Рішення № 138998598, 11.08.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 р. № 400/5682/26 Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенко В. В. за участю секретаря судового засідання М`ялик В.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до Державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаїбов Руслан Ельшанович, просп. Миру, 54В, корпус,м. Миколаїв,54056, Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, просп. Миру, 54В, корп.4,м. Миколаїв,54056, треті особиОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , провизнання протиправними та скасування постанов від 13.05.2026, від 29.04.2026,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з вимогами: визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у ВП № 59249471, яка була винесена 13.05.2026 року заступником начальника відділу Інгульського ВДВС у м. Миколаєві Гаїбовим Р.Е.; визнати протиправною та скасувати постанову від 29.04.2026 у виконавчому провадженні № 59249471 про накладення штрафу, яка була винесена заступником начальника відділу Інгульського ВДВС у м. Миколаєві Гаїбовим Р.Е.

03.08.2026 позивачем подано заяву про залишення без розгляду в частині оскарження постанови про накладення штрафу. 11.08.2026 ухвалою суду, позовна заява в цій частині залишена без розгляду.

За ініціативи суду до участі у справі залучено в якості третьої особи ОСОБА_2 , яка є стягувачем у виконавчому провадженні №59249471.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що є боржником у виконавчому провадження №59249471 по стягнення аліментів на утримання неповнолітніх доньок. Позивач не ухилявся від сплати аліментів та в повному обсязі виконував свої зобов`язання. Позивач самостійно перераховував в додатку приват24 необхідні кошти на банківський рахунок стягувача кожного місяця, або наперед за декілька місяців. В 2023 році, позивач за допомогою додатку вайбер зв`язувався з державним виконавцем та повідомив йому, що сплачує аліменти напряму на рахунок стягувачу. В квітні 2026 року, банківський рахунок позивача був арештований державним виконавцем, у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів за 2024-2026 рік. Після цього, позивач надав державному виконавцю всі банківські квітанції щодо сплати аліментів на користь стягувача. Натомість відповідач проігнорував зазначені документи та виніс постанову про стягнення з позивача виконавчого збору. З цієї постановою позивач не згодний, оскільки в нього була відсутня заборгованість зі сплати аліментів.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію аргументував тим, що боржник ОСОБА_1 всупереч імперативним вимогам абзацу 1 ч. 4 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» належним чином та систематично не повідомляв державного виконавця про самостійне виконання рішення. Надання боржником квитанцій лише два рази за весь час тривалого виконавчого провадження (а саме 29.09.2022 та 28.12.2023) підтверджує, що він усвідомлював свій процесуальний обов`язок, проте надалі свідомо ігнорував його. Починаючи з грудня 2023 року і аж до моменту вчинення виконавчих дій у квітні 2026 року (протягом майже 2,5 років), жодних підтверджуючих документів про сплату аліментів від боржника на адресу ДВС не надходило. Державний виконавець позбавлений законодавчої можливості самостійно вигадувати чи припускати наявність платежів, про які боржник не звітує. Відтак, неповідомлення виконавця про платежі за період з січня 2024 по квітень 2026 року є виключною виною та наслідком бездіяльності самого боржника, що й призвело до правомірного нарахування заборгованості у розмірі 94633,67 грн та винесення законних постанов про штрафи. Позивача про те, що виконавець мав «повідомляти його по телефону» чи «викликати», не ґрунтуються на законі. Боржник, знаючи про наявність відкритого виконавчого провадження, повинен діяти добросовісно та самостійно контролювати стан виконання зобов`язань перед дитиною. Згідно ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті.

Суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні за участі позивача, представника позивача та представника відповідача. Під час судових засідань позивача та представник позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Дослідив матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив наступне.

20.05.2019 Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-14244/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 08.07.2008 в розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу, але не менше 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 03.02.2011 рокуі до досягнення найстаршої дитини повноліття.

03.06.2019 державним виконавцем Інгульського (Ленінського) відділу ДВС за цим виконавчим листом відкрито виконавче провадження №59249471 по стягненню з ОСОБА_1 аліментів.

Протягом 2023-2026 років, ОСОБА_1 самостійно сплачував аліменти на ОСОБА_2 на її банківський рахунок. При цьому, копії квитанцій про сплату аліментів ОСОБА_1 державному виконавцю не надав, про факти сплати не повідомляв.

28.04.2026 державним виконавцем здійснено оцінку стану виконання сплати аліментів за виконавчим провадженням №59249471, та встановлена відсутність будь-яких підтверджуючих документів щодо сплати ОСОБА_1 аліментів протягом 2023-2026 років.

28.04.2026 державним виконавцем самостійно розрахована заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів в загальному розмірі 94633,67 гривень.

28.04.2026 державним виконавцем в межах виконавчого провадження №59249471 винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1

29.04.2026 державним виконавцем в межах виконавчого провадження №59249471 винесені постанови про накладення штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості на суму 23015,4 гривень, у розмірі 20% суми заборгованості на суму 6013,2 гривень.

30.04.2026 представником ОСОБА_1 надано державному виконавцю квитанції про сплату позивачем аліментів за період з 2023 року по квітень 2026 року включно.

12.05.2026 державним виконавцем складено новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 та встановлено, що станом на 12.05.2026 заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

13.05.2026 державним виконавцем в межах виконавчого провадження №59249471, винесена постанова про стягнення виконавчого збору. Зазначена постанова вмотивована тим, що згідно з розрахунком нарахування виконання виконавчого збору від 12.05.2026 загальний розмір виконавчого збору становить 12513,44 гривень. При цьому, згідно з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 12.05.2026 заборгованість зі сплати аліментів станом на 12.05.2026 погашена в повному обсязі. У зв`язку з чим, вирішено, стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в сум 12513 гривень.

В травні 2026 року, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця в порядку передбаченому ЦПК України, щодо скасування постанов про арешт від 28.04.2026, скасування постанов про накладення штрафу від 29.04.2025, а також визнання неправомірними дії щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів за 2024-2026 роки станом на 30.04.2026.

13.07.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №59249471 з підстав передбачених п.7 ч.1 ст.39 Закону, - закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення (досягнення повноліття обома доньками боржника).

28.07.2026 ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва, скаргу ОСОБА_1 частково задоволено, постанову про арешт коштів від 28.04.2026 та постанови про штрафи від 29.04.2026 скасовані.

Відповідно до ч.4 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до ст.27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Відповідно до п.3, 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Вирішуючи зазначений спір, суд виходить з наступного.

Виконавчий збір це міра фінансової відповідальності боржника за умисне невиконання рішення, що примусове стягується виконавцем. У випадку зі стягненням аліментів, це відповідальність за допущення прострочення щомісячного аліментного платежу. Таким чином, підставою стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженню зі стягнення аліментів, є прострочення щомісячного аліментного платежу.

У цьому випадку, судом встановлено, що сума заборгованості зі сплати аліментів, обґрунтована відповідачем виключно на тієї обставини, що боржником всупереч вимогам п.3 Інструкції, ст.19 Закону, не надавалися державному виконавцю квитанції про самостійну сплату аліментів. Суд погоджується з аргументами відповідача що саме на боржника покладений обов`язок надання державному виконавцю відповідні квитанції про сплату аліментів. Натомість, недотримання боржником цього обов`язку, несвоєчасне надання ним квитанцій про сплату аліментів державному виконавцю, не свідчить про прострочення заборгованості.

29.04.2026 державний виконавець обрахував заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 виключено на підставі відсутності документів про сплати ним аліментів. 30.04.2026 представником боржника були надані всі квитанції, що підтверджують сплату аліментів, і вже 12.05.2026 державним виконавцем зазначені документи враховані та складено новий розрахунок, який констатував відсутність заборгованості у позивача (боржника). Оскільки, відповідач погодився 12.05.2026 з тим, що надані представником боржника 30.04.2026 документи підтверджують сплату ним аліментів протягом 2023-2026 років, в такому випадку взагалі неможливо стверджувати, що і станом на 29.04.2026 існувала заборгованість в розмірі 94633,67 гривень.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 12.05.2025, вбачається, що державним виконавцем квітень та травень 2026 року, визначено періодами сплати за грудень 2023-березень 2026 року. Тобто, державний виконавець неправомірно ототожнює факт сплати боржником за зобов`язанням з фактом наданням копії квитанції державному виконавцю про сплату зобов`язання, з чого і вираховує заборгованість, якої фактично не існувало.

Суд звертає увагу, що невиконання боржником своїх обов`язків з ненадання державному виконавцю квитанцій про сплату аліментів, кореспондується з бездіяльністю самого державного виконавця, який відповідно до вимог п.4 розділу XVI Інструкції, повинен був розрахувати заборгованість зі сплати аліментів ще в 2023 році, саме у перший місяць не надання боржником відповідних документів. Це могло б запобігти непорозумінню з розрахунком заборгованості на загальну суму 94633,67 гривень у квітні 2026 року.

Таким чином, сума заборгованості зі сплати аліментів, яка слугувала базою для обрахунку розміру стягнення виконавчого збору 13.05.2026 є необґрунтованою, оскільки надані боржником квитанції свідчать що ним сплачувалися аліменти до 30.04.2026.

Крім того, суд враховує, що розмір (10%) виконавчого збору 12539,67 гривень, не узгоджується навіть з визначеної державним виконавцем сумою заборгованості 94633,67 гривень, а з розрахунку нарахування виконавчого збору взагалі незрозуміло, як суми заборгованості за квітень 2026 у 4125,17 гривень могла утворитися сума виконавчого збору 12539,67 гривень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність постанови відповідача про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 12539,67 гривень та задоволення позову у повному обсязі.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1064,96 гривень підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо решти суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1064,96 грн, суд роз`яснює позивачу, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд враховує наступне.

Представником позивача заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 гривень та надані докази: ордер, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги від 09.05.2026, довідка від 09.05.2026 про отримання готівкових коштів в сумі 15000 грн від ОСОБА_1 , акт наданих послуг від 09.06.2026, акт прийому-передачі виконаних робіт від 06.09.2026.

Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17 та від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Досліджуючи надані представником позивача документи, судом встановлено, відповідно до акту наданих послуг від 09.06.2026 вартість послуг адвоката складає 15000 грн, що включає в себе послуги адвоката з: адвокатських запитів - 4000 грн (1 год -4 шт), вивчення матеріалів, огляд судової практики з даного питання -3000 грн (3 год), складання позовної заяви - 4000 грн (4 год), участь у судовому засіданні - 4000 грн , усні консультації - 500 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15000 грн не є розумною та співмірною, виходячи з предмету розгляду даної справи, виконаних послуг.

Щодо "гонорару успіху" при позитивному для клієнта рішенні, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, згідно якої з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З огляду на зазначені мотиви та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, задоволення вимоги щодо стягнення додаткової оплати у розмірі 15000 грн, у даному конкретному випадку, не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки саме такий розмір судових витрат є обґрунтованим та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаїбов Руслан Ельшанович (просп. Миру, 54В, корпус,м. Миколаїв,54056 ) Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (просп. Миру, 54В, корп.4,м. Миколаїв,54056 34993225) задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 13.05.2026 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадження № 59249471.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (просп. Миру, 54В, корпус,м. Миколаїв,54056 34993225) ( ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 6064,96 (шість тисяч шістдесят чотири грн дев`яносто шість коп) гривень .

4. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 14.08.2026