Рішення № 138993217, 10.08.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5483/26

(2/199/5132/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

10.08.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі представника позивача Косенка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги, посилаючись на наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 працювала на посаді заступника головного бухгалтера Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» з 26. 06.2023 року.

09.02.2026 року відповідачем було видано наказ про звільнення її з посади заступника головного бухгалтера на підставі її заяви від 26.01.2026 року за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, однак в резолютивній частині наказу при звільненні не була нарахована та виплачена вихідна допомога на підставі ст.44 КЗпП України.

Крім того остаточний розрахунок при звільненні позивач отримала 02 квітня 2026 року, а тому відповідно до ст.116 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, протягом часу з дня звільнення ОСОБА_1 відповідачем було перераховано заборгованість по заробітній платі 09.03.2026 року 33000 грн; та 02.04.2026 року 86 436,47 грн.

Вважає, що права її були порушені, а тому після отримання належних їй сум вона вирішила стягнути з відповідача також середній заробіток за час затримки розрахунку.

Згідно наданої відповідачем довідки про середньомісячний дохід позивача за останні два місяці перед звільненням а саме грудень 2025 року та січень 2026 року, нарахований дохід складає 100 012,69 грн.

Виходячи з нарахованого доходу та кількості відпрацьованих робочих днів, які становлять 23 дні у грудні 2025 року та 22 дні у січні 2026 року, а в сумі 45 днів, тому середньоденна заробітна плата позивача складає 2222,50 грн з розрахунку 100 012,69 (нарахований дохід за два місяці) / 45 днів.

Виходячи з розрахунку 2222,50 (середньоденна заробітна плата) х 38 (кількість днів з дня звільнення ) = 84 455 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні).

У своїй заяві про звільнення ОСОБА_1 просила звільнити її за власним бажанням на підставі ч3 ст.38 КЗпП України в зв`язку з невиконанням роботодавцем про працю, а саме затримки виплати заробітної плати та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст.44 КЗпП України.

Однак роботодавцем було відмовлено ОСОБА_1 в частині виплати вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку з посиланням на ч.3 ст.10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У зв`язку з викладеним позивач просила суд стягнути з Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 84 455 грн., вихідну допомогу в розмірі 150018,75 грн. а також стягнути судовий збір в розмірі 2350 грн та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 15000 грн.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 червня 2026 року відкрито провадження по справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідач до судового засідання не з`явився. В матеріалах справи міститься відзив на позов представника відповідача, в якому він просив суду зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням принципу справедливості та пропорційності, оскільки на неможливість своєчасної виплати заробітної плати вплинули знаходження відповідача на території, де ведуться активні бойові дії, ліквідація дочірних підприємст та евакуація основних засобів виробництва, податкова та інша заборгованість. Згідно наказом № 18/к/тр від 09.02.2026, позивача звільнено відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП за власним бажанням, при цьому як зазначено в наказі № 18/к/тр від 09.02.2026, ДП «Добропіллявугілля-видобуток» не зазначило, що не визнає обставин невиконання роботодавцем законодавства про працю умов колективного чи трудового договору, звільнив ОСОБА_1 без виплати вихідної допомоги. Зазначений наказ № 18/к/тр від 09.02.2026 позивачем в цій частині не оскаржено, отже позивач визнала відсутність порушення трудового законодавства та відповідно підстав для виплати вихідної допомоги, враховуючи наведене, вимоги щодо виплати вихідної підлягають залишенню без задоволення. Також просив зменшити розмір судових витрат.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, судом по справі встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач працювала на посаді заступника головного бухгалтера Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» з 26. 06.2023 року.

09.02.2026 року відповідачем було видано наказ про звільнення її з посади заступника головного бухгалтера на підставі її заяви від 26.01.2026 року за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України без нарахування та виплати вихідної допомоги на підставі ст 44 КЗпП України.

Крім того остаточний розрахунок при звільненні позивач отримала 02 квітня 2026 року, а тому відповідно до ст.116 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивачу відповідачем було перераховано заборгованість по заробітній платі 09.03.2026 року 33000 грн; та 02.04.2026 року 86 436,47 грн.

Відповідно до частин першої, четвертої та п`ятої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

На підставі статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від роботодавця, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до підпунктів «є», «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, цей Порядок застосовується у випадках виплати вихідної допомоги та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною другою статті 264 Цивільного процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, від 23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22, від 23 квітня 2025 року у справі № 369/12450/21 та від 20 грудня 2023 року у справі № 153/758/22 зазначає, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення щодо порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

Щодо застосування форс-мажорних обставин до обов`язку з виплати заробітної плати та інших належних сум Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику це обов`язок роботодавця. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили. Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов`язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату. Водночас Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 337/4651/23 встановив, що військова агресія рф проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов`язку з оплати праці працівників. Невжиття роботодавцем належних організаційно-правових заходів з працівниками, які не мали змоги виконувати свої обов`язки з незалежних від них причин, не може бути підставою для позбавлення їх права на отримання оплати праці.

Щодо доказування обставин непереборної сили Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2023 року у справі № 153/758/22 зазначив, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Щодо правової природи відповідальності за статтею 117 КЗпП України та застосування принципів співмірності Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 розтлумачила застосування цієї норми у редакції Закону № 2352-ІХ. Суд вказав, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.

Вирішуючи спір у частині стягнення вихідної допомоги, суд виходить із того, що предметом доказування є факт порушення роботодавцем законодавства про працю на момент подання працівником заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, що є підставою для виплати компенсації за статтею 44 КЗпП України. Судом встановлено, що 26.01.2026 року позивачка подала заяву про звільнення за власним бажанням, у якій підставою розірвання трудового договору вказала саме ч.3 ст. 38 КЗпП України через затримку виплати заробітної плати. Конкретні порушення законодавства про працю в заяві працівником не зазначені.

Надаючи правову оцінку цим діям, суд зазначає, що відмова у виплаті вихідної допомоги є правомірною, оскільки факту порушення роботодавцем законодавства про працю, не підтверджений документально. Тому позивачка не набула право на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Надаючи правову оцінку вимогам про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та доводам сторін щодо відповідальності, суд виходить із того, що відповідно до статті 116 КЗпП України підприємство зобов`язане було виплатити всі належні працівнику суми в день звільнення 26 січня 2026 року. Судом встановлено, що у день звільнення остаточний розрахунок не проводився, а заборгованість із заробітної плати погашалася відповідачем частинами вже після звільнення (09.03.2026) і остаточно була виплачена лише 02 квітня 2026 року.

Відповідач обґрунтовує несвоєчасність розрахунку дією правового режиму воєнного стану, розташуванням підприємства у зоні активних бойових дій та наявністю зведеного виконавчого провадження щодо стягнення коштів із рахунків підприємства. Суд детально проаналізував ці аргументи крізь призму сталої практики Верховного Суду та зазначає наступне. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, виплата заробітної плати працівнику є безумовним обов`язком роботодавця, а не відповідальністю у розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, від якої можна бути звільненим унаслідок непереборної сили. Щодо аргументів відповідача про арешт рахунків виконавчою службою, Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 184/689/16-ц наголосив, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні,.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на бойові дії як на підставу для застосування частини третьої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 337/4651/23, військова агресія рф проти України, введення воєнного стану, обстріли або перебування населеного пункту під окупацією чи в зоні бойових дій не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов`язку з оплати праці та проведення своєчасного розрахунку, особливо враховуючи, що підприємство продовжувало працювати, не зупиняло діяльність і не призупиняло дію трудового договору з працівниками.

Більше того, у наведеній вище постанові від 20 грудня 2023 року у справі № 153/758/22 за позовом до ДП «Добропіллявугілля-видобуток» Верховний Суд уже надавав оцінку подібним доводам цього ж відповідача про звільнення від відповідальності за статтею 117 КЗпП України через бойові дії. Суд касаційної інстанції чітко вказав, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) як підстави для звільнення від відповідальності, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Оскільки у цій справі відповідач такого сертифіката суду також не надав, вказані ним обставини не звільняють його від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Заявлений до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку обчислено позивачкою. Згідно наданої відповідачем довідки про середньомісячний дохід позивача за останні два місяці перед звільненням а саме грудень 2025 року та січень 2026 року, нарахований дохід складає 100 012,69 грн. (довідка додається). Виходячи з нарахованого доходу та кількості відпрацьованих робочих днів, які становлять 23 дні у грудні 2025 року та 22 дні у січні 2026 року, а в сумі 45 днів, тому середньоденна заробітна плата позивача складає 2222,50 грн з розрахунку 100 012,69 (нарахований дохід за два місяці) / 45 днів. Виходячи з розрахунку 2222,50 (середньоденна заробітна плата) х 38 (кількість днів з дня звільнення ) = 84455 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні).

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення вказаної суми на підставі принципу співмірності, суд застосовує критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23. Суд констатує, що розмір санкції є завищеним відповідно до допущеного порушення з огляду на час затримки який становить 38 днів. Заявлена сума є надмірною, призводить до безпідставного збагачення працівника та не відповідає засадам справедливості, а тому існують підстави для її зменшення, а саме до 10000 грн., які суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Щодо розподілу судових витрат.

Розподіл судових витрат здійснюється судом за правилами статті 141 ЦПК України, а отже суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на корить позивача судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 1064,96 грн

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, заявлених стороною позивача у розмірі 15000,00 грн, суд виходить із такого. Відповідач подав письмове клопотання про зменшення розміру цих витрат, мотивуючи його неспівмірністю заявленої суми зі складністю справи. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову. Згідно з частинами п`ятою та шостою цієї ж статті у разі недотримання вимог частини четвертої суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

З дотриманням балансу інтересів сторін, критеріїв реальності витрат, розумності їхнього розміру та пропорційності до предмета спору, часткового задоволення позову, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 1000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 117 КЗПП України ст. ст. 263-265ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» (код ЄДРПОУ 43895975, м. Добропілля Донецької області, пр. Шевченка,2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10000 грн., а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 1064,96 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн., а всього 12064 ( дванадцять тисяч шістдесят чотири) гривні 96 копійок

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення апеляційної скарги.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2026 року.

Суддя: В.В. Руденко