Рішення № 138996484, 03.08.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35989/23

Провадження № 2/761/837/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Савчук Ю.Н.

секретаря судового засідання Фортуни М.А.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шляхетського А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач вказувала, що наказом № 314-К від 10.08.2022 року позивач була звільнена із посади головного фахівця першого сектору за угодою сторін згідно п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України. Вказаний наказ є незаконним з огляду на те, що звільнення було здійснено в останній день відпустки, крім того, заяву про звільнення було написано позивачкою під моральним тиском роботодавця, а відтак вважає, що було відсутнє її волевиявлення на звільнення.

Враховуючи викладене, просить визнати протиправним наказ № 314-К від 10.08.2022 року, судові витрати покласти на відповідача.

11.01.2024 представником відповідача подано відзив на позов, у якому представник відповідача щодо його задоволення заперечує , зазначає, що у зв`язку із введенням воєнного стану відповідно до наказів відповідача позивачці було надано дозвіл на виконання трудових обов`язків дистанційно за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак позивачкою було здійснено виїзд за кордон. Службовою запискою від 02.06.2022 року позивачкою було повідомлено відповідача про те, що в період з 03.06.2022 року по 04.07.2022 року вона планувала відвідати Польщу, Німеччину та Нідерланди з метою туристичної поїздки. Про продовження перебування за кордоном позивачка відповідача не повідомила. Крім того, відповідно до займаної посади позивачка мала доступ до державної таємниці, а відтак виконання дистанційної роботи не було можливим. Пропозиція про звільнення виходила саме від позивачки, яка заявою від 02.08.2022 року просила надати їй додаткову відпустку з 02.08.2022 року як одинокій матері терміном на 10 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки. Надавши позивачці відпустку та звільнивши її в останній день відпустки, відповідач надав свою згоду на припинення дії трудового договору за угодою сторін відповідно до її заяви. Наступна зміна власного волеявиялення позивачки не впливає на чинність досягнутої домовленості з відповідачем без його згоди на таку зміну. Створивши, підписавши та направивши через систему електронного документообігу «Megapolis» заяви від 02.08.2022 року № HR00-750 на відпустку з подальшим звільненням, позивачка висловила своє бажання щодо звільнення, що спростовує доводи позивачки про те, що звільнення відбулося всупереч її волі під тиском. Надані позивачкою паперові копі електронних доказів, зокрема, копія заяви від 01.08.2022 року про надання відпустки, сканкопія електронного листування від 02.08.2022 року про повернення цієї заяви та скріншот переписки у WhatApp від 02.08.2022 року викликають сумнів у їх достовірності, а відтак відповідно до ч.11. ст.83 ЦПК України не повинні братися судом до уваги. На момент звернення із заявою про надання додаткової відпустки син позивачки був повнолітнім, із доданих до позовної заяви копій медичних довідок не вбачається, що він потребував постійного догляду.

Відповідачем було дотримано норм чинного законодавства при звільненні позивачки, а виплата у сіх належних їй сум при звільненні, відбулася 11.08.2022 року в день звільнення.

Оскільки звільнення позивачки проведено у встановленому законом порядку, підстави для її поновлення на роботі відсутні, а відтак вимоги позивачки в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, вони до задоволення не підлягають, оскільки відсутній такий обов`язковий елемент складу цивільного правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди, як протиправність дій відповідача.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 року справу передано судді ОСОБА_5.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.10.2023 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

15.02.2024 року позивачкою подано відповідь на відзив, який обгрунтовано тим, що ОСОБА_2 не мала жодного наміру звільнятися, її змусили це зробити під психологічним тиском та обманом з боку посадових осіб АТ «Укргазвидобування», що підтвержується електронною перепискою, яка підтверджує те, що спочатку ОСОБА_2 роботодавець не хотів надавати відпустку та погрожував позивачці, що її буде звільнено за прогул та погодився надати відпустку лише за умови подальшого звільнення. Скріншот електронної переписки доводить, що позивачку було зобов`язано подати відповідну заяву із погрозою застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул. За таких обстави позивачкою була повторно подана заява на відпустку із подальшим переведенням на іншу посаду, на що її було повідомлено про те, що заяву було повернуто у зв`язку із її поданням із запізненням та передано на виконання особі, яка не уповноважена вирішувати вказані питання. 02.08.2022 року ОСОБА_3 надіслано позивачі її заяву, на якій було від руки дописано ОСОБА_3 «з подальшим звільненням в останній день відпустки за угодою сторін» та виправлено дату заяви із 01.08.2022 року на 02.08.2022 року. ОСОБА_2 вказана заява не підписувалася. ЇЇ було підписано керівництвом позивачки проти її волі. ОСОБА_2 чинилися дії щодо анулювання цієї заяви, підписання цих заяв безпосередні керівником позивачки ОСОБА_4 свідчить про досягнення домовленості між нею та роботодавцем щодо анулювання заяви про звільнення. Таким чином вказує на відсутність її волевиявлення на звільнення, а психологічне примушування з боку відповідача є протиправним та недопустимим. Посилання відповідача на встановлення Актом Центрального міжрегіонального управління праці Державної служби з питань праці від 22.11.2023 року відсутності порушень законодавства з боку відповідача на підставі звернення ОСОБА_2 є безпідставним з огляду на те, що перевірку було здійснено виключно з питань виплати заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку та не стосується предмету спору у даній справі.

21.02.2024 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких матеріали справи не містять жодного доказу того, що вона не мала жодного наміру звільнятись, а її це змусили зробити під впливом психологічного тиску та обману з боку АТ «Укргазвидобування». Позивачкою була подана 02.08.2022 року заява через систему електронного документообігу «Megapolis», аудит історії руху якого підтверджує, що вказаний документ створений, відправлений на узгодження, підписаний та переданий на розгляд. Пропозиція про звільнення за угодою сторін виходила саме від позивачки та була викладена у відповідній заяві. Видавши накази про відпустку та звільнення відповідач надав згоду на припинення дії трудового договору. Наступна зміна власного рішення позивачки не впливає на чинність досягнутої домовленості з відповідачем, а візування заяв позивачки її безпосередні керівником не свідчить про анулювання раніше досягнутої домовленості з роботодавцем, оскільки безпосередній керівник не є роботодавцем. Таким чином, звільнення позивачки відбулося з дотримання вимог КЗпП України. Оскільки інші позовні вимоги є взаємопов`язаними з вимогами про поновлення на роботі, а відтак також не підлягають до задоволення.

Наказами № 125 від 04.03.2022 року та № 156 від 23.03.2022 року позивачці було надано право виконувати роботу дистанційно, не обмежуючись місцем проживання. Крім того, ОСОБА_2 повідомляла відповідача про свій виїзд за кордон та за безпосереднім викликом керівництва виконувала роботу безпосередньо на своєму робочому місці.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва від 31.03.2026 року № 01-08-1286 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026 року справу передано в провадження судді Савчук Ю.Н.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.04.2026 року прийнято справу до провадження та продовжено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просили суд задоволити позов.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом № 59-к від 24.04.2000 року позивачку було прийнято на роботу на посаду старшого бухгалтера-ревізора відділу контрольно-ревізійної роботи в Дочірній компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України». підтверджується копією трудової книжки.

Наказом № 133-к від 14.06.2001 року позивачку переведено на посаду провідного бухгалтера-ревізора управління контрольно-ревізійної роботи.

Відповідно до наказу № 183-к від 21.10.200 року позивачку переведено на посаду головного фахівця сектора економічного аналізу цього ж управління.

17.06.2008 року позивачку переведено на посаду головного фахівця сектору економічного аналізу контрольно-ревізійного управління, що підтверджується наказом № 310-к від 17.06.2008 року.

З 01.07.2010 року згідно наказу № 296-к від 01.07.2010 року позивачку переведено на посаду головного фахівця відділу внутрішнього аудиту та організаційно-методолічної роботи управління контрольно-ревізійної роботи.

Наказом № 13-к від 09.02.2011 року позивачку переведено на посаду головного фахівця першого сектору.

Рішенням установчих зборів ПАТ «Укргазвидобування» від 25.12.2012 року Дочірня компанія «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» 27.12.2012 року перетворена в ПАТ «Укргазвидобування»

ПАТ «Укргазвидобування» з 23.05.2018 року перейменована в АТ «Укргазвидобування» відповідно до рішення акціонера ПАТ «Украгазвидобування» від 21.05.2018 року № 237.

Наказом № 314-К від 10.08.2022 року позивач була звільнена із посади головного фахівця першого сектору за угодою сторін згідно п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України, копію якого було вручено позивачці 29.08.2023 року, про що свідчить її підпис на наказі.

Наказом АТ «Укргазвидобування» № 319 від 08.05.2020 року «Про дозвіл на виконання трудових обов`язків за місцем проживання» у зв`язку із проведенням заходів щодо профілактики поширення гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) та короновірусу на підставі службових записок керівників структурних підрозділів та директорів за напрямками, заяв працівників надано дозвіл на виконання трудових обов`язків апарату управління АТ «Укргазвидобування» згідно з додатком.

Як вбачається із Витягу з вказаного Додатку від 08.05.2020 року № 319 у переліку працівників, яким надано дозвіл на виконання трудових обов`язків за місцем проживання наявне прізвище позивачки ОСОБА_2 , її посада та зазначено місце її проживання: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з профілактикою поширення гострих респіраторних вірусних інфекцій та короновірусу з 19.03.2020 року ОСОБА_6 виконувала свої трудові обов`язки дистанційно.

Відповідно до п. 3.5 вказаного наказу працівників зобов`язано забезпечити дотримання режиму конфіденційності щодо документів та інформації роботодавця, які використовуються ними при дистанційному виконанні трудових обов`язків.

Пунктом 1 Наказу АТ «Укргазвидобування» № 37 від 28.02.2022 року «Про дозвіл на виконання трудових обов`язків дистанційно» у зв`язку з введенням воєнного стану запроваджено з дня, наступного за днем видання цього наказу, строком на один місяць (або раніше у будь-який час за рішенням товариства) виконання працівниками апарату управління Товариства (крім працівників, яким було встановлено дистанційну форму раніше згідно з наказами Товариства) трудових обов`язків на умовах дистанційної роботи.

Відповідно до п. 2.6 вказаного наказу працівників зобов`язано забезпечити дотримання режиму конфіденційності щодо документів та інформації роботодавця, які використовуються ними при дистанційному виконанні трудових обов`язків.

Таким чином, з 29.02.2022 позивачка булав вправі продовжувати виконання трудових обов`язків дистанційно.

Пунктом 1 Наказу АТ «Укргазвидобування» № 156 від 23.03.2022 року «Про продовження дозволу на виконання трудових обов`язків дистанційно» у зв`язку з введенням воєнного стану продовжено на період запровадження воєнного стану (або раніше у будь-який час за рішенням товариства) виконання працівниками апарату управління Товариства (крім працівників, яким було встановлено дистанційну форму раніше згідно з наказами Товариства) трудових обов`язків на умовах дистанційної роботи.

Відповідно до п. 2.6 вказаного наказу працівників зобов`язано забезпечити дотримання режиму конфіденційності щодо документів та інформації роботодавця, які використовуються ними при дистанційному виконанні трудових обов`язків.

Аргументи представника відповідача щодо того, що позивачка була не вправі виконувати трудові обов`язків дистанційно, перебуваючи за кордоном, а повинна буда здійснювати дистанційну роботу за місцем свого проживання, не беруться судом до уваги з огляду на те, що дозвіл на виконання трудових обов`язків за місцем проживання було надано наказом АТ «Укргазвидобування» № 319 від 08.05.2020 року «Про дозвіл на виконання трудових обов`язків за місцем проживання», в той час, коли доказів того, що у вказаний період позивачка перебувала за кордоном не подано. Наказами ж відповідача № 37 від 28.02.2022 року та № 156 від 23.03.2022 року було дозволено виконання трудових обов`язків дистанційно. Зі змісту п. 3 вказаних наказів лише випливає, що працівникам товариства, яким встановлено дистанційну форму роботи згідно з цими наказами, наказано узгоджувати в робочому порядку зі своїм безпосереднім керівництвом поточне місце роботи, режим робочого часу та виконання своїх трудових обов`язків, порядок отримання завдань та доручень.

Службовою запискою від 02.06.2022 року, на виконання п. 3 наказу позивачкою було повідомлено відповідача про те, що в період з 03.06.2022 року по 04.07.2022 року вона планувала відвідати Польщу, Німеччину та Нідерланди з метою туристичної поїздки.

Як вбачається із п.1 Положення про Перший сектор (режимно-секретний орган) Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» Перший сектор є структурним підрозділом ПАТ «Укргазвидобування», створений у відповідності із ст.21 Закону України «Про державну таємницю».

Згідно з п. 4.1 Розділу 4 Положення «Права», Перший сектор має право вимагати від усіх працівників ПАТ «Укргазвидобування», а також працівників інших підприємств, установ, організацій, які прибули у відрядження виконання вимог законодавства у Сфері охорони державної таємниці.

За змістом п. 4.3 розділу «Відповідальність» посадової інструкції головного фахівця Першого сектора ПАТ «Укргазвидобування» працівник несе відповідальність за розголошення державної таємниці, іншої інформації з обмеженим доступом, яка належить державі та комерційної таємниці.

Доказів того, що позивачка не забезпечила дотримання режиму конфіденційності щодо документів та інформації роботодавця, які використовувалися нею при дистанційному виконанні трудових обов`язків, відповідачем не подано. Крім того, підставою звільнення була угода сторін, а не розголошення державної таємниці.

Судом встановлено, що 25.09.2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 25.09.2022 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, про що свідчить Свідоцтво про смерть від 10.01.2008 року № НОМЕР_2 .

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до висновків лікарсько-консультативної комісії ЦСМ ТМО Дарницького району м. Києва № 911 від 16.02.2006 року, № 917 від 04.09.2006 року, № 1142 від 19.02.2007 року ОСОБА_9 рекомендовано індивідуальний домашній догляд матері на термін 6 місяців до 05.09.2006 року, з 06.09.2006 року по 05.03.2007 року, з 05.03.2007 року по 04.09.2007 року.

Матеріали справи містять медичні картки ОСОБА_9 від 23.07.2022 року та від 26.07.2022 року, які викладені польською мовою.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

За змістом ч.8 ст.95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який підписано 24.05.1993 року та ратифіковано Постановою ВР N 3941-XII (3941-12 ) від 04.02.94 ), та який набув чинності для України 14.08.1994, документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

Таким чином закон не вимагає легалізації вказаних документів.

Дослідивши надані позивачем документи, складені іноземною мовою, суд звертає увагу на те, що вони не перекладені українською мовою, тому не відповідають вимогам, що пред`явлені до доказів відповідно до ЦПК України.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з частиною першою статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. (частина третя статті 9 ЦПК України ).

В той же час, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Враховуючи вищенаведене суд вказує на те, що при зверненні до суду із позовною заявою або ж поданні відзиву, письмових пояснень, інших процесуальних документів, разом із документами, які виготовлені на іноземній мові, повинні бути подані належним чином засвідчені переклади на державну мову.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалу від 08 квітня 2024 року у справі №990/298/23.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат". Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/4473/17.

За змістом ст.19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Аналогічне положення містить ст.182-1 КЗпП України.

Наказом № 476-в від 31.05.2022 року ОСОБА_6 було надано основну щорічну строком на 15 календарних днів та додаткову відпустку за ненормований робочий день терміном на календарних 11 днів, а всього на 26 календарних дні, з 06.06.2022 року по 01.07.2022 року включно. Виконавцем вказаного наказу зазначена ОСОБА_10 .

Наказом № 642-в від 18.07.2022 року ОСОБА_6 було надано відпустку без збереження заробітної плати строком на 12 календарних дні з 18.07.2022 року по 29.07.2022 року включно. Виконавцем вказаного наказу зазначена ОСОБА_10 .

Заявою від 01.08.2022 року позивачка просила надати їй додаткову відпустку з 01.08.2022 року як одинокій матері (вдові) терміном на 10 календарних днів. Заяву зареєстровано позивачем 01.08.2022 року за № HR00-739 від 01.08.2022 року. Як вбачається зі змісту даної заяви, до заяви позивачкою ОСОБА_2 було долучено свідоцтво про народження сина ОСОБА_11 серії НОМЕР_3 , Свідоцтво про одруження серії НОМЕР_4 та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 .

Як вбачається із скріншоту із електронної системи документообігу відповідача, він містить заяву позивачки про надання їй додаткової відпустки з 01.08.2022 року як одинокій матері (вдові) терміном на 10 календарних днів з подальшим переведенням на іншу посаду, яка подана 01.08.2022 року о 18. год. 57 хв. та погоджена безпосереднім керівником позивачки ОСОБА_4 .

Відповідно до скрінщоту сторінки корпоративної електронної пошти відповідача, на вказану заяву відповідальна особа відповідача - головний фахівець відділу кадрів департаменту з управління персоналом АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_14 повідомила, що нею повернуто з розгляду в СЕД заяву на відпустку з наступним коментарем: заява подана із запізненням по даті початку відпустки; заява передана на розгляд виконавцю, який не приймає рішення про переведення на іншу посаду.

За змістом скріншоту електронної переписки у месенджері WhatsApp 02.08.2022 та між позивачем та ОСОБА_12 велася переписка. Зі змісту переписки вбачається, що вказана особа діяла від імені власника або уповноваженого ним органу, тобто відповідача. Вказаний факт підтверджується і тим, що у наказах відповідача вказана особа зазначена як виконавець наказів. Крім того, скріншот сторінки корпоративної електронної пошти відповідача містить вказання її посади- головного фахівця відділу кадрів департаменту з управління персоналом АТ «Укргазвидобування». Відповідно до змісту переписки ОСОБА_14 зазначила, що не приймає заяву про переведення на іншу посаду.

Переписка містить заяву позивачки про надання додаткової відпустки терміном на 10 календарних днів як одинокій матері (вдові), на друкованому тексті якої від руки виправлено дату її подання на 02.08.2022 року та дописано «з подальшим звільненням в останній день відпустки» та у якій зазначено про необхідність терміново надати заяву на відпустка, погоджену з керівником та вказано, що у разі неподання такої заяви, вказане буде розцінюватися як прогул.

У постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 ВП ВС зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) у розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Але якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що вказане електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати доводи сторони позивача, суд приймає таке листування як доказ.

Аргументи представника відповідача про те, що надані позивачкою паперові копі електронних доказів, зокрема, копія заяви від 01.08.2022 року про надання відпустки, сканкопія електронного листування від 02.08.2022 року про повернення цієї заяви та скріншот переписки у WhatApp від 02.08.2022 року викликають сумнів у їх достовірності, а відтак відповідно до ч.11. ст.83 ЦПК України не повинні братися судом до уваги суд відхиляє з огляду на наступне.

За приписами ч.11 ст.83 ЦПК України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Згідно з ч.6 ст.96 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Попереднім складом суду (суддею ОСОБА_5.) було задоволено клопотання представника позивача та витребувано оригінали вказаних документів та здійснено їх огляд огляд у судовому засіданні, що підтверджується технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання від 24.02.2025 року, зі змісту якого вбачається, що представник позивача ОСОБА_1. на клопотання представника відповідача щодо витребування оригіналів доказів зазначила, що буде надано телефон для огляду та клопотанням позивачки ОСОБА_2 від 19.02.2025 року про огляд оригіналів електронних доказів та засвідчення їх суддею, у якому вказано про надання для огляду суду оригіналів електронних доказів на матеріальному носії: телефоні ОСОБА_2 iPhone7, номер моделі MN8X2FS/A, серійний номер НОМЕР_6 , номер мобільного НОМЕР_7 .

Крім того, як вже зазначалося, роздруківки електронного листування не є ані електронними, ні паперовими доказами в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Матеріали справи містять заяву позивачки від 02.08.2022 року, яка зареєстрована відповідачем за №HR-818 про надання їй додаткової відпустки з 01.08.2022 року як одинокій матері (вдові) терміном на 10 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки за угодою сторін.

Одночасно в матеріалах справи наявна заява позивачки від 02.08.2022 року, яка зареєстрована відповідачем 10.08.2022 року за №HR-750 про надання їй додаткової відпустки з 02.08.2022 року як одинокій матері (вдові) терміном на 10 календарних днів, у якій не вказано про звільнення в останній день відпустки.

Відповідно до скріншоту сторінки електронної системи документообігу відповідача, вона містить заяву позивачки від 02.08.2022 року про надання їй додаткової відпустки з 02.08.2022 року як одинокій матері (вдові) терміном на 10 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки за угодою сторін та відображає маршрут цієї заяви та вказує, що заяву підписано позивачкою 02.08.2022 року, в подальшому здійснювалося перегляд та редагування цієї заяви. У марщруті відсутня інформація щодо підписання позивачкою відредагованого тексту заяви.

Наказом № 723-в від 02.08.2022 року ОСОБА_6 було надано додаткову відпустку строком на 10 календарних днів з 02.08.2022 року по 11.08.2022 року включно. Виконавцем вказаного наказу зазначена ОСОБА_10 .

Відповідно до сторінки електронної корпоративної пошти відповідача, ОСОБА_3 було повідомлено ОСОБА_13 про надання відпусток згідно поданих заяв. Сторінка містить контактний номер телефону ОСОБА_14 (НОМЕР_9 та адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3

10.08.2022 року позивачкою подано заяву, яка зареєстрована відповідачем 10.08.2022 року за №HR-817 про надання їй основної щорічної відпустки та додаткової відпустки з 12.08.2022 року за ненормований робочий день на 11 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки за угодою сторін.

Як вбачається із скріншоту електронної системи документообігу відповідача, він містить заяву позивачки про надання їй додаткової відпустки з 01.08.2022 року як одинокій матері (вдові) терміном на 10 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки за угодою сторін., яка підписана ОСОБА_6 та погоджена безпосереднім керівником позивачки ОСОБА_4

11.08.2022 року позивачкою подано заяву, яка зареєстрована відповідачем 11.08.2022 року за №HR-821 про надання їй додаткової відпустки з 12.08.2022 року за ненормований робочий день на 10 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки за угодою сторін.

Відповідно до скріншоту електронної системи документообігу відповідача, він містить заяву позивачки про надання їй додаткової відпустки з 12.08.2022 року як одинокій матері (вдові) терміном на 10 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки за угодою сторін., яка підписана ОСОБА_6 та погоджена безпосереднім керівником позивачки ОСОБА_4 .

За змістом ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до п. 10 Розділу 10 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5, з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Згідно з п. 132 Інструкції ознайомлення працівників з розпорядчими документами здійснюється в СЕДО щляхом надсилання їм резолюції керівника.

Відповідно до п.193 Інструкції факт передачі документів виконавцями фіксується в СЕДО на підставі резолюцій.

Матеріали справи містять електронну переписку в електронній корпоративній пошті відповідача, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 11.08.2022 року було повідомлено ОСОБА_13 про те , що наказ про надання відпустки з подальшим звільненням в останній день відпустки наразі дійсні та про необхідність прибути до кінця робочого дня 11.08.2022 року в центральний офіс в м.Київ, вул.Кудрявська, 26/28 кабінет 209 для отримання належним чином оформленої трудової книжки

22.08.2023 року позивачкою подано відповідачу заяву про надання документів щодо підстав звільнення, копії наказу про звільнення, трудової книжки та ряду інших документів.

Листом № 25.1-014-4500 від 21.09.2023 року АТ «Укргазвидобування» повідомило позивачу на її заяву від 22.08.2023 року про те що її звільнено наказом № 314-к від 10.08.2022 року в останній день відпустки за угодою сторін на підставі заяви позивачки від 02.08.2022 року № HR-750.

За змістом скріншоту інформації у месенджері WhatsApp, позивачка ОСОБА_13 09.09.2022 року розмістила своє резюме для подальшого працевлаштування у відповідача.

Із скріншоту електронної переписки у месенджері WhatsApp вбачається, що представник АТ «Укргазвидобування» повідомив позивачку про те, що можливість використання її досвіду в роботі Департаменту відсутня.

Центральне міжрегіональне управління праці Державної служби з питань праці листом від 08.11.2023 року №Ц/2/2143-ЦА-23 надало відповідь на звернення позивачки від 01.11.2023 року та 03.11.2023 року та повідомило, що питання, які вона піднімає у зверненні, не входять до переліку, визначеного ст.16 Закону № 2136, на період дії воєнного стану у Держпраці та її територіальних органів відсутні повноваження на здійснення заходів державного нагляду(контролю) з викладених у зверненні питань.

Актом Центрального міжрегіонального управління праці Державної служби з питань праці від 22.11.2023 року № Ц/КВ/29440/274, складеним за результатами проведеного заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сфері праці таких порушень з боку роботодавця не встановлено.

Однак в п.2.16-2.20 Переліку питань щодо проведення заходу державного нагляду (контролю) цього Акту вказано положення КЗпП України та іншого трудового законодавства , перевірка дотримання якого здійснювалася Центральним міжрегіональним управлінням праці Державної служби з питань праці , серед іншого, зазначено п.1 ст.36 КЗпП України та вказано, що припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється за угодо працівника і роботодавця.

Зі змісту Додаткової інформації до заходу Акту перевірки випливає, що перевірка проводилася щодо дотримання законодавства щодо оплати праці. У Акті не зазначено, що звільнення позивачки здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства.

Посилання представника відповідача на те, що Актом Центрального міжрегіонального управління праці Державної служби з питань праці від 22.11.2023 року встановлено відсутність порушень законодавства з боку відповідача на підставі звернення ОСОБА_2 є безпідставним з огляду на те, що вказаний Акт не є доказом законності звільнення та не позбавляє позивачку на звернення до суду за захистом свого порушеного права з врахуванням того, що відповідно до п. 2 ч.1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу. Крім того у Акті не зазначено, що позивачку звільнено із займаної посади з дотриманням вимог законодавства про працю.

Даючи оцінку обставинам справи щодо підписання заяви на звільнення ОСОБА_2 , суд бере до уваги наступне.

Згідно з п. 1.1.,1.2 Договору № УГВ6425/1/01-17 від 01.09.2017 року про надання послуг, укладеного між ПАТ «Укргазвидобування» та ТОВ «Айкюжи ІT», виконавець зобов`язувався надати послуги, пов`язані з програмним забезпеченням, відповідно до Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015-7226000-5 (Впровадження системи електронного документообігу ПАТ «Укргазвидобування»)

Відповідно до п.1 наказу № 830 від 14.12.2017 року «Про систему електронного документообігу ПАТ «Укргазвидобування» введено систему електронного документообігу ПАТ «Укргазвидобування» на базі програмного забезпечення «Система електронного документообігу та автоматизації бізнес-процесів «Megapolis».DOC.NET» в дослідно-промислову експлуатацію в апараті управління ПАТ «Укргазвидобування».

Як вбачається із наказу № 1 від 03.01.2018 року «Про систему електронного документообігу ПАТ «Укргазвидобування», наказано здійснювати в апараті управління ПАТ «Укргазвидобування» підготовку, опрацювання та реєстрацію всіх службових документів одночасно в паперовому вигляді та в системі електронного документообігу ПАТ «Укргазвидобування» на базі програмного забезпечення « Система електронного документообігу та автоматизації бізнес-процесів «Megapolis».DOC.NET».

Наказом ПАТ «Укргазвидобування» № 516 від 03.09.2020 року «Про затвердження Інструкції з діловодства АТ «Укргазвидобування» затверджено Інструкцію з діловодства АТ «Укргазвидобування» у новій редакції.

Відповідно до п.5 Інструкції з діловодства АТ «Укргазвидобування», затвердженої наказом АТ «Укргазвидобування» від 03.09.2020 року № 516, організація документообігу апарату управління Товариства та філій здійснюється за допомогою системи електронного документообігу (далі- СЕДО) із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (далі-ЕЦП) відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та інших актів законодавства.

Згідно з п. 56 Інструкції візування документів у СЕДО здійснюється шляхом накладення ЕП. Погоджений проект електронного документу автоматично передається наступному візуючому згідно з переліком візуючих, зазначених у реєстраційно-моніторинговій картці.

За змістом п.57 Інструкції проект електронного документа вважається погодженим та може бути підписаний лише після того, як його буде завізовано всіма учасниками процесу візування, зазначеними у реєстраційно-моніторинговій картці.

Відповідно до п.90,98 до Інструкції у товаристві документ вважається підписаним у разі застосування ЕП або власноручного підпису. У товаристві документ вважається оригіналом у разі застосування ЕП або власноручного підпису автора.

П. 126, 127 Інструкції передбачено, що візування (узгодження) розпорядчих документів здійснюється в СЕДО з урахуванням п.56 даної Інструкції. Перед поданням розпорядчого документа на підпис на роздрукованому із СЕД його автором проекті Діловодна служба проставляє відмітку, яка підтверджує проходження маршруту візування. Підписант має звернути увагу на наявність зауважень, пропозицій, застережень, що були надані візуючими підрозділами до проекту розпорядчого документу. Рішення про доцільність (недоцільність) врахування зауважень, пропозицій, застережень приймається особою, яка підписує проект розпорядчого документа.

Відповідно до п.193 Інструкції факт передачі документів виконавцями фіксується в СЕДО на підставі резолюцій.

Наказом № 615 від 22.10.2020 року «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в АТ «Укргазвидобування», внесено зміни до п.56 цієї Інструкції та передбачено, що візування документів у СЕДО здійснюється шляхом накладення ЕП.

Пунктами 1-3 Наказу № 699 від 03.12.2020 АТ «Укргазвидобування» «Щодо оптимізації роботи системи електронного документообігу АТ «Укргазвидобування» затверджено перелік документів, які потребують використання кваліфікованого електронного підпису для підписання/візування згідно з додатком та установлено, що підписання та/або узгодження (візування) працівниками товариства згідно додатку до цього наказу, у тому числі, без використання кваліфікованого електронного підпису прирівнюються до власноручного підписання документа працівником та не звільняє останнього від відповідальності за підписання та/або узгодження (візування) такого документа та що вимоги Інструкції з діловодства товариства, затвердженої наказом від 03.09.2020 № 516, в частині, що стосуються підписання (візування) документів із використанням ЕП застосовуються з урахуванням вимог цього наказу.

Як вбачається із Списку документів для використання кваліфікованого електронного підпису (Додаток до наказу), заявки HR- Human Resources- Управління персоналом потребує кваліфікованого електронного підпису.

Наказом АТ «Укргазвидобування» № 143 від 16.03.2022 року затверджено тимчасовий порядок оформлення кадрових документів та встановлено, що на період дії воєнного стану (або у будь-який інший час за рішенням керівництва товариства) дозволяється оформлення кадрових документів ( у тому числі наказів з кадрових питань) в апараті управління Товариства шляхом їх візування та підписання у системі електронного документообігу Megapolis.

Ч. 3 ст.17 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» передбачено, що порядок використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях державної форми власності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається із Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником АТ «Укргазвидобування» є Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія Нафтогаз України», засновником якого, в свою чергу, є Кабінет Міністрів України.

Таким чином, АТ «Укргазвидобування» має державну форму власності.

Відповідно до п.14 Порядку використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2023 р. № 798, державні установи та їх працівники для засвідчення чинності відкритого ключа використовують кваліфіковані електронні підписи та печатки, а також електронні підписи та печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів.

Підписувачі - представники державної установи використовують виключно кваліфіковані електронні підписи та печатки підписувачів - представників державної установи.

Інші працівники державної установи для підготовки, погодження та підписання проектів електронних документів використовують кваліфіковані сертифікати відкритих ключів підписувачів - представників державної установи або особисті кваліфіковані сертифікати відкритих ключів, в яких не зазначаються ідентифікаційні дані відповідних державних установ.

П.15 Порядку передбачено, що інші обов`язкові вимоги щодо використання кваліфікованих електронних довірчих послуг у державних установах, а також порядок проведення перевірки їх дотримання визначаються відповідно до положень Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Відповідно до п.15,27 ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Таким чином підписання документів на підприємствах державної власності за допомогою кваліфікованих електронних підписів, тобто удосконалених електронних підписів є обов`язковим лише для представників таких підприємств, для усіх інших працівників використання КЕП не є обов`язковим, а відтак підписання електронних документів іншими працівниками підприємств державної форми власності можливе за допомогою електронного цифрового підпису, який не є кваліфікованим.

Як вже зазначалося, заявки HR- Human Resources- Управління персоналом відповідно до Додатку до наказу № 699 від 03.12.2020 АТ «Укргазвидобування» «Щодо оптимізації роботи системи електронного документообігу АТ «Укргазвидобування» потребували кваліфікованого електронного підпису.

Пунктами 1-3 Наказу № 699 від 03.12.2020 АТ «Укргазвидобування» «Щодо оптимізації роботи системи електронного документообігу АТ «Укргазвидобування» було передбачено, що підписання та/або узгодження (візування) працівниками товариства згідно додатку до цього наказу, у тому числі, без використання кваліфікованого електронного підпису прирівнюються до власноручного підписання документа працівником.

Отже, вказаним наказом було встановлено можливість підписання заявок HR за допомогою електронного цифрового підпису, який не є кваліфікованим, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Судом не беруться до уваги аргументи представника відповідача щодо того, що наказом № 699 від 03.12.2020 АТ «Укргазвидобування» було встановлено можливість не підписання заявок HR, оскільки зі змісту наказу вказане не випливає.

оСтаття 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Відповідно до ст.6 цього ж закону створення електронного документу завершується накладанням електронного підпису. Отже, без такого реквізиту як електронний цифровий підпис (ЕПЦ) вважається, що електронний документ не створений, і тому не може розглядатися судом як доказ.

У постанові ВС/КГС у справі № 922/788/19 від 28 грудня 2019р.) зазначено, що електронний підпис (ЕЦП) є обов`язковим реквізитом електронного документа (ВС/КГС у справі № 922/788/19 від 28 грудня 2019р.)

Отже, відповідно до вимог Закону та Інструкції з діловодства АТ «Укргазвидобування» електронний документ повинен містити електронний підпис.

Заява позивачки про надання додаткової відпустки від 02.08.2022 року з подальшим звільненням такого підпису не містить.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами і доповненнями) судам роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу .

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

Чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення та згоди відповідача на його звільнення, шляхом видачі відповідного наказу.

Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 4 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц (провадження № 61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).

За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 (провадження №№ К/9901/23043, К/9901/28700/19).

У постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 07 жовтня 2020 року

у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20) та від 07 жовтня 2021 року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21), від 25 січня 2023 року у справі № 591/1375/19 (провадження № 61-3201св22) викладено висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України у подібних правовідносинах та зазначено, що не зазначення у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Аналогічне викладено в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 369/1458/21 (провадження № 61-8820св23).

Встановлено, що позивач ОСОБА_15 заперечує факт того, що у нього з АТ «Укргазвидобування» існувала домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою та спростовує наявність його волевиявлення на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Положеннями статей 76-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до частин першої, другої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

Позивачем подано власноруч написану нею заяву про звільнення за угодою сторін з 10.08.2022 року. Урахування її заяви про анулювання домовленості щодо звільнення за угодою сторін, можливо лише за згодою роботодавця АТ «Укргазвидобування», а тому за відсутності такої згоди, домовленість сторін про звільнення залишалася в силі.

Однак доказів того, що таку заяву подано позивачем добровільно, відповідачем не подано.

При встановленні обставини добровільності подання заяви позивачкою про звільнення та наявність її волевиявлення на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення, судом береться до уваги те, що первісно позивачкою було подано заяву на додаткову відпустку, в подальшому через негативну реакцію роботодавця - заяву на відпустку з подальшим переведенням, а ще пізніше- заяву про надання додаткової відпустки з подальшим звільненням. Крім того, заява позивачки від 02.08.2022 року про надання додаткової відпустки з подальшим звільненням, подана через СЕД, не містить електронного підпису позивачки, як це передбачено Інструкцією з діловодства АТ «Укргазвидобування», затвердженої наказом АТ «Укргазвидобування» від 03.09.2020 року № 516.

За змістом скріншоту електронної переписки у месенджері WhatsApp 02.08.2022 та між позивачем та ОСОБА_12 вбачається, що на поданій позивачкою заяві про додаткову відпустку терміном на 10 календарних днів як одинокій матері (вдові) у друкованому вигляді ОСОБА_3 від руки виправлено дату її подання на 02.08.2022 року та дописано «з подальшим звільненням в останній день відпустки».

Також позивачці 02.08.2022 року в електронній системі СЕД було надіслано копію наказу №723-в про надання додаткової відпустки як одинокій матері за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 року, у якому не було зазначено про звільнення позивачки в останній день відпустки.

Вказаним наказом ОСОБА_6 було надано додаткову відпустку строком на 10 календарних днів з 02.08.2022 року по 11.08.2022 року включно.

Крім того, відповідно до п. 5.8 Колективного договору на 2012-2014 роки АТ «Укргазвидобування» (нова редакція з урахуванням змін з 2012 року), на що посилається позивач як на підтвердження відсутності волевиявлення щодо звільнення, при звільненні працівника на пенсію вперше йому виплачується одноразова вихідна допомога за 10 років безперервного стажу в галузі- п`ять середньомісячних заробітних плат та додатково 0,3 середньомісячної зарплати за кожний наступний рік, але не більше 12 середньомісячних заробітних плат разом.

Той факт, що позивачка була особою пенсійного віку, що надавало їй право на певні виплати за умовами колективного договору, також підтверджує відсутність волевиявлення позивачки на звільнення з роботи.

Також судом береться до уваги подання позивачкою заяв на відпустку від 02.08.2022 року та 10.08.2022 року, що підтверджує той факт, що позивачкою вчинялися дії щодо продовження роботи в компанії.

Крім того, як вбачається із наказу №723-в про надання додаткової відпустки як одинокій матері за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 року на 10 календарних днів з 02.08.2022 року по 11.08.2022року, який було надіслано позивачці в електронній системі СЕД, він не містить у інформації щодо звільнення позивачки в останній день відпустки.

Судом береться до уваги і те, що за наявності заяви відповідачки від 01.08.2022 року про надання додаткової відпустки з подальшим звільненням вона продовжувала роботу у АТ «Укргазвидобування та її подальші заяви на додаткові відпустки погоджувалися її безпосереднім керівником ОСОБА_4 .

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін 01.08.2022 року, 02.08.2022 року та 10.08.2022 року та видачі відповідного наказу про звільнення 10.08.2022 року у позивача не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.04.2019 року по справі 296/576/17, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України, встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що порушення трудових прав позивача призвело до її незаконного звільнення, що є підставою для його поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2020 року в справі № 501/2316/15-ц).

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно довідки форми ОК-7 від 25.09.2023 року, дохід ОСОБА_2 за червень 2022 року складав 42 381,51 грн., за липень 2022 року- 37 710,00 грн., що разом складає 80 091,51 грн.

Як вбачається із довідки АТ «Укргазвидобування» про середню заробітну плату за останні два місяці, які передували звільненню від 05.01.2024 року № 41-1/1, середньоденний заробіток складає 1 375,63 грн., середньомісячна заробітна плата складає 29 576, 05 грн.

При обчисленні розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходить з п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, та до уваги вищезазначені норми законодавства України, тому вважає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 12.08.2022 року по 28.09.2023 року. За цей час відповідач зобов`язаний виплатити на користь позивача заробітну плату в сумі 523 390,60 грн (розмір середньоденної заробітної плати * кількість днів вимушеного прогулу (1862,6 * 281 = 523 390,60 грн).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 523 390,60 грн.

Відповідно суд доходить висновку про необхідність задоволення позову в цій частині.

В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., вони підлягають до часткового задоволення з врахуванням наступного.

В обгрунтування заподіяння моральної шкоди позивач у позовній заяві зазначає, що незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних та фізичних стражданнях, що призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, приниження її гідності як кваліфікованого спеціаліста та гідної людини, приниження її репутації серед колег на підприємстві.Через непередбачувану втрату роботи, зважаючи на продовження воєнного стану в Україні, ОСОБА_2 опинилася в скрутному матеріальному становищі, що призвело до погіршення стану здоров`я, вона змушена була періодично позичати гроші на лікування сина у родичів та знайомих.

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародні договори» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

01.11.2022 року для України набрала чинності Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами від 20.06.2022 року, яку ратифіковано Законом України від 20 червня 2022 року№ 2319-IX.

Відповідно до ч.4 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16-ц, що відповідає практиці ЄСПЛ (рішення № 47148/99 від 22 лютого 2005р. у справі «Новоселецький проти України»).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого незаконним звільненням, ані змін / погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як стверджує позивач, моральних страждань завдано порушенням її прав як працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення).

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12, та неодноразово була підтверджена Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21, від 6 грудня 2023 року у справі №363/183/20, від 20 грудня 2023 року у справі №302/181/20.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21 зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 зазначено наступне.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (див. постанову Верховного Суду України від 25 квітня

2012 року у справі № 6-23цс12, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18).

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постанові від 03.08.2020 року у справі № 817/48/18.

З врахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5 000 грн.

За змістом п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати входить основна заробітна плата та додаткова.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв?язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов?язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред?явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Таким чином, заявник звільнений від сплати судового збору в частині вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте законом не передбачено звільнення від сплати судового збору за вимогою про скасування наказу про звільнення.

Позивачем у позовній заяві об`єднано 4 позовні вимоги, 2 з яких є немайновими та 2- майновими.

П.1.ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за позовною заявою майнового характеру, поданою фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

1% від суми 523 390,60 грн. складає 5 233,90 грн.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 01 січня 2023 року встановлено у розмірі 2684 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Відповідно до п.5 ч.1 статті 4 цього Закону, ставка судового збору за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди становить1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

1,5 % від суми 50 000 грн. складає 750 грн. Оскільки вказана сума менша від 0,4прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди позивачкою сплачено1073,60 грн.

Крім того, позовна заява містить у вимогу немайнового характеру про скасування наказу.

Відповідно до частини 2 статті 4 цього Закону, ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн. (1073,60 грн.- за вимогою про відшкодування моральної шкоди та 1073,60 грн. за вимогою про скасування наказу квитанцією до платіжної інструкції № 42514768 від 27.09.2023 року.

Згідно ст.ст. 133, 141 ЦПК України, при задоволенні позову судовий збір, від якого був звільнений позивач при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Оскільки позов в частині стягнення середнього заробітку та скасування наказу задоволено повністю, із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6 307,50 грн. (5 233,90 грн. +1073, 60 грн.)

Позов в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково, з відповідача на користь позивачки підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 107,36 грн. (5000 грн./ 50 000 грн.= 0,1* 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Укргазвидобування» № 314-к від 10.08.2022 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного фахівця першого сектору в АТ «Укргазвидобування» (код ЄДРПОУ: 30019775, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кудрявська, буд.26/28).

Стягнути Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.08.2022 року по 28.09.2023 року у розмірі 523 390,60 (п`ятсот двадцять три тисячі триста дев`яносто ) грн 60 коп.

Стягнути Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1180,96 грн.

Стягнути Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_2 5 000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь держави судовий збір у розмірі 6 307,50 грн.

Допустити негайне виконання в частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць, а саме 29 576, 05 грн. (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят шість) грн 05 коп..

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.08.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (код ЄДРПОУ: 30019775, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кудрявська, буд.26/28)

Суддя: