Ухвала суду № 138985795, 14.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

14.08.2026Справа № 910/10093/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр» про забезпечення позову і додані до неї матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр» (01021, місто Київ, вул. Михайла Грушевського, 9, літ. А, оф. Г 2-4; код ЄДРПОУ: 21457519)

до відповідача Антимонопольного комітету України (03035, місто Київ, вул. Митрополита Липківського, 45; код ЄДРПОУ 00032767)

про визнання недійсним та скасування рішення в частині,

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр» з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р в частині, що стосується Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр » (ідентифікаційний код юридичної особи: 21457519), а саме:

пункт 1 резолютивної частини рішення в частині визнання вчинення товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ідентифікаційний код юридичної особи: 21457519) порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Управлінням забезпечення Оперативнорятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ідентифікаційний код юридичної особи: 33945469) на закупівлю «Автоцистерни пожежні з ємністю цистерни для води не менше 5 тонн» відповідно до оголошення UA-2024-11-08-013067-a.

пункт 2 резолютивної частини рішення, яким на товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ідентифікаційний код юридичної особи: 21457519) накладено штраф у розмірі 50 000 000 (п`ятдесят мільйонів) гривень за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення.

Одночасно із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519) до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування в частині рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р вжити заходи забезпечення позову, а саме:

зупинити дію вказаного рішення в частині, що стосується товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519);

тимчасово виключити інформацію щодо ТОВ «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519), внесену на підставі рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р, із Державного реєстру суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, а також із Зведених відомостей щодо спотворення результатів торгів (https://reyestr.amcu.gov.ua/).

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 матеріали позовної заяви №910/10093/26 передано на розгляд судді Блажівській О.Є.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.08.2026 заяву про забезпечення позову передано судді Блажівській О.Є.

Матеріали позовної заяви № 910/10093/26 та Заяву про забезпечення позову було передано та отримано (сектором) суддею Блажівською О.Є. 13.08.2026 відповідно до реєстру передачі документів/справ.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва 12.08.2026 надійшла заява про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (далі також ТОВ «КРАЦ», Позивач) звернулось із позовною заявою до Антимонопольного комітету України (далі також АМКУ, Відповідач) про визнання недійсним та скасування в частині рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р (далі також Оскаржуване рішення).

Оскаржуваним рішенням на Позивача накладено штраф у розмірі 50 000 000 (п`ятдесят мільйонів) гривень за порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ідентифікаційний код юридичної особи: 33945469) на закупівлю «Автоцистерни пожежні з ємністю цистерни для води не менше 5 тонн» відповідно до оголошення UA-2024-11-08-013067-a) (пункт 1 резолютивної частини Оскаржуваного рішення).

Окрім штрафу, строки сплати якого зупиняються на час розгляду судом справи про оскарження рішення АМКУ у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Позивач вже станом на сьогоднішній день позбавлений можливості участі у тендерах.

Згідно вимог пункту 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо: 4) суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Заявник зазначає, що станом на сьогоднішній день Позивача внесено до Державного реєстру суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення, яке передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (далі також Державний реєстр суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності). Відповідно у відомостях з ЄДРЮОФОПГФ щодо Позивача з сервісу Youcontrol вже зазначається: «Відмова в участі у процедурі публічної закупівлі. Контрагента притягнуто до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, стосовно спотворення результатів торгів (аукціонів, конкурсів, тендерів). Суб`єкта господарювання притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів. З дати ухвалення відповідного рішення органів Антимонопольного комітету України пройшло менш ніж три роки.

Відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», в цьому разі замовник приймає рішення про відмову такому учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити його тендерну пропозицію або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі».

Враховуючи негайні та фактично незворотні для поточної господарської діяльності Позивача наслідки перебування відомостей про нього у зазначених інформаційних ресурсах, на підставі статей 136-140 Господарського процесуального кодексу України (далі також ГПК України) та ч. 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Позивач просить суд вжити тимчасових заходів забезпечення позову до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Заявник зазначає, що перебування позивача у Державному реєстрі суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності унеможливлює здійснення ним господарської діяльності. Особливість цього наслідку полягає у його часовій незворотності: закупівлі, що відбудуться під час розгляду справи, завершаться укладенням договорів з іншими постачальниками. Навіть подальше визнання Оскаржуваного рішення недійсним не поверне Позивачу можливість взяти участь у вже завершених процедурах, отримати відповідні замовлення, завантажити виробничі/складські потужності та одержати прибуток за договорами, які вже будуть виконуватися іншими суб`єктами.

Окрім того, у зв`язку із вказаною забороною на участь у тендерах, діяльність Позивача частково зупинена, що зумовлює втрату прибутку, неможливість виплати заробітної плати працівникам, зменшення надходжень по податкам і зборам до бюджету, простій обладнання, яке потребує постійного обслуговування, неможливість виконання взятих перед третіми особами зобов`язань, тобто заподіює збитки та шкоду, яка в майбутньому може мати наслідком повне припинення господарської діяльності, банкрутство товариства.

На підтвердження цих аргументів до заяви додаються копії звіту про фінансові результати діяльності Позивача за 2025 рік; довідки про податки, сплачені Позивачем у 2025 році; довідки про кількість працівників та фонд заробітної плати у 2025 році; довідки про складські залишки Позивача, а саме шасі та комплектуючі, реалізація яких залежить від участі підприємства в публічних закупівлях.

Так, у 2025 році фонд заробітної плати Позивача становив 6 497 370,38 грн, було сплачено ЄСВ на суму 1 332 525,89 грн. За 2025 рік Позивачем було сплачено податків на загальну суму 61 713 584,02 грн.

Щодо співмірності та балансу інтересів представник заявника зазначає наступне. Наслідки невжиття заходу для Позивача є істотними та накопичуються щоденно: втрата можливості участі у конкретних закупівлях, втрата потенційних контрангентів та можливості укладення нових договорів з ними, погіршення оборотності запасів і ліквідності, скорочення обсягу господарської діяльності та податкових платежів. Частина таких наслідків не може бути усунута шляхом простого скасування рішення АМКУ в майбутньому. Натомість тимчасове виключення інформації з Реєстру та зведених відомостей не позбавляє АМКУ можливості захищати конкуренцію, не перешкоджає розгляду справи по суті, не скасовує Оскаржуване рішення та не створює перешкод для поновлення запису у разі відмови у позові.

Так, негативні наслідки для АМКУ від застосування тимчасового заходу є обмеженими та зворотними, тоді як наслідки для Позивача від його невжиття можуть бути значними і незворотними у часі. Це відповідає критерію співмірності, передбаченому ч. 4 ст. 137 ГПК України.

Позивач вважає, що підстави для застосування заходів зустрічного забезпечення за цією заявою відсутні, оскільки запитувані заходи мають немайновий, тимчасовий та повністю зворотний характер, не передбачають вилучення майна чи коштів АМКУ та не створюють безпосередніх майнових втрат для Відповідача. У разі якщо суд дійде висновку про необхідність зустрічного забезпечення, Позивач просить визначити його вид і розмір з урахуванням характеру спору та принципу співмірності.

Розглянувши заяву про забезпечення позову заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр» та додані матеріали, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, висновки Верховного Суду, суд зазначає наступне.

У заяві про забезпечення позову від 12.08.2026 заявник Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр» просить до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519) до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування в частині рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р вжити заходи забезпечення позову, а саме:

зупинити дію вказаного рішення в частині, що стосується товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519);

тимчасово виключити інформацію щодо ТОВ «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519), внесену на підставі рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р, із Державного реєстру суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, а також із Зведених відомостей щодо спотворення результатів торгів (https://reyestr.amcu.gov.ua/).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є доведення наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріальноправових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, зокрема й задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (аналогічний висновок міститься у поставної КГС ВС від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 07.04.2023 у справі № 910/15043/21, від 08.09.2025 у справі № 902/515/25).

Так, метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

Згідно з ч. 1 ст.137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Заявником зазначено щодо пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення: «Щодо необхідності зустрічного забезпечення, то Позивач не вбачає підстав для його застосування у зв`язку і наступним. Відповідно до частини 16 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якщо стягнення з особи штрафу, накладеного органом Антимонопольного комітету України, неможливе внаслідок припинення такої особи, доведення до банкрутства або недостатності майна з вини її засновників (учасників, акціонерів), які мають право надавати обов`язкові для відповідача вказівки, у такому разі правонаступники такої особи, засновники (учасники, акціонери), що входять до групи, яка визнається суб`єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону і до якої на момент вчинення правопорушення входила така особа, на яку органом Антимонопольного комітету України було накладено штраф, солідарно несуть субсидіарну відповідальність щодо сплати штрафу, накладеного органом Антимонопольного комітету України. Тобто, у випадку ухилення Позивача від оплати штрафу через припинення його діяльності, банкрутства, штраф буде стягнутий з інших осіб, пов`язаних з Позивачем відносинами контролю, в тому числі його учасниками».

На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення і вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом з власної ініціативи. Крім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову (висновок міститься у постанові ВС КГС від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22).

Зустрічне забезпечення позову як процесуальний засіб захисту відповідача має приблизно ті ж самі ознаки, що і забезпечення позову, і також передбачає дотримання принципів господарського судочинства, зокрема принципів змагальності, рівності і пропорційності, які теж мають місце у разі застосування зустрічного забезпечення. Крім того, саме запровадження цього захисного засобу спрямовано на забезпечення рівності правового статусу сторін; принцип пропорційності фактично виражений в ч.3 ст.141 ГПК, і у разі порушення цього принципу під час визначення судом розміру зустрічного забезпечення заявник також має право оскаржити ухвалу суду про застосування зустрічного забезпечення (якщо це не одна ухвала, в якій ідеться про задоволення заяви про забезпечення позову); принцип змагальності може діяти в цьому випадку дещо обмежено, оскільки з огляду на положення ст.141 ГПК суд може або самостійно, або за клопотанням відповідача вимагати від заявника надання зустрічного забезпечення позову.

Таким чином, на підставі узагальнення зазначених ознак і підходів до правової природи зустрічного забезпечення можна сформулювати відповідне визначення поняття, за яким під зустрічним забезпеченням позову слід розуміти складову частину інституту забезпечення позову (субінститут), яка є механізмом, що складається із тимчасових процесуальних дій господарського суду та сторін, що наділені обмежувальним характером для заявника і спрямовані на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, завданих забезпеченням позову у передбачених законом випадках, за яких зберігається право відповідача на відшкодування завданих йому збитків внаслідок забезпечення позову.

Судом також враховано викладені у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 серпня 2019 року у справі № 910/3802/19, від 14.08.2019 у справі №910/3802/19 висновки про те, що застосування зустрічного забезпечення є правом суду, проте обов`язок позивача щодо зазначення пропозиції по зустрічному забезпеченню, яке має містити заява про забезпечення позову, встановлено ГПК України.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 916/938/24, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Подібні за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 910/13624/23, від 22.09.2025 у справі №922/1327/25 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 21.10.2021 року у справі №910/20007/20, від 30.06.2022 року у справі № 911/3616/21(911/184/22, від 20.01.2025 у справі № 910/8275/24, від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21).

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що зі своєї сторони Позивач створює робочі місця та відповідно, здійснює виплату заробітної плати працівникам, а також продукує надходження до відповідних бюджетів, фондів, шляхом справляння податків та зборів. Існуючий стан речей позбавляє Позивача права й можливостей продовжувати здійснювати свою діяльність у відповідних масштабах, а підприємства/установи/організації критичної інфраструктури будуть позбавлені можливості отримати якісні товари по найнижчим цінам, що спричинить збільшення видатків з бюджету у період воєнного стану в Україні.

Позивач здійснює діяльність на вузькопрофільному ринку спеціалізованої автомобільної та іншої техніки, значна частина попиту на яку формується саме державними та іншими публічними замовниками. В умовах воєнного стану цей ринок додатково орієнтований на товари, необхідні для виконання завдань державних органів та служб, у тому числі спеціалізовані транспортні засоби, техніку для аварійно-рятувальних, протипожежних, інженерних та інших потреб.

У цьому сегменті неможливість участі у відкритих торгах не може бути повноцінно компенсована переорієнтацією на роздрібний або приватний ринок, оскільки коло потенційних покупців, технічні вимоги до продукції, порядок формування замовлень і обсяг попиту істотно залежать від бюджетного та публічного сектору.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 922/1327/25, який вказує, що «... Беручи до уваги зміст позовних вимог (визнання недійсним та скасування рішення АМК), підстави позову, ураховуючи, що відповідно до антиконкурентного законодавства, Закон України "Про економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин; а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГК

України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призводить до продовження діяльності заявником/позивачем/відповідачем у антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).

У постанові від 01.04.2020 у справі № 912/2156/19, якою скасовано постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову у справі предметом розгляду якої є також визнання недійсним і скасування рішення Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ) у частині, що стосується визнання позивача у справі таким, що вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), Верховний Суд вказав таке: "Відповідно до антиконкурентного законодавства рішення органів Антимонопольного комітету України приймаються з метою припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема - антиконкурентної змови під час торгів, а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19 та від 14.11.2019 у справі № 914/938/19.

Водночас відповідно до антиконкурентного законодавства рішення органів Антимонопольного комітету України приймаються з метою припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема - антиконкурентної змови під час торгів.

Натомість забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження Підприємством діяльності на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2024 у справі № 922/2921/24.

Верховний Суд у постанові від 11.11.2021 у справі №910/269/20 також зазначав, що: - частина п`ята статті 60 Закону є спеціальною нормою, яка застосовується до правовідносин, що регулюються цим Законом і згідно з якою дія рішення органу АМКУ може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав. Право суду зупинити дію оскаржуваного рішення органу АМКУ за заявою, поданою суду відповідно до зазначеної норми Закону, не може розглядатися як самостійна та єдина підстава для забезпечення позову;

- водночас забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження діяльності позивача/заявника на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями частини одинадцятої статті 137 ГПК України.

Вказані вище правові висновки є сталими та неодноразово і послідовно висловлювалися Верховним Судом (зокрема у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19, від 14.11.2019 у справі № 914/938/19, від 15.06.2020 у справі № 910/13158/19, від 18.03.2021 у справі № 910/13451/20).

Беручи до уваги зміст позовних вимог (визнання недійсним та скасування рішення АМК), підстави позову, ураховуючи, що відповідно до антиконкурентного законодавства, Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин; а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призводить до продовження діяльності заявником/позивачем/відповідачем у антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів). Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій порушили норми статей 137 і 236 ГПК України, оскільки, вжили захід забезпечення позову, який є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, і не врахував висновки щодо застосування норми права (частини п`ятої статті 60 Закону та статті 137 ГПК України), викладені в постановах Верховного Суду зазначених вище.

Верховний Суд наголошує, що в силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до антиконкурентного законодавства рішення органів АМК України ухвалюються з метою припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема антиконкурентної змови, а згідно з приписом ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо до того ж спір не вирішується по суті.

Відтак, Право суду зупинити дію оскаржуваного рішення органу АМК за заявою, поданою суду відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», не може розглядатися як підстава для забезпечення позову (правова позиція, викладена в постановах КГС ВС від 22.08.2019 у справі № 910/13158/19, від 18.03.2021 у справі № 910/13451/20, від 29.11.2024 у справі № 922/2921/24).

Таким чином, зупинення дії рішення №420-р призводить до продовження позивачем діяльності на противагу рішенню Комітету, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій), тобто заявник продовжуватиме здійснювати протиправну поведінку без будь-яких наслідків, що шкодить в даному конкретному випадку суспільним інтересам, що несумісно із цілями забезпечення позову, які визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 922/1327/25, який вказує, що беручи до уваги зміст позовних вимог (визнання недійсним та скасування рішення АМК), підстави позову, ураховуючи, що відповідно до антиконкурентного законодавства, Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин; а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призводить до продовження діяльності заявником/позивачем/відповідачем у антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких надалі гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою (аналогічний висновок міститься у постанові КГС ВС від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 04.09.2024 у справі № 915/249/24, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23).

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

У пунктах 46-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Суд виходить з того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

У той же час, заявником не надано суду належних та допустимих доказів, з якими приписи ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

Заявником не доведено необхідність вжиття заходу забезпечення позову, та ризик настання несприятливих наслідків, що в цілому негативно відобразиться (у випадку його незастосування) на господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр», та не доведено наявність достатніх підстав для зупинення виконання рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» до моменту набрання законної сили рішення господарського суду у справі та тимчасово виключити інформацію щодо ТОВ «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519), внесену на підставі рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним та скасування п. 1 та 2 рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р тобто в частині, що стосується Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр».

При цьому, заявник просить суд, зокрема, зупинення зупинити дію вказаного рішення в частині, що стосується Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр», тобто пунктів 1 та 2.

Таким чином, оскарження рішення Антимонопольного комітету України до суду передбачає автоматичне зупинення виконання такого на час розгляду справи, відтак підстави для задоволення в цій частині заяви про забезпечення позову відсутні. (Такий ж правовий висновок зазначено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 р.)

При цьому, обґрунтування вимоги заяви про забезпечення позову в частині зобов`язання АМКУ тимчасово виключити інформацію щодо ТОВ «КИЇВСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ АВТОЦЕНТР» (ЄДРПОУ: 21457519), внесену на підставі рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р, із Державного реєстру суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, а також із Зведених відомостей щодо спотворення результатів торгів (https://reyestr.amcu.gov.ua/), містить саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття таких заходів не може бути беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову та прийняття відповідної ухвали, отже наголошує на передчасності звернення позивача із заявою про вжиття заходів забезпечення.

Відповідно до вищезазначеного та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність належних та допустимих доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову щодо зупинення виконання Рішення Антимонопольного комітету України від 28.05.2026 № 420-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» до моменту набрання законної сили рішення господарського суду у справі, зупинення виконання спірного рішення напряму перешкоджає веденню господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр», а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Натомість забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження Підприємством діяльності на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19 та від 14.11.2019 у справі № 914/938/19.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

За таких підстав, суд зазначає, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладені обставини викладені в заяві про забезпечення позову, дослідивши докази зазначені у заяві, та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення, відповідно до статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволені поданої заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр» про забезпечення позову від 12.08.2026.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, 138, 139, 140, 232, 233, 234, 235, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити заявнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Київський Республіканський Автоцентр» у задоволенні заяви про забезпечення позову від 12.08.2026.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені приписами ст.ст. 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА