникло права на спадкування 1/4 частки у вказаній квартирі, а позовні вимоги про визнання права на спадкування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації, суд зазначає, що вона є похідною від вимоги про визнання права на спадкування, Оскільки право на спадкування не виникло, підстави для стягнення компенсації відсутні.

Крім того, судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду спірна квартира вже була відчужена відповідачем на користь третьої особи (правнуки), що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, майно вибуло з власності відповідача, що вкотре підтверджує неможливість задоволення позовних вимог, спрямованих на стягнення вартості частки у майні, яке не належало спадкодавцю і право власності на яке наразі належить іншій особі, яка не є відповідачем у справі.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з нормами статті 13, 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Разом із цим, власність зобов`язує та вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності інших громадян.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою, другою , третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Як встановлено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, керуючись положеннями вищенаведеного діючого законодавства України, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, оскільки обставини, на які вона посилалась не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та повністю спростовані фактичними обставинами, показами свідків та письмовими доказами у справі, що є наслідком відмови у задоволені заявлених позовних вимог.

Щодо судового збору

Приписами ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позовах), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачами, не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст.41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1268, 1296 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на спадкування та стягнення грошової компенсації за частку у спадковому майні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складений 27 липня 2026 року.

С у д д я: