Рішення № 138999665, 14.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/41471/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов сформований через систему «Електронний суд» адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці, яка полягає у несвоєчасному виконанні Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 у період з 15.12.2023 року по 15.12.2024 року, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби;

- стягнути з Одеської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із несвоєчасним виконанням Одеською митницею Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби за період з 15.12.2023 року по 15.12.2024 року, в сумі 633 949,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.12.2021 року між позивачем та Одеською митницею, як відокремленим підрозділом Державної митної служби України укладено Контракт №1047 про проходження державної служби. Відповідно до умов контракту, ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби. Наказом Одеської митниці №1212-о від 20.12.2022 року Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 , було наказано припинити 29.12.2022 року Державну службу ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці та звільнити його із займаної посади у зв`язку із закінченням строку на який укладено контракт про проходження державної служби від 30.12.2021 року №1047, та строку призначення на посаду державної служби.

Не погоджуючись із даним Наказом, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом про визнання наказу Одеської митниці №1212-о від 20.12.2022 року незаконним та його скасування, та поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби, із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року у справі №420/1540/23 в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Одеси від 26.09.2023 року скасовано, та прийнято нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на посаді Начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року, та стягнуто з Одеської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 443 545 грн, та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В силу положень ст. 325 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Отже, виконання даної постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року має початок з 15.12.2023 року. Відтак, Одеська митниця, як державний орган, будучі обізнаним про те, що постанова суду апеляційної інстанції набрала чинності 14.12.2023 року, мала вчинити дії з виконання даного рішення суду, зокрема поновити ОСОБА_1 посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року. Однак, ОСОБА_1 відповідно до наказу Одеської митниці №1533-о від 16.12.2024 року, було поновлено на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року.

Позивач уважає, що скільки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року в частині його поновлення на посаді відбулось із затримкою в один рік, ОСОБА_1 відповідно до положеннями ст. 236 КЗпП України має право на отримання компенсації із розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов`язаного із несвоєчасним виконанням відповідачем судового рішення, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 22.12.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/41471/25, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

Також вказаною ухвалою витребувано від Одеської митниці докази по справі, а саме: довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два календарні місяці, що передували його звільненню з зазначенням середньоденної заробітної плати за робочий день, та кількість відпрацьованих днів за вказаний період.

07.01.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції Одеська митниця зазначає, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі № 420/1540/23 надійшла до Одеської митниці 25.12.2023 року, вх. № 32259/8.19. 09.05.2024 року до Одеської митниці надійшов адвокатський запит адвоката Воронюка Максима Олександровича від 09.05.2024 року б/н щодо виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі № 420/1540/23 та виконавчого листа від 14.12.2023 року. До надання відповіді Одеською митницею на вказаний адвокатський запит, 15.05.2025 року до митниці надійшло, за дорученням клієнта Колеснікова С.С., клопотання адвоката Воронюка Максима Олександровича від 14.05.2024 року б/н щодо залишення без розгляду адвокатського запиту адвоката Воронюка М.О. в інтересах ОСОБА_1 та повернення без розгляду надісланих ним документів. Пізніше, 12.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської митниці з письмовою заявою щодо виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі № 420/1540/23 та його поновлення на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї. На підставі зазначеної заяви митницею видано наказ від 16.12.2025 року № 1533-о «Про виконання рішення суду».

Відповідач вказує, що після набрання законної сили постановою апеляційного суду формальний обов`язок її виконання, безумовно, покладався на суб`єкта владних повноважень. Водночас реалізація такого обов`язку у площині публічної служби не є абстрактною дією «самою по собі», а потребує наявності чітких, визначених законом процесуальних передумов, які дозволяють органу діяти не довільно, а у спосіб, що відповідає вимогам правової визначеності, службової дисципліни та внутрішніх процедур кадрового управління. Саме відсутність таких передумов упродовж тривалого часу і стала ключовою причиною того, що виконання судового рішення не було здійснене одразу після його ухвалення. Після отримання постанови апеляційного суду позивач не звертався до митниці із будь-якою заявою, яка б містила вимогу про його фактичне поновлення на посаді, а також не ініціював питання поновлення строку звернення до виконання судового рішення. За відсутності такої заяви у відповідача не виникало правових підстав вважати, що позивач реалізує своє право на поновлення саме в конкретний момент часу, а не перебуває у стадії очікування завершення касаційного перегляду чи визначення подальшої процесуальної стратегії. У публічноправових відносинах, зокрема у сфері державної служби, орган не може діяти виходячи з припущень або прогнозів щодо волевиявлення особи, а повинен спиратися виключно на чітко зафіксовані звернення, заяви або процесуальні документи. Позивач не надав виконавчий лист, який у системі чинного законодавства є ключовим документом, що підтверджує можливість та порядок реалізації судового рішення. Відсутність виконавчого листа означала відсутність формалізованого механізму виконання, який дозволяв би ідентифікувати обсяг обов`язків відповідача, момент початку їх виконання та юридичні наслідки відповідних дій. Також, на думку відповідача, суттєве значення має і той факт, що перше звернення, яке формально могло бути сприйняте як ініціація питання виконання судового рішення, не було доведене позивачем до логічного завершення. Навпаки, позивач самостійно відмовився від його розгляду, відкликав відповідні матеріали та фактично припинив комунікацію з митницею з цього питання. За таких умов у відповідача були відсутні будь-які підстави продовжувати опрацювання зазначеного звернення або вчиняти дії, спрямовані на виконання судового рішення, оскільки волевиявлення позивача було прямо спрямоване на припинення розгляду ініційованого ним же питання. Тривалий період після цього характеризувався повною відсутністю звернень позивача до митниці з вимогою про поновлення на посаді. Така процесуальна пасивність об`єктивно формувала у відповідача обґрунтоване розуміння того, що позивач не наполягає на негайному виконанні судового рішення, не реалізує своє право на поновлення у фактичній площині та, відповідно, не створює умов для запуску відповідних кадрових процедур. У цій ситуації відсутність дій з боку митниці не може розцінюватися як протиправна бездіяльність, оскільки вона була зумовлена відсутністю належного процесуального імпульсу з боку самого позивача. Лише наприкінці 2024 року позивач повторно звернувся до митниці з чітко сформульованою вимогою щодо виконання судового рішення та фактичного поновлення на посаді. Саме з цього моменту з`явилися реальні та достатні правові підстави для вчинення відповідних дій відповідачем. Після отримання такого звернення митниця без зволікань розпочала процедури, необхідні для виконання судового рішення, та видала відповідний акт про поновлення позивача на посаді. Це свідчить про те, що відповідач не ухилявся від виконання судового рішення, не ігнорував його обов`язковість та не створював штучних перешкод для реалізації прав позивача. Отже, сукупність наведених обставин переконливо доводить, що відсутність виконання судового рішення у попередній період була зумовлена не протиправною поведінкою митниці, а відсутністю необхідних процесуальних дій з боку позивача. Саме позивач тривалий час не подавав заяву про поновлення строку, не надавав виконавчий лист, фактично припинив розгляд першого звернення та лише через значний проміжок часу повторно ініціював питання виконання рішення суду. За таких умов дії відповідача були правомірними, обґрунтованими та відповідали принципу правової визначеності, а виконання судового рішення було здійснене одразу після того, як позивач створив належні правові та процесуальні передумови для його реалізації.

Крім того, відповідач заначив, що на момент винесення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23, контракт від 30.12.2021 року № 1047 вже був припинений у відповідності до ч. 12 ст. 31-1 Закону. Отже, для виконання Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці, Одеська митниця мала укласти з ОСОБА_1 новий контракт про проходження державної служби, у зв`язку із припиненням попереднього контракту. Для укладання контракту необхідним є взаємне волевиявлення сторін, формалізоване у вигляді документу (контракту) підписаного як державним службовцем, так і суб`єктом призначення або керівником державної служби. відповідач вказує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджували б факт такого волевиявлення щодо укладання нового контракту з Одеською митницею з боку ОСОБА_1 . Укладання нового контракту між Одеською митницею та ОСОБА_1 про проходження державної служби було можливе тільки, після звернення ОСОБА_1 до Одеської митниці з наміром укладення нового контракту, тобто тільки після його волевиявлення. Таким чином, з огляду на вищевикладене та на норми законодавства, Одеська митниця як роботодавець була позбавлена можливості виконати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці, у зв`язку з відсутністю волевиявлення щодо укладення нового контракту з боку робітника ОСОБА_1 , відсутність якого не дозволяла заключити контракт про проходження державної служби в односторонньому порядку з боку роботодавця.

Окрім викладеного, відповідач вказує, що в своєму розрахунку позивач взяв початком відліку строку стягнення наступний день рішення суду 15.12.2023, та завершенням такого строку дату фактичного поновлення на посаді 15.12.2024, але визначення строку стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, на думку відповідача здійснено невірно. Так, відповідач зазначає, що 30.12.2021 року між Одеською митницею та ОСОБА_1 було укладено Контракт № 1047 про проходження державної служби на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці. Відповідно до п. 2 Контракту, цей контракт є особливою формою строкового трудового договору. Пунктом 26 Контракту передбачено, що строк дії цього контракту з 30 грудня 2021 року по 29 грудня 2022 року. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 поновлено ОСОБА_1 на посаді Начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року. Але на момент винесення судового рішення строк дії контракту закінчився та відповідно до ч. 12 ст. 31-1 Закону укладений контракт вважався припиненим. Новий контракт на виконання вищенаведеного рішення суду не міг бути укладений у зв`язку з тривалою пасивною поведінкою позивача та відсутністю волевиявлення з його боку щодо укладення нового контракту, у зв`язку з цим, неможливо стверджувати про втрату середнього заробітку ОСОБА_1 у зв`язку із несвоєчасним виконанням Одеською митницею постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці, так як така втрата виключно пов`язана з пасивною поведінкою самого позивача та відсутністю його волевиявлення щодо укладення нового контракту з Одеською митницею.

07.01.2026 року до суду від Одеської митниці надійшла заява про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 12.01.2026 року відмовлено в задоволенні заяви Одеської митниці про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 12.01.2026 року задоволено клопотання Одеської митниці про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та призначити судове засідання в адміністративній справі № № 420/41471/25 на 10.02.2026 року.

Також вказаною ухвалою витребувано від Одеської митниці докази по справі, а саме: довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за два календарні місяці, що передували двом останнім місяцям його роботи перед звільненням, а саме за серпень, вересень 2022 року, з зазначенням середньоденної заробітної плати за робочий день, та кількість відпрацьованих днів за вказаний період.

В судове засідання, призначене на 10.02.2026 року, з`явилися позивач та його представник, представник відповідача.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Суд в судовому засіданні з`ясував думку учасників справи щодо продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 10.02.2026 року, суд задовольнив клопотання учасників справи та на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Наказом Одеської митниці від 30.12.2021 року № 617-о «Про призначення ОСОБА_1 » 30.12 2021 року призначено ОСОБА_1 на посаду начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці, шляхом укладення контракту № 1047 від 30.12.2021 року про проходження державної служби в порядку переведення із Закарпатської митниці.

Наказом Одеської митниці № 1212-о від 20.12.2022 року «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » 29.12.2022 року звільнено ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеській митниці, у якому заявлено вимоги:

- визнання протиправним та скасування наказу № 1212-о від 20 грудня 2022 року, яким припинено 29 грудня 2022 року державну службу ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці та звільнено його із займаної посади у зв`язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби № 1047 від 30 грудня 2021 року;

- поновлення на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці Державної митної служби України;

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2022 року по день ухвалення судом рішення, з проведення необхідних відрахувань;

- зобов`язання розглянути належним чином заяву ОСОБА_1 від 27 грудня 2022 року про продовження строку дії контракту або переведення на іншу посаду, та прийняти обґрунтоване рішення за наслідком розгляду поставлених в заяві питань;

- стягнення моральної шкоди, розміром 20 000,00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року у справі №420/1540/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року - скасувано, ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської митниці про проходження публічної служби.

Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці № 1212-о від 20.12.2022 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року.

Стягнуто з Одеської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 30.12.2022 року по 14.12.2023 року, загальним розміром 443545 (чотириста сорок три тисячі п`ятсот сорок п`ять) грн, а також моральну шкоду, загальним розміром 5 000 (п`ять тисяч) грн, з відрахуванням належних до сплати податків та зборів.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Наказом Одеської митниці №1533-о від 16.12.2024 року, на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23, ОСОБА_1 поновлено з 30.12.2022 року на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці.

Позивач уважаючи, що за період з 15.12.2023 року по 15.12.2024 року відповідачем не сплачено середній заробіток у зв`язку із несвоєчасним виконанням виконання рішення суду про поновлення на посаді, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішуючи спір по суті, суд зазначає що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із затримкою виконання Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року.

Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Наведені положення законодавства встановлюють спеціальний правовий режим виконання судових рішень про поновлення особи на роботі або посаді: таке рішення підлягає виконанню не після відкриття виконавчого провадження, не після звернення працівника із відповідною заявою та не після пред`явлення виконавчого листа, а негайно.

При цьому обов`язок щодо негайного виконання рішення про поновлення на посаді адресований саме суб`єкту, на якого судовим рішенням покладено відповідний обов`язок.

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини восьмої статті 235 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення.

Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав особи, що звернулася за його захистом.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Судом установлено, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року.

Однак наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці видано лише Наказом Одеської митниці №1533-о від 16.12.2024 року.

Отже, наявний факт затримки виконання указаного судового рішення, оскільки відразу після оголошення рішення суду не було виконано.

З огляду на це суд зауважує, що згідно з приписами статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник, з вини власника або уповноваженого ним органу, був позбавлений можливості працювати.

Отже, положення статті 236 указаного Кодексу установлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватися.

У аспекті доводів відповідача необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

Так, зокрема, у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі № 2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18, від 05.03.2020 у справі № 280/360/19, від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож суд не бачить підстав для відступу від цих висновків.

Також відповідач указує, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитися на посаді та працювати, та/або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідач зазначає, що позивач тривалий час не подавав заяву про поновлення строку, не надавав виконавчий лист, фактично припинив розгляд першого звернення та лише через значний проміжок часу повторно ініціював питання виконання рішення суду, тому виконання судового рішення було здійснене одразу після того, як позивач створив належні правові та процесуальні передумови для його реалізації.

З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що у діях Одеської митниці відсутня протиправна бездіяльність в частині поновлення позивача на посаді за рішенням суду та відсутні підстави для застосування наслідків такої бездіяльності.

Суд зауважує, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №460/600/22 указано, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України чітко і однозначно установлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований, передусім, роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби), ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що до моменту звернення позивача із заявою від 12.12.2024 року у Одеської митниці не виникло обов`язку щодо виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року.

Такий висновок відповідача ґрунтується на помилковому ототожненні добровільного виконання судового рішення з процедурою його примусового виконання.

Отже, відсутність виконавчого листа або заяви позивача не могла бути правовою підставою для невиконання судового рішення, яке відповідно до закону підлягало негайному виконанню.

Не може бути прийнятий судом і довід відповідача про те, що позивач своєю поведінкою фактично відмовився від виконання судового рішення, оскільки відкликав адвокатський запит від 09.05.2024 року.

Відкликання адвокатського запиту не є відмовою від права, встановленого судовим рішенням, не скасовує та не змінює резолютивної частини постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року та не припиняє обов`язку відповідача щодо її виконання.

Більше того, відповідно до статті 370 КАС України саме судове рішення, яке набрало законної сили, є юридичною підставою та обов`язковим до виконання актом, а не заява особи про його виконання.

Таким чином, право позивача на поновлення на посаді виникло не з моменту його звернення до митниці 12.12.2024 року, а безпосередньо з постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року, яка набрала законної сили в день її прийняття.

Суд також критично ставиться до доводів відповідача про те, що на момент ухвалення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року строк дії контракту №1047 від 30.12.2021 року закінчився, у зв`язку з чим для поновлення позивача необхідним було укладення нового контракту, що, на думку відповідача, вимагало його окремого волевиявлення.

Як встановлено судом, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23:

- визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці №1212-о від 20.12.2022 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року.

Зазначена постанова є чинною, її резолютивна частина є чіткою та не містить будь-яких застережень щодо необхідності попереднього укладення нового контракту, отримання від позивача окремої заяви про поновлення або здійснення будь-яких інших дій як передумови для її виконання.

Відповідач, отримавши постанову суду, не був наділений повноваженнями самостійно визначати, чи існує у позивача право на поновлення, чи може це право бути реалізоване та чи необхідно для цього приймати інше рішення, ніж те, яке прямо визначене судом.

Посилання відповідача на необхідність нового контракту фактично означає, що митниця на власний розсуд визначила додаткову умову виконання судового рішення, якої у його резолютивній частині немає.

Верховний Суд у постанові від 05.05.2022 у справі №280/4402/21 виходив із того, що обставини, які, на думку суб`єкта владних повноважень, можуть впливати на подальше проходження особою служби, не можуть бути використані як підстава для невиконання судового рішення про поновлення.

У цій справі відповідач не позбавлявся можливості після виконання судового рішення вирішувати питання подальшого проходження позивачем державної служби з урахуванням вимог Закону України «Про державну службу». Однак такі питання не могли бути підставою для невиконання самого судового рішення про поновлення.

Суд звертає увагу й на те, що відповідач фактично сам спростував власну позицію щодо неможливості поновлення позивача без укладення нового контракту, оскільки 16.12.2024 року видав наказ №1533-о, яким на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці з 30.12.2022 року.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що оскільки постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року в частині поновлення позивача виконано лише 16 грудня 2024 року, відтак мала місце затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі, що надає позивачу право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Зміст статті 236 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статті 235 цього Кодексу та статті 371 КАС України свідчить, що право працівника на середній заробіток виникає у зв`язку з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У постанові від 09.01.2024 у справі №460/15639/21 Верховний Суд зазначив, що період затримки виконання рішення про поновлення визначається від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення до дня видання наказу про поновлення. (ipLex)

Тому у спірних правовідносинах період, за який позивач має право на виплату середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України, починається з 15.12.2023 року.

При цьому днем фактичного виконання рішення є 16.12.2024 року дата видання наказу №1533-о про поновлення позивача на посаді.

Отже, середній заробіток підлягає нарахуванню за період з 15.12.2023 року по 15.12.2024 року включно.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).

Згідно абз. 1 п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно абз. 5 п. 2 Порядку № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При цьому, з аналізу вищевикладених норм права вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу має обчислюватись із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача встановлені у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 та відповідно до статті 78 частини 4 КАС України не потребують доказування у даній справі.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.12.2023 року виходив з того, що з наданих Одеською митницею до суду апеляційної інстанції довідок про заробітну плату позивача та кількість фактично відпрацьованих днів вбачається, що в жовтні 2022 року позивач не працював, а в листопаді позивач працював 1 день.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначила, що позбавлена можливості встановити середньоденну заробітну плату позивача, використовуючи інформацію про нараховані позивачу виплати за жовтень та листопад 2022 року.

З іншого боку, використовуючи інформацію про нараховані позивачу виплати за серпень 2022 року (відпрацьовано 14 днів) та вересень 2022 року (відпрацьовано 2 дні), як два попередні місяці, колегією суддів встановлено, що у відповідному періоді позивачу виплачено заробітну плату, яка складалась з окладу, надбавок за звання, виконання особливо важливої роботи, вислугу років, а також індексації, загальною сумою 28 386,80 грн (24851,19 грн + 3 535,61 грн).

Тому, колегія суддів вважала, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1774,18 грн (28 386,80 грн / 16 відпрацьованих днів).

Повертаючись до обставин цієї справи, період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі становить 261 робочих днів з 15 грудня 2023 року (наступний день після ухваленого рішення у справ №420/1540/23) по 15 грудня 2024 року (дата, що передувала винесенню наказу про поновлення).

Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 463060,98 грн (1774, 18 грн. х 261 днів), з відрахуванням при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В той же час позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської митниці, яка полягає у несвоєчасному виконанні постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №420/1540/23 у період з 15.12.2023 року по 15.12.2024 року, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління протидії контрабанді наркотиків та зброї Одеської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби задоволенню не підлягають, оскільки спірним у даній справі є питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, а тому підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасному виконання рішення суду про поновлення на спосаді відсутні, а належним способом захисту прав позивача є постановлення рішення про виплату такого заробітку.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді задовольнити частково.

Стягнути з Одеської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 15.12.2023 року по 15.12.2024 року включно у розмірі 463060 (чотириста шістдесят три тисячі шістдесят) грн 98 коп, з відрахуванням при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В задоволення решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.08.2026 року.

Суддя Г. В. Лебедєва