Ухвала суду № 138990292, 13.08.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11169/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бедьо В.І., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів Михайло Михайлович та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.

Представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову в порядку ст. 151 ЦПК України. Подану заяву мотивує тим, що між сторонами існує спір щодо права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який, на думку заявника, вибув із власності спадкодавця ОСОБА_6 на підставі недійсного договору купівлі-продажу від 11.10.2018 року, укладеного особою, яка не мала відповідних повноважень.

Заявник зазначає, що на даний час спірний будинок перебуває у власності ОСОБА_5 , який набув його на підставі договору дарування від 10.09.2020 року. У зв`язку з цим існує ризик його подальшого відчуження або іншого розпорядження майном, що може утруднити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про витребування будинку.

З огляду на це заявник просить суд забезпечити позов шляхом вжиття заходів, спрямованих на недопущення подальшого відчуження спірного нерухомого майна до вирішення спору по суті.

Представник позивача просить суд:

- накласти арешт на житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660338821101.

- заборонити ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ), його уповноваженим особам та представникам відчужувати, в тому числі, але не виключно, продавати, дарувати, міняти, надавати у ренту, відмовлятись від майна на користь громади/ держави, передавати у довірчу власність, передавати у концесію, передавати майно в якості забезпечення виконання фінансових зобов`язань, передачі майна у статутні капітали третіх осіб, погіршувати становище майна, а саме житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660338821101 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 153 ЦПК України Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

Таким чином, законодавець визначив дискреційне повноваження суду щодо повідомлення особи, яка подала заяву про забезпечення позову при розгляді заяви про забезпечення позову.

У даному випадку суд не вбачає необхідності викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, а тому розгляд цього питання проводиться без повідомлення учасників справи, що відповідає положенням ч. 13 ст. 7 ЦПК України, ч. 1 ст. 153 ЦПК України. Фіксування судового процесу не здійснювалося.

Зважаючи на викладене, суд розглянув заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заяви про забезпечення позову, дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Звернення з позовом до суду за захистом порушених прав, інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, а також свобод фізичних осіб є одним із способів судового захисту.

Інститут забезпечення позову при цьому, дає можливість суду до ухвалення рішення по суті вжити заходів щодо забезпечення заявленого позову у певних визначених випадках, враховуючи чітко визначені підстави.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявленого клопотання, суд зазначає, що інститут забезпечення позову регламентовано статтями 149 151 ЦПК України, які встановлюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в цивільному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення суду і спрямована на дотримання норми щодо обов`язковості до виконання судових рішень, встановленої нормами Конституції України.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, до вирішення справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду. Це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`активних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача(заявника).

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Таким чином, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки без підставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб або учасників процесу.

Види забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Одним із видів забезпечення позову у відповідності до ст. 150 ЦПК України є накладення арешту на майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується,зокрема,забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову, а також передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається досуду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт,чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі N381/4019/18 (провадження N14-729цс19) зазначено, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття,-навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде спів мірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших у часників справи чи осіб, щоне є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 вказав, що під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, у постанові від 08.05.2019 року у справі №487/7097/18 Верховний Суд вказав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до п. 6Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та забороною вчиняти певні дії, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та його витребування з чужого незаконного володіння. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_5 , що також підтверджується договором дарування від 10.09.2020 року.

Суд враховує, що предметом спору є безпосередньо право власності на нерухоме майно, а тому його подальше відчуження або вчинення щодо нього реєстраційних дій може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду. При цьому спірний будинок уже був відчужений після укладення первісного договору купівлі-продажу, що свідчить про реальність ризику його подальшого відчуження, а не лише про припущення позивача.

Оцінивши доводи заявника, характер та предмет позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлений спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірний житловий будинок та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо його відчуження є належним, необхідним та співмірним із заявленими позовними вимогами. Такий захід безпосередньо пов`язаний із предметом спору, спрямований на збереження існуючого правового та фактичного стану майна і у разі задоволення позову забезпечить можливість реального виконання рішення суду.

При цьому суд бере до уваги необхідність забезпечення балансу інтересів сторін. Застосування зазначених заходів має тимчасовий характер, не вирішує питання про право власності на спірне майно по суті, не позбавляє відповідача права користування ним та не перешкоджає володінню майном, а лише обмежує можливість його відчуження та вчинення відповідних реєстраційних дій до вирішення спору по суті.

Таким чином, враховуючи наявність спору між сторонами, характер заявлених позовних вимог, реальну можливість подальшого відчуження спірного нерухомого майна та пов`язаний із цим ризик істотного ускладнення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову та наявність підстав для її задоволення. Обрані заходи забезпечення є адекватними, розумними та співмірними із заявленими вимогами, відповідають меті забезпечення позову та не спричиняють відповідачу невідновлюваної шкоди.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149-153,157,260-261,263,353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів Михайло Михайлович та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна-задовольнити.

Накласти арешт на житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660338821101.

Заборонити ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ), його уповноваженим особам та представникам відчужувати, в тому числі, але не виключно, продавати, дарувати, міняти, надавати у ренту, відмовлятись від майна на користь громади/ держави, передавати у довірчу власність, передавати у концесію, передавати майно в якості забезпечення виконання фінансових зобов`язань, передачі майна у статутні капітали третіх осіб, погіршувати становище майна, а саме житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660338821101 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Роз`яснити позивачу положення статті 159 ЦПК України, за якими у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Роз`яснити відповідачу, що особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ужгородського

Міськрайонного суду

Закарпатської області Бедьо В.І.