Рішення № 13898776, 08.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/16908.02.11 За позовом          Комунального підприємства “Дирекція з управління та

обслуговування житлового фонду” Солом’янської районної у м. Києві

ради третя особа Солом’янська районна у м. Києві державна адміністрація до                     Товариства з обмеженою відповідальністю “ШАНС-К”

про                     стягнення 105092 грн. 50 коп.

Та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ШАНС-К”

до 1. Комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування

житлового фонду” Солом’янської районної у м. Києві ради;

2. Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації

про визнання недійсним договору

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Панкова О.А.

Від відповідача Іванова С.Ю.

Від третьої особи Єрко Н.П.

Рішення винесено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи:

Комунальне підприємство “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом’янської районної у місті Києві ради, позивач у справі, звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Шанс-К”, відповідач у справі, заборгованості з орендної плати, пені та компенсації плати за землю, всього в сумі 105092 грн. 50 коп.

Ухвалою від 15.06.10р. Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі та призначив справу до розгляду.

В судовому засіданні, що відбулось 08.07.2010, представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 85747 грн. 17 коп. орендної плати та компенсації плати за землю та пені в сумі 3445 грн. 33 коп.

Відповідачем заявлена зустрічна позовна заява, в якій Відповідач просить:

- визнати, що при укладенні договору № 996/1 оренди нерухомого майна від 25 вересня 2009 р. між Комунальним підприємством “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом’янської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шанс-К” не були дотримані вимоги частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- визнати недійсним договір № 996/1 оренди нерухомого майна від 25.09.2009 р. між Комунальним підприємством “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом’янської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шанс-К”, укладений під впливом тяжкої для Товариства обставини і на вкрай невигідних умовах.

Ухвалою від 29.07.10р. судом було прийнято зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 02.09.2010 р. від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Відповідач просить зобов’язати Позивача укласти договір оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу колишнього КП “Світ” магазину “Ветеран” з господарським товариством, створеним трудовим колективом зазначеного підрозділу – Відповідачем, у порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про оренду державного та комунального майна”. А також надійшли два клопотання про витребування доказів.

Від Позивача надійшло клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості другого відповідача за зустрічним позовом Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію.

Ухвалою від 09.09.10р. суд відклав розгляд справи на 07.10.2010 р., залучив до участі у розгляді справи в якості другого відповідача за зустрічним позовом Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію, та її ж залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом.

Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) 05.10.10р. повторно через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Відповідач просить зобов’язати Позивача укласти договір оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу колишнього КП “Світ” - магазину “Ветеран” з господарським товариством, створеним трудовим колективом зазначеного підрозділу –Відповідачем, у порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) в судовому засіданні 07.10.10р. подано доповнення до зустрічного позову, відповідно до якого Відповідач просить суд зобов’язати Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію укласти з ним Договір оренди цілісного майнового комплексу магазину «Ветеран», що перебуває у комунальній власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва, за адресою вул. Генерала Тупікова, 3/1 у м. Києві; а також подані клопотання про витребування нових доказів.

Позивачем (за первісним позовом) в судовому засіданні 07.10.10р. подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої Позивач просить стягнути з Відповідача 174 514 грн. 43 коп. орендної плати, 7802,56 грн. компенсації плати за землю та 6031,85 грн. пені.

В судових засіданнях судом неодноразово оголошувались перерви, та чергове судове засідання було призначено на 04.11.10р.

Проте судове засідання, призначене на 04.11.10р. не відбулось, оскільки суддя, що розглядає дану справу, з 04.11.10р. по 08.11.10р. включно перебувала на лікарняному.

Ухвалою від 09.11.10р., після виходу судді з лікарняного, справу було призначено до розгляду.

В розгляді справи судом неодноразово оголошувались перерви в зв’язку з наданням відповідачем численних клопотань, та наданням позивачем пояснень.

В судовому засіданні 02.12.10р. судом були оголошені результати розгляду поданих раніше та в цьому засіданні представником відповідача клопотань, та зокрема за результатами розгляду судом відхилені як нормативно та документально необґрунтовані клопотання: про зупинення провадження у справі (вх. від 04.11.10р.), про залишення позову без розгляду (вх. від. 04.11.10р.) та про залучення в якості іншого відповідача по зустрічному позову Київську міську державну адміністрацію (від. 02.12.10р.).

Судом було розглянуто та задоволено клопотання відповідача (вх. від 04.11.10р.) про витребування Свідоцтва на право власності на орендоване за Договором від 25.09.09р. нежиле приміщення площею 329,8 кв.м. в м. Києві по вул. Генерала Тупікова, 3/1. Проте, оскілки в поданих поясненнях Позивач зазначив, що в нього таке свідоцтво відсутнє, суд дійшов висновку про необхідність з власної ініціативи витребувати докази наявності права власності в територіальної громади Солом’янського району на нежиле приміщення площею 329,8 кв.м. в м. Києві по вул. Генерала Тупікова, 3/1 від Солом’янської районної в місті Києві ради, Солом’янської районної в місті Києві державної адміністрації та в Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна».

Крім того, за усним клопотанням представника відповідача, заявленим в судовому засіданні 02.12.01р., суд витребовує від Київської міської ради письмові пояснення та докази, щодо того, чи ліквідовано Солом’янську районну в місті Києві раду (чи закінчено ліквідаційну процедуру та припинено юридичну особу) та кому передано майно, що на праві комунальної власності належало територіальній громаді Солом’янського району міста Києві та від її імені управлялось Солом’янською районною в місті Києві радою, зокрема –нежилі приміщення (нежиле приміщення площею 329,8 кв.м.) в м. Києві по вул. Генерала Тупікова, 3/1.

Ухвалою від 02.12.10р. судом було відкладено розгляд справи на 21.12.10р. та зобов’язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію, Солом’янську районну в місті Києві раду та Київську міську раду надати суду нові письмові докази та пояснення, що зазначені в ухвалі.

Від відповідача 17.12.10р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник відповідача перебуває на лікарняному, а директор усно зазначив, що не може представляти інтереси відповідача самостійно. Вимоги ухвали суду від 02.12.10р. не виконані.

Ухвалою від 21.12.10р. судом було відкладено розгляд справи на 25.01.11р. та зобов’язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію, Солом’янську районну в місті Києві раду та Київську міську раду надати суду нові письмові докази та пояснення, що зазначені в ухвалі.

11.01.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Київської міської ради надійшла відповідь на судовий запит.

14.01.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»надійшли відповіді на судові запити.

В судовому засіданні 25.01.11р. з технічних причин було оголошено перерву на 27.01.11р.

Представником позивача в судовому засіданні 27.01.11р. подано відзив на зустрічний позов.

В судових засіданнях 27.01.11р. та 01.02.11р. судом оголошувались перерви.

Представником Відповідача в судовому засіданні 08.02.11р. подавалось клопотання про витребування від Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»та від Позивача поверхового плану будинку №3/1, розташованого на вул. Тупікова, в м. Києві.

Представником Позивача в судовому засіданні надано суду копію поверхового плану будинку №3/1, розташованого на вул. Тупікова, в м. Києві, що був зроблений Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», тобто фактично задоволено заявлене представником Відповідача клопотання.

Щодо поданих Відповідачем (позивачем по зустрічному позову) 02.09.2010 р. та 05.10.10р. заяв про збільшення розміру позовних вимог –про зобов’язання Позивача укласти договір оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу колишнього КП “Світ” магазину “Ветеран” з господарським товариством, створеним трудовим колективом зазначеного підрозділу –Відповідачем, у порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про оренду державного та комунального майна”, а також щодо поданої Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) в судовому засіданні 07.10.10р. - доповнення до зустрічного позову - про зобов’язання Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію укласти з ним Договір оренди цілісного майнового комплексу магазину «Ветеран», що перебуває у комунальній власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва, за адресою вул. Генерала Тупікова, 3/1 у м. Києві, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Під вимогою треба розуміти матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права.

Відповідачем при поданні зустрічного позову заявлялись вимоги про визнання того, що при укладенні Договору № 996/1 оренди нерухомого майна від 25 вересня 2009 р. не були дотримані вимоги частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та про визнання недійсним Договору № 996/1 оренди нерухомого майна від 25.09.2009р., як укладеного під впливом тяжкої для Відповідача (позивача по зустрічному позову) обставини і на вкрай невигідних умовах.

Разом з тим, в вищенаведених заявах про збільшення позовних вимог та про доповнення позову, Відповідачем фактично змінюються і підстави, і предмет зустрічного позову, а саме, Відповідач просить суд зобов’язати Позивача та Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію укласти з ним новий договір оренди на нових умовах, проте ці нові позовні вимоги обґрунтовуються іншими підставами позову (обґрунтовувались - порушення закону при укладенні вже діючого договору, нове обґрунтування - ухилення від укладення договору на запропонованих позивачем умовах), та відповідно, іншим нормативним обґрунтуванням заявлених вимог (нормативне обґрунтування недійсності договору є іншим від нормативного обґрунтування вимог про укладення нового договору).

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в прийнятті до розгляду поданих Відповідачем 02.09.2010 р. та 05.10.10р. заяв про збільшення розміру позовних вимог та в поданому 07.10.10р. доповненні до зустрічного позову, як таких, що змінюють і підстави, і предмет позову, а отже суперечать ст. 22 та ст. 60 ГПК України.

Натомість судом приймається Заява Позивача про збільшення позовних вимог від 07.10.10р. (з врахуванням заяви про виправлення описок від 08.02.11р.), оскільки в даній заяві Позивач у відповідності до ст. 22 ГПК України та з врахуванням Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», збільшив позовні вимоги шляхом збільшення сум позову за тими ж вимогами, які вже було заявлено у позовній заяві, та просить суд стягнути з Відповідача за Договором №996/І від 25.09.09р. заборгованість в сумі: 188 348 грн. 84 коп.:

- 174 514 грн. 43 коп.. - орендної плати;

- 7 802 грн. 56 коп. - компенсації плати за землю;

- 6 031 грн. 85 коп. - пені.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та третій особі за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони та третя особа були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з врахуванням Заяви Позивача про збільшення позовних вимог від 07.10.10р. (з врахуванням заяви про виправлення описок від 08.02.11р.); проти вимог зустрічного позову Позивач заперечував в повному обсязі.

Представник Відповідача проти позовних вимог первісного позову заперечували повністю, та просили задовольнити вимоги зустрічного позову.

Представники Третьої особи по первісному позову та Відповідача-2 по зустрічному позову повністю підтримували первісний позов, а вимоги зустрічного позову відхиляли в повному обсязі.

В судовому засіданні 08.02.11р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд-

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст.ст. 318, 321 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, зокрема - це держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно положень ст. 327 цього ж Кодексу у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

Згідно п. 20 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району здійснюють районні ради.

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва»затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва, серед яких і жилий будинок по вул. Тупікова, 3/1 в м. Києві. Дане рішення було прийнято відповідно до рішень Київської міської ради від 06.09.2001р. № 3/143 «Про районні у м. Києві ради», від 08.11.2001р. № 71/1505 «Про хід адміністративно - територіальної реформи в м. Києві»та з метою забезпечення формування комунальної власності районів м. Києва.

Вищенаведене рішення Київської міської ради від 27.12.2001р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва»є документом, що підтверджує право комунальної власності територіальної громади Солом’янського району на будинок по вул. Тупікова, 3/1 в м. Києві.

Зазначений будинок відповідно до розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 29.12.2007р. № 2492 "Про проведення інвентаризації майна Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом’янського району м. Києва" знаходиться у господарському віданні та на балансі Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у м. Києві ради.

Відповідно до результатів конкурсу на право оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади Солом’янського району м. Києва (приміщення загальною площею 329,8 кв.м. будинку по вул. Тупікова, 3/1 в м. Києві, в тому числі –перший поверх 228,8 кв.м., підвал 101, 0 кв.м.), який відбувся 10.07.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАНС-К»(Відповідач) було єдиним претендентом на зазначене приміщення, тобто погодилося з умовами конкурсу.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

На підставі розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 11.09.2009р. № 1082 «Про використання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади Солом’янського району м. Києва»між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом’янської районної у м. Києві ради»(Позивач) та Відповідачем був укладений договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва №996/І від 25.09.2009р. (Договір).

Згідно Договору Відповідач прийняв в оренду нежиле приміщення для магазину продовольчих товарів, загальною площею 329,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Генерала Тупікова, буд. 3/1.

Строк дії договору встановлено до 11.08.2012 року.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»порядок проведення конкурсу по наданню в оренду приміщень визначається: Фондом державного майна України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

Умови та результати конкуру на право оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади Солом’янського району м. Києва (приміщення загальною площею 329,8 кв.м. будинку по вул. Тупікова, 3/1 в м. Києві, в тому числі –перший поверх 228,8 кв.м., підвал 101, 0 кв.м.), який відбувся 10.07.2009р., Відповідачем не оскаржувались, не були скасовані або визнані недійсними; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Згідно з умовами конкурсу, орендна плата пропонується орендарями самостійно у встановлених згідно закону органами місцевого самоврядування межах, і в даному випадку під час проведення конкурсу Відповідачем була самостійно вказана орендна ставка у процентному відношенні до вартості майна, а основним критерієм визначення переможця є максимальний розмір орендної плати (за умови дотримання інших умов конкурсу).

Відповідач у зустрічній позовній заяві однією з позовних вимог просить суд визнати недійсним Договір, та обґрунтовує дану позовну вимогу тим, що Договір укладений під впливом тяжких для Відповідача обставин, на вкрай невигідних умовах та всупереч його волевиявленню (волі).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до Узагальнення Верховного суду України Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними (від 24.11.08р.), зазначено, що правочини під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах мають дефекти волі і здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Тяжкі обставини судді розуміють як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, загроза банкрутства, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин.

Разом з тим, Відповідачем не надано суду належним доказів та не доведено, що Договір було укладено під впливом саме передбачених статтею 233 ЦК України тяжких для Відповідача обставин, тобто –саме тяжких обставин не як просто несприятливого матеріального, соціального чи іншого становища, а як їх крайніх форм. Також Відповідачем не доведено, що він укладав договір всупереч своїй внутрішній волі та вільному волевиявленню (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Вищенаведеного висновку суд дійшов виходячи з того, що Відповідач приймав участь в конкурсі на оренду приміщення, яке є предметом оренди за Договором, і в даному конкурсі, за умов дотримання всіх інших умов, умовою перемоги була пропозиція найбільшої орендної плати, а отже Відповідач свідомо ще при поданні заявки-пропозиції на конкурс фактично погодився з майбутніми умовами Договору, зокрема щодо об’єкту договору та процентної ставки орендної плати.

Відповідачем також не доведено, що він укладав Договір під загрозою банкрутства, або іншої вкрай несприятливої саме для підприємства в цілому, а не для керівника підприємства чи когось з працівників, обставини.

Крім того, між Позивачем та Відповідачем велось тривале листування, що передувало укладенню Договору, і як вбачається зі змісту листів, вони свідчать про тривалі переддоговірні перемовини між Позивачем та Відповідачем, що не заборонено законом, і в цих листах лише Відповідач посилається на наявні у нього певні складнощі та просить певних поступок при укладення Договору, що є звичайним переддоговірним процесом та не може свідчити про наявність тяжких обставин в розумінні ст. 233 ЦК України.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється, зокрема, на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору споживачів продукції, що виробляється; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідачем також не надано суду доказів, що він був позбавлений права перервати переддоговірний процес та відмовитись від укладення Договору; натомість як вбачається з пояснень Відповідача, він бажав укладення Договору для здійснення своєї господарської діяльності.

Щодо напису, зробленого директором Відповідача на Договорі, що Договір було укладено вимушено і під тиском, суд зазначає наступне.

Оскільки даний напис зроблено Відповідачем чорнилами, що видимі лише при спеціальному освітленні, а при звичайному невидимі (що було продемонстровано суду представником Відповідача в судовому засіданні), та оскільки даний напис був зроблений без відома Позивача (не був видимим йому) та залишався невідомим Позивачу до судового засідання, про що представник Позивача усно засвідчив в судовому засіданні, то судом даний напис не розцінюється як застереження чи як заперечення на договорі, а розцінюється як простий напис зроблений Відповідачем на власний розсуд.

Враховуючи вищенаведене, цей напис на Договорі не приймається судом як належний доказ підписання Договору Відповідачем всупереч волі та вільному волевиявленню, або під впливом тяжкої обставини.

Щодо посилань Відповідача, що сусідні з орендованим за Договором приміщення були передані іншим орендарям на вигідніших умовах, то як вже було встановлено судом, Відповідач уклав Договір за результатами проведеного конкурсу, а отже заздалегідь при поданні своєї заявки погодився з майбутніми умовами Договору, зокрема щодо об’єкту договору та процентної ставки орендної плати; також Відповідачем не надано суду доказів, що він був позбавлений права відмовитись від укладення Договору, та орендувати інше приміщення на, на його думку, вигідніших умовах.

Застосування на думку Відповідача невірних орендних ставок в Договорі, також не свідчить що Договір укладений Відповідачем всупереч волі та вільному волевиявленню, або під впливом тяжкої обставини, оскільки як вже зазначалось вище, Договір укладений з Відповідачем за результатами конкурсу.

Також Відповідач, вважаючи що до нього застосовано невірні орендні ставки, не був та не є позбавлений права з цього приводу звернутись з позовом до суду щодо внесення змін до Договору, тощо.

Враховуючи все вищенаведене суд дійшов висновку, що Відповідачем не доведено, що Договір був укладений ним всупереч його внутрішній волі і волевиявлення (ч. 3 ст. 203 ЦК України) та під впливом тяжких обставин (ст. 233 ЦК України), а тому суд відмовляє Відповідачу в задоволенні заявленої в зустрічному позові вимоги про визнання недійсним договору № 996/І оренди нерухомого майна від 25.09.2009 р., укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Щодо позовної вимоги - визнати, що при укладенні договору № 996/І оренди нерухомого майна від 25 вересня 2009 р. між Позивачем та Відповідачем не були дотримані вимоги частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, суд зазначає наступне.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна опиратись на підставу позову.

Що ж до юридичних фактів, вони можуть встановлюватись господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Встановлення юридичного факту є елементом оцінки та обґрунтованості вимог.

Заявлена позивачем вимога - «визнати, що при укладенні договору № 996/І оренди нерухомого майна від 25 вересня 2009 р. між Позивачем та Відповідачем не були дотримані вимоги частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі»по своїй суті не є матеріально-правовою вимогою, а є вимогою про встановлення факту недотримання сторонами при укладення Договору вимог частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України, а встановлення певних обставин та фактів по справі є елементом доказової бази та повинно розглядатися господарським судом при розгляді між сторонами спору про право цивільне, а не як окрема позовна вимога, що також підтверджується наступним.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов‘язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Заявлена позовна вимога –«визнати, що при укладенні договору № 996/І оренди нерухомого майна від 25 вересня 2009 р. між Позивачем та Відповідачем не були дотримані вимоги частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі»не підлягає задоволенню, оскільки стаття 16 ЦК України, стаття 20 ГК України та Договір не передбачають такого способу захисту цивільних прав та інтересів; Відповідачем також не доведено, що такий спосіб захисту передбачений іншим законом.

Як вже зазначалось, дана вимога спрямована на встановленням факту, що має юридичне значення, і який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанову Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року" і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Враховуючи вищенаведене, оскільки предмет позову в даній частині не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог також і в цій частині –«визнати, що при укладенні договору № 996/1 оренди нерухомого майна від 25 вересня 2009 р. між Комунальним підприємством “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом’янської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шанс-К” не були дотримані вимоги частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі».

Враховуючи вищенаведене, в зв’язку з відмовою в задоволенні вимог по зустрічному позову повністю, відповідно ст. 49 ГПК України, на користь Відповідача відносяться та йому не відшкодовуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з зустрічним позовом до Господарського суду міста Києва.

Крім того, відповідачем-2 по зустрічному позову визначено - Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 54 ГПК України визначено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до норм чинного Господарського процесуального кодексу України, при прийнятті рішення господарський суд обмежений заявленими позивачем до відповідача (чи відповідачів) позовними вимогами, та розглядає і вирішує спір в межах заявлених позовних вимог (окрім випадків, зазначених в ст. 83 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Відповідачем по зустрічному позову заявлялися позовні вимоги:

- визнати, що при укладенні договору № 996/1 оренди нерухомого майна від 25 вересня 2009 р. між Комунальним підприємством “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом’янської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шанс-К” не були дотримані вимоги частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- визнати недійсним договір № 996/1 оренди нерухомого майна від 25.09.2009 р. між Комунальним підприємством “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом’янської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шанс-К”, укладений під впливом тяжкої для Товариства обставини і на вкрай невигідних умовах.

Представник Відповідача, при розгляді справи наполягав, що вищенаведені позовні вимоги зустрічного позову заявляє саме до першого відповідача –Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом’янської районної у місті Києві ради.

До Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації позовних вимог по зустрічному позову Відповідачем заявлено не було.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо між сторонами відсутній предмет спору.

Враховуючи вищенаведене, суд припиняє провадження по зустрічному позову по відношенню до відповідача-2 - Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, в зв’язку з відсутністю спору по зустрічному позову між Відповідачем (позивачем по зустрічному позову) та Солом’янською районною у м. Києві державною адміністрацією.

Щодо вимог первісного позову, судом встановлено наступне.

Як вже було встановлено судом, на підставі розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 11.09.2009р. № 1082 «Про використання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади Солом’янського району м. Києва»між Позивачем та Відповідачем був укладений договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва №996/І від 25.09.2009р. (Договір).

Згідно Договору Відповідач прийняв в оренду нежиле приміщення для магазину продовольчих товарів, загальною площею 329,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Генерала Тупікова, буд. 3/1.

Строк дії договору встановлено до 11.08.2012 року.

Приміщення було передано Відповідачу в орендне користування 25.09.09р. по Акту прийому передачі до Договору.

Орендна плата, згідно умов Договору оренди встановлена в розмірі 18573,85 грн., яку Орендар повинен перераховувати незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції та ПДВ.

Згідно умов Договору оренди, орендар також компенсує видатки по платі за землю, і також їх орендар повинен перераховувати орендодавцю незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції та ПДВ.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до листа ДПА України від 09.06.2000р. №7987/7/16-1220-13, якщо між суб'єктами підприємницької діяльності у складі вартості послуги за договором оперативної оренди передбачена компенсація розміру "земельного податку", платником якого є орендодавець, то така компенсація відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" у складі вартості послуг оперативної оренди є об'єктом оподаткування ПДВ, база оподаткування якої визначається виходячи із загальної вартості такої послуги з урахуванням можливих компенсацій за іншими витратами.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушував умови Договору та проводив оплату по Договору несвоєчасно і не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з орендної плати за Договором, відповідно до якого заборгованість відповідача по орендній платі з січня 2010 року по серпень (включно) 2010 року становить 174514,43 грн.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з компенсації видатків по сплаті земельного податку (з врахуванням наданих позивачем на вимогу суду письмових пояснень по нарахуванню земельного податку) за Договором, відповідно до якого заборгованість відповідача по компенсації видатків по сплаті земельного податку з січня 2010 року по серпень (включно) 2010 року становить 7802,56 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведених сум заборгованості, а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача сум вищенаведених заборгованостей з орендної плати та по компенсацій видатків по платі за землю.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наданим Позивачем, у розмірі 6031,85 грн., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 6.2 Договору.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем по первісному позову позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі (згідно Заяви про збільшення позовних вимог від 07.10.10р. та з врахуванням заяви про виправлення описок від 08.02.11р.).

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва; позивачу повертаються з державного бюджету 2 коп. надлишково сплаченого державного мита.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 60, 64, 75, 80 (1-1), 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги по первісному позову задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНС–К»(м. Київ, вул. Генерала Тупікова, 3/1; ідентифікаційний код 36509955) на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом‘янської районної у місті Києві ради (м. Київ, вул. Соціалістична, 6; код ЄДРПОУ 35756919) 174514 (сто сімдесят чотири тисячі п’ятсот чотирнадцять) грн. 43 коп. заборгованості з орендної плати, 7802 (сім тисяч вісімсот дві) грн. 56 коп. компенсації плати за землю, 6 031 (шість тисяч тридцять одна) грн. 85 коп. пені, 1883 (одна тисяча вісімсот вісімдесят три) грн. 48 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути Комунальному підприємству «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом‘янської районної у місті Києві ради (м. Київ, вул. Соціалістична, 6; код ЄДРПОУ 35756919) з Державного бюджету України 2 коп. надлишково сплаченого державного мита. Оригінал платіжного доручення №100 від 01.10.2010р. залишається в матеріалах справи №2/169.

В задоволенні вимог зустрічного позову відмовити повністю.

Припинити провадження по зустрічному позову по відношенню до відповідача-2 - Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 15.02.11р.