Рішення № 138996065, 13.08.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/470/26

пр. № 2/759/5935/26

13 серпня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в особі судді Сенька М.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Він фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

ТОВ "Він фінанс" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12.04.2017 року Святошинський районний суд м. Києва ухвалив рішення по справі № 759/17171/14-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11373484000 від 18.07.2008 р. у розмірі 551116,48 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке виніс Святошинський районний суд м. Києва не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, а тому підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і з відповідача підлягають стягненню збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 759/17171/14-ц у розмірі - 170064,77 грн».

Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали судді від 01.04.2026р., справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Педставник відповідача ОСОБА_2 надіслав відзив, за яким просив відмовити в задоволенні позову за необгрунтованістю.

Позивачем подано до суду додаткові пояснення, в яких він просить задовольнити позовні вимоги та зазначає про завищення відповідачем заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Представником відповідача подано до суду заяву (щодо Додаткових пояснень у справі від 21 травня 2026 року), в яких він вказує, що не погоджується з доводами, які викладені в додаткових поясненнях позивача від 21.05.2026р, а також зазначає, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є не завищеним.

24.07.2026р. представником відповідача подано до суду додаткові пояснення, в яких він просить долучити до матеріалів справи ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року по цивільній справі № 759/17171/14-ц, якою визнано виконавчий лист № 759/17171/14-ц, виданий Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 42408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548772,07 гривень та 2 344,41 гривень судового збору, таким, що не підлягає виконанню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

12.04.2017р. Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі №759/17171/14-ц, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 42408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548772,07 гривень та 2344,41 гривень судового збору.

27.06.2018р. Апеляційний суд міста Києва ухвалив постанову, якою вказане рішення залишив без змін, у звязку з чим рішення суду першої інстанції набрало законної сили 27 червня 2018 року.

28.05.2020р. Верховний Суд ухвалив постанову, якою рішення суду від 12.04.2017 і постанову суду від 27.06.2018 залишив без змін.

16.11.2020р. Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою замінив стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

Відповідно до протоколу № 1706 загальних зборів учасників ТОВ «Довіра та гарантія» від 25.07.2024 вказане товариство змінило найменування на ТОВ «Він фінанс».

13.01.2022р. до Святошинського районного суду міста Києва надійшла заява ПАТ «Дельта Банк» про видачу виконавчого листа у справі № 759/17171/14-ц.

Згідно з листом Святошинського районного суду міста Києва № 759/17171/14-ц/15600/2026 від 24.04.2026 рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12.04.2017 набрало законної сили 28.05.2020.

Згідно з листом Святошинського районного суду міста Києва № 759/17171/14-ц/16601/2026 від 30.04.2026 відмітка про набрання рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12.04.2017 законної сили за постановою касаційної інстанції була проставлена помилково, станом на день подання відповіді внесена коректна дата набрання рішенням законної сили.

15.06.2026р. ухвалою Святошинського районного суду міста Києва по цивільній справі № 759/17171/14-ц визнано виконавчий лист № 759/17171/14-ц, виданий Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 42408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548772,07 гривень та 2344,41 гривень судового збору, таким, що не підлягає виконанню.

Також, в цій ухвалі вказано, що оригінал виконавчого листа знаходиться в матеріалах цивільної справи.

Виконавчий лист не містить відміток про звернення до виконання.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, від 15 листопада 2023 року у справі №711/4585/22.

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 зазначено, що зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

З виконавчого листа у справі № 759/17171/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 42408,97 доларів США, що станом на 24.09.2014 є еквівалентом 548772,07 гривень та 2344,41 гривень судового збору слідує наступне: рішення набрало законної сили 27 червня 2018 року; строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - 27 червня 2021 року.

Тобто, виконавчий лист до виконання не пред`являвся та виконавчі провадження відсутні, оскільки даний виконавчий лист знаходяться у справі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 27 червня 2018 року): «Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття».

Крім цього, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року по цивільній справі № 759/17171/14-ц визнано виконавчий лист № 759/17171/14-ц таким, що не підлягає виконанню.

З вказаного слідує висновок, що позивач втратив право на примусове виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року по цивільній справі № 759/17171/14-ц про стягнення основного боргу з ОСОБА_1 .

Тому, в даному випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

Крім цього, факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби та визнання його таким, що не підлягає виконанню, унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Таким чином, враховуючи викладене, відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовної заяви ТОВ "Він фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а тому в даному позові слід відмовити в повному обсязі.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження суми витрат представник відповідача надав: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1568, видане адвокату Джусу Д.В. Радою адвокатів Рівненської області 31.01.2019; ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 2176314 від 22.04.2026 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Джусом Д.В., який діє в складі Адвокатського об`єднання «Дія Закону», у Святошинському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суді, Верховному Суді; договір про надання правничої (правової) допомоги № 22-04/26, укладений між адвокатом Адвокатським об`єднанням «Дія Закону» та ОСОБА_1 (клієнтом) 22.04.2026 (т. 3, а.с. 22).

За змістом п. 1.1. договору адвокат приймає на себе зобов`язання в період дії цього договору представляти інтереси клієнта у Святошинському районному суді міста Києва, а в разі необхідності - У Київському апеляційному суд, Верховному Суді по всіх питаннях, пов`язаних з розглядом цивільної справи № 759/470/26 за позовною заявою ТОВ "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Згідно з п. 3.2. договору сторони узгодили такий розмір і складові гонорару на стадії супроводження справи в суді першої інстанції: правнича консультація, узгодження правової позиції з клієнтом, аналіз матеріалів справи, формування правової позиції у справі: кількість годин - 2, вартість - 4 000,00 гривень; підготовка та подання відзиву на позовну заяву ТОВ "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості: кількість годин - 3, вартість - 6 000,00 гривень; підготовка та подання заперечень на відповідь ТОВ "Він Фінанс" до ОСОБА_1 , а також підготовка заяв та клопотань з процесуальних питань: кількість годин - 3, вартість - 6 000,00 гривень. Усього: кількість годин - 8; вартість - 16 000,00 гривень;

Також представник відповідача надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого сума витрат на професійну правничу допомогу становить 16 000,00 гривень; складові ідентичні тим, що зазначені у п. 3.2. договору.

ТОВ «Він фінанс» проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечило. У запереченнях на заяву зазначило, що сума витрат у 16 000,00 гривень є завищеною, неспівмріною зі складністю справи і не відповідає обсягу виконаних адвокатом робіт.

За таких обставин, суд знаходить реальним та необхідним розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 гривень.

З огляду на те, що суд відмовив повністю в задоволенні позову, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 гривень підлягають стягненню з ТОВ "Він Фінанс" до ОСОБА_1 .

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 12, 76-83, 89, 133, 137, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" (ЄДРПОУ 38750239; 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 12000 грн. 00 коп. (дванадцять тисяч гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Можливість отримати інформацію щодо справи, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.

Суддя М.Ф. Сенько