Рішення № 139001158, 13.08.2026, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/935/26

Провадження № 2/542/675/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 серпня 2026 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кашуби М.І.,

за участю секретаря судового засідання Журавель О.В.,

прокурора Забродської В.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії «Слобожанський лісовий офіс» про скасування державної реєстрації земельної ділянки та витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області звернувся до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії «Слобожанський лісовий офіс», в якій просив ухвалити рішення, яким витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у власність Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області (ЄДРПОУ 04057505, вул. Шевченка, 5, місто Полтава, 36011) частину земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, площею 0,7132 га в межах географічних координат, визначених у висновку експерта № 1323 від 15.09.2025; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області частину земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, площею 0,3686 га в межах географічних координат, визначених у висновку експерта № 1323 від 15.09.2025. Також просив скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним реєстратором Новосанжарської районної державної адміністрації 24.12.2019 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, площею 1,0818 га. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 слугувало рішення тридцятої сесії сьомого скликання Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 17.12.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Вказав, що згідно з рішенням сесії Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 17.12.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 із земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту села Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Із змісту технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства щодо земельної ділянки площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 встановлено, що підставою для виготовлення цієї технічної документації із землеустрою було рішення четвертої сесії двадцять четвертого скликання Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 06.01.2003 «Про надання земельних ділянок».

Зауважив, що у рішенні сесії Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 06.01.2003 «Про надання земельних ділянок», яке наявне у технічній документації, значиться, що сесією вирішено передати безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності на території Великокобелячківської сільської ради.

Разом із тим, відповідно до інформації Архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації від 30.07.2025 №07-05-Н/56, від 26.12.2025 4 №07-05-Н/96 та протоколів сесії Великокобелячківської сільської ради від 06.01.2003 та від 17.12.2019 в протоколах сесій та засідань виконавчого комітету Великокобелячківської сільської ради за 2003 та 2019 роки заява ОСОБА_1 , графічні матеріали, рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 відсутні.

Також у протоколі четвертої сесії двадцять четвертого скликання Великокобелячківської сільської ради від 06.01.2003 рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не значиться.

Вказав, що питання про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 на сесії сьомого скликання Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 17.12.2019 не розглядалося та відповідне рішення не приймалося.

Зазначив, що вказані обставини також підтверджуються матеріалами кримінального провадження № 42025172070000058 від 02.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, в ході досудового розслідування якого підтверджено факт використанння завідомо підробленого документу, а саме: рішення тридцятої сесії сьомого скликання Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 17.12.2019 при здійсненні державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630.

Наголосив, що таким чином, рішення тридцятої сесії сьомого скликання Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 17.12.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» не може бути законною правовою підставою для набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, площею 1,0818 га, оскільки таке рішення сесією не приймалося.

У зв`язку із тим, що рішення сесій Великокобелячківської сільської ради від 06.01.2003 та 17.12.2019 вказаним органом місцевого самоврядування не приймалося, вважає, що таке рішення не породжує правових наслідків та є недійсним за своєю правовою природою, унаслідок чого державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 підлягає скасуванню.

Разом з цим вказав, що Полтавською обласною прокуратурою забезпечується процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42025170000000065 від 06.06.2025, досудове розслідування якого здійснюється Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України за фактом протиправного вибуття з державної власності земель лісогосподарського призначення та згідно з висновком експерта № 11323 від 15.09.2025 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, проведеної по кримінальному провадженні №42025170000000065, земельна ділянка з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 накладається на землі лісогосподарського призначення квартал 77 Новосанжарського лісництва Полтавського надлісництва філії «Слобожанський лісовий фонд» ДП «Ліси України». Площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 на землі лісогосподарського призначення квартал 77 становить 0,7132 га.

Позивач зауважив, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 частково накладається на землі лісогосподарського призначення і знаходиться в межах виділу 6 кварталу 77 Новосанжарського лісництва Полтавського надлісництва філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» відповідно до матеріалів лісовпорядкування. Зазначені землі увійшли в склад масиву, переданого у користування лісогосподарського підприємства в постійне користування на підставі рішення 19 сесії ХХIII скликання Полтавської обласної ради від 31.10.2001 «Про надання земель лісового фонду, які перебувають у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств».

Вказав, що у зв`язку з тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, а саме: площею 0,7132 га, ця земельна ділянка не може бути передана у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

Отже, набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку загальною площею 1,0818 га призвело до незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення площею 0,7132 га з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а формування земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 як земель сільськогосподарського призначення та передача її у приватну власність не відповідає імперативним вимогам земельного та лісового законодавства.

Вважає, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 незаконно, без будь-яких обґрунтованих на те підстав вибула з державної та комунальної власності та перейшла до приватної власності ОСОБА_1 , яка незаконно володіє та користується нею, тому ефективним способом захисту буде, у тому числі, витребування її частини площею 0,7132 га (координати якої визначені висновком №1323 від 15.09.2025) на користь держави в особі Полтавської районної військової адміністрації, витребування її частини площею 0,3686 га (координати якої визначені висновком №1323 від 15.09.2025) на користь держави в особі Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Підсумовуючи, позивач вказав, що необхідність втручання органів прокуратури з метою захисту інтересів держави виникла у зв`язку з тим, що протягом розумного строку Полтавська РВА та Новосанжарська селищна рада самостійно не звернулися до суду з відповідним позовом, а лише звернулися до органів прокуратури з проханням вжиття заходів прокурорського реагування шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою. Наведена обставина свідчить про те, що Полтавська районна військова адміністрація Полтавської області та Новосанжарська селищна рада фактично самоусунулися від виконання покладених на них повноважень щодо вжиття заходів по скасуванню державної реєстрації земельної ділянки та її витребування, не вжили достатніх заходів щодо поновлення інтересів держави. Бездіяльність Полтавської РВА та Новосанжарської селищної ради щодо невжиття вищевказаних заходів в судовому порядку призводить до незаконного використання земельної ділянки, в тому числі лісогосподарського призначення та позбавляє їх можливості належним чином розпорядитися землею.

Вказав, що у зв`язку із тим, що рішення сесій Великокобелячківської сільської ради від 06.01.2003 та 17.12.2019 органом місцевого самоврядування не приймалися, такі рішення не породжують правових наслідків та є недійсними за своєю правовою природою, унаслідок чого держава реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 підлягає скасуванню.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 09.07.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Прокурор у судовому засідання пояснення надала аналогічні, викладеним у позовній заяві, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" у судове засідання не з`явився, у поданій до суду заяві просив розгляд справи проводити без його участі, з позовними вимогами погоджується та просить їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце судового засідання повідомлялась належним чином, заяви про розгляд справи без її участі чи відзиву на позов не надала.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надали.

Відповідно до ч. 1 статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, однак в судове засідання не з`явилась, причини неявки не повідомила, відзив на позов не подала, суд дійшов висновку про можливість заочного розгляду справи, на що прокурор не заперечувала.

Надаючи оцінку позовним вимогам та аргументам учасників справи, суд враховує такі релевантні джерела права.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Частиною першою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Частинами першою, другою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Охорона земель включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється, головним чином, у формі лісовпорядкування, яке передбачає, зокрема складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних». Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру (стаття 49 ЛК України).

Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

Відповідно до статті 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За змістом пунктів 30, 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин першоїтретьої статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території (пункт 4 статті 31 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першоюшостою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Пунктом «г» частини четвертої статті 83 ЗК України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

За змістом наведених положень закону вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок, які віднесені до земель лісогосподарського призначення і передання таких земельних ділянок у власність на час виникнення спірних правовідносин належало до повноважень Полтавської обласної державної адміністрації.

Відповідно до абзацу сьомого статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Цей же висновок Верховним Судом послідовно застосований у постанові

від 13 серпня 2024 року у справі № 910/9909/23.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово- картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують наявність права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі 488/5476/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та висновки суду

З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 06.01.2003, передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_1 загальною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності на території Великокобелячківської сільської ради (а.с. 80).

31.10.2019 ОСОБА_1 звернулась із заявою до ФОП ОСОБА_2 , у якій просила розробити документацію із землеустрю щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для проведення реєстрації земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області (а.с. 87 зворот).

У наданій технічнй документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, наявне рішення Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 06.01.2003, згідно з яким ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності на території Великокобелячківської сільської ради (а.с. 84 зворот).

Серед матеріалів технічної документації також наявні, зокрема, схема місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 , розташованої в с. Великий Кобелячок, на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (а.с. 88 зворот); план меж земельної ділянки, матеріали польових топографо-деогезичних робіт, акт встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 31.10.2019, акт прийомки- передачі межових знаків на зберігання від 31.10.2019, а також акт виконаних робіт згідно з яким, виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (в натурі) на місцевості на території Великокобелячківськї сільської ради до договору № 450 від 31.10.2019 (а.с. 93).

Згідно з рішенням Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 17.12.2019, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, загальною площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, із земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту села Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області, на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Залюбовській Валентині Олексіївні (а.с. 81).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 47572668 від 05.05.2026, державним реєстратором Новосанжарської районної державної адміністраії Полтавської області 24.12.2019 здійснено реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, загальною площею 1,0818 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_1 , на підставі рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2019 Великокобелячківською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області (а.с.78).

Водночас, судом також встановлено, що згідно з повідомленням архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації № 07-05-Н/56 від 30.07.2025, надати копії рішень Великокобелячківської сільської ради не має можливості , оскільки в протоколах сесій та засідань виконавчого комітету Великокобелячківської сільської ради за 2003, 2019 роки заява ОСОБА_1 , графічні матеріали, рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки для велення особистого селянського господарства ОСОБА_1 відсутні ( а.с. 94).

Відповідно до повідомлення архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації № 07-05-Н/96 від 26.12.2025, у протоколі четвертої сесії двадцять четвертого скликання Великокобелячківської сільської ради від 06.01.2003 рішення «Про надання земельних ділянок», документів, які стали підставою для прийняття вказаного рішення, відповідно до якого передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, плошею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності ОСОБА_1 не значиться.

Крім того, у повідомленні також зазначено, що у протоколі тридцятої сесії сьомого скликання Великокобелячківської сільської ради від 17.12.2019 відсутні документи, які стали підставою для прийняття вказаного рішення та рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 (а.с. 95).

Натомість, відповідно до протоколу тридцятої сесії сьомого скликання Великокобелячківської сільської ради від 17.12.2019, на відповідній сесії розглядались такі питання: про сільський бюджет на 2020 рік; про затвердження протоколу громадських слухань та обговорення проекту генерального плану села Великий Кобелячок; про затвердження протоколу громадських слухань та обговорення проекту генерального плану села Козуби; про затвердження протоколу громадських слухань та обговорення проекту генерального плану села Шовкопляси; про затвердження протоколу громадських слухань та обговорення проекту генерального плану села Сулими; про внесення змін в мережі населеного пункту села Козуби Новосанжарського району Полтавської області; про передачу іншої субвенції із сільського бюджету районному бюджету (Новосанжарське ДСНС); про передачу іншої субвенції із сільського бюджету районному бюджету (Великокобелячківська ПМСД); про передачу іншої субвенції із сільського бюджету районному бюджету (сектор освіти); про внесення змін до показників сільського бюджету; про умови оплати праці та преміювання сільського голови у 2020 році; про затвердження штатного розпису та фонду заробітної плати працівників апарату управління; про затвердження актів на складання поданих комісією по списанню основних засобів; про затвердження положення про порядок списання майна спільної власності сіл Великокобелячківської сільської ради; про програму економічного та соціального розвитку на 2020 рік Великокобелячківської сільської ради (а.с. 98- 102).

Отже, питання про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із земелеустрою та передачу їй у власність земельної ділянки площею 1,0818 з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 на сесії Великокобелячківської сільської ради 17.12.2019 не розглядалось та не вирішувалось.

З наданих суду доказів вбачається й відсутність заяви, із якою відповідачка мала звернутись до органу місцевого самоврядування щодо передачі їй у власність земельної ділянки.

Таким чином, досліджені докази у своїй сукупності дають підставу для висновку про те, що рішення, на підставі якого відповідачка замовила розроблення технічної документації із землеустрою та рішення про затвердження цієї документації та про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, не приймались.

Відповідно, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою відбулась на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке таким органом не приймалось.

З наведеного слідує, що правові підстави для набуття відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку відсутні.

Поряд з цим, судом також встановлено, що ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.03.2026 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358 КК України, ч. 1 ст. 190 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження закрито, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності (а.с. 124-126 зворот).

Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що ОСОБА_1 було інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190 КК Ураїни, а саме: придбання права на чуже майно шляхом обману та ч. 4 ст. 358 КК України, а саме: використання завідомо підробленого документу (а.с. 124- 126 зворот).

При цьому, ОСОБА_1 не скористалась правом на доведення своєї невинуватості в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях, не заперечувала проти закриття щодо неї кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.

Також судом встановлено, що рішенням Полтавської обласної ради від 31.10.2001, передано в постійне користування Державному лісогосподарському об`єднанню «Полтаваліс» земельні ділянки лісового фонду, що перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств в розрізі суб`єктів земельних відносин по площах та угіддях, згідно з додатками № 1- 16. Передано в постійне користування Полтавській корпорації лісних міжгосподарських підприємств земельні ділянки лісового фонду, що перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств в розрізі суб`єктів земельних відносин по площинах та угіддях, згідно з додатками № 17- 26.

У переліку спеціалізованих лісогосподарських підприємств Державного лісогосподарського об`єднання «Полтаваліс», яким передаються землі лісового фонду, що перебували у користуванні колишніх сільськогосподарських підприємств по Новосанжарському району, зокрема, зазначено Великокобелячківську сільську раду, загальна площа лісових земель, які передаються Новосанжарському Держлісгоспу становить 23,6 га (а.с. 103, 104).

Відповідно до наказу, виданого генеральним директором Державного спеціалізованого господарства від 04.01.2023, за філією «Полтавське лісове господарство» державного спеціалізованого господарства підприємства «Ліси України» закріплено майно, права та обов`язки за яким передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного підприємства «Полтавське лісове господарство» (а.с. 76).

Наказом № 578 від 18.03.2025, виданим Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» затверджено організацію території земель філії «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», площею 540192,6085 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема, державного підприємства «Полтавське лісове господарство» передавальним актом від 04.01.2023, затвердженого наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 04.01.2023 № 23 (а.с. 77).

Згідно з інформацією Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філії «Слобожанський лісовий офіс» від 21.03.2025, земельна ділянка, зокрема, з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, сформована в державному земельному кадастрі не для лісогосподарських потреб та накладається на землі в межах виділу 6 кварталу 77 Новосанжарського лісництва, які перебувають у користуванні ДП «Ліси України» на підставі п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (а.с. 105).

Згідно з інформацією Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філії «Слобожанський лісовий офіс» від 08.04.2026, земельна ділянка з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 частково накладається на землі державного лісового фонду, в межах кварталу 77 виділу 6 Новосанжарського лісництва Полтавського надлісництва, та наразі перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України» (а.с. 106).

Право постійного користування на зазначені землі підтверджується матеріалами лісовпорядкування, зокрема, планшетами та проектами організації лісового господарства, в яких зазначені всі лісотаксаційні показники зазначеної лісової ділянки. За наявною у філії інформацією, погодження на вилучення чи відчуження вказаної земельної ділянки постійним лісокористувачем не надавалося (а.с. 106).

Відповідно до наказу № 46 від 09.10.2020 «Про затвердження матеріалів базового лісовпорядкування», виданого Державним агенством лісових ресурсів України Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства, затверджено проекти організації та розвитку лісового господарства (матеріали базового лісовпорядкування 2017-2018 років) по окремим державним лісогосподарським підприємствам, діяльність яких координується Управлінням, зокрема, «Проект організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Новосанжарське лісове господарство» Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства», введений в дію Протоколом засідання лісовпорядної комісії Полтавського ОУЛМГ від 09.07.2020, за погодженням з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України від 06.10.2020 № 25/2-22/6892-20 (а.с. 107).

Також наявний Планшет Лісовпорядкування № 9, на якому зображено, зокрема, земельну ділянку, що відноситься до 6 виділу 77 кварталу ДП «Новосанжарське лісове господарство» (а.с. 111).

Відповідно до висновку експерта № 1323 за результатами проведення судової земельно- технічної експертизи по кримінальному провадженню № 42025170000000065, складеному 15.09.2025 Національним науковим центром «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Полтавського відділення, об`єктом дослідження була земельна ділянка з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 для ведення особистого селянського господарства Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та землі лісогосподарського призначення квартал 77 Новосанжарського лісництва Полтавського надлісництва філії «Слобожанський лісовий фонд» ДП «Ліси України». Дослідженням встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 (координати якої містяться в Поземельній книзі) накладається на землі лісогосподарського призначення квартал 77 Новосанжарського лісництва Полтавського надлісництва філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (координати якого надано державним підприємством «Харківська державна лісовпорядна експедиція»). Площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 на землі лісогосподарського призначення квартал 77 становить 0,7132 га. Межа земельної ділянки площею 0,7132 га проходить по точках: А,Б, В, Г, Д, Е, Є, Ж, З, И, І, А (зображено червоним штрихом). Координати поворотних точок меж земельної ділянки, яка накладається на землі лісогосподарського призначення Новосанжарського лісництва Полтавського надлісництва філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» зазначені в додатку 2 (а.с. 115 -120).

На підставі дослідених доказів судом встановлено, що земельна ділянка, площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 частково накладається на землі державного лісового фонду. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 на землі лісогосподарського призначення квартал 77 становить 0,7132 га.

Аналіз досліджених доказів у їх сукупності, з урахуванням процитованих у цьому рішенні положень закону дають суду підставу для висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула із державної та комунальної власності без відповідної правової підстави, а з урахуванням того, що частина спірної земельної ділянки належить до земель лісового фонду, також з порушенням вимог лісового та земельного законодавства та з порушенням порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини 4 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі за № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Зокрема, у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Досліджуючи вказані прокурором у позові підстави для представництва, судом були встановлені наступні обставини.

Решетилівська окружна прокуратура 19.01.2026 за № 56/3-341вих-26 та 03.03.2026 за № 53/3-1329 вих 26 направила на адреси Полтавської районної військової адміністрації та Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області повідомлення в порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якого поставила до відома вказаних суб`єктів про те, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 площею 1,0818 га, яка на цей час належить ОСОБА_1 підлягає скасуванню одночасно з припиненням речових прав, оскільки земельна ділянка незаконно, без жодних обгрунтованих на те підстав вибула з державної власності та перейшла до приватної власності, ОСОБА_1 незаконно володіє та користується земельною ділянкою, тому у цьому випадку належним та ефективним способом захисту порушених прав у вказаних правовідносинах є, у тому числі, витребування земельної ділянки площею 1,0818 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 із незаконного володіння ОСОБА_1 (а.с. 130-134, 136-141).

На вказане повідомлення Полтавська районна військова адміністрація Полтавської області надала відповідь від 06.02.2026 № 355/1/01-29, за змістом якої вказало про відсутність можливості самостійно звернутися в суд для забезпечення інересів держави, не заперечували проти звернення органу прокуратури до суду з відповідним позовом в інтересах держави (а.с. 135).

Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області у своєму листі від 12.03.2026 № 417/02.3-13, просила Решетилівську окружну прокуратуру Полтавської області, з метою забезпечення інтересів Новосанжарської селищної територіальної громади, звернутися до суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 та витребувати земельну ділянку площею 0,3818 га, оскільки в Новосанжарській селищній раді Полтавського району Полтавської області відсутні документи та матеріали проведеної судової земельно-технічної експертизи, які б слугували підставою звернення до суду (а.с. 142).

Додатково Решетилівська окружна прокуратура 05.05.2026 повідомила Полтавську районну військову адміністрацію та Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області про намір звернутись до суду із відповідним позовом в інтересах вказаних осіб (а.с. 143-145).

З огляду на викладені обставини, процитовані норми чинного законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, зважаючи на те, що органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, після отримання повідомлень прокурора самостійно не звернулись до суду з позовом в інтересах держави, тобто фактично самоусунулись від виконання покладених на них повноважень щодо захисту інтересів держави при скасуванні державної реєстрації права приватної власності та витребуванні земельної ділянки, це є достатнім аргументом для підтвердження їх бездіяльності, а отже наявності підстав у Решетилівської окружної прокуратури звернутись з позовом до суду в інтересах держави в особі Полтавської районної військової адміністрації та Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Щодо обраного позивачем способу захисту

Позов у цій справі подав прокурор в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації у зв?язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка частково належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена без наявної на те правової підстави та з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для її витребування на підставі ст. 387 ЦК України, що відповідає віндикаційному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387388 ЦК України

(віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 6567)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 7071)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_3 ».

У подальшому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 вкорте навела критерії розмежування віндикаційного та негаторного позовів та у п. 57- 60 зазначила таке:

«57. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: «Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всіх правомочностей власника, включаючи право володіння».

58. Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо власник володіє річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

59. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц розмежувала способи захисту в позовах стосовно земель водного та лісового фонду. Проте висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення в державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед їх розташуванням, що вказує на неможливість виникнення приватної власності, а тому, на думку колегії суддів, такі висновки не можуть застосовуватися до земельних ділянок історико-культурного призначення.

60. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що в разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість, як у справі, що розглядається, так і у справі № 748/1335/20) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.»

Отже, встановивши, що спірна земельна ділянка, яка частково накладається на землі лісового фонду вибула з володіння держави та територіальної громади без відповідної правової підстави, право власності на неї зареєстроване за відповідачкою, тобто публічні власники втратили як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, оскільки саме такий обраний прокурором спосіб захисту відповідає наведеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово- правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власників.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи та висновки суду, позов прокурора в частині витребування спірної земельної ділянки підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 вказала, що захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частиною 2 статті 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до пункту статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 цього Закону, до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

Водночас, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Як уже зазначалось у цьому рішенні, метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Подібні висновки, але щодо скасування права власності, сформульовані в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.44).

Отже позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

На підставі наведеного позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо пропорційності втручання

На переконання суду можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування передбачуваними.

Крім того, згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша-четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення публічному власнику земельної ділянки, відчуженої фізичній особі без достатньої правової підстави, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Отже, витребування спірної земельної ділянки, більша частина якої належить до земель лісового фонду, яка, в свою чергу, без достатньої правової підстави відчужена фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки- належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, враховуючи наведене вище, повернення земельної ділянки із приватної власності становить державний та суспільний інтерес.

Суд також враховує, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

При вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності набувача нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, постанова від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Задовольняючи вимогу про витребування спірної земельної ділянки, суд оцінює поведінку відповідачки як недобросовісну, зокрема суд встановив, що відповідачка набула у власність земельну ділянку без достатньої на те правової підстави, крім того, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей частини спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель лісового фонду, проявивши розумну обачність, відповідачка могла та повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, з огляду на що така земельна ділянка в силу закону не може бути передана у приватну власність та не може використовуватися для ведення особистого селянського господарства, тобто з порушенням її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово нагадувала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 179).

Отже, суд дійшов висновку про те, що у цій справі витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що задоволення позовної вимоги про витребування від відповідачки . спірної земельної ділянки відповідає критеріям законності, пропорційної та переслідує легітимну мету.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 9 984,00 грн за три позовні вимоги.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення лише двох позовних вимог про витребування у власність Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,7132 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 та про витребування у власність Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,3686 га з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630, за які сплачено судовий збір у розмірі 6 656,00 грн, з відповідачки має бути стягнута вказана сума судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 76- 81, 223, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії «Слобожанський лісовий офіс» про скасування державної реєстрації земельної ділянки та витребування земельної ділянки задовольнити частково.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) у власність Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області (ЄДРПОУ 04057505, вул. Шевченка, 5, м.Полтава Полтавського району Полтавської області, 36011) частину земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 площею 0,7132 га в межах географічних координат, визначених у висновку експерта № 1323 від 15.09.2025.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) у власність Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області (ЄДРПОУ 21044987, вул. Центральна, буд. 23, селище Нові Санжари Полтавського району Полтавської області, 39300) частину земельної ділянки з кадастровим номером 5323480401:01:001:0630 площею 0,3686 га в межах географічних координат, визначених у висновку експерта № 1323 від 15.09.2025.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір у розмірі 6 656,00 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість грн 00 коп).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Інші учасники справи, а також відповідач у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

прокурор: Перший заступник Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області (вул. Покровська, 22, м. Решетилівка Полтавської області, код ЄДРПОУ 02910060);

позивач-1: Полтавська районна військова адміністрація (вул. Шевченка, 5, м. Полтава Полтавської області, 36011, код ЄДРПОУ 04057505);

позивач-2: Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області (вул. Центральна, 23, селище Нові Санжари Полтавського району Полтавської області, 39300);

відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії «Слобожанський лісовий офіс» ( вул. Гулака- Артемовського, 22, м. Полтава Полтавського району Полтавської області, 36018, ЄДРПОУ 45483786).

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.

Повний текст рішення складено 13.08.2026.