Рішення № 139001003, 13.08.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/3180/26

Провадження № 2/539/2316/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Гуменюк Г.М.

за участю секретаря судового засідання Коновал Т.Г.

у відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501082477 від 06.11.2018 року, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 41911,83 грн., мотивуючи свої позовні вимоги тим, що: 06.11.2018 року між АТ «Альфа банк» та відповідачем укладено угоду №501082477, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 30000 грн., а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк до 06.11.2021 та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 21,99%.

17.05.2021 між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК «Флексіс» було укладено договір факторингу №2, відповідно до умов якого АТ «Альфа Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Флексіс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в т.ч. за договором №501082477 від 06.11.2018 року, укладеним між АТ «Альфа Банк» та боржником ОСОБА_1

18.05.2021 між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №18-05/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в т.ч. за договором №501082477 від 06.11.2018 року, укладеним між АТ «Альфа Банк» та боржником ОСОБА_1 .

В свою чергу ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальниківТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023від 10.01.2023, у т.ч. за кредитним договором №501082477 від 06.11.2018 року укладеним між АТ «Альфа Банк» та боржником ОСОБА_1 .

Банк виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором. Однак, відповідач належним чином не виконувала своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, в результаті чого утворилась заборгованість у сумі 41911,83 грн., з них: 20460,10 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19973,34 грн. заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; заборгованість за пенею 400грн., інфляційні збитки 893,41грн. та 184,98грн. нарахованих 3% річних.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути кредитну заборгованість, а також понесені судові витрати по справі.

06.07.2026 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

12.08.2026 року через підсистему електронний суд позивачем подано клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, мотивуючи клопотання тим, що кредитний договір укладений 06.11.2018 року з кінцевим строком виконання зобов`язання до 06.11.2021 року, а відтак строк позовної давності мав закінчитися 07.11.2024 року.

13.08.2026 року через підсистему електронний суд позивачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через шаблонність справи, неспівмірність сумі позову та відсутності детального погодинного опису робіт адвоката, який підтверджував трудовитрати на суму 16000грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив проводити розгляд даної справи без його участі за наявними у справі матеріалами, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча своєчасно та належним чином була повідомлена про час і місце судового розгляду, відзиву на позов не подавала, у клопотанні просила відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку із спливом позовної давності, про відкладення розгляду справи клопотань до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою учасників справи, з підстав передбачених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06.11.2018 року АТ «Альфа банк» та ОСОБА_1 уклали Оферту на укладання угоди про надання кредиту №501082477, відповідно до умов якого відповідачу банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 30000 грн. для власних потреб, шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк до 06.11.2021 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 21,99%, згідно графіку платежів, який містить в Додатку №1 до договору.

17.05.2021 між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК «Флексіс» укладено договір факторингу №2, відповідно до умов якого АТ «Альфа Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Флексіс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, т.ч. за договором №501082477, укладеним між АТ «Альфа Банк» та боржником ОСОБА_1 , що підтверджується Додатком 1-1 до договору факторингу.

18.05.2021 між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №18-05/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, т.ч. за договором №501082477 від 06.11.2018 року, укладеним між АТ «Альфа Банк» та боржником ОСОБА_1 , що підтверджується Додатком 1-1 до договору факторингу.

10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023від 10.01.2023, у т.ч. за кредитним договором №501082477 від 06.11.2018 року, укладеним між АТ «Альфа Банк» та боржником ОСОБА_1 , що підтверджується Реєстром боржників до договору №10-01/2023 від 10.01.2023.

Банк виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором №501082477 від 06.11.2018 року, що підтверджується Меморіальним ордером №196494 від 06.11.2018 року.

Однак, відповідач належним чином не виконувала своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, а тому станом на 01.07.2026 утворилась заборгованість у розмірі у розмірі 41911,83 грн., з них: 20460,10 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19973,34 грн. заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; заборгованість за пенею 400грн., інфляційні збитки 893,41грн. та 184,98грн. нарахованих 3% річних.

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Ст. 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Крім того, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц).

У зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховані інфляційні витрати та 3% річних за прострочення ним виконання грошового зобов`язання.

В порушення вимог Закону, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми не повернув.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1ст. 516 ЦК України).

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

В свою чергу відповідачем не надано в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання нею зобов`язань, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги взагалі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги у межах стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором №501082477 від 06.11.2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (ст.257 ЦК України). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні: без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Частина 4 статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У вказаній справі встановлено, що кредит відповідно до п.2.1 договору було надано 06.11.2018року, строк виконання зобов`язання до 06.11.2021року, після зазначеної дати і розпочався перебіг строку позовної давності.

Разом з тим, суд зауважує, що Законом України №530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

У свою чергу, Законом України від 15.03.2022 № 2120 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено п.19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Станом на момент ухвалення рішення п.19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинним.

Отже, строк позовної давності за кредитним договором від 06.11.2018, в силу приписів п.п.12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було продовжено спочатку на строк дії карантину, а пізніше воєнного стану, введеного з 24.02.2022, який станом на день ухвалення рішення діє. У зв`язку з цим, звернення позивача з вказаним позовом 01.07.2026 та те що Закон України від 30.03.2020 №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020, а також був прийнятий Законом України від 15.03.2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Вказаний закон набрав чинності 17.03.2022 р. Законом України від 08.11.2023 р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Так, зазначені зміни набрали чинності 30.01.2024 року.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Отже, аналіз вищенаведених норм законодавства та фактичних обставин справи дає підстави дійти висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором подана до суду в межах строку позовної давності, оскільки його перебіг строку був зупинений до 04.09.2025 р. (З 04 вересня 2025 року в Україні набув чинності закон №4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності).

Статтею 58 Конституції України, статтею 3 Цивільного процесуального кодексу України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Таким чином, визначена статтею 257 Цивільного кодексу України, позовна давність продовжена та станом на дату звернення з позовними вимогами не спливла.

Посилання сторони відповідача щодо застосування строків позовної давності судом до уваги не приймаються та не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи . До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.

Позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, який підлягає відшкодуванню відповідачем з урахуванням приписів ст.141 ЦПК України.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Доля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, суд враховує те, що дана цивільна справа є малозначною, всі обставини по цій справі були встановленні в судовому порядку.

Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Згідно частин 2, 3, ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Нормами ЦПК України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об`єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Гонорар адвоката має бути розумним з урахуванням витраченого адвокатом часу. Витрати мають бути обґрунтованими, документи, що підтверджують витрати, мають бути складені належним чином.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для подання даної позовної заяви, позивач звернувся за правовою допомогою до адвокатського об`єднання АО «Лігал Ассістанс», з яким укладено відповідний договір про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024, у відповідності до умов якого, погодили надання наступних правових (юридичних) послуг, а саме, супровід примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Дослідивши заявку на надання юридичної допомоги №2252 від 01.05.2026 та витяг з акту №22 про надання юридичної допомоги від 29.05.2026, згідно яких на надання усної консультації та вивчення документів витрачено 2 години вартістю 4000 грн., надання письмової консультації з вивченням документів 3000 грн, на складання позовної заяви про стягнення боргу витрачено 4 години вартістю 12000 грн., а всього 16000 грн.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи об`єм та характер наданих послуг, їх складність, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн. не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог ч.4 ст.137 ЦПК України. Вказана сума на думку суду є об`єктивно обґрунтованою, доказів протилежного відповідачем не надано.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 259, 263, 279 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 26, 610, 611, 625, 634, 639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором №501082477 від 06.11.2018 року у розмірі 41911 (сорок одна тисяча дев`ятсот одинадцять) гривень 83 (вісімдесят три) копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, б.3, офіс 306.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя Г.М. Гуменюк