Рішення № 138998514, 14.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 рокусправа № 380/11489/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Львівській області) та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ у Волинській області), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23.06.2025, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.05.2025 № 134650037169 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 29.04.2025 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику освіти згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначає, що впродовж багатьох років працювала педагогом у закладі професійно-технічної освіти, а останні півроку - у загальноосвітній школі, і має спеціальний (педагогічний) стаж понад 25 років, що дає їй право на пенсію за вислугу років. Стверджує, що 29.04.2025 звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, яка за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ у Волинській області, за наслідками чого прийнято рішення від 07.05.2025 № 134650037169 про відмову у призначенні пенсії. Вважає таке рішення протиправним, оскільки надала всі належні документи на підтвердження стажу, а зазначені відповідачами недоліки в оформленні трудової книжки та довідок (виправлення прізвища на титульній сторінці, зазначення скороченого прізвища, ім`я та по батькові у довідках) не можуть бути підставою для незарахування відповідних періодів до стажу, оскільки допущені не з вини позивача. Наголошує, що встановлення вікового обмеження для призначення пенсії за вислугу років визнане неконституційним, у зв`язку з чим відповідач мав застосувати пункт «е» частини першої ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у первісній редакції, яка передбачає право на таку пенсію за наявності спеціального стажу від 25 до 30 років незалежно від віку. З огляду на викладене позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

23.06.2025 представниця позивачки подала заяву від 23.06.2025 про уточнення позовних вимог, у якій просила уточнити позовні вимоги, виправивши описку у прохальній частині позову щодо дати призначення пенсії, зазначивши таку дату як 29.04.2025 (відповідно до заяви про призначення пенсії від 29.04.2025) замість помилково вказаної 26.04.2025.

02.07.2025 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що заява позивачки про призначення пенсії за принципом екстериторіальності була розглянута відповідачем-2, який і прийняв оскаржуване рішення. Стверджує, що ГУ ПФУ у Львівській області лише виконало функції з прийняття заяви та документів, а безпосередній розгляд матеріалів, обчислення стажу та прийняття рішення здійснив відповідач-2, у зв`язку з чим ГУ ПФУ у Львівській області є неналежним відповідачем у справі та не порушувало прав позивачки. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

08.07.2025 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Свою позицію мотивує тим, що органи Пенсійного фонду України у своїй діяльності керуються виключно чинним законодавством. Вказує, що за результатами розгляду заяви позивачки встановлено відсутність необхідного спеціального стажу: страховий стаж становить 27 років 02 місяці 27 днів, а спеціальний стаж станом на 10.10.2017 - 00 років 00 місяців 00 днів. Зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 через порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок при виправленні прізвища на титульній сторінці; не взято до уваги диплом НОМЕР_2 від 24.06.1994, оскільки період навчання перетинається з періодами роботи та термін навчання перевищує встановлені норми; до спеціального стажу не зараховано період з 01.09.1994 по 31.10.2024 за довідками № 33, 34 від 23.04.2025, оскільки зазначене у довідках скорочене прізвище, ім`я та по батькові не відповідає паспортним даним заявника. Наголошує, що з 11.10.2017 право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають лише особи, які станом на 11.10.2017 мали необхідний спеціальний стаж, а позивачка такого стажу не мала. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Личаківським РВ УМВС України у Львівській області 04.12.1998; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Згідно зі свідоцтвом про народження (серія НОМЕР_5 , видане повторно 20.06.2024) позивачка народилася з прізвищем « ОСОБА_2 ». Відповідно до свідоцтва про шлюб (серія НОМЕР_6 , видане повторно 03.10.2024) 30.08.1987 ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_4 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_5 ».

Позивачка має трудову книжку серії НОМЕР_1 , заповнену 10.10.1986. На титульній (першій) сторінці трудової книжки міститься запис про зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_5 » на підставі свідоцтва про шлюб. Трудова книжка містить послідовні записи № 1-18 про періоди роботи з 01.10.1986 по 04.04.2025 із зазначенням посад, дат та реквізитів відповідних наказів, засвідчені підписами та печатками.

Відповідно до довідок Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж сфери обслуговування та поліграфії» (попередня назва - ДНЗ «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова») № 33 та № 34 від 23.04.2025, № 26 від 02.04.2025, № 95 від 11.12.2024 ОСОБА_1 працювала у зазначеному закладі з 01.09.1994 (наказ № 35 від 01.09.1994) по 31.10.2024 (наказ № 46-к від 22.10.2024) на посадах викладача математики і фізики, методиста, заступника директора з навчальної (навчально-виховної) роботи, завідувача відділенням; загальний педагогічний стаж за цим закладом становить 30 років 2 місяці.

Згідно з довідкою Середньої загальноосвітньої школи № 23 м. Львова № 55 від 04.04.2025 позивачка працювала у цьому закладі на посаді вихователя групи продовженого дня з 01.11.2024 по 04.04.2025 (накази № 483-к від 01.11.2024 та № 122-к від 03.04.2025).

Позивачка має диплом спеціаліста НОМЕР_2 від 24.06.1994 про закінчення Дрогобицького державного університету імені Івана Франка за спеціальністю «математика» з присвоєнням кваліфікації «математик, викладач».

29.04.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років (зареєстрована за № 3358).

Зазначена заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, яке прийняло рішення від 07.05.2025 № 134650037169 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що страховий стаж позивачки становить 27 років 02 місяці 27 днів, а спеціальний стаж станом на 10.10.2017 - 00 років 00 місяців 00 днів. Підставами для відмови зазначено: незарахування до страхового стажу періодів роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 у зв`язку з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок при виправленні прізвища на титульній сторінці (відсутнє свідоцтво про одруження щодо зміни прізвища); невзяття до уваги диплома НОМЕР_2 від 24.06.1994, оскільки період навчання перетинається з періодами роботи та термін навчання перевищує встановлені норми; незарахування до спеціального стажу періоду з 01.09.1994 по 31.10.2024 за довідками № 33, 34 від 23.04.2025 через невідповідність зазначеного у довідках скороченого прізвища, ім`я та по батькові ( ОСОБА_1 ) паспортним даним заявника.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з відмовою у призначенні позивачці пенсії за вислугу років як працівнику освіти на підставі незарахування до страхового та спеціального стажу періодів роботи через недоліки в оформленні трудової книжки та довідок про стаж.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до п. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно зі ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Пунктом «е» ч.1 ст. 55 Закону № 1788-XII у первісній редакції було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) ст. 55 Закону № 1788-XII викладено в новій редакції, якою підвищено необхідний спеціальний стаж, а Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55) додатково встановлено раніше не передбачений законодавством віковий критерій виходу на пенсію - досягнення 55 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами № 213-VIII та № 911-VIII.

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні виходив із того, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років; встановлення додаткового вікового критерію виходу на пенсію нівелює сутність права на соціальний захист, не відповідає конституційним принципам соціальної держави та суперечить положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Зазначені норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

З огляду на наведене, після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 відновлено дію п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону № 1788-XII у первісній редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909). Розділом 1 «Освіта» Переліку № 909 до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено, зокрема, викладачів, вихователів, майстрів виробничого навчання, директорів, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, завідувачів відділеннями (лабораторіями, кабінетами) у навчальних закладах, у тому числі професійно-технічних.

Суд зазначає, що посади, які обіймала позивачка у Державному навчальному закладі «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова» (викладач математики і фізики, методист, заступник директора з навчальної та навчально-виховної роботи, завідувач відділенням) та у Середній загальноосвітній школі № 23 м. Львова (вихователь групи продовженого дня), належать до посад, передбачених Переліком № 909, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Щодо незарахування до стажу періодів роботи у зв`язку з недоліками в оформленні трудової книжки та довідок про стаж суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами п. 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом. Отже, обов`язок щодо належного ведення та оформлення трудової книжки покладається на роботодавця, а не на працівника.

Суд зауважує, що позивачка не несе відповідальності за правильність та повноту заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи вносяться уповноваженим працівником підприємства (установи), а не особисто позивачкою. Недоліки заповнення трудової книжки не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, не може впливати на її особисті права.

Наведене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 09.08.2019 у справі № 654/890/17, згідно з якими неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, а визначальним для зарахування стажу є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Стосовно виправлення прізвища на титульній сторінці трудової книжки суд враховує, що зміна прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_5 » підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 , а особу позивачку можливо ідентифікувати за сукупністю поданих документів. У паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 на сторінці 1 українською мовою зазначено « ОСОБА_1 », а на сторінці 2 російською мовою - « ОСОБА_1 », що відповідає записам у трудовій книжці. За таких обставин відомості трудової книжки не містять суперечностей, які унеможливлювали б ідентифікацію її власника.

Щодо незарахування до спеціального стажу періоду роботи з 01.09.1994 до 31.10.2024 за довідками № 33 та № 34 від 23.04.2025 через зазначення у них скороченого прізвища, ім`я та по батькові ( ОСОБА_1 ) суд зазначає, що така обставина не спростовує факту роботи позивачки на відповідних посадах, який підтверджується як самими довідками, так і записами у трудовій книжці. Матеріали справи не містять доказів того, що дані трудової книжки чи довідок про стаж містять недостовірні відомості. Зазначення у довідках скороченого прізвища, ім`я та по батькові особи, яке відповідає паспортним даним заявника, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи до стажу, що враховується при призначенні пенсії.

Суд також враховує, що згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, у разі виникнення сумнівів щодо права особи на пенсію мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей. Проте матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачами перевірки достовірності відомостей про позивачку, натомість наявні недоліки в оформленні документів формально покладено в основу відмови у призначенні пенсії.

Наведене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 21.01.2020 у справі №588/647/17, відповідно до яких за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також коли в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки з наказів та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що періоди роботи позивачки на посадах у закладах освіти, підтверджені трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та довідками № 33, 34 від 23.04.2025, № 26 від 02.04.2025, № 95 від 11.12.2024, № 55 від 04.04.2025, підлягають зарахуванню до спеціального (педагогічного) стажу позивачки.

За змістом наведених довідок педагогічний стаж позивачки на посадах, передбачених Переліком № 909, за період роботи з 01.09.1994 до 31.10.2024 у Державному навчальному закладі «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова» становить 30 років 2 місяці, а з урахуванням періоду роботи вихователем групи продовженого дня у Середній загальноосвітній школі № 23 м. Львова з 01.11.2024 до 04.04.2025 - перевищує 30 років, тобто є достатнім для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону № 1788-XII у первісній редакції (від 25 до 30 років, незалежно від віку).

Суд відхиляє доводи відповідачів про те, що право на пенсію за вислугу років згідно з п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII мають лише особи, які станом на 11.10.2017 набули необхідного спеціального стажу з урахуванням підвищених вимог, встановлених законами № 213-VIII та № 911-VIII, оскільки відповідні зміни визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 та втратили чинність, а тому підлягає застосуванню первісна редакція п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону № 1788-XII, яка передбачає право на пенсію за наявності спеціального стажу від 25 до 30 років незалежно від віку.

Європейський суд з прав людини у п. 52 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Натомість у цій справі пенсійний орган віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.

За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачка станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (29.04.2025) мала необхідний спеціальний (педагогічний) стаж роботи на посадах, передбачених переліком № 909, а тому набула право на призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ч.1 ст. 55 Закону № 1788-XII. Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.05.2025 №134650037169 про відмову у призначенні пенсії є неправомірним.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивачки та визначення відповідача, на якого має бути покладено обов`язок призначити пенсію, суд зазначає таке.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - порядок № 22-1), яким запроваджено екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій. Відповідно до п. 4.2, 4.3 порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування документів за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує електронну пенсійну справу та розглядає заяву по суті незалежно від місця проживання заявника; рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію. Згідно з п. 4.10 порядку № 22-1 після призначення пенсії електронна пенсійна справа передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Із наведеного вбачається, що безпосередній розгляд заяви позивачки, обчислення стажу та прийняття оскаржуваного рішення здійснив відповідач-2 (ГУ ПФУ у Волинській області), визначений за принципом екстериторіальності, тоді як виплата призначеної пенсії за місцем фактичного проживання позивача (м. Львів) належить до компетенції відповідача-1 (ГУ ПФУ у Львівській області).

Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 виснував, що дії зобов`язального характеру щодо проведення особі нарахування призначеної пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив особі пенсію.

Ураховуючи, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте відповідачем-2, який за принципом екстериторіальності розглядав заяву позивачки та здійснював обчислення стажу, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити позивачці пенсію за вислугу років, а Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - здійснювати її виплату за місцем фактичного проживання позивачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, передбачених цим Законом. Оскільки позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії 29.04.2025, пенсія за вислугу років підлягає призначенню з дати такого звернення - з 29.04.2025.

Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Оскільки судом установлено наявність усіх визначених законом умов для призначення позивачу пенсії за вислугу років, суд вважає за можливе зобов`язати відповідача-2 призначити таку пенсію.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Оцінюючи оскаржуване рішення відповідача-2 за наведеними критеріями, суд дійшов висновку, що воно прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення, та порушує право позивачки на пенсійне забезпечення, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Разом з тим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію, оскільки належним способом захисту є покладення обов`язку з призначення пенсії на відповідача-2, який прийняв оскаржуване рішення, а на відповідача-1 - обов`язку з виплати призначеної пенсії за місцем фактичного проживання позивача.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Отже, понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Водночас суд звертає увагу, що відшкодуванню підлягає уся сума сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн, оскільки, незважаючи на часткове задоволення позову, суд установив порушення прав позивача внаслідок протиправної поведінки відповідача-2 і спір по суті вирішено на її користь, тобто задоволена позовна вимога немайнового характеру.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.05.2025 № 134650037169 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 з 29.04.2025 пенсію за вислугу років як працівнику освіти згідно з пунктом «е» частини першої статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснювати виплату ОСОБА_1 призначеної пенсії за вислугу років за місцем її фактичного проживання.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження: Київський майдан, буд. 6, м. Луцьк, 43026; ЄДРПОУ 13358826).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна