Рішення № 138999465, 14.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37990/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України за результатом розгляду якого, позивач просить суд:

визнати протиправним і скасувати рішення ДМС України від 03.09.2024 № 140-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Таджикистану ОСОБА_1 .

зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання громадянки Таджикистану ОСОБА_1 біженцем.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є протиправним, оскільки прийняте без повного та всебічного дослідження обставин справи, без належної оцінки наданих нею доказів щодо існування реальної загрози переслідування у Республіці Таджикистан за політичними та релігійними мотивами, пов`язаними з діяльністю її чоловіка як члена Партії ісламського відродження Таджикистану та його зв`язками з опозиційним рухом «Група 24», а також без урахування відомостей про порушення стосовно неї кримінального переслідування, оголошення у міжнародний розшук, подальше припинення такого розшуку через ненадання компетентними органами Таджикистану доказів її причетності до інкримінованих діянь та інших обставин, які, на її думку, свідчать про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування або зазнати серйозної шкоди у разі повернення до країни походження.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Від відповідача надійшов відзив в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначено, що ДМС встановлено, що факти, повідомлені позивачем на підтвердження своїх тверджень про переслідування у країні громадянської належності та пов`язану з ними небезпеку у разі його повернення до країни громадянської належності не можуть бути підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону.

Суд, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , країна громадянського належності: Таджикистан та перебуває на території України на підставі довідки про звернення за захистом в Україні № 013014 виданої 20.01.2022 року.

Відповідно до матеріалів особової справи, ОСОБА_1 , є уроженкою м. Істаравшан. За національністю (етнічною приналежністю) належить до таджиків, за віросповіданням до мусульман-сунітської течії.

За сімейним станом перебуває у шлюбі з гр. Таджикистану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22.08.2014 року у супроводі дітей позивач вибула на територію Туреччини (м. Стамбул), там проживала разом із чоловіком до кінця січня 2018 року. 28.01.2018 року прибула в Україну авіарейсом Стамбул-Харків. Після закінчення легального терміну перебування на території України, проживала на території України нелегально.

15.11.2022 року позивач була затримана при спробі виїзду за межі України через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу.

20.01.2022 року позивач особисто звернулась до органів міграційної служби із заявою-анкетою № 19 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до наказу Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області № 25 від 08.02.2022 року «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» здійснено оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до наказу № 68 від 08.04.2022 року «Про продовження строку розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» позивачці було продовжено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В порядку проведення процедури визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту було проведено анкетування та 2 співбесіди (від 08.02.2022 року та 11.02.2022 року) у відповідності до норм чинного законодавства.

Так, судом встановлено та матеріалами особової справи підтверджено, що 09.06.2022 року Управлінням було складено Висновок по справі № 2022OD0017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до якого встановлено, що клопотання особи не містить умов передбачених п.1 ч. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території Таджикистану. Також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявниці додаткового захисту в Україні, через відсутність доведених фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні її громадянської належності через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертні кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, походження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, рекомендовано ДМС відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Таджикистану ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям..

Рішенням ДМС України від 18.07.2022 року № 99-22, з посиланням на п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянці Таджикистану ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям - відмовлено

Не погодившись з прийнятим рішення про відмову, позивач звернулась до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року по справі № 420/11332/22 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовлено у повному обсязі.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 апеляційну скаргу адвоката Маркочевої Наталії Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 без змін.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій позивач подала касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного суду від 04.04.2023 по справі № 420/11332/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Маркочевої Наталії Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 420/11332/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернулась 10.11.2023 року до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання її біженцем чи особою, котра потребує додаткового захисту.

03.09.2024 ДМС прийнято рішення № 140-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі того, що у позивача відсутні умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців або осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернулась до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви. Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію. б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України. ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник. д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою; е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника; є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до п. п.4, 6 ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства, як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункти 45, 66).

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року), факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Як встановлено судом, позивач просить надати їй статус біженця з підстав того, що її чоловік та вона були прихильниками партії ПІВТ через що зазнали переслідування та погрози з боку спецслужб у країні походження Таджикистан. Також позивач вказує, що в 2021 році СБУ за запитом Таджикистану задержано її чоловіка. В січні 2022 року позивачку затримано в аеропорту Одеси за запитом Таджикистану зі сторони Інтерполу. Також позивач зазначила що згідно версії Таджикистану вона та її між співпрацює з ІДІЛ. Крім того, на сайті Національного банку Таджикистану вона та її муж зазначена у списку терористів та екстримистів.

Разом з тим, суд зазначає, що самі по собі наведені позивачкою обставини не є безумовною підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах особової справи, а також з інформацією про країну походження.

Як убачається з матеріалів справи, звернення ОСОБА_1 від 10.11.2023 року є повторною заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після набрання законної сили рішеннями судів у справі № 420/11332/22, якими вже була підтверджена правомірність рішення ДМС України від 18.07.2022 № 99-22 про відмову у наданні відповідного статусу.

Відповідно до частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», заява особи, якій раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути задоволена лише у разі зміни обставин, що мають істотне значення для вирішення питання про надання міжнародного захисту.

Отже, предметом перевірки у даній справі є не повторна оцінка обставин, які вже були предметом дослідження під час попередньої процедури розгляду заяви позивачки, а встановлення того, чи повідомила вона нові обставини або надала нові докази, які свідчать про виникнення чи існування умов, передбачених пунктами 1 або 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З матеріалів особової справи вбачається, що підставою для повторного звернення позивачка зазначила, зокрема, лист керівника Партії ісламського відродження Таджикистану, лист представника політичного руху «Група 24», лист громадської організації «Freedom for Eurasia», а також відомості про внесення її та чоловіка до переліку осіб, яких компетентні органи Республіки Таджикистан відносять до осіб, причетних до терористичної та екстремістської діяльності, і про оголошення їх у міжнародний розшук.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 дійсно включена до списку фізичних осіб, яких компетентні органи Республіки Таджикистан визначають як осіб, що мають зв`язок із тероризмом та екстремізмом, який оприлюднюється Національним банком Республіки Таджикистан. Разом із тим, сам по собі факт внесення особи до зазначеного списку не є безумовним доказом її причетності до терористичної діяльності та не може розцінюватися як достатня підстава для надання міжнародного захисту без урахування інших встановлених у справі обставин та наявних доказів.

Оцінюючи доводи позивачки та надані нею докази, суд дійшов висновку, що вони не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення ДМС України, та не підтверджують наявності обставин, передбачених пунктами 1 або 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Суд враховує, що повторне звернення позивачки ґрунтується переважно на тих самих фактичних обставинах, які вже були предметом дослідження ДМС України та судів під час розгляду справи № 420/11332/22, за результатами якого законність рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, була підтверджена судами першої та апеляційної інстанцій, а у відкритті касаційного провадження Верховним Судом було відмовлено.

Надані при повторному зверненні документи, зокрема листи політичних та громадських організацій, а також відомості щодо внесення позивачки до списку осіб, яких компетентні органи Республіки Таджикистан вважають пов`язаними з терористичною та екстремістською діяльністю, самі по собі не є беззаперечними доказами існування реального та індивідуального ризику переслідування у розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому суд зазначає, що включення особи до відповідного переліку, сформованого компетентними органами іноземної держави, не свідчить автоматично про наявність підстав для надання міжнародного захисту в Україні та має оцінюватися у сукупності з іншими доказами. Позивачкою не надано належних і допустимих доказів того, що саме зазначена обставина створює для неї реальний, персональний та безпосередній ризик переслідування з конвенційних підстав або ризик зазнати смертної кари, катувань чи іншого нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у разі повернення до країни громадянської належності.

Крім того, суд погоджується з висновком відповідача про те, що матеріали особової справи не містять нових істотних обставин, які б свідчили про зміну умов, що стали підставою для прийняття попереднього рішення про відмову у визнанні позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відтак відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, визначених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 03.09.2024 № 140-24 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, є обґрунтованим, а доводи позивачки не спростовують його правомірності. Підстав для задоволення адміністративного позову суд не вбачає.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи викладене та оцінюючи встановлені факти та обставини, суд вважає, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ: 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 14.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.