Рішення № 139004545, 14.08.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3678/25

Номер провадження2/173/806/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 серпня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 16.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 16.04.2025-100000600. Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у розмірі 10000 грн строком на 168 днів. За цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а відповідач зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

В свою чергу, ОСОБА_1 не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 24600,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 9100,00 грн, комісії (пов`язана за обслуговування кредитної заборгованості) 500,00 грн, неустойки 5000,00 грн.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на недоведеність факту укладення кредитного договору, отримання ним кредитних коштів, розміру кредиту, процентів та заборгованості. Зазначав, що відповідно до статей 7681 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які посилається як на підставу позовних вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На думку відповідача, позивач не надав належних і допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів, зокрема виписки з карткового рахунку, первинних бухгалтерських документів, графіка погашення та належного розрахунку заборгованості. Відповідач також зазначив, що для підтвердження виникнення кредитних правовідносин необхідно встановити факт укладення договору та погодження його істотних умов. Посилався на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності підтвердження факту надання кредиту належними доказами, зокрема первинними документами та виписками за рахунками. У зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, належних доказів виникнення та розміру заборгованості просив відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що ним подано належні, допустимі й достатні докази на підтвердження укладення кредитного договору, ідентифікації відповідача, надання кредитних коштів та розміру заборгованості. Позивач послався на статті 12, 7681, 89 ЦПК України та зазначив, що відповідач, заперечуючи проти позову, не подав жодного доказу на спростування поданих позивачем доказів, а тому його заперечення мають декларативний характер. Разом із тим позивач наголосив, що обов`язок доказування покладається на кожну сторону щодо обставин, на які вона посилається, а суд не зобов`язаний збирати докази замість сторін.

Щодо укладення договору позивач зазначив, що кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом ознайомлення відповідача з офертою, подання заявки та прийняття пропозиції шляхом акцепту, підписаного одноразовим ідентифікатором. Посилався на положення статей 205, 207, 639 ЦК України, статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких електронний договір, укладений та підписаний у передбаченому законом порядку, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі. Позивач також зазначив, що відповідач пройшов ідентифікацію за допомогою системи BankID, а кредитні документи були підписані одноразовим ідентифікатором, надісланим на зазначений відповідачем фінансовий номер телефону.

Щодо факту надання кредиту позивач послався на документи, що підтверджують перерахування кредитних коштів на картковий рахунок, зазначений відповідачем під час оформлення кредиту, зокрема лист та квитанцію щодо перерахування коштів за допомогою інтернет-еквайрингу. Позивач зазначив, що факт отримання кредиту може підтверджуватися сукупністю доказів, а вимога про обов`язкове надання саме банківської виписки є безпідставною, оскільки позивач не є банківською установою та не має доступу до банківської таємниці відповідача. Також позивач послався на здійснення відповідачем трьох часткових платежів по 1 900,00 грн 28.04.2025, 12.05.2025 та 27.05.2025, які були враховані під час визначення остаточного розміру заборгованості, та вважав такі платежі діями, що свідчать про визнання відповідачем боргу.

Щодо ідентифікації відповідача позивач зазначив, що під час укладення договору останній був ідентифікований через систему BankID Національного банку України, унаслідок чого позивач отримав передбачені відповідним Положенням ідентифікаційні дані користувача. На підтвердження цього позивач подав до суду відомості щодо ідентифікації відповідача через систему BankID.

З огляду на наведене позивач вважав, що ним доведено факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості у заявленому до стягнення розмірі, тоді як відповідач належних доказів на спростування зазначених обставин не подав, у зв`язку з чим просив позов задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що 16.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 16.04.2025-100000600, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки кредитного договору та відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 16.04.2025-100000600, що є невід`ємними частинами цього договору.

Умовами договору передбачено, що ТОВ "Споживчий центр" надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн строком на 168 дні, з кінцевим терміном повернення кредиту 30 вересня 2025 року.

Згідно п. 6, 7 Договору процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна у розмірі 1%, процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 5% від суми кредиту та дорівнює 500,00 грн. (п. 8 Договору), комісія за обслуговування заборгованості 500 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Відповідно до п. 17 Договору неустойка 150,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання.

Зі змісту пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки кредитного договору, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору, які є невід`ємними частинами договору № 16.04.2025-100000600 від 16.04.2025, укладеного між сторонами, вбачається, що відповідач підписав вказані документи за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е628.

Позивач виконав умови договору, перерахувавши відповідачу 16.04.2025 кредитні кошти в розмірі 10000,00 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «УПР»№1-2312 від 23.12.2025, номер транзакції в системі iPay.ua 713860630.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 16.04.2025-100000600 від 16.04.2025 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 24600,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 9100,00 грн, комісії за обслуговування 500,00 грн, неустойки 5000,00 грн.

Між сторонами виникли цивільно-правові відносини, що випливають із кредитного договору, які регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та погодженні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять погоджені сторонами умови та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а електронний договір, підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, договір, укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належною письмовою формою правочину.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, а згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються договором.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням кредиту.

З наданих позивачем доказів убачається, що кредитор виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, отримані кошти та передбачені договором відсотки у встановлений договором строк не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у разі порушення позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту кредитор має право вимагати повернення заборгованості та сплати належних процентів.

Відповідно до частини першої статті 76 та частини першої статті 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином заборгованість, що виникла внаслідок невиконання умов кредитного договору, у частині тіла кредиту та процентів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В той же час, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за неустойкою, суд виходить з наступного.

17 березня 2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 р., яким, зокрема, було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи зазначене вище, вимога позивача про стягнення неустойки в розмірі 5000,00 грн задоволенню не підлягає.

Крім того, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 500,00 грн суд виходить із такого.

Умовами кредитного договору № 16.04.2025-100000600 від 16.04.2025 передбачено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 500,00 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Відповідно до графіка платежів, що є невід`ємною частиною кредитного договору, передбачено сплату відповідачем комісії за обслуговування кредитної заборгованості трьома платежами, кожен з яких становить 500,00 грн.

Водночас позивачем не надано доказів, які б давали можливість встановити, за надання яких саме додаткових чи супутніх послуг кредитодавця встановлено зазначену комісію, у чому полягає зміст таких послуг, їх вартість, порядок та періодичність їх надання, а також доказів фактичного надання відповідачу відповідних послуг.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Саме включення певної комісії до загальних витрат за споживчим кредитом не звільняє кредитодавця від обов`язку належним чином визначити в договорі її правову природу та довести надання відповідних послуг.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надає виписку з рахунку (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про здійснені та належні до сплати платежі, дати їх сплати та умови сплати таких сум.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, сама по собі наявність у договорі умови про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості не є достатньою підставою для її стягнення. Кредитодавець повинен довести, що така комісія встановлена за конкретні додаткові чи супутні послуги, які надаються споживачу в межах обслуговування кредиту, а також визначити зміст та вартість таких послуг.

Такий підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, відповідно до якого умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 цього Закону.

Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, у якій зазначено, що за відсутності у кредитному договорі визначеного переліку додаткових та супутніх послуг, за які встановлена плата за обслуговування кредиту, а також доказів надання таких послуг, умова про сплату відповідної комісії не може бути підставою для її стягнення зі споживача.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22) та від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21).

У цій справі позивачем не доведено, що передбачена кредитним договором комісія за обслуговування кредитної заборгованості є платою саме за окремі, конкретно визначені та фактично надані відповідачу послуги. Зокрема, матеріали справи не містять доказів надання відповідачу будь-яких додаткових чи супутніх послуг, за які договором передбачено сплату комісії, а також доказів фактичного отримання відповідачем таких послуг.

При цьому надання споживачу інформації про стан його кредитної заборгованості один раз на місяць не може бути підставою для стягнення з нього окремої плати, оскільки відповідна інформація надається кредитодавцем безоплатно відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, умова кредитного договору № 16.04.2025-100000600 від 16.04.2025 щодо сплати відповідачем комісії за обслуговування кредитної заборгованості не може бути підставою для стягнення з нього заявленої позивачем суми, оскільки позивачем не доведено надання відповідачу конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено таку плату.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 500,00 грн задоволенню не підлягає.

Також, суд звертає увагу, що з наданихвідомостей про нарахування та погашення вбачається заборгованості, що за 28.04.2025, 12.05.2025, 27.05.2025 відповідачем сплачувалися грошові кошти в розмірі 500,00 грн, на погашення комісії за обслуговування.

Враховуючи викладене вище, а саме те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь кредитодавця щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними з моменту укладення договору, сума у розмірі 1000,00 грн. безпідставно була зарахована як погашення плати за обслуговування.

Відповідно до статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

За наведених обставин, оскільки положення кредитного договору в частині сплати відповідачем суми комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, зараховані позивачем в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту грошові кошти у розмірі 1000,00 грн. мають бути зараховані на погашення процентів, що відповідає положенню статті 534 ЦК України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 16.04.2025-100000600 від 16.04.2025 у розмірі 18100,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10000,00 грн та заборгованості за процентами в розмірі 8100,00 грн.

Доводи відповідача про недоведеність факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та розміру заборгованості суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 16.04.2025-100000600 від 16.04.2025 укладений сторонами в електронній формі шляхом підписання позичальником пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки та відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) за допомогою одноразового ідентифікатора Е628. Вказані документи містять істотні умови кредитного договору, зокрема розмір кредиту, строк кредитування, процентну ставку, порядок повернення кредиту та інші умови, погоджені сторонами.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а електронний підпис, у тому числі одноразовим ідентифікатором, використаний у порядку, передбаченому законом, прирівнюється за правовими наслідками до власноручного підпису.

Отже, посилання відповідача на відсутність належного доказу укладення кредитного договору спростовуються наявними в матеріалах справи електронними документами, які містять погоджені сторонами умови кредитування та підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Не знаходять підтвердження і доводи відповідача щодо недоведеності факту отримання кредитних коштів. Позивачем надано довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-2312 від 23.12.2025 та відомості про транзакцію в системі iPay.ua № 713860630, які підтверджують перерахування 16.04.2025 на користь відповідача кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн. При цьому наданий позивачем договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 підтверджує залучення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» як платіжної установи для здійснення переказів коштів споживачам, що узгоджується із зазначеним способом перерахування кредитних коштів. У сукупності наведені докази є достатніми для підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів.

При цьому сам факт здійснення відповідачем трьох платежів на погашення заборгованості у розмірі по 1 900,00 грн кожний, відповідно до наданих позивачем відомостей, додатково підтверджує виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором після його укладення та не узгоджується з його запереченнями щодо відсутності кредитних правовідносин.

Посилання відповідача на ненадання банківської виписки як на безумовну підставу для відмови у позові також є необґрунтованим, оскільки факт надання кредитних коштів може підтверджуватися сукупністю належних та допустимих доказів, а закон не встановлює банківську виписку як єдиний можливий доказ перерахування кредитних коштів.

Щодо доводів відповідача про недоведеність розміру заборгованості суд зазначає, що поданий позивачем розрахунок заборгованості досліджено та перевірено у сукупності з умовами кредитного договору, графіком платежів і доказами здійснення відповідачем часткових платежів. Розмір процентів у сумі 9 100,00 грн суд визнає обґрунтованим та таким, що відповідає умовам договору і встановленому періоду їх нарахування. Водночас судом встановлено, що включені позивачем до розрахунку заборгованості суми комісії за обслуговування кредитної заборгованості та неустойки не підлягають стягненню з відповідача з наведених вище підстав.

Таким чином, доводи відповідача щодо повної недоведеності виникнення кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та наявності заборгованості не знайшли свого підтвердження. Водночас заперечення відповідача щодо окремих складових заборгованості підлягають частковому врахуванню, оскільки судом встановлено нікчемність положень договору щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості та відсутність правових підстав для стягнення неустойки.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 1782,33 грн (18100 * 100% : 24600* 2422,40).

Керуючись ст.12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 16.04.2025-100000600 від 16.04.2025 у розмірі 18100 (вісімнадцять тисяч сто ) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимогвідмовити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) грн 33 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.

Суддя: Є.В. Челюбєєв