Ухвала суду № 138986276, 12.08.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

УХВАЛА

"12" серпня 2026 р. Справа № 924/357/26

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., при секретарі судового засідання Лежніній Я.С. розглянувши матеріали справи

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький, м. Хмельницький

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства оборони України, м. Київ та Хмельницької обласної державної адміністрації, м. Хмельницький

до Державного підприємства "Шепетівський військовий лісгосп", м. Шепетівка, Хмельницька область

до Аграрного товариства з обмеженою відповідальністю "Велес", с. Ташки, Славутський район, Хмельницька область

про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення

Представники сторін:

позивача: не з`явився

відповідача 1 : не з`явився

відповідача 2: не з`явився

третьої особи

на стороні позивача: Балтак Д.О. (в режимі відеоконференції).

У судовому засіданні відповідно до ст.233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 07.04.2026 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 27.04.2026. У підготовчих засіданнях 27.04.2026, 12.05.2026, 25.05.2026, 01.06.2026, 08.06.2026, 25.06.2026 оголошувалась перерва до 06.07.2026. У підготовчому засіданні 06.07.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 21.07.2026. У судовому засіданні 21.07.2026 оголошувалась перерва до 03.08.2026.

30.07.2026 через систему Електронний суд надійшла заява АТОВ "Велес" за підписом директора товариства про зупинення провадження у справі до припинення перебування його у складі Національної гвардії України. Обґрунтовуючи клопотання зазначає, що мобілізований директор є єдиною особою уповноваженою представляти інтереси товариства без довіреності та є єдиним учасником АТОВ "Велес", його перебування у складі Національної гвардії України унеможливлює участь у судових засіданнях та забезпечення процесуальних прав підприємства, а розгляд справи без його участі порушує принцип рівності та змагальності сторін.

На виконання ухвали суду від 03.08.2026 відповідачем 2 надано виписку з ЄДРПОУ, копію статуту АТОВ "Велес" затвердженого рішенням єдиного учасника товариства від 27.07.2026, довідку від 08.08.2026 про відсутність найманих працівників, наказ №1/07-К/В від 29.07.2026 про звільнення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків та тимчасове зупинення діяльності АТОВ "Велес", які судом долучено до матеріалів справи.

Позивач у письмовій позиції від 04.08.2026 заперечує проти зупинення провадження у справі з підстав зазначених у клопотанні АТОВ "Велес". Вважає, що факт проходження військової служби керівником юридичної особи не свідчить про наявність передбачених п.3 ч.1 ст.227 безумовних підстав для зупинення провадження. Просить врахувати, що відповідач уже реалізував свої право на судовий захист, подавши до суду процесуальні документи, а матеріали справи містять усі необхідні письмові докази, які підлягають дослідженню судом. Підсумовуючи зазначене констатує, що відповідачем не доведено існування об`єктивної неможливості продовження розгляду справи.

У клопотанні від 07.08.2026 позивач просить відкласти розгляд справи у зв`язку перебуванням представника у відпустці. Зважаючи на процесуальний строк розгляду справи по суті визначений ст.195 ГПК України, суд відмовляє у зазначеному клопотанні.

Присутній у судовому засіданні представник третьої особи заперечив проти зупинення провадження у справі.

Розглянувши подане клопотання АТОВ "Велес" про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1932-ХІІ участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

24 лютого 2022 року російська федерація розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.

У зв`язку із цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї ухвали воєнний стан не скасований.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (стаття 2 ГПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено обов`язок суду зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 3 частини першої статті 227 ГПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов`язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду №754/947/22 від 12.11.2025, з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Як встановлено судом, директором АТОВ "Велес" до клопотання про зупинення провадження у справі додано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 09.06.2026 №168 про зарахування в списки особового складу військової частини солдата запасу ОСОБА_1 та Довідку № 160920231320454400040/1 від 08.06.2026 року, видану ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка підтверджує, що ОСОБА_1 з 09.06.2026 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі "Вітковскі проти Польщі" (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі "Алванос та інші проти Греції" (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі "ТОВ "Фріда" проти України" (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі "Хасан Тунч та інші проти Туреччини" (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі "Вітковскі проти Польщі" (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року).

У практиці Суду визначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).

Суд часто наголошував на питаннях "юридичної визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Суд постановляв, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey) [Велика Палата], № 8917/05, пункт 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); "Ефстатіу та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, пункт 24 (в кінці), від 27 липня 2006 року, та "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey), № 59601/09, пункт 21, від 17 вересня 2013 року; рішення у справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 98, від 05 квітня 2018 року).

У господарському процесі підстави зупинення провадження у справі регламентовані статтями 227 та 228 ГПК України.

Стаття 227 ГПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі, на відміну від статті 228 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та у пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22, зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України), мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов`язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон №3543-XII та Закон №1932-ХІІ, хоч і не використовує термін "переведення на воєнний стан", натомість оперує поняттям "переведення на організацію і штати воєнного часу". Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини "на воєнний стан". Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Cил України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22, є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні конструкції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України), яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Водночас, суд враховує, що в постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу також на те, що обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

За таких обставин, прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду.

Проте в будь-якому разі така його воля до продовження судового розгляду має правове значення винятково для суду певної судової інстанції, в якій було здійснене це волевиявлення.

Суд враховує, що в даній справі директор відповідача 2 (АТОВ "Велес") наголошує на тому, що він перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України та відряджений з метою виконання службових завдань, і це підтверджено належними доказами, у зв`язку із чим він просить суд зупинити провадження у справі.

Судом також береться до уваги, що відповідно до наданих відповідачем 2 доказів ОСОБА_1 є єдиним засновником АТОВ "Велес" та одночасно директором товариства, який згідно наказу від 29.07.2026 звільнений від виконання службових обов`язків на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період. Крім того, у зв`язку із звільненням директора та відсутністю у штаті товариства інших найманих працівників, тимчасово призупинено діяльність самого товариства.

Наведене свідчить про бажання директора позивача ОСОБА_1 розглядати дану справу за його участі в судових засіданнях, але неможливістю приймати участь у зв`язку з перебуванням у Збройних Силах України.

Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги підтверджений наданими директором позивача доказами факт проходження ним військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, відсутність інших уповноважених представників товариства та відсутність беззастережної волі військовослужбовця ОСОБА_1 щодо продовження розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі №924/357/26 задля забезпечення дотримання, зокрема, основних засад (принципів) господарського судочинства, як-от верховенства права, елементом якого є право на доступ до суду, в межах якого відповідач матиме можливість брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права та інтереси.

За змістом пункту 2 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

За таких обставин, розгляд справи №924/357/26 підлягає зупиненню до припинення перебування директора АТОВ "Велес" ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Доводи відповідача та третьої особи на стороні позивача (Міністерства оборони України) про те, що стороною у справі є не ОСОБА_1 , а АТОВ "Велес", яке не проходить військову службу, суд вважає такими що заслуговують на увагу. Однак, в даному випадку склалась ситуація при якій єдиним уособленням юридичної особи є громадянин ОСОБА_1 , який не в змозі реалізувати права товариства як на управління так і на представництво інтересів останнього. Що в свою чергу дає можливість провести відповідну паралель із статусом ФОП (фізична особа підприємець).

Разом із тим, суд зазначає про право АТОВ "Велес" заявити суду клопотання про поновлення провадження у даній справі в будь-який час до припинення перебування його директора ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України у разі розблокування діяльності товариства.

Керуючись ст.ст. 227, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника АТОВ "Велес" про зупинення провадження у справі задовольнити.

Зупинити провадження у справі № 924/357/26 до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://km.arbitr.gov.ua.

Ухвала набирає законної сили 12.08.2026 та може бути оскаржена до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст.256, 257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 14.08.2026.

Суддя М.Є. Муха