Рішення № 138998764, 13.08.2026, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/471/26

Провадження № 2/931/414/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Масляної С.В.,

за участю: секретаря - Проскуненкової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Локачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області про визнання права на земельну частку (пай),

встановив:

12 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області про визнання права на земельну частку (пай). Позов мотивує тим, що він у 1980 році був прийнятий в члени колгоспу «Перше Травня» с. Новий Загорів Локачинського району Волинської області та безперервно працював у ньому до 2001 року, що підтверджується архівною довідкою №90 від 16.03.2026 року Комунальної установи «Трудовий архів» Локачинської селищної ради та записами в трудовій книжці про членство в колгоспі. Зазначає, що на час розпаювання земель КСП згідно рішення Старозагорівської сільської ради від 2 листопада 1995 року №4/4 колективному сільськогосподарському підприємству «Перше Травня» 2 листопада 1995 року видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ВЛ №14, а, отже, вважає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок, що належать власникам земельних часток (паїв)", він мав законне право на отримання земельної частки (паю).

Однак з невідомих причин його прізвище не було включено до списку осіб, доданого до Державного акта на право колективної власності на землю, що позбавляє його можливості реалізувати конституційне право на землю, а тому вимушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права, посилаючись на норми ст.ст.15, 16 ЦК України та ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок, що належать власникам земельних часток (паїв)".

Враховуючи вищезазначене, просить визнати за ним право на земельну частку (пай) в розмірі 2,33 умовних кадастрових гектари, що був визначений для членів колективного сільськогосподарського підприємства «Перше Травня».

Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 17 червня 2026 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 07 липня 2026 року.

Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 07 липня 2026 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00 06.08.2026 року.

Позивач в судовому засіданні 06.08.2026 року позов підтримав повністю, просив задовольнити, зазначив, що працював та був членом колгоспу «Перше Травня» с. Новий Загорів, вирішив реалізувати своє право на отримання земельної частки (паю), однак з`ясував, що помилково не був включений у списки членів КСП «Перше Травня». Наразі він хворіє, необхідні кошти на лікування, а тому звернувся до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай), яке він набув, оскільки працював і був членом колгоспу «Перше Травня» с. Новий Загорів.

Представник відповідача Хом`як Т.В. у судовому засіданні 06.08.2026 року проти позову заперечив, пояснив, що землі КСП «Перше Травня» розпайовані, на території населених пунктів Новий Загорів та Хорів наявні земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу та резерву комунальної власності, однак ці земельні ділянки передані у користування на умовах оренди агровиробникам для ведення товарного сільськогодарського виробництва, тому вільної землі для передачі громадянам немає.

У судовому засіданні 06.08.2026 року на підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 16:30 год 13.08.2026 року, в яке сторони не з`явилися.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.05.1980 року ОСОБА_1 був прийнятий в члени колгоспу "Перше Травня", 15.05.1980 року прийнятий на роботу різноробочим, 20.05.1985 року - переведений на посаду тракториста, 30.03.2001 року - звільнений з роботи у зв`язку з ліквідацією господарства, одночасно, 30.03.2001 року - вибув з членів господарства у зв`язку з ліквідацією, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.02.1999 року (а.с. 7-8).

З архівної довідки № 90 від 16.03.2026 року, виданої комунальною установою "Трудовий архів" Локачинської селищної ради, вбачається, що в книгах обліку трудового стажу колгоспу "Перше Травня" с. Новий Загорів, Локачинського району в 1980-1999 роках значиться ОСОБА_1 , проводилися відрахування (а.с. 6).

З листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 16.03.2026 року № 31-3-0.331-118/14-26 вбачається, що згідно з рішенням Старозагорівської сільської ради від 2 листопада 1995 року №4/4 колективному сільськогосподарському підприємству «Перше Травня» 2 листопада 1995 року видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ВЛ №14, додатком до якого є список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства "Перше Травня". ОСОБА_1 відсутній в списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства "Перше Травня". Повідомлено, що згідно з розпорядженням Локачинської районної державної адміністрації Волинської області №358 від 18.12.1997 року грошова оцінка земельної частки (паю) по колективному сільськогосподарському підприємству "Перше Травня" становить 76704 грн 14 коп, а її розмір 2,33 умовних кадастрових гектари (а.с. 9).

З інформації Локачинської селищної ради Волинської області від 19.03.2026 року №Х-143, наданої на заяву позивача від 17.03.2026 року, вбачається, що Локачинська громада утворена у 2020 році відповідно до ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 р. № 590-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Волинської області» внаслідок об`єднання Привітненської, Конюхівської, Старозагорівської, Замличівської, Дорогиничівської, Крухиничівської, Марковичівської, Козлівської, Заячицівської сільських рад та Локачинської селищної ради. Селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків всіх приєднаних сільських рад. Згідно з ч.2 ст.19 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. На території населених пунктів Новий Загорів та Хорів наявні земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу та резерву комунальної власності, які передані у користування на умовах оренди агровиробникам для ведення товарного сільськогодарського виробництва (а.с. 10).

Частина 2 статті 14 Конституції України, визначає, що право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно з ст.125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

За положеннями статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який посвідчує право власності.

Враховуючи викладене і відсутність іншого способу відновлення порушеного права, позивач обґрунтовано звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права шляхом визнання за ним права на земельну частку (пай) в судовому порядку.

Частиною 9 статті 5 ЗК України, (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті шостої цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Згідно з п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року за №720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Згідно з п.4,5 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95, розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу,товариству окремо приймається районною державною адміністрацією. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Згідно із ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до абзацу 2,3 пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і вразі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі останній відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою підчас передач землі у колективну власність.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент отримання КСП «Перше Травня» державного акта на право колективної власності на землю (02.11.1995 року) був його членом, тому мав право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не був включений до такого списку з невідомих причин. Таким чином його вимога про визнання за ним права на земельну частку (пай) є обгрунтованою.

Разом з тим, як роз`яснено судам у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зі змінами й доповненнями, член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

У пункті 6 прикінцевих і перехідних положень ЦК України, вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність ), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК УРСР).

Згідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 статті 267 ЦК України, встановлено, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено під час судового розгляду, право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, тобто після видачі Державного акта на право колективної власності на землю.

З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивач звернувся лише 12 червня 2026 року, обґрунтовуючи своє звернення тим, що він має право на земельну частку (пай), оскільки був членом колгоспу «Перше Травня». Суду з приводу звернення з позовом більше, ніж через тридцять років з моменту виникнення права на пай, ОСОБА_1 пояснив, що не знав, що має таке право і потреби отримувати пай раніше не виникало, однак зараз почав хворіти і йому необхідні кошти на лікування.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» і «міг довідатись», застосованих у ст. 261 чинного ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з нормами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.78 цього ж Кодексу, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч.1 ст.81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

ОСОБА_1 був членом колгоспу «Перше Травня», а, отже, міг і повинен був знати про своє право на земельну частку (пай), в тому числі і від інших працівників. Той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, позивачем не доведено. Крім того, розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитися з 1993 року, є загальновідомим фактом, яке проводилося відкрито, гласно.

Тому, звернувшись до суду 12 червня 2026 року, позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав дізнався з часу отримання КСП «Перше Травня» Державного акта (1995 рік) та проведення розпаювання земель, однак у цей строк позивач до суду не звернувся.

Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного суду від 04 серпня у справі № 617/537/19, від 07.11.2025 року у справі № 597/856/20.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЦПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з ч.1 ст.122 ЦПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч.1 ст.126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до ч.1 ст.127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом.

Будь яких доказів і обґрунтувань неможливості звернутись до суду для захистом свого порушеного права до набрання чинності ЦК України 2003 року, позивач не навів і доказів не надав.

Згідно правових висновків Верховного суду, викладених у постанові від 22.06.2026 року у справі № 530/656/24 позов про визнання права на земельну частку (пай) особи, яка не включена до списку членів КСП, є позовом про захист прав та інтересів у разі їх порушення, на який поширюється позовна давність; позовна давність за такою вимогою починає свій перебіг з моменту, коли така особа дізналася про невключення її до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, або могла дізнатися.

Відповідно до ч.3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 минуло більше трьох років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності ним не наведено.

Керуючись ст.14, 55, 129 Конституції України, п.п.2, 4, 5 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», ст.2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області про визнання права на земельну частку (пай)- відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 13.08.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач: Локачинська селищна рада Володимирського району Волинської області, адреса: 45500, селище Локачі вул. Миру, 37 Володимирського району Волинської області, код ЄДРПОУ - 04332182.

Суддя Локачинського районного суду С.В. Масляна