Рішення № 138991319, 12.08.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/6434/25

2/465/1374/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

12.08.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Рудакова Д.І.,

з участю секретаря судового засідання Старух Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит від 24.10.2020 № 397088.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 24.10.2020 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон кредит» був укладений договір про споживчий кредит № 397088, згідно з умовами якого позичальник отримав грошові кошти у кредит в розмірі 25000,00 грн., строком на 1095 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Кредитодавець умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в сумі, визначеній договором. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним кредитним договором, утворилась заборгованість, загальна сума якої становить 26071,28 грн., що складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15046,02 грн. та простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 11025,26 грн.

31.01.2025 між ТОВ «Слон кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 31012025, відповідно до умов якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набув статусу нового кредитора та набув права грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, включно з правом грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.10.2020 № 397088 у сумі 26071,28 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Ухвалою суду від 13.08.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, в позовній заяві просила провести розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач по справі в судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Клопотання про відкладення справи до суду не надходили. Відзив на позовну заяву до суду також не надходив.

У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечувала і представник позивача по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.10.2020 між ТОВ «Слон кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 397088.

За умовами означеного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 25000,00 грн. строком на 1095 день до 24.10.2023 року.

Відповідно до п. 1.5 укладеного договору, за користування кредитом нараховуються проценти за процентною ставкою, яка залежить від періоду її встановлення та становить 25 % (9125 % річних) за перший день користування кредитом та 85,00 % річних за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту. Тип процентної ставки фіксована.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування у розмірі 20000,00 грн. - на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , та у розмірі 5000,00 грн. - на користь товариства з метою виконання зобов`язань з оплати процентів за перший день користування кредитом.

Товариство зобов`язане надати споживачу кредит на умовах та в порядку передбачених договором (п. 4.2 договору), а споживач, у встановлений договором строк, зобов`язаний повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором (п. 4.4 договору).

На підставі укладеного кредитного договору № 397088 від 24.10.2020 ТОВ «Слон Кредит» перерахувало на користь ОСОБА_1 20000,00 грн., призначення платежу: 5168755451190777 ІПН 2441210991 Видача кредиту згідно дог. №397088 від 24.10.2020 року, на підтвердження чого позивач надав платіжне доручення № 3593 від 24.10.2020 року.

З наведеного вбачається, що ТОВ «Слон Кредит» належним чином виконав свої зобов`язання за вказаним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку, передбаченому умовами вищевказаного договору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).

Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Отже, ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому визначені договором кредитні кошти, натомість відповідач взяті на себе за договором зобов`язання перед ТОВ «Слон Кредит» не виконав, оскільки вчасно та в повному обсязі не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитами, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).

За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб),а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

31.01.2025 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладений договір надання послуги з факторингу № 31012025, згідно умов п.1.1 ТОВ «Факторинг Партнерс» зобов`язується передати (сплатити) грошові кошти в розпорядження ТОВ «Слон Кредит» за плату, а ТОВ «Слон Кредит» відступити ТОВ «Факторинг Партнерс» Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Слон Кредит».

Згідно з актом прийому-передачі Реєстру боржників для друку за договором надання послуги з факторингу № 31012025 від 31.01.2025, ТОВ «Слон Кредит» передало, а ТОВ «Факторинг Партнерс» прийняло Реєстр боржників кількістю 2092, після чого, з урахуванням п. 2 зазначеного договору факторингу від ТОВ «Слон Кредит» до ТОВ «Факторинг Партнерс» переходять права вимоги заборгованості від боржників і ТОВ «Факторинг Партнерс» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.

Відповідно до Реєстру боржників для друку від 13.08.2025 за договором надання послуги з факторингу № 31012025 від 31.01.2025 (витяг з додатку №1-1 до договору надання послуги з факторингу № 31012025 від 31.01.2025), ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 по договору про надання споживчого кредиту № 397088 від 24.10.2020 в загальній сумі заборгованості 26071,28 грн., з яких: 15046,02 грн. - сума заборгованості за коштами, що перераховані боржнику, 11025,26 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами.

Таким чином, внаслідок укладення вищезазначеного договору факторингу та додатків до таких договорів, до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшли всі права первісного кредитора у зобов`язаннях за вищезазначеним договором.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом у гривні, здійсненого за кредитним договором № 397088 від 24.10.2020 у відповідача утворилась заборгованість станом на 05.03.2025 у розмірі 26071,28 грн., з яких: 15046,02 грн. - сума заборгованості за коштами, що перераховані боржнику, 11025,26 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами.

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс», непогашення відповідачем заборгованості за цим договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання»(статті 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, надані позивачем розрахунки заборгованості за договорами, відповідачем жодним чином спростовано не було.

Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договорів матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і неспростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11,509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов`язків сторін.

Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 397088 від 24.10.2020 становить 26071,28 гривень.

Вказану суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача.

Належних доказів того, що відповідач здійснив повністю погашення тіла кредиту та процентів за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.

Після отримання права вимоги до відповідача, позивач не здійснював будь-яких інших нарахувань. А долучений розрахунок заборгованості, проведений ТОВ «Слон Кредит» в межах строку дії кредитного договору, відповідно до його умов.

Отже, надаючи оцінку загальній сумі заборгованості по тілу кредиту та процентам, наведеній позивачем у розрахунку, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності її нарахування.

З огляду на те, що ТОВ «Слон Кредит» як первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором перед відповідачем виконало у повному обсязі, будь-яких доказів на спростування вказаного відповідач суду не надав, факт переходу прав вимоги знайшов своє підтвердження, тому, враховуючи правомірність набуття прав вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог до ОСОБА_1 .

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини та здійснені судом розрахунки, позивач, як новий кредитор, вправі вимагати повернення відповідачем заборгованості за кредитними договорами № 397088 від 24.10.2020 у загальному розмірі 26071,28 гривень.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ст.263 ЦПКУкраїни, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором № 397088 від 24.10.2020, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс», то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 397088від 24.10.2020 у загальному розмірі 26071,28 гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).

Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 гривень.

Позивачем надано докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» від 01.11.2023, заявка на надання юридичної допомоги №26 від 02.06.2025 на загальну суму 13000,00 грн., витяг з акту №13 про надання юридичної правничої допомоги від 30.06.2025 на суму 13000,00 грн.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, оскільки за даних обставин справи таке стягнення буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Окрім цього, з врахуванням вимог частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Керуючись статтями 2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 397088 від 24.10.2020 року у розмірі 26071 (двадцять шість тисяч сімдесят одна) грн. 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, оф. 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя Рудаков Д.І.