Ухвала суду № 138987612, 23.07.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/12218/26

Категорія 54

2/295/5473/26

У Х В А Л А

23.07.2026 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду міста Житомира Семенцова Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви першого заступника керівника Житомирської окружної прокуратури Толочка В. в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення із замовника будівництва коштів пайової участі до місцевого бюджету, інфляційних нарахувань та 3 % річних, -

ВСТАНОВИВ:

10.07.2026 перший заступник керівника Житомирської окружної прокуратури Толочко В. з посиланням на ст. 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» та ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України звернувся до суду в інтересах держави в особі Житомирської міської ради з указаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Житомирської міської ради 234601,27 грн, з яких: 119870,76 грн безпідставно збережені кошти пайової участі, 95853,33 грн інфляційні нарахування, 18877,18 грн 3 % річних, а також сплачений судовий збір.

Як убачається із змісту позовної заяви та доданих до неї копій документів, вимоги позову обґрунтовані несплатою відповідачем, яка набула право на будівництво двох житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 та 3-А, грошових коштів у вигляді пайової участі в розвитку інфраструктиури населеного пункту, до місцевого бюджету на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Звернення до суду з даним позовом зумовлено бездіяльністю Житомирської міської ради, якою не вжито заходів для усунення порушень, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення з відповідача коштів (пайової участі) до місцевого бюджету, тоді як окружна прокуратура грунтовно інформувала Житомирську міську раду про існування порушень інтересів держави.

При вирішенні питання про прийняття до розгляду позовної заяви суддя дійшов до наступного висновку.

Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент подання позову) передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 зазначено, зокрема, що:

«7.2. Розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019].

Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, керується юридичною визначеністю як складником принципу верховенства права, що зобов`язує законодавця встановлювати межі дискреції органів публічної влади, а також ураховує загальновизнану вимогу міжнародного права щодо потреби детального врегулювання на рівні закону діяльності органів прокуратури поза сферою кримінального права.

Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.

Приписи "не здійснює" та "неналежним чином здійснює", ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає "не здійснює" або "неналежним чином здійснює". Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло.

Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права (правовладдя).

Водночас відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права.

7.3. На думку Конституційного Суду України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону уможливлюють виконання прокуратурою функції, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, у спосіб, що зумовлює позасудове оцінювання прокурором ефективності дій чи встановлення бездіяльності інших суб`єктів владних повноважень поза сферою кримінального права, тоді як, зокрема, у сфері кримінального права вже наявні відповідні механізми реагування прокуратури на випадки нездійснення або неналежного здійснення суб`єктами владних повноважень своїх функцій для захисту інтересів держави.

Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах.

Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури, закріплений у пункті 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України, перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст цієї конституційної функції прокуратури.

7.4. Наведене підтверджують надані Офісом Генерального прокурора статистичні дані. Зокрема, кількість розпочатих справ щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язаних із кримінальним провадженням, становила: у 2017 році - 6252, у 2018 - 5924, у 2019 - 4905, у 2020 - 5120, у 2021 - 5343, у 2022 - 4775, у 2023 - 7692, у 2024 - 9179.

Аналіз таких даних свідчить, що „виключні випадки" представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язані з кримінальним провадженням, фактично перетворилися на поширену практику, яка є несумісною з конституційно визначеним винятковим характером таких випадків.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України".

Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 ухвалив:

"2. визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності».

Перший заступник керівника Житомирської окружної прокуратури з посиланням на ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» звернувся з позовом 10.07.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

Абзацом 1 ч. 6 ст. 10 ЦПК України покладено на суд обов`язок не застосовувати закон чи інший правовий акт, якщо такий суперечить Конституції України, і застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, а ч. 7 цієї статті зобов`язує суд у разі невідповідності правового акту вищої юридичної сили застосовувати норми правового акту вищої юридичної сили;

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19.

Суди мають керуватися принципом законності та загальним правилом щодо переваги нормативно-правового акта вищої юридичної сили над нормативно-правовим актом нижчої юридичної сили (виходячи з ієрархії нормативно-правових актів).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25.

На момент подання позову до суду першому заступнику керівника Житомирської окружної прокуратури було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

Викладене свідчить про відсутність у прокурора підстав для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Житомирської міської ради, проте не на самій лише підставі визнання неконституційними положень ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» (втрата чинності яких передбачена на майбутнє - з 01.01.2027), а й з урахуванням положень частин 6, 7 ст. 10 ЦПК, які наділять суд самостійним правом не застосовувати закон, який суперечить Конституції України, незалежно від наявності чи відсутності відповідного висновку Конституційного Суду України (тим паче враховуючи, що у цій справі такий висновок наявний).

Пунктом 4 ст. 4 ст. 185 ЦПК України визначено, що заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Житомирська міська рада як орган місцевого самоврядування має цивільно-процесуальну правоздатність та здатна самостійно захищати свої права чи охоронювані законом інтереси у приватно-правових відносинах, будучи особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із бюджетними коштами. Тому саме Житомирська міська рада є належним позивачем у справі про стягнення із замовника будівництва коштів пайової участі до місцевого бюджету, інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Таким чином, оскільки відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави, заява підлягає поверненню прокурору.

До вирішення питання про відкриття провадження в справі ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 15.07.2026 задоволено частково заяву заступника керівника Житомирської окружної прокуратури Рудченка М. в інтересах держави в особі Житомирської міської ради про забезпечення позову та накладено арешт на транспортний засіб Mazda CX-5, (2017), синього кольору, номер двигуна НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який згідно свідоцтва про право власності на транспортний засіб НОМЕР_4 від 27.09.2017 належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах суми 234601,27 грн.

Частиною 1, п. 2 ч. 13 ст. 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі повернення позовної заяви

Враховуючи повернення позовної заяви прокурору, вжитий захід забезпечення позову необхідно скасувати.

Керуючись ст. ст. 158, 185, 260, 353 ЦПК України, Законом України «Про прокуратуру», -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву першого заступника керівника Житомирської окружної прокуратури Толочка В. в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення із замовника будівництва коштів пайової участі до місцевого бюджету, інфляційних нарахувань та 3 % річних повернути першому заступнику керівника Житомирської окружної прокуратури Толочку В.

Скасувати вжитий ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 15.07.2026 захід забезпечення позову у виді арешту на транспортний засіб Mazda CX-5, (2017), синього кольору, номер двигуна НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який згідно свідоцтва про право власності на транспортний засіб НОМЕР_4 від 27.09.2017 належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах суми 234601,27 грн.

Копію ухвали направити для виконання до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 1841 (ТСЦ МВС № 1841).

Примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надіслати заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення в порядку, визначеному ЦПК України.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідного судового рішення.

Суддя Л.М. Семенцова