Рішення № 138995294, 14.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/18196/25

Провадження №: 2/752/2914/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника та підсистему «Електронний суд» звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» (далі - ПАТ «Євроінс Україна», Товариство) про стягнення коштів у загальному розмірі 15423,89 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 08.02.2024 в районі перехрестя вулиць Набережна перемоги та Мандриківської у місті Дніпро відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю належного позивачеві автомобіля «Hyundai Elantra», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «ВАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , у результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2024 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди була забезпечена полісом обов`язкового страхування цивільного-правової відповідальності (далі - ОСЦВП) №АР327893, виданим ПАТ «СК «Євроінс Україна», то ОСОБА_1 звернувся до відповідача із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, надіславши її на адресу Товариства засобами поштового зв`язку разом із необхідним переліком документів. Згідно висновку експерта №1304/24 від 10.04.2024, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai Elantra», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та вирахуванням ПДВ складає 137500,62 грн, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику цього транспортного засобу, - 147634,20 грн. Отже, у відповідності до чинного законодавства, з урахуванням вимог статтей 6, 29, 35 та 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач зобов`язаний був у строк в 90 днів з дня отримання заяви позивача прийняти відповідне рішення та виплатити страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, з урахуванням ПДВ та вирахуванням франшизи за страховим полісом, тобто повинен був виплатити позивачеві страхове відшкодування у розмірі 134300,62 грн (137500,62 грн - 3200 грн).

Проте, відповідач виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 89454,52 грн. У зв`язку із тим, що вказаних коштів було недостатньо для покриття завданих позивачеві збитків, він змушений був звернутися до суду із відповідним позовом. Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року по справі №201/12266/24 з ПАТ «СК «Євроінс Україна» було стягнуто на користь ОСОБА_1 і рахунок відшкодування матерілаьної шкоди 44846,10 грн, пеню в розмірі 2973,81 грн, інфляційні втрати в розмірі 986,61 грн, 3% річних у сумі 341,86 грн та витрати на проведення експертизи в розмірі 5500 грн, а всього стягнуто 54648,38 грн. При цьому, вказані вище пеня, інфляційні втрати та 3% річних були нараховані за період з 05.06.2024 по 05.09.2024. У подальшому 21.05.2025 Товариство сплатило позивачеві недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 44846,10 грн

Відтак, оскільки Товариство виконало покладене на нього зобов`язання за полісом ОСЦВП лише 21.05.2025, тобто з порушенням встановленого строку, то на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню за період з 06.09.2024 по 20.05.2025 у розмірі 8805,82 грн. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач також зобов`язаний сплатити позивачеві за період з 06.09.2024 по 20.05.2025 інфляційні збитки в розмірі 5678,38 грн та 3% річних у сумі 939,69 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025 для розгляду цивільної справи №752/18196/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, установлено відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду для подання суду відзиву на позов.

У вересні 2025 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_3 , у якому останній заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що він у строк, передбачений спеціальним законодавством, реалізуючи свої дискретні повноваження, прийняв відповідне вмотивоване рішення про виплату страхового відшкодування та виплатив його у сумі 89454,52 грн. Сама по собі наявність спору між сторонами щодо розміру страхового відшкодування не доводить прострочення виплати страхового відшкодування страховиком, так як законодавством встановлений обов`язок прийняти вмотивоване рішення у межах відповідного строку про виплату або відмову у виплаті такого відшкодування. Даний обов`язок був виконаний Товариством та не заперечується позивачем, а питання доплати чи перегляду прийнятого рішення страховиком не ставиться в його обов`язок, адже закон чітко встановляє порядок та дії страховика, серед яких є прийняття рішення у відведених часових рамках. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з ПАТ «СК «Євроінс Україна» пені, 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на відсутність вини останнього.

Надалі позивач своїм процесуальним право на подання до суду відповіді на відзив не скористався.

Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Так, з матеріалів справи убачається, що рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року по справі №201/12266/24 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «СК «Євроінс Україна», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, про стягнення пені та інфляційних збитків. Зокрема, судом було стягнуто з ПАТ «СК «Євроінс Україна» на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 44846,10 грн, пеню в розмірі 2973,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 986,61 грн, 3% річних від простроченої заборгованості в розмірі 341,86 грн, витрати на проведення експертизи в розмірі 5500 грн, а всього стягнуто 54648,38 грн.

Положеннями частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За офіційними даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказане судове рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та відповідно набрало законної сили.

Таким чином, оскільки зазначене рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року по справі №201/12266/24 було ухвалене судом у справі між тими самими сторонами, воно набрало законної сили у встановленому законом порядку, то у розумінні положень частини четвертої статті 82 ЦПК України воно має преюдиційний характер відносно даної справи, що розглядається.

Зі змісту описової та мотивувальної частини указаного судового рішення убачається встановлення судом тих обставин, що «08.02.2024 у м.Дніпрі на перехресті вул.Набережна Перемоги та вул.Мандриківська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Hyundai Elantra», д/ НОМЕР_3 який належить ОСОБА_1 , та автомобіля «ВАЗ», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого обидва транспортних засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «СК «Євроінс Україна» на підставі полісу № АР3272893.

Установлено також, що згідно висновку № 1304/24 від 10.04.2024 експертного дослідження по визначенню вартості матеріального збитку власнику КТЗ, складеного судовим експертом Дроздовим Ю.В. вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу «Hyundai Elantra», д/н НОМЕР_4 , складає 137500,62 грн.

Вартість автотоварознавчого експертного дослідження складає 5500,00 грн.

Позивач звертався до страхової компанії з метою отримати страхове відшкодування та ПАТ «СК «Євроінс Україна» сплатило позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 89454,52 грн.».

З матеріалів справи убачається, що не погодившись із виплаченою ПАТ «СК «Євроінс Страхування» сумою страхування, ОСОБА_1 02.10.2024 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра із позовною заявою про стягнення невиплаченої суми страхового відшкодування, матеріальної шкоди, пені та інфляційних збитків (цивільна справа №201/12266/24).

За змістом наданої у матеріали справи копії позовної заяви, з якою ОСОБА_1 звертався до суду у цивільній справі №201/12266/24, останній пред`явив до ПАТ «СК «Євроінс Україна» позовні вимоги про стягнення недоплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 44846,10 грн, а також нараховані у період з 05.06.2024 по 05.09.2024 пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року по справі №201/12266/24 з відповідача, як страховика винної у ДТП особи - ОСОБА_2 , було стягнуто невиплачену суму страхового відшкодування 44846,10 грн, яка фактично склала різницю між вартістю оціненої експертом шкоди в розмірі 137500,62 грн, визначеною і сплаченою страховиком сумою у розмірі 89454,52 грн та франшизою у розмірі 3200 грн, яка була стягнута з винної у завданні збитків особи. Також судом було стягнуто з Товариства на користь позивача нараховані за спірний період пеню, інфляційній втрати, 3% річних та витрати на проведення експертного дослідження

На виконання вказаного судового рішення ПАТ «СК «Євроінс Україна» 21.05.2025 сплатило позивачеві суму недоплаченого страхового відшкодування у розмірі 44846,10 грн, що підтверджується наданою в матеріали справи роздруківкою скріншоту з інтернет-банкінгу.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач посилався на те, що ПАТ «СК «Євроінс Україна», як страховик винної особи, не виконало своєчасно та у повному обсязі свій обов`язок зі сплати позивачу, як потерпілому, суми страхового відшкодування у строки, встановлені статтею 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тому, оскільки доплата невиплаченої суми страхового відшкодування була сплачена Товариством лише 21.05.2025 на виконання судового рішення, то ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача нараховані за період з 06.09.2024 по 20.05.2025 на підставі пункту 36.5 статті 36 вказаного Закону пеню та на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати. Розрахунок зазначених сум було здійснено позивачем за період, який не охоплюється періодом нарахування таких нарахувань у справі №201/12266/24, та до дати фактичної сплати відповідачем невиплаченої суми страхового відшкодування.

Згідно розрахунків, складених позивачем, за період з 06.09.2024 по 20.05.2025 (включно) відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 44846,10 грн, з якого втрати від інфляції становлять 5678,38 грн, пеня - 8805,82 грн, а 3% річних становлять 939,69 грн.

Так, статею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено частиною першою статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Положеннями пункт 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з вимогами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. А у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст.ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Позивач у своїй позовній заяві вказував, що після настання дорожньо-транспортної пригоди він 09.03.2024 звернувся до відповідача із відповідною заявою та необхідним переліком документів для виплати суми страхового відшкодування.

Проти вказаного і не заперечував відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву, підтвердивши факт отримання від позивача відповідної заяви 09.03.2024.

Отже, останній та 90-й день для виплати потерпілому страхового відшкодування припадав на 07.06.2024.

З рішення Соборного районного суму міста Дніпра від 05 травня 2025 року у справі №201/12266/24, яке має преюдиційне значення для вирішення спору, що розглядається, убачається, що судом було установлено факт звернення ОСОБА_1 до ПАТ «СК «Євроінс Страхування» для виплати суми страхового відшкодування, а також встановлено факт сплати Товариством неповної суми страхового відшкодування, у зв`язку із чим з останнього було стягнуто 44846,10 грн суми невиплаченого страхового відшкодування.

Вказана доплата була здійснена відповідачем на виконання судового рішення лише 21.05.2025.

Тому, у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем покладеного на нього пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV обов`язку у 90-денний строк прийняти вмотивоване рішення та виплатити потерпілому страхове відшкодування, позивач просив суд стягнути з ПАТ «СК «Євроінс Україна» нараховані у період з 06.09.2024 по 20.05.2025.

Так, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV втратив чинність 01.01.2025, у зв`язку з набранням чинності та введення у дію Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 №3720-ІХ.

Загальними нормами статті 992 ЦК України передбачено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Частиною восьмою статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 №3720-ІХ передбачено, що у разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент уведення у дію вказаного вище Закону №3720-ІХ від 21.05.2024, обов`язок відповідача щодо сплати потерпілій особі повної суми страхового відшкодування був невиконаний. А отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати неустойки за порушення виконання основного зобов`язання, з огляду на факт набрання чинності та введення у дію нового Закону, що врегульовує відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та передбачає відповідальність страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності сплатити потерпілій особі неустойку за порушення строків сплати належної суми страхового відшкодування.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі №452/3519/15 (провадження №61-14973св18) зазначено, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року по справі №757/26834/15-ц (провадження №61-23871св18) зазначено, що оскільки за своєю правовою природою зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 625 ЦК України щодо стягнення зі страхової компанії 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

За змістом аналізованої норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

Зважаючи на особливу юридичну природу правовідносин сторін у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором страхування, нарахування пені за несвоєчасне виконання договору страхування узгоджується з положеннями статті 992 ЦК України, відповідно до яких у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ» від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам дано роз`яснення про те, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Отже, аналіз наведених вище норм законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, дає підстави суду зробити висновок, що відповідачем допущено порушення вимоги закону щодо виплати страхового відшкодування, що у свою чергу дає позивачу право на відшкодування пені, інфляційних втрат та 3% відсотків річних за час прострочення виплати страхового відшкодування шкоди.

Судовим розглядом установлено, що відповідач здійснив виплату залишку невиплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 44846,10 грн лише 21.05.2024.

Тобто, у вказану дату він фактично виконав у повному обсязі обов`язок, що був визначений пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV. При цьому, з огляду на приписи вказаної норми останнім днем для здійснення потерпілому належної виплати такого страхового відшкодування було 07.06.2024.

Таким чином, відповідач фактично прострочив виплату страхового відшкодування у період з 08.06.2024 по 20.05.2025. Водночас, пеня, 3% річних та інфляційні втрати до 06.09.2024 були стягнені з ПАТ «СК «Євроінс Україна» при ухваленні рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року у справі №201/12266/24.

З огляду на зазначене, суд погоджується із спірним періодом, за який позивачем розраховано прострочену заборгованість, а саме з 06.09.2024 та по 20.05.2025, що передував дню виплати невиплаченої суми страхового відшкодування 21.05.2025.

Базою розрахунків позивачем визначено суму страхового відшкодування у розмірі 44846,10 грн.

Суд приймає наведений позивачем розрахунок пені у розмірі 8805,82 грн, 3% річних у розмірі 939,69 грн та інфляційних втрат у розмірі 5678,38 грн за несвоєчасну виплату страхового відшкодування.

Водночас, відповідачем вказаний розрахунок не спростований, власних контррозрахунків з даного приводу суду не подано.

Згідно з вимогами частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частинами першою, сьомою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, суд відхиляє викладені відповідачем у своєму відзиві на позов доводи щодо відсутності підстав для покладення на нього відповідальності з огляду на відсутність у його діях вини, так як ним у встановлені законом строки було прийнято рішення та виплачено суму розрахованого відшкодування.

Вказані доводи відповідача не приймаються судом з огляду на встановлення Соборним районним судом міста Дніпра у рішенні від 05 травня 2025 року по справі №201/12266/24 факту невиплати ОСОБА_1 належної суми страхового відшкодування у розмірі 44846,10 грн та відхилення судом проведеного Товариством розрахунку та наданого в його обґрунтування звіту про оцінку вартості збитків, що був складений із порушенням норм чинного законодавства України.

Будь-яких інших доводів та наданих у їх підтвердження доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній та неповній виплаті потерпілому належної суми страхового відшкодування, суду заявлено та надано не було.

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн.

У позовні заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача на його користь понесені у справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Так, згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: договору про надання правничої допомоги №б/н від 12.06.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Олександра Негробова»; додаткової угоди №2 від 01.07.2025 до договору про надання правничої допомоги №б/н від 12.06.2024; акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 24.07.2025, згідно якого позивачу надано правову (правничу) допомогу на суму 6000 грн; квитанції до прибуткового касового ордера №43 від 24.07.2025 про сплату наданих правничих послуг на суму 6000 грн.

В матеріали справи також надано копії ордера на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Негробовим О.В. серії АЕ №1259364 від 24.07.2025 та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002072 від 12.03.2019 на ім`я Негробова О.В.

Згідно з вимогами статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У положеннях статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Так, розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, що підтверджується висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року та №910/12876/19 від 07 липня 2021 року.

У постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року по справі №826/2689/15, від 21 січня 2021 року по справі №580/3073/20, від 28 квітня 2021 року по справі №640/3098/20 зазначено, що «чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості».

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до пункту 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №10 від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до таких висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Окрім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

При цьому, слід відзначити, що чинний ЦПК України встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд також враховує те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Додаткова Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі №873/244/21).

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), а також беручи до уваги те, що відповідач не заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та не спростував співмірність понесених витрат, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Зокрема, визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню, суд виходить з критеріїв наведених вище, а саме: складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт (зміст та обсяг поданих суду документів, обсяг робіт наведених у відповідному акті), ціни позову, а також значення справи для кожної сторони. Суд також враховує кількість, обсяг та зміст документів, поданих суду сторонами, тривалість провадження у справі з врахуванням процесуальної поведінки сторін, складність та категорія справи.

З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень, що також суд уважає адекватним розміром, з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду стороною документів, їх значення для спору (справи).

Суд також звертає увагу, що при вирішенні питання щодо розміру стягнення витрат на правничу допомогу враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22, про те, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 8805,82 грн, 3% річних у розмірі 939,69 грн та інфляційні втрати в сумі 5678,38 грн, а разом стягнути 15423,89 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 понесені у справі судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ;

2. Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна», адреса: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок №102, код ЄДРПОУ - 22868348.

Повне рішення складено 14.08.2026.

Суддя А.О. Митрофанова