Рішення № 138998047, 14.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року м. Київ справа № 320/3232/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася Державна судова адміністрація України (далі по тексту також позивач, ДСА України) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту також відповідач, Департамент), в якому просить суд скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 30.12.2025, винесену у виконавчому провадженні від 30.12.2025 ВП №79891944.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач пояснив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №520/33885/24 Державну судову адміністрацію України зобов`язано забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум.

Позивач зазначає, що 30.12.2025 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 79891944 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа та одночасно винесено постанову про стягнення з ДСА України виконавчого збору в розмірі 32 000 грн. На думку позивача, така постанова є протиправною, оскільки виконання судового рішення щодо виплати суддівської винагороди здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя».

Позивач вважає, що у зв`язку із цим застосуванню підлягає пункт 3 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII, відповідно до якого виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Саме з цих підстав ДСА України просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 30.12.2025 ВП № 79891944.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №79891944 з примусового виконання виконавчого листа 520/33885/24 про зобов`язання ДСА України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум.

Відповідач наголошує на тому, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки зазначений Закон регулює виконання рішень про стягнення коштів, а не рішень немайнового характеру, які містять зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №520/33885/24 зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, обчисливши її розмір із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум.

На примусовому виконанні в Департаменті перебуває ВП №79891944 з примусового виконання виконавчого листа №520/33885/24 від 15.10.2025, виданого Харківським окружним адміністративним судом про зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, обчисливши її розмір із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум.

Постановою державного виконавця від 30.12.2025 відкрито виконавче провадження №79891944 з примусового виконання виконавчого листа №520/33885/24 від 15.10.2025.

Постановою державного виконавця від 30.12.2025 №79891944 з боржника - ДСА України - стягнуто виконавчий збір у сумі 32000 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).

Положеннями статті 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Приписами частини першої та третьої статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону №1404-VIII суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні, тому державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та стягнуто виконавчий збір.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі №812/1413/17 зазначив, що «за приписами пункту 3 частини п`ятої статті статі 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

В даному випадку, за рішенням суду позивач повинен не сплатити суму коштів на користь підприємства, а вчинити певні дії, а саме: сформувати та направити органу державної казначейської служби висновок про повернення державному підприємству «Луганський регіональний науково виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» переплати з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 594613,14 грн.».

Отже, за загальним правилом виконавчий збір підлягає стягненню одночасно з відкриттям виконавчого провадження. Водночас пунктом 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII встановлено виняток із цього правила - виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Таким чином, для вирішення цього спору визначальним є встановлення того, чи є рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №520/33885/24 таким, виконання якого здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Як вбачається з резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №520/33885/24, на ДСА України покладено обов`язок забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди за визначений судом період.

При цьому судом не присуджено до стягнення з ДСА України конкретної суми грошових коштів, не визначено ДСА України боржником за грошовим зобов`язанням перед стягувачем та не встановлено, що виконання цього рішення має здійснюватися в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Отже, за своїм змістом спірне судове рішення передбачає вчинення ДСА України певних організаційно-розпорядчих дій у межах повноважень головного розпорядника бюджетних коштів, а не стягнення з неї коштів на користь стягувача.

За таких обставин, не незважаючи на те, що виконання покладеного на ДСА України обов`язку пов`язане з необхідністю фінансування виплати суддівської винагороди, означена обставина не свідчить про те, що відповідне судове рішення виконується за рахунок коштів бюджетної програми у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Відповідно, передбачена пунктом 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII підстава для звільнення боржника від сплати виконавчого збору у цьому випадку відсутня.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.03.2019 у справі №812/1413/17, відповідно до якої сама по собі наявність у судовому рішенні обов`язку суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, пов`язані з коштами, не свідчить про те, що таке рішення виконується за рахунок коштів бюджетної програми у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Отже, оскільки передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII підстав для звільнення Державної судової адміністрації України від сплати виконавчого збору судом не встановлено, державний виконавець, відкриваючи виконавче провадження та одночасно приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору, діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, визначений законом. Відтак, підстави для визнання протиправною та скасування постанови від 30.12.2025 ВП №79891944 про стягнення виконавчого збору відсутні.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Дудін С.О.