Рішення № 138992782, 14.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/7401/26

Справа № 522/6683/26-Е

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Костинюк В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 23.04.2026 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №245649395 від 31.07.2020 в розмірі 17 659 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.07.2020 між ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №245649395 на суму 1 500 грн. В подальшому відповідач збільшим суму кредиту до 6 000 грн. Всупереч умов договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 17 659 грн, з яких 5 999,80 грн заборгованість по кредиту, 11 659,20 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Позивач набув право вимоги до відповідача в результаті укладення договору факторингу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.04.2026 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 04.06.2026.

У зв`язку з неявкою учасників справи у судове засідання 04.06.2026 розгляд справи відкладено на 30.07.2026

До суду 20.07.2026 надійшов відзив від ОСОБА_1 в особі представника Шевцової Л.П., згідно якого просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення відсотків у розмірі 11 569,20 грн.

На обґрунтування відзиву зазначено, що строк кредитування сплив 30.10.2020, однак позивач нараховує відсотки до 14.01.2021. Відповідачка на погашення кредиту сплатила 2 638 грн, тому цю суму слід відняти від нарахованих відсотків (4 009 грн 2 638 грн = 1 371 грн), що разом з тілом кредиту становить 7 371 грн.

До суду 22.07.2026 надійшла відповідь на відзив від представника ТОВ «ФК «Ейс» - Сахарової О.І. у якій вказано, що розрахунок заборгованості містить всі сплати здійснені ОСОБА_1 . Всі нарахування відсотків нараховувалися в межах погоджених умов кредитного договору. Нарахування процентів поза строком здійснено на підставі ч.2 ст.625 ЦПК України.

До суду 22.07.2026 надійшли письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_2 , які по суті є запереченнями на відповідь на відзив, у яких вказано, що відповідачка вважає, що нарахування процентів має обмежуватися строком кредитування. Вимог про стягнення процентів у відповідності до ст.625 ЦК України позивач не заявляв.

Розгляд справи у судовому засіданні 30.07.2026 відкладено на 07.08.2026.

У судовому засіданні 07.08.2026 прийнято до провадження відзив, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, які подані у вигляді письмових пояснень. ОСОБА_1 частково визнала позов, у відповідності до відзиву.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосив, що проголошення судового рішення відбудеться 14.08.2026 о 11:15 год.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо клопотання про витребування доказів.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Доведення факту відсутності заборгованості покладається на відповідача. ОСОБА_1 не заперечує факт отримання кредитних коштів. Тому, суд не вбачає підстав для витребування доказів.

Судом встановлено, що 31 липня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №245649395, за умови якого сума кредиту складає 1 500 грн, строк кредитування 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,70% в день базової процентної ставки та 0,83% в день дисконтної процентної ставки.

Договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора 27H9A2GW.

08 серпня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору №245649395, згідно якої збільшено суму кредиту на 1 000 грн.

27 серпня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору №245649395, згідно якої продовжено строк на який надано кредит на 27 днів.

07 вересня року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору №245649395, згідно якої збільшено суму кредиту на 3 000 грн.

26 вересня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору №245649395, згідно якої продовжено строк на який надано кредит на 30 днів.

17 жовтня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору №245649395, згідно якої збільшено суму кредиту на 500 грн.

Згідно з графіком розрахунків за останньою додатковою угодою строк повернення кредиту визначений 26.10.2020.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 даного Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Позивачем до позовної заяви надано довідку про ідентифікацію, з якої вбачається, що ОСОБА_1 була ідентифікована 31.07.2020, одноразовий ідентифікатор 27H9A2GW, за допомогою номеру телефона НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 визнає факт отримання кредитних коштів.

28 листопада 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/118-01, згідно п.2.1 якого, клієнт зобов`язається відступити фактору права вимоги, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язається їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Строк дії договору продовжувався укладенням додаткових угод.

Згідно реєстру прав вимоги №110 від 01.12.2020, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №245649395 від 31.07.2020.

05 серпня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» згідно п.2.1 якого, клієнт зобов`язається відступити фактору права вимоги, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язається їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №245649395 від 31.07.2020.

11 липня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, згідно п.1.1 якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників.

Згідно реєстру боржників до договору про відступлення факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025, ТОВ «ФК «Ейс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №245649395 від 31.07.2020.

Такі докази разом з актами приймання-передачі та платіжними інструкціями належним чином підтвердження набуття позивачем права вимоги до відповідача.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Відповідачка своєчасно не повернула грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами. Таким чином, у порушення умов кредитних договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договорам не виконав.

Згідно розрахунку заборгованості складеного первісним кредитором, ОСОБА_1 має заборгованість за період з 31.07.2020 по 30.11.2020 у розмірі 13 069 грн, з яких: 5 999,80 грн сума заборгованості за основним зобов`язанням; 9 809 грн сума заборгованості за нарахованими процентами.

У розрахунку відзначено про сплату ОСОБА_1 2 637,95 грн і така сплата врахована 0,20 грн в заборгованість по тілу кредиту та іншу частину в заборгованість по процентам.

У розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» вказує, що заборгованість по процентам становить 11659,20 грн, донараховуючи проценти за період з 02.12.2020 по 14.01.2021.

Строк кредитування, з урахуванням додаткових умов становить до 26.10.2026, однак кредитором нарахована проценти до 14.01.2021, тобто за межами строку кредитування.

Відтак, щодо процентів за понадстрокове користування коштами, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contraproferentem (лат. verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (висновки Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19).

Позивач, як юридична особа, діяльність якою пов`язана з наданням фінансових послуг і яка підготувала проект договору позики - є сильнішою стороною у цих правовідносинах, а тому тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь відповідача.

Як встановлено судом, за умовами укладеного між сторонами договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 26 жовтня 2020 року, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, та у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак у даній справі таких позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» не заявило.

У відповіді на відзив позивач зазначає про можливість стягнення відсотків за межами строку кредитування у відповідності до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, однак і у розрахунках заборгованості і у позові не вказано про нарахування 3% річних, нарахування здійснені відповідно до умов договору, але за межами строку кредитування,

тому, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору задоволенню не підлягають.

Отже, обґрунтованими є вимоги про стягнення заборгованості станом на 26.10.2020, яка складає 8 239,15 грн, з яких 5 999,80 грн тіло кредиту, а 2 239,35 грн проценти за користування кредитом.

Вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками поза межами дії кредитного договору є безпідставними. Розрахунок відповідача складено не правильно, адже представник відповідача віднімає окремо сплати здійснені відповідачкою, які враховані в розрахунку первісного кредитора.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам, тобто сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1 242,19 грн (46,66% задоволених позовних вимог).

20 серпня 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» та адвокатське бюро «Соломко та Парнери» уклали договір про надання правничої допомоги №20/08/25-1.

Додатковою Угодою № 25770905944 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 визначено надання правової допомоги у справі за позовом до ОСОБА_1 .

З акту приймання-передачі наданих послуг (даний акт є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги) № 20/08/25-01 від 20.08.2025 визначено вартість правової допомоги у розмірі 7 000 грн.

На переконання суду позов є типовим, не потребує велику кількість часу для його складення.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Зважаючи на обсяг наданих правничих послуг та виконаних робіт, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за можливе стягнути розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволення позову, сплачений судовий збір позивачем та витрати на правову допомогу у сукупному розмірі 2 742,19 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13) суму заборгованості за кредитним договором №245649395 від 31.07.2020 у розмірі 8 239 (вісім тисяч двісті тридцять дев`ять) гривень 15 (п`ятнадцять) копійок, з яких:

- 5 999,80 грн сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 2 239,35 грн сума заборгованості за відсотками;

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13) судові витрати у розмірі 2 742 (дві тисячі сімсот сорок дві) гривні 19 (дев`ятнадцять) копійок.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 14 серпня 2026 року.

Суддя В.Я.Бондар