Рішення № 138994761, 14.08.2026, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/537/25

Провадження №2/639/217/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Труханович В.В.,

за участю секретаря Яременко В.В., Бірюк А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Карпенко В.О., Карпова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобаварського районного суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 639/537/25 за позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння, згідно якої просили суд: визнати недійсним Акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого відділом Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у місті Харкові 18 серпня 2003 року щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати нотаріальний акт свідоцтво про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видане 02 вересня 2003 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовою Л.Ю., про передачу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, літ. А-1 з мансардою, прибудовами, балконом, крильцем загальною площею 120,1 кв.м. з надвірними будівлями погріб літ. Г, гараж літ. М., літні кухні Н,Е, душ літ. О, вбиральня літ. П, огорожа літ. N, ворота з калиткою літ. N-6, замощення літ. І, свердловина літ. №-4; витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, літ. А-1 з мансардою, прибудовами, балконом, крильцем загальною площею 120,1 кв.м. з надвірними будівлями погріб літ. Г, гараж літ. М., літні кухні Н,Е, душ літ. О, вбиральня літ. П, огорожа літ. N, ворота з калиткою літ. N-6, замощення літ. І, свердловина літ. №-4.

В обгрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 17 вересня 1977 року і по цей час перебувають в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу позивачі набули у власність домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 54/100 частин домоволодіння було придбано позивачами в період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 1978 року, а 46/100 частин цього домоволодіння позивачі отримали у спадок згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 березня 1997 року. Отже, 54/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя Позивачів, в зв`язку з набуттям цього майна під час шлюбу. Решта майна 46/100 є особистою власністю ОСОБА_3 . Перебування майна у спільній сумісній власності подружжя додатково було встановлено вироком Київського районного суду м. Харкова від 18.01.2002 у справі №9 1- 212/3. На виконання вироку було розпочате виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 (Відповідача2) грошових коштів у розмірі 41 440,00 грн. 02.09.2003 Приватний нотаріус ХМНО Клопотова Л.Ю. видала ОСОБА_5 свідоцтво про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, за яким ОСОБА_5 передано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з усіма будівлями і спорудами, яке належало Позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Тобто, позивачі звертаються до суду за захистом своїх майнових прав на вказане вище домоволодіння. Підставою для видачі нотаріусом свідоцтва від 02.09.2003 зазначено Акт державного виконавця від 18.08.2003 про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, затверджений начальником відділу Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові. Постанова державного виконавця, яка затверджена начальником відділу ДВС, є підставою для видачі Акта про передачу майна стягувана в рахунок погашення боргу. В подальшому на підставі Акта відбувається оформлення набутого права власності шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право власності. Однак, така постанова державного виконавця - не виносилась, начальником відділу ДВС не затверджувалась, що прямо вказано у листі в.о. начальника ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові О.О. Біленського від 06.04.2004 № 4606. Без вчинення дії з видачі постанови та її затвердження начальником ВДВС, державний виконавець не міг порушити вимоги Інструкції та ЗУ «Про виконавче провадження» і видавати Акт про передачу домоволодіння стягувачу від 18.08.2003. Тобто, не дотримано вимоги набуття права власності Відповідачем 2. І як наслідок позивачів незаконно позбавлено права власності. Відповідач ОСОБА_5 для оформлення на себе права власності на домоволодіння повинен був отримати від державного виконавця Акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18.08.2003 який, в подальшому, повинен передати нотаріусу для оформлення і видачі свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Однак, Відповідач ОСОБА_5 не отримував у ВДВС Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові вищевказаного Акту від 18.08.2003 за виконавчим листом №1-212/3 про передачу домоволодіння в рахунок погашення боргу, оскільки відповідно до журналу вихідної кореспонденції ВДВС за період 18.08.2003 - 02.09.2003 такий Акт ОСОБА_5 (Відповідачу2) не направлявся. Це прямо вказано у листі в.о. начальника ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові О.О. Біленського № 06.04.2004 № 4606. Таким чином, у відповідача ОСОБА_5 не було відповідного Акта та він не міг його передати нотаріусу Клопотовій Л.Ю. Остання оформила, тобто видала свідоцтво, яке підтверджує набуття права власності на майно у ОСОБА_5 - без відповідної правової підстави, без складного та отриманого у встановленому законодавством порядку Акту про передачу майна стягувачу. Тому таке свідоцтво має бути скасоване. Також, позивачі звернули увагу, що виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 51-212/3 не могло бути знищеним, оскільки не було завершеним. Таким чином, державний виконавець не міг видати Акт від 18.08.2003 про передачу домоволодіння ОСОБА_5 , оскільки про таке не приймалось рішення у формі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу як того вимагає пункт 5.12.7 «Інструкції про проведення виконавчих дій», затверджена Наказом № 74/5 від 15.12.1999 року та стаття 61 ЗУ «Про виконавче провадження» зі змінами від 10.07.2003. Адже в цим положеннях вказано, що підставою передачі є постанова державного виконавця, затверджена начальником відповідного відділу. Акт складається вже за фактом передачі і є підставою оформлення (реєстрації) права власності, яке вже набуте. В порушення вимог законодавства, встановленої процедури, позивачів було протиправно і незаконно позбавлено права власності на домоволодіння, яке підлягає судовому захисту.

Вказані обставини і вимусили позивача звернутися до суду з зазначеною позовною заявою.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння повернуто позивачу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 лютого 2025 року скасовано.

Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 травня 2025 року, справа передана судді Труханович В.В.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 19 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіннязалишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 02 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння. Призначено підготовче судове засідання.

12 червня 2025 року від представника відповідача Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву згідно якого повідомлено, що позовна заява не містить змісту позовних вимог саме до відповідача-3, відсутні обґрунтування щодо порушення будь-яких прав позивача саме відповідачем-3. Відсутній виклад обставин та доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача-3. Таким чином незрозуміло, чому саме Міністерство юстиції України залучене у якості відповідача у даній справі. У зв`язку з наведеним, а також, що Позивачами не доведено, чим саме порушено їх права Міністерством юстиції України, це виключає можливість участі Міністерства юстиції України, як відповідача у даній справі. У якості відповідача у справі необхідно залучати Холодногірсько- Новобаварський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіональногоуправліня Міністерства юстиції. Крім того зазначено, що позивачами пропущено строк позовної давності на пред`явлення даного позову.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 21 серпня 2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано докази.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано докази.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2025 року 01 грудня 2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано докази.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 08 січня 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 639/537/25 за позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння. Призначено справу до судового розгляду в судове засідання.

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Михайловин Д.В., який діє на підставі Ордеру на надання правової допомоги № б/н від 26.06.2025 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені у рішенні вище.

Представник позивача ОСОБА_4 адвокат Бієнко С.М, яка діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги № б/н від 28.07.2025, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у рішенні вище.

Представник відповідача Міністерства юстиції України Карпов О.В., який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Інші відповідачі в судове засідання не з`явились, про день та час судового засідання повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду е надходило.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим провести підготовче судове засідання у відсутності нез`явившихся відповідачів.

Суд, вислухавши пояснрення представників позивачів, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В судовому засіданні було встановлено, що 17.09.1977 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про шлюб, актовий запис № 98, серія НОМЕР_1 ( т.1, а.с. 7).

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Михайловин Д.В. в судовому засіданні повідомив, що в період шлюбу позивачі набули у власність домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 54/100 частин домоволодіння, яке придбано позивачами в період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 1978 року, а 46/100 частин цього домоволодіння позивачі отримали у спадок згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 березня 1997 року.

Судом встановлено, що згідно копії договору купівлі-продажу від 28.12.1978, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Якименко О.І., р. № І-4390, ОСОБА_3 набула право власності на 54/100 частин будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1, а.с. ).

З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 06.03.1997 державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Одринською О.В., р. № 2-532, вбачається, що ОСОБА_3 набула право власності на спадкове майно 46/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 14).

В подальшому, вироком Київського районного суду м. Харкова від 18 січня 2002 року ОСОБА_3 визнано винною та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та задоволено цивільний позов ОСОБА_5 та стягнуто з ОСОБА_3 41 440,00 грн. на відшкодування шкоди, завданої злочином (т. 1 а.с. 15-16).

Як зазначає представник позивачаОСОБА_3 - адвокат Михайловин Д.В., на виконання вироку було розпочате виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 41 440,00 грн. 02.09.2003 Приватний нотаріус ХМНО Клопотова Л.Ю. видала ОСОБА_5 свідоцтво про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, за яким ОСОБА_5 передано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з усіма будівлями і спорудами, яке належало позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначив, що позивачі звертаються до суду за захистом своїх майнових прав на вказане вище домоволодіння.

Так, згідно статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v The United Kingdom», заява N 44277/98).

В іншій справі (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому. При цьому, відповідно положень ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно положень ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно положень ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Як вбачається з копії Свідоцтва про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, 02.09.2003 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовою Л.Ю., у відповідності до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» (зі змінами і доповненнями) та Наказу Міністерства юстиції України від 27.10.1999 за № 68/5 «Про затвердження тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 745/4038, із змінами і доповненнями, на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого відділом Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові 18.08.2003, видано свідоцтво про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, р. № 3459, відповідно до якого, належне ОСОБА_3 на праві власності майно, яке складається з житлового будинку літ. «А-1» з масандрою, прибудовами, балконом, крильцем загальною площею 120,1 кв.м. з надвірними будівлями: погріб літ. «Г», гараж літ. «М», літні кухні літ «Н», «Е», душ літ. «О», вбиральня літ «П», огорожа літ «N», ворота з калиткою літ. «N-6», замощення літ. «І», свердловина літ. «N-4», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу на суму 41440,00 грн. (т. 1 а.с.198). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.03.2018 № 116012452, право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , з 08.12.2003 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі Дублікату свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, виданого приватним нотаріусом ХМНО Клопотовою Л.Ю. 03.12.2003 р. № 3459 ( т.1, а.с. 8-9).

Отже, відповідач ОСОБА_5 набув право власності на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями, в порядку примусового виконання відділом Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові вироку Київського районного суду м. Харкова від 18 січня 2002 року щодо задоволення цивільного позову ОСОБА_5 та стягнення з ОСОБА_3 на його користь 41 440,00 грн. шляхом передачі ОСОБА_5 вказаного нерухомого майна у власність. Однак, сторона позивача заперечуючи щодо набуття права власності ОСОБА_5 на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями, посилались на те, що порушена процедура передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме відсутня постанова державного виконавця про передачу нереалізованого майна та акт, що складається за фактом передачі майна. Так, статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції Закону №327-IV від 28.11.2002 (на час складання Акту державного виконавця про передачу майна стягувачу - 18.08.2003), передбачена реалізація арештованого майна та передача стягувачу непроданого майна в рахунок погашення боргу, та встановлено, що якщо після переоцінки в місячний строк майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання щодо залишення за собою непроданого майна. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець складає акт, який є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.Відповідно до статті 62 вказаного Закону у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом.Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб.

Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», що діяв на час вчинення оспорюваного правочину із змінами станом на 19.06.2003 № 980- IV, нотаріус та інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчинення нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законові.Згідно з п.3 ст. 72 вказаного Закону, свідоцтва про придбання жилого будинку з прилюдних торгів видаються на підставі відповідної копії акта про продаж будинку з прилюдних торгів чи копії акта про те, що будинок залишено стягувачу, у зв`язку з тим, що торги не відбулися.Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 № 18/5, яка була чинною на час вчинення оспорюваного правочину, встановлено, що при посвідченні договору про відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, перевіряється відсутність заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (ст.52). Придбання жилого будинку з прилюдних торгів оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням будинку шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання будинку. Якщо торги не відбулися, свідоцтво про придбання будинку видається стягувачеві. Такі свідоцтва видаються на підставі відповідно копії акта про продаж будинку з прилюдних торгів чи копії акта про те, що будинок залишено за стягувачем у зв`язку з тим, що торги не відбулися (ст. 131). Позивачами надано відповідь в.о. начальника ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові Біленського О.О. від 06.04.2004, з якої вбачається, рух виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа № 1-212 від 05.02.2002 Київського районного суду м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 41 440,00 грн. Зокрема зазначено, що згідно ст.. 61 ЗУ «Про виконавче провадження» державним виконавцем Храпачом А.А. було складено акт від 18.08.2003 про передачу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_5 . Постановою про передачу майна в матеріалах виконавчого провадження відсутня. Згідно перевірки журналу вихідної кореспонденції відділу ДВС з 18.08.2003 по 02.09.2003, ні акт про передачу майна, ні постанова про передачу майна в державні установи та гр-ну ОСОБА_5 не направлялись (т. 1 а.с. 11-12).

Відповідь Холодногірсько-Новобаварської виконавчої служби у місті Харкові від 10.09.2024 № 12965/24, з якої вбачається, що відомості щодо виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого листа № 1-212/3 у відділі відсутні (а.с.17). Так, на виконання ухвали суду про витребування доказів надійшла відповідь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції якою повідомлено, що відповідно до наказу міжрегіонального управління від 29.05.2023 №341/7 «Про припинення приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_6 » нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Клопотової Л.Ю. по Харківському міському нотаріальному округу припинена з 31.05.2023 на підставі її заяви (т. 1 а.с.156).

Згідно відповіді від 06.10.2025 Харківського обласного державного нотаріального архіву було надано фотокопію «Свідоцтво про передачу майна в рахунок погашення боргу», виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовою Л.Ю. 02 вересня 2003 року за реєстровим № 2510 та повідомлено, що в справі «Свідоцтво про передачу майна в рахунок погашення боргу» за 2003 рік фонду 227 «Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотова Лариса Юріївна», де зберігається примірник вищезазначеного свідоцтва, документів на підставі яких це свідоцтво видане, не виявлено (т. 1 а.с. 197).

Суд зазначає, що за загальним правилом боржник за наявності відкритого виконавчого провадження має право захищати свої права у спосіб оскарження дій або бездіяльності державного виконавця в порядку судового контролю.

При цьому матеріали не містять відомостей, що позивачами оскаржувались дії або бездіяльність державного виконавця з підстав порушення процедури передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Михайловин Д.В. просив суд визнати недійсним акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого відділом Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові 18.08.2003, скасувати Свідоцтво про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу від 02 вересня 2003 року, витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до частин 4,5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01.09.2015 у справі № 639/5503/13ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.11.2015, відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса ХМНО Клопотової Лариси Юріївни, Відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові, третя особа: Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, про визнання за ОСОБА_4 права власності на 47/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування вказаної частини домоволодіння з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 ; скасування акту ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові від 18.08.2003 про передачу вказаного майна ОСОБА_5 та свідоцтво про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, яке видане приватним нотаріусом ХМНО Клопотовою Л.Ю. 02.09.2003 ОСОБА_5 на вказане домоволодіння.

Крім того, зі змісту даного рішення вбачається, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03.06.2011, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2012, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ВДВС Жовтневого РУЮ м. Харкова, приватного нотаріуса ХМНО Клопотовою Л.Ю., СДП «Укрспецюст», третя особа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконними та скасування актів ВДВС Жовтневого РУЮ м. Харкова, визнання такими, що не відбулися публічних торгів, визнання незаконними та скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу, скасування права власності, поновлення та визнання права спільної сумісної власності на домоволодіння. Скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції та відмовляючи позивачам в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування актів ВДВС Жовтневого РУЮ м. Харкова, визнання незаконними та скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу, скасування права власності, поновлення та визнання права спільної сумісної власності, апеляційний суд виходив з того, що ще в лютому 2010 року, звертаючись до суду з зазначеним позовом, та посилаючись на порушення відділом державної виконавчої служби ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» позивачі дії державного виконавця не оскаржують, тоді як при арешті та опису державним виконавцем вказаного нерухомого майна, про такі дії державний виконавець повідомляв, як боржника, так і її чоловіка, однак останній не звернувся із заявою про виключення вказаного майна із - під арешту. Суд апеляційної інстанції також виходив з відповідності виданого нотаріусом оспорюваного позивачами свідоцтва, вимогам п.3 ст. 72 Закону України «Про нотаріат» ( із змінами на 19.06.2003 року № 980-1У), ст.131 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій»( зі змінами від 27.05.1997 року).

Таким чином, вказаним рішенням апеляційного суду Харківської області було відмовлено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог щодо визнання спірного житлового будинку з надвірними побудовами спільною сумісною власністю подружжя, скасування зазначеного вище акта державної виконавчої служби від 18 серпня 2003 року у тому числі і з підстав відповідності його ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» та визнання недійсним зазначеного вище свідоцтва, і вказані обставини, у відповідності до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України не доказується при розгляді судом даної справи.

Також, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01.09.2015 встановлено, що вироком Київського районного суду м. Харкова від 18.01.2002 ОСОБА_3 визнано винною та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та даним вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_5 та стягнуто з ОСОБА_3 41440,00 грн на відшкодування шкоди, завданої злочином. 05.02.2002 Київським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 1-212/3 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 боргу у розмірі 41440 грн, який надійшов на виконання до ДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові 18.02.2002. Встановивши, що боржнику на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 , 28.03.2002 державним виконавцем складено акт опису та арешту житлового будинку. 04.04.2002 винесено постанову № 389/10 про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні. З заявою про виключення майна з-під арешту та опису ОСОБА_4 до суду не звертався. Зазначено, що позовні вимоги позивача щодо витребування частини домоволодіння із чужого незаконного володіння, скасування акту ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові від 18.08.2003 та свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, з посиланням на вимоги ст. 22 КЗпШ України, пов`язані саме з визнанням за позивачем такого права власності на частку в спільному майні подружжя. Проте, визначення частки у праві спільної сумісної власності подружжя можливо тільки при розподілі такого майна (статті 28,29 КЗпШ України в редакції 1969 року), тоді як з такими вимогами позивач до суду не звертався. В серпні 2003 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про розподіл спільного майна подружжя. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.12.2007 позовну заяву за заявою представника позивача залишено без розгляду. На час виконання вироку суду домоволодіння було зареєстроване за боржницею ОСОБА_3 . Право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_5 набув в порядку примусового виконання відділом ДВС Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові виконавчого листа № 1-212/3, виданого Київським районним судом м. Харкова від 18.02.2002, в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_5 та стягнення з ОСОБА_3 на його користь у 41440,00 грн, та шляхом передачі йому вказаного нерухомого майна у власність була відшкодована вказана матеріальна шкода. Судом зроблено висновок, що підстави для визнання за позивачем права власності на частку в спільному майні подружжя відсутні, а ОСОБА_5 набув таке право власності на підставі свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, виданого приватним нотаріусом ХМНО Клопотовою Л.Ю. 02 вересня 2003 року та реєстрації такого права власності 18 грудня 2003 року КП «ХМБТІ», то підстави для витребування у ОСОБА_5 нерухомого майна, адресою: АДРЕСА_1 ,також відсутні. Таким чином, вищевказаними рішеннями апеляційного суду Харківської області, які набрали законної сили, встановлено, що спірне домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , передано відповідачу ОСОБА_5 в порядку виконання вироку Київського районного суду м. Харкова від 05.02.2002 та відмовлено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог щодо визнання спірного житлового домоволодіння з надвірними побудовами спільною сумісною власністю подружжя, скасування акта державної виконавчої служби від 18.08.2003, визнання недійсним свідоцтва приватного нотаріуса від 02.09.2003 та у витребуванні у ОСОБА_5 нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, вищевказані обставини, при розгляді даної справи не доказуються, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Враховуючи викладене, відповідач ОСОБА_5 правомірно, в порядку передбаченому законом, з 08.12.2003 набув право власності на спірне домоволодіння, в порядку виконання вироку Київського районного суду м. Харкова від 05.02.2002.

Крім того, вищевказаними рішеннями відмовлено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог щодо визнання спірного житлового домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 з надвірними побудовами спільною сумісною власністю подружжя, а отже майнове право позивача ОСОБА_4 щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . порушено не було.

Також, представники позивачів повідомили, що подружжя ОСОБА_7 з 08.12.2003(набуття права власності ОСОБА_5 ) та потеперішній час продовжують проживати у спірному житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , в свою чергу відповідач ОСОБА_5 не цікавиться та не користується житловим будинком.

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, в провадженні суду перебувала цивільна справа № 2-1548/10 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ ГУМВС України в Харківській області, про усунення перешкод у користуванні квартирою, зняття з реєстрації.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 01 грудня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено. Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Зобов`язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ ГУМВС України в Харківській області зняти ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 зреєстраційногообліку АДРЕСА_1 .

Рішення набрало законної сили. Отже, доводи сторони позивачів, що відповідач ОСОБА_5 не цікавився спірним житловим будинком, спростовуються рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 01 грудня 2010 року, з якого вбачається, що він захищав своє порушене право шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 із житлового будинку АДРЕСА_1 . Таким чином, доводи сторони позивачів стосовно даного питання є безпідставними.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що дані позовні вимоги були вже неодноразовово предметом розгляду інших судових справ, судові рішення по яким набрали законної сили, а також те, що стороною позивачів не надано суду достатніх та достовірних доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про їх порушені права, суд прходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Так, представником Міністерства юстиції України було надано клопотання про застсування строків позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Таким чином, враховуючи, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено, у зв`язку з необґрунтованістю, а отже позовна давність не застосовується.

Щодо неналежного відповідача Міністерства юстиції України, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним або залучати співвідповідача з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

В позовній заяві позивачами зазначено: «на даний час відділ Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові (ліквідовано без правонаступництва; дата запису: 15.02.2007; номер запису про державну реєстрацію припинення: 1 480 111 0003 007480). Засновником відділу та особою яка приймала рішення про ліквідацію є Міністерство юстиції України, яке залучається до участі у справі, у зв`язку з ліквідацією цього органу ДВС без правонаступництва).»

Як вбачається з відзиву Міністерства юстиції України, що згідно наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2017 № 636/5 «Про відділи державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області» у зв`язку з реорганізацією шляхом злиття Жовтневого відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області та Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області утворено Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Зазначеним наказом встановлено, що новоутворений відділ державної виконавчої служби є правонаступником відповідних реорганізованих шляхом злиття відділів державної виконавчої служби. Наразі найменування відділу Холодногірсько-Новобаварський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції.

При цьому, позивачі своїм правом, визначеним статтею 51 ЦПК України, не скористались.

Так, у постанові від 30.01.2019 справа № 552/6381/17 Велика Палата Верховного Суду зроблено висновок:

- «п. 38. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (дпостанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц(пункт 50); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц(пункти 37, 54); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4));

- « п. 39. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 51,76 82, 95, 141, 228, 229, 235, 244, 245, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 182, 190, 317, 319, 321, 391 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотової Лариси Юріївни, ОСОБА_5 , Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту державного виконавця, скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.08.2026.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотова Лариса Юріївна, адреса: м. Харків, вул. Новгородська, 38/44.

Відповідач: Міністерство юстиції України, ЄДРПОУ:00015622, місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13.

Суддя В.В. Труханович