Рішення № 138989045, 03.07.2026, Кобеляцький районний суд Полтавської області

532/2632/25

2/532/160/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Макарчука С.М., з участю секретаря судового засідання Демидюк О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки цивільну справу №532/2632/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

30 жовтня 2025 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 18.07.2023-100003100 від 18.07.2023 у розмірі 11 268,07 гривень та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

У позовній заяві зазначено, що 18 липня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 18.07.2023-100003100, на підставі якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 000,00 грн, строком на 56 днів, з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 11.09.2023. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 11 268,07 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6 000 грн, по процентам 4 368,07 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 900 грн. На підставі викладеного, представник позивача прохав суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 11 268,07 гривень, а також понесені судові витрати.

05.01.2026 від представника відповідача Бердніченко О.П. надійшов відзив на позовну заяву, в якому прохає суд відмовити в позові, позивач не надав суду належних доказів укладення між сторонами кредитного договору у спосіб, визначений законодавством. Надані матеріали не містять жодного підтвердження волевиявлення відповідача, оскільки одноразовий ідентифікатор «H791», зазначений у копіях документів, не дозволяє ідентифікувати особу підписанта, не містить технічних параметрів підписання та не підтверджує, що відповідні дії були вчинені саме відповідачем. Сам «код H791», відображений у PDF, не є електронним підписом у розумінні закону і не доводить волевиявлення відповідача. Посилання позивача на підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом) не підтверджує належним чином волевиявлення відповідача. Сам по собі факт введення числової комбінації, без надання технічних логів, журналів подій, IP-адреси, даних пристрою та доказів отримання SMS-повідомлення саме відповідачем, не є безумовним доказом укладення електронного договору, якщо кредитодавцем не доведено, що відповідні дії вчинені саме конкретною особою та що цей код був використаний нею особисто. Відсутність таких доказів унеможливлює ідентифікацію сторони правочину та виключає визнання такого «підпису» належним доказом укладення договору.

Передача персональних даних через систему BankID підтверджує лише ідентифікацію особи в межах доступу до даних, але не підтверджує підписання договору, укладення договору чи отримання грошових коштів. Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що сам по собі факт введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду) не є належним доказом укладення електронного договору без доведення належної ідентифікації особи підписанта та надання технічних доказів, які підтверджують вчинення відповідних дій саме відповідачем. Документи, сформовані кредитодавцем в односторонньому порядку, не можуть підтверджувати волевиявлення іншої сторони правочину. За відсутності банківських документів, які дозволяють ідентифікувати отримувача коштів, факт надання кредиту вважається недоведеним. Для визнання електронного правочину укладеним необхідно встановити, що особа, яка здійснила електронні дії, була належним чином ідентифікована, а спосіб підписання дозволяє однозначно встановити її волевиявлення. Позивач не довів, що відповідач був ідентифікований у порядку ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» та що електронний договір підписаний способом, що дозволяє однозначно ідентифікувати особу. Наданий скрін «алгоритму отримання онлайн-кредиту» є інформаційним матеріалом, а не доказом конкретної дії конкретної особи. Квитанція № 2341220254 від 18 липня 2023 року про нібито видачу кредитних коштів містить лише номер маскованої картки, назву платіжної системи, призначення платежу. Квитанція не підтверджує факту отримання грошових коштів відповідачем, оскільки не містить ідентифікації отримувача платежу (ПІБ власника картки), не підтверджує належність платіжного інструменту відповідачу та не супроводжується банківською випискою. Факт перерахування коштів має підтверджуватися банківськими документами, які дозволяють встановити отримувача платежу. Платіжні квитанції без ідентифікації власника рахунку не доводять отримання коштів конкретною особою. Отже, квитанція не доводить факту отримання грошових коштів саме ОСОБА_1 . Надана «довідка-розрахунок заборгованості» є внутрішнім документом позивача та не може вважатися належним доказом наявності заборгованості. Так, довідка- розрахунок складена в односторонньому порядку позивачем, не містить формули розрахунку, не підтверджена первинними бухгалтерськими документами, не містить підпису відповідальної особи з правом фінансового обліку. Документи, сформовані кредитодавцем в односторонньому порядку (анкети, довідки, внутрішні звіти, скріншоти з особистого кабінету), не можуть самі по собі підтверджувати факт укладення договору без належних зовнішніх та технічних доказів. Заявлена до стягнення комісія у розмірі 900 грн. є необґрунтованою, оскільки позивач не надав жодного договору, який би покладав цей обов`язок на відповідача, не довів, що така послуга є обов`язковою для отримання кредиту та не довів, що відповідач погоджувався саме на цю комісію. Сам факт існування договору еквайрингу між позивачем та банком не створює грошового обов`язку для споживача. Посилання на загальні норми Закону «Про споживче кредитування» не звільняє від обов`язку доказування. Відповідачем не було сплачено кошти за цей кредит не тому, що він порушив умови кредитного договору, а тому, що він його не отримував.

У даній справі позивач не надав належних і допустимих доказів, які б однозначно підтверджували ідентифікацію особи підписанта електронного правочину та вчинення відповідних дій саме відповідачем. Надані документи є внутрішніми матеріалами позивача та не містять технічних даних, що дозволяли б суду перевірити автентичність «електронного підпису».

Крім того, позивач не довів факт отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки відсутні банківські документи, які ідентифікують отримувача платежу. Подані квитанції не містять даних, що дозволяють встановити належність платіжного інструменту відповідачу. За таких обставин позовні вимоги є недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

15.01.2026 від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Відтак, за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами. Такі заперечення не відповідають вимогам статті 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, а відтак не є достатніми в силу закону. Натомість позиція Позивача, що підтверджена поданими доказами, є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції Відповідача, оскільки останній не скористався наданими йому рівними процесуальними можливостями для їх спростування, поставивши під сумнів їх належність, допустимість чи достовірність не подав альтернативних доказів, для підтвердження своєї позиції. Таким чином, заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача.

Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного

договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Також, підписуючи Оферту Відповідач Підтвердив той факт, що розуміє умови на яких укладається договір : «Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер» У відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), відповідачем вкотре було підтверджено розуміння та чіткість умов укладання даного договору: «Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс - повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс - повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер». Тобто, відповідач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Також, відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Листом ТОВ «УПР».

Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет- еквайрингу iPay. У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд вказав, що «факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо».

У зв`язку з наведеним, довідка ТОВ «УПР» про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Слід підкреслити, що еквайр зобов`язаний надати держателю платіжної картки (платнику) квитанцію платіжного терміналу (пункти 156, 160 Положення про

порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.07.2022 р. №164. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі

(заявці), за допомогою інтернет еквайрингу, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту

заявки кредитного договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору, підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача. Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.

Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Отже, одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів, комісій та неустойки з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача не можуть бути визнані судом послідовними та добросовісними, а відтак підлягають оцінці з урахуванням доктрини естопелю та мають бути відхилені як такі, що ґрунтуються на зловживанні процесуальними правами та не підлягають судовому захисту. Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

26.01.2026 від представника позивача Ларіонова К.О. надійшло заперечення на додаткові пояснення позивача від 15.01.2026, в якому зазначається, що позивач у додаткових поясненнях фактично зводить позицію до тези: «відповідач нічого не довів / не надав виписок», намагаючись перекласти тягар доказування на відповідача. Однак у спорі про стягнення боргу саме позивач має довести: 1. факт укладення договору саме з відповідачем; 2. факт надання (перерахування) коштів саме відповідачу; 3. розмір заборгованості та правові підстави кожної складової (тіло/проценти/ комісія). Твердження позивача про «декларативність» заперечень відповідача не може підміняти собою відсутні у позивача первинні та технічні докази. Маніпуляція «негативним доказом» і стандартом доказування. Позивач одночасно: посилається на «концепцію негативного доказу», наполягаючи, що відсутність доказів у відповідача нібито дає підстави робити висновки на користь позивача і водночас сам цитує підхід, що сторони не можуть будувати позицію на тому, що вона доведена, доки інша сторона її не спростує. Це внутрішньо суперечлива аргументація. Відсутність у відповідача виписок чи «альтернативних доказів» не робить автоматично належними докази позивача і не замінює вимогу довести належність/допустимість/достовірність доказів у сукупності. «SMS/одноразовий ідентифікатор» не доводить волевиявлення саме відповідача без технічних даних. Позивач стверджує, що документи нібито підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором, надісланим на «фінансовий номер» та робить висновок, що відповідач «підтвердив умови договору», бо в тексті акцепту є стандартна фраза. Заперечення: 1. Наявність у шаблоні фрази «Я розумію…» не є доказом, що конкретна

фізична особа ( ОСОБА_1 ) реально виконала дію акцепту. Це лише текст, сформований системою позивача. 2. Позивач не надав жодних технічних доказів, які дозволяють суду ідентифікувати підписанта і перевірити подію підписання: журнали подій/логи, дата-час, IP, підтвердження доставки SMS саме на номер відповідача і введення коду саме в сесії відповідача. Тобто одноразовий ідентифікатор «H791» не ідентифікує особу та без технічних параметрів не доводить волевиявлення. 3. Аргумент позивача «відповідач не заперечує, що засіб зв`язку належить йому» - це підміна доказування: навіть якщо номер телефону належить відповідачу, це не доводить, що саме він вчинив правочин, і не виключає стороннього доступу/перехоплення/помилкової верифікації/використання іншою особою. Отже, без технічної доказової бази твердження про «підписання одноразовим ідентифікатором» є припущенням позивача, а не встановленим фактом. Видача коштів: «лист ТОВ «УПР» / квитанція iPay / маскована картка» не ідентифікує отримувача і не доводить отримання саме відповідачем. Позивач заявляє, що видача коштів підтверджується «Листом ТОВ «УПР»», а також еквайрингом iPay і квитанцією, і пояснює, що повний номер картки не може зберігатися через вимоги НБУ, тому в документах наявне маскування. Заперечення: 1. Навіть якщо маскування дозволене регуляторно, воно не звільняє позивача від обов`язку довести належність платіжного інструменту відповідачу. Потрібні або банківські документи емітента, або інший зовнішній доказ, який прямо ідентифікує власника картки/рахунку як відповідача. 2. «Квитанція/довідка/лист стороннього сервісу» без вказання власника рахунку (ПІБ), без банківської виписки за рахунком отримувача, без підтвердження зарахування - не є достатнім доказом фактичного отримання коштів відповідачем. 3. Квитанція з маскованою карткою не встановлює отримувача і має підтверджуватися банківськими документами.

Отже, позивач намагається замінити належні докази (банківська виписка/ підтвердження емітента) на внутрішні/посередницькі документи, сформовані без можливості перевірки їх достовірності судом. Комісія 900 грн: позивач не довів правову підставу і погодження споживача. Позивач у позові заявляє комісію 900 грн як плату за «інтернет-еквайринг» і обґрунтовує її загальними нормами про «загальні витрати за споживчим кредитом». Заперечення: Загальні визначення із закону не доводять, що саме відповідач погодився сплатити саме таку комісію, що ця послуга була необхідною та обов`язковою саме для нього, і що розмір комісії відповідає умовам договору та прозорим правилам розрахунку. Відповідно до позиції відповідача: комісія необґрунтована, а договір еквайрингу між позивачем і банком не створює зобов`язання для споживача «Презумпція правомірності правочину» не підміняє доказування факту укладення правочину саме відповідачем. Посилання позивача на презумпцію правомірності правочину та міркування про «не оскаржував договір» є юридично хибним у контексті спору, де відповідач заперечує сам факт укладення правочину та отримання коштів. Презумпції працюють тоді, коли встановлено факт вчинення правочину конкретною особою. Тут же саме це є предметом доказування - і доказів, які дозволяють однозначно ідентифікувати підписанта та отримувача коштів, позивач не надав. Щодо витребування доказів судом. У даній справі відповідач звертає увагу суду, що позивач, звертаючись з позовом, зобов`язаний був надати всі належні та допустимі докази, які підтверджують укладення договору саме відповідачем та отримання ним грошових коштів. Наразі матеріали справи не містять таких доказів, а доводи позивача ґрунтуються на припущеннях та внутрішніх документах, які не дозволяють ідентифікувати особу, що вчинила відповідні дії. Відповідач заперечує проти витребування судом доказів за власною ініціативою, оскільки це фактично означатиме усунення недоліків доказової бази позивача та заміну сторони у виконанні обов`язку доказування, що суперечить принципу змагальності сторін. У разі якщо суд дійде висновку про необхідність витребування доказів, відповідач просить обмежити їх виключно доказами, які перебувають у володінні позивача, без витребування інформації у банківських установ та без втручання у банківську таємницю.

09.02.2026 року від представника відповідача Бердніченко О.П. надійшли письмові пояснення щодо причин неможливості виконання кредитних зобов`язань та правових наслідків проходження військової служби кредитний договір, на який посилається позивач, датований 18 липня 2023 року. Разом із тим уже після укладення зазначеного договору обставини життя відповідача істотно та об`єктивно змінилися, що унеможливило належне виконання ним грошових зобов`язань за цим договором.

Так, 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, а з 07 жовтня 2023 року був зарахований до списків особового складу військової частини та фактично приступив до виконання службових обов`язків, що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи. З моменту укладення контракту та фактичного проходження військової служби відповідач перебував у режимі, який об`єктивно виключає можливість вільного користування цивільними фінансовими сервісами, зокрема: перебування у польових умовах, поза місцем постійного проживання; відсутність стабільного мобільного зв`язку та інтернет-доступу; виконання службових та бойових завдань у підпорядкуванні командування; встановлені обмеження щодо користування особистими засобами зв`язку; фізична неможливість відстежувати стан заборгованості та здійснювати платежі у строки, визначені кредитним договором. За таких обставин відповідач був позбавлений реальної та об`єктивної можливості належним чином виконувати грошові зобов`язання за кредитним договором, у тому числі здійснювати своєчасні платежі, контролювати нарахування та реагувати на повідомлення позивача. Зазначені обставини не є проявом недобросовісної поведінки відповідача, а безпосередньо зумовлені виконанням ним конституційного обов`язку щодо захисту Батьківщини в умовах воєнного стану (стаття 65 Конституції України). Проте позивач проігнорував спеціальний правовий статус відповідача, не вжив жодних дій для врегулювання заборгованості та обрав виключно формальний шлях судового стягнення.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими у заявленому обсязі, а принаймні підлягають істотному зменшенню, з обов`язковим виключенням штрафних санкцій, пені, комісій та інших нарахувань, здійснених із порушенням вимог закону та принципів добросовісності.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача ТОВ «Споживчий центр» Ларіонов К.О. подав заяву про проведення судового засідання без участі представника позивача та прохав задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бердніченко О.П. подала клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача. Позов не визнається відповідачем. Тому адвокат Бердніченко О.П. прохала суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» у частині стягнення процентів, комісій, штрафних санкцій, пені та будь-яких інших додаткових нарахувань, пов`язаних із кредитним договором № 18.07.2023-100003100 від 18.07.2023. Задовольнити позовні вимоги виключно в частині стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) за кредитним договором № 18.07.2023-100003100 від 18.07.2023 у розмірі 6 000,00 грн.

Суд, розглянувши та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 18.07.2023-100003100, на підставі якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 000,00 грн, строком на 56 днів, з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 11.09.2023. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 11 268,07 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6 000 грн, по процентам 4 368,07 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 900 грн.

Зазначена обставина відповідачем не заперечується і підтверджується наданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем умов договору, у зв`язку з цим суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором.

Ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з тим, щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків, комісій, пені та неустойки суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які чинні, як на день укладення кредитного договору між первісними кредиторами та відповідачем, так і на час подання позовної заяви та ухвалення цього рішення, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, пеня, неустойка нарахована позивачем, підлягає списанню кредитодавцем, і не може бути стягнута з відповідача.

Водночас, згідно із законодавством України, військовослужбовці мають право не сплачувати відсотки за користування кредитами, а також штрафи та пені за прострочення платежів на весь час проходження військової служби в особливий період. Такі законодавчі обмеження поширюються військовослужбовців згідно зі ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Разом з тим, звільнення стосується саме відсотків, пені та штрафів. Воно не скасовує обов`язку сплачувати основну суму кредиту (тіло кредиту) та відсотки, нараховані до моменту початку проходження відповідачем військової служби 29.07.2023.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Крім цього, відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому із відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений за подання позовної заяви судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 7, 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-289 ЦПК України, статтями 512, 516, 526, 625, 629, 1049, 1054, 1077 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 , заборгованість за кредитним договором №18.07.2023-1000003100 від 18.07.2023 в розмірі 9704 (дев`ять тисяч сімсот чотири) гривні 53 копійки, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 6000,00 грн, заборгованості за період користування кредитом з 18.07.2023 по 28.08.2023 в сумі 2804,53 грн, комісії за надання кредиту в сумі 900,00 грн.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 292,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя