Ухвала суду № 138999839, 11.08.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

11 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/4466/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Георгієвої К.Н.,

представників позивача Кравець В.М., Оробінського С.П.,

представника відповідача Борисенко С.В.,

розглянувши у підготовчому засіданні клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" про передачу справи №440/4466/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" до Головного управління ДПС у Полтавській області, у якій позивач просить:

1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №00189960704 від 12.12.2025, яким збільшена сума грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 12930814,16 грн., в тому числі, за податковим зобов`язанням 10331051,33, за штрафними (фінансовими) санкціями - 2582762,83 грн.;

2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №00189990704 від 12.12.2025, яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість на суму 5560022 грн.;

3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №00189970704 від 12.12.2025, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств який сплачують інші підприємства у сумі: 43157485 грн. 00 коп., в тому числі за податковим та/або грошовим зобов`язанням: 34969724 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8187761 грн.;

4) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №00190010704 від 12.12.2025, яким попередили про необхідність скласти та /або зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування у строк визначений п. 120-1.2 ст. 120-1 Податкового кодексу України та згідно із статтею 120-1 Податкового кодексу України застосовано штраф у розмірі 50 % у сумі 2363147,50 грн.;

5) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №00190030704 від 12.12.2025, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020,00 грн. за платежем Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

6) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області № 00190020704 від 12.12.2025, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 34428 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів ( робіт, послуг);

7) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №00190040704 від 12.12.2025, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 158487802,27 грн. за платежем неня за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язання та ШС за порушення вимог валютного законодавства;

8) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області № 00190050704 від 12.12.2025, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції ( штрафи) у сумі 1020 грн. за платежем адміністративні штрафи та інші санкції;

9) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області № 00189692302 від 12.12.2025, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 198616 грн. за платежем Адміністративні штрафи та інші санкції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4466/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

У ході підготовчого провадження до суду надійшло клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" про передачу справи №440/4466/26, у якому позивач просить передати матеріали адміністративної справи № 440/4466/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгроресурс» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на розгляд за підсудністю до Господарського суду Полтавської області, в провадженні якого перебуває господарська справа №917/622/26, відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгроресурс» про банкрутство на підставі частини 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Представники позивача у підготовчому засіданні підтримали це клопотання та просили його задовольнити.

Представник відповідача у підготовчому засіданні заперечував проти задоволення клопотання позивача про передачу справи, просив відмовити у його задоволенні.

Відповідач надіслав до суду письмові заперечення проти клопотання, у якому посилається на правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) та вказує, що Велика Палата Верховного Суду підтвердила відсутність підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20, щодо належності податкових спорів за участю боржника до адміністративної юрисдикції. У пунктах 74 84 постанови Велика Палата розмежувала: 1) правила предметної юрисдикції, які встановлюються процесуальними кодексами; 2) особливості розгляду спорів у межах уже визначеної юрисдикції, які встановлює КУзПБ. Формулювання «всі майнові спори» у статті 7 КУзПБ Велика Палата не визнала достатнім для передання до господарського суду податкових спорів. Суд зауважив, що у статті 7 були окремо названі трудові, договірні та інші категорії спорів, однак податкові спори не були прямо виокремлені. Таку ж правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду 08 травня 2025 року у постанові у справі №420/12471/22.

Частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також КАС України) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 10 частини 2 статті 180 КАС України передбачено, що у підготовчому засіданні суд: вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Вирішуючи клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" про передачу справи №440/4466/26, суд дійшов наступних висновків.

Як слідує з матеріалів справи, після відкриття провадження у даній справі ухвалою господарського суду Полтавської області від 02 червня 2026 року у справі №917/622/26 відкрито провадження у справі № 917/622/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (вул. Котляревського, 3, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 32227053) /том 8 а.с. 27-31/.

Згідно з частиною 1 статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України).

Водночас Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 8 частини 1 статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Згідно з преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутство - визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, а також віднесення страховика або кредитної спілки відповідно до рішення Національного банку України до категорії неплатоспроможних відповідно до Закону України "Про страхування" або Закону України "Про кредитні спілки".

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

За змістом частини 1 статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з положеннями частини 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Відповідно до частини 3 статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

У пункті 8 частини 1 статті 20 ГПК України йдеться про "справи у спорах з майновими вимогами до боржника", а спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини 1 статті 20 ГПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) викладено такі висновки щодо застосування норм права:

"85. Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

86. На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

87. Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, від висновку щодо якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати".

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, на підставі аналізу положень статей 346 та 347 КАС України, Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, а висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів.

Суд також враховує наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 ПК України).

Відповідно до підпунктів 14.1.7, 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку; податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

За приписами пунктів 56.1, 56.18 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, на момент оскарження податкового повідомлення-рішення сума грошового зобов`язання, визначена таким повідомленням-рішенням, вважається неузгодженою до дня набрання судовим рішенням законної сили та набирає статусу податкового боргу у разі не сплати грошового зобов`язання, визначеного цим повідомленням-рішенням, протягом 10 календарних днів, що настають за днем набрання судовим рішенням законної сили.

Відтак спір, у якому оскаржується податкове повідомлення-рішення, не є спором про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України в розумінні частини 2 статті 7 КУзПБ.

Слід окремо звернути на те, що податкове повідомлення-рішення та податкова вимога є різними рішеннями контролюючого органу, які мають різну правову природу. Так, за визначенням підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

У даній справі не розглядається спір про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, стягнення заробітної плати, поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника чи спір з майновими вимогами до боржника, яким у справі про банкрутство є Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС".

Натомість, у цій справі позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" (є боржником у справі про банкрутство) звертає вимоги до контролюючого органу, тому ця справа не відноситься до юрисдикції господарського суду відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України.

Зміни, внесені Законом № 3985-IX від 19.09.2024 у статтю 7 КУзПБ та пункт 8 частини 1 статті 20 ГПК України, не впливають на правове регулювання порядку розгляду даного спору, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС", який є боржником у справі про банкрутство, оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області.

У справі №910/21682/15 (910/7418/23), на постанову від 22.01.2025 у якій покликається позивач, спірні правовідносини (предметом спору є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника) не є подібними до правовідносин, що є предметом розгляду у даній адміністративній справі (визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень).

Стосовно подібності (неподібності) правовідносин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Такої правової позиції дотримується також Верховний Суд, зокрема у постанові від 18 серпня 2025 року у справі № 320/11622/22.

Предмет спору та обставини у справах, на постанови у яких покликається позивач, не є релевантними предмету та обставинам даної справи.

Підсумовуючи все викладене вище, враховуючи, що спірні правовідносини напряму не пов`язані зі справою про банкрутство, а мають публічно-правовий характер та виникли у межах публічно-правового спору, у цій справі не розглядаються майнові вимоги до боржника, яким у справі про банкрутство є Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС", цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене вище, клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" про передачу справи №440/4466/26 необґрунтоване та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 19, 180, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" про передачу справи №440/4466/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили негайно після її проголошення.

Повний текст ухвали складено 14 червня 2026 року.

Суддя С.С. Сич