Рішення № 138985784, 13.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.08.2026Справа № 910/3210/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Антонов» (вул.Мрії, буд.1, м.Київ, 03062; ідентифікаційний код 14307529)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-Техно» (вул.Сім`ї Стешенків, буд.6, кімн.209, м.Київ, 03148; ідентифікаційний код 41111555)

про стягнення 22 112 640,00 грн

За участі представників:

позивача: Солодовнік А.О.;

відповідача: Горбачов О.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Антонов» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-Техно» про стягнення 22 112 640,00 грн, з яких 15 076 800,00 грн пені та 7 035 840,00 грн штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором поставки № 10.9375.2025 від 18.07.2025 в частині поставки товару у обсязі та строки, що визначені договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 (суддя Князьков В.В.) позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.04.2026, та серед іншого встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

06.04.2026 від позивача надійшла заява про залучення Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

У підготовче засідання 22.04.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 22.04.2026 судом було відмовлено в задоволенні заяви позивача про залучення третьої особи та відкладено підготовче засідання до 20.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 20.05.2026.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026, у зв`язку із звільненням судді Князькова В.В., справу № 910/3210/26 передано для розгляду судді Капцовій Т.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 суддею Капцовою Т.П. прийнято справу № 910/3210/26 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати спочатку в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2026.

01.07.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 02.07.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 02.07.2026 судом було відкладено підготовче засідання на 30.07.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 30.07.2026.

29.07.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 30.07.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 30.07.2026 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, оскільки явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась і неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи. При цьому суд не може визнати поважними причини неявки представника позивача, оскільки відповідно до наказу № 29/07-1 від 29.07.2026 представник позивача Горбачов О.О., як керуючий Адвокатського бюро «Горбачов ЛО», надав сам собі відпустку тривалістю 14 календарних днів з 30.07.2026 по 12.08.2026, у чому суд вбачає ознаки створення штучних перешкод для розгляду справи, позаяк такий наказ виданий за 1 день до засідання, про яке відповідач був повідомлений ухвалою суду від 02.07.2026, яка того ж дня була доставлена до його електронного кабінету, та необґрунтовано неможливість залучення іншого представника. Крім того, викладені у клопотання доводи про необхідність відкладення підготовчого засідання з метою подання додаткових доказів є необґрунтованими, оскільки докази подаються відповідачем разом з поданням відзиву (частина 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України), проте відповідач відзив не подав, як не подав і клопотання про витребування доказів з обґрунтуванням неможливості його заявлення у встановлений законом строк. Зрештою судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.08.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 відповідача було повідомлено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.08.2026.

06.08.2026 від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2026 заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції було задоволено.

13.08.2026 від відповідача надійшла письмова промова, у якій відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій на 90%.

У судове засідання 13.08.2026 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача, також, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 13.08.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

18.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-Техно» (постачальник) та Акціонерним товариством «Антонов» (покупець) було укладено договір поставки № 10.9375.2025 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) покупцеві комплектуючі вироби (товар), а покупець зобов`язується прийняти вказані товари і сплатити за них обумовлену Договором грошову суму.

Істотними умовами Договору є кількість, асортимент, ціна, умови та місце поставки товару, які узгоджуються сторонами шляхом укладення (підписання) цього договору, або письмових додатків (специфікацій, видаткових накладних) по кожній окремій поставці товару в рамках цього Договору та становлять невід`ємну частину цього Договору (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.4 Договору загальна сума Договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється згідно з доданими до нього додатками (специфікаціями і видатковими накладними), але не може перевищувати 100 512 000,00 грн.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору поставка товару за цим Договором здійснюється протягом 60-90 календарних днів після підписання сторонами цього договору, якщо інший строк не буде визначений у відповідних додатках (специфікаціях). Товари поставляються на умовах DDP згідно з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» в редакції 2020 року за адресою поставки.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцеві в зазначеному в цьому Договорі місці, що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи покупця в первинних документах (видатковій накладній).

Оплата товару здійснюється покупцем в розмірі 100% від загальної вартості партій товару протягом 10 календарних днів з дати поставки партій товару, підписання сторонами видаткової накладної та успішного проходження вхідного контролю на території покупця (пункт 4.2 Договору).

Відповідно до пункту 7.4 Договору за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару.

У пункті 7.7 Договору сторони домовились, що строк нарахування пені, штрафів за прострочення виконання зобов`язань з поставки товару не обмежуються строком та здійснюється до моменту їх повного виконання, а строк позовної давності для стягнення пені та штрафу встановлюється в 3 роки.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності). Строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1 Договору та закінчується 31.12.2025 (пункти 10.1, 10.2 Договору).

У специфікації № 1 від 18.07.2025, що є додатком № 1 до Договору, сторони узгодили умови поставки товару загальною вартістю 100 512 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що товар не було поставлено у встановлений Договором строк позивач направив відповідачу вимогу № 126/18679-25 від 24.11.2025, у якій просив сплатити неустойку в розмірі 10 352 736,00 грн та поставити товар.

Листом № 169/21348-25 від 30.12.2025 позивач просив відповідача поставити товар у межах строку Договору та повідомити про заплановані дати відвантаження.

Листом № 30/12-1 від 30.12.2025 відповідач повідомив про те, що затримка спричинена збройною агресією Російської Федерації та готовність до передачі частини товару 20-25 січня 2026 року. Також відповідач просив продовжити термін дії Договору до 30.05.2026.

13.01.2026 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, якою продовжили строк Договору до 31.03.2026.

З огляду на те, що відповідач так і не поставив товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 15 076 800,00 грн пені та 7 035 840,00 грн штрафу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк поставки товару відповідно до пункту 3.1 Договору становить 60-90 календарних днів з дня підписання цього Договору.

За приписами статей 253, 254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

У розділі 14 Договору міститься відмітка про те, що постачальник підписав Договір 21.07.2025, відтак останнім днем дев`яностоденного строку поставки товару за Договором було 20.10.2025, а не 19.10.2025 як помилково вважав позивач.

Проте, як встановлено судом, відповідач не поставив товар за Договором.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 8 Договору та не надає доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов`язань, як того вимагають положення пункту 8.6 Договору.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження настання для нього негативних наслідків внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а викладені ним доводи самостійно не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, оскільки відповідачем належними доказами не доведено безпосереднього впливу зазначених обставин на показники його фінансово-господарської діяльності. Варто також зауважити, що Договір було укладено після введення в Україні воєнного стану, а відтак відповідач мав усвідомлювати умови, в яких він буде виконуватись, розумно оцінювати можливість виконання зобов`язань в узгоджені сторонами строки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7.4 Договору за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не встановлено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі пункту 7.4 Договору за невиконання зобов`язання, визнається судом обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд виявив у ньому помилку, що полягає у неправильному визначенні дати прострочення відповідача, про що суд зазначив вище. Оскільки останнім днем дев`яностоденного строку поставки товару за Договором було 20.10.2025, то прострочення відповідача розпочалося 21.10.2025.

За підрахунком суду, здійсненим за період з 21.10.2025 по 18.03.2026 виходячи з вартості непоставленого товару в сумі 100 512 000,00 грн, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є пеня в розмірі 14 976 288,00 грн.

Також судом встановлено, що прострочення відповідача тривало понад 30 днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Виходячи з викладеного, сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 7 035 840,00 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення неустойки, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання, відповідно до якого чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки.

В якості підстав для зменшення пені відповідач посилається на відсутність збитків у позивача внаслідок прострочення, виконання Договору в цілому, а також виконання Договору в умовах військової агресії Російської Федерації проти України та її наслідків. Крім того відповідач вказує на надмірний розмір пені та штрафу, що є непропорційним допущеному порушенню та перетворює неустойку на каральну санкцію.

Щодо доводів відповідача про недоведеність завдання позивачу збитків внаслідок прострочення відповідача, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. З урахуванням викладеного відсутність у позивача збитків не може бути самостійною підставою для зменшення неустойки.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.06.2022 у cправі № 922/2141/21, згідно з якою у правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

В аспекті викладеного суд зауважує, що зі слів відповідача згідно з умовами Договору поставлявся товар вузькоспеціалізованого та унікального характеру - обладнання для повітряних і космічних літальних апаратів, отже прострочення поставки такого товару має значення не лише з погляду формального порушення строків виконання господарського зобов`язання, але й з огляду на суспільну важливість та оборонне призначення закупівлі.

Відповідач також неодноразово, зокрема і в письмовій промові, яка подана до суду 13.08.2026 вх.№ 07/11/66538/26, наголошував на тому, що він забезпечив поставку товару в повному обсязі, проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором. Крім того, сторони у судовому засіданні повідомили про продовження строку Договору до 31.12.2026, що суперечить цим доводам відповідача.

Матеріали справи містять лист відповідача № 30/12-1 від 30.12.2025, у якому він, зокрема, повідомив про готовність до передачі частини товару, що проходить контроль якості, 20-25 січня 2026 року. Однак докази передачі цієї партії товару відсутні в матеріалах справи.

Доводи відповідача про те, що виконання зобов`язань за Договором стало об`єктивно неможливим внаслідок обстрілу міста Харкова та знищення (пошкодження) комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення та поставки товару, також не можуть бути прийняті судом до уваги. По-перше, відповідачем не надано доказів на підтвердження передання Харківському державному авіаційному виробничому підприємству на відповідальне зберігання комплектуючих виробів призначених для позивача, по-друге, як зазначає відповідач у своїй письмовій письмові промові (від 13.08.2026 вх.№ 07/11/66538/26) події щодо знищення майна Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, стосуються періоду 2022 року, в той час, як Договір поставки було укладено сторонами 18.07.2025.

Загалом такі суперечливі твердження відповідача свідчать про його намагання ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи, а тому не можуть бути визнані судом обґрунтованими та покладені в основу висновку про зменшення нарахованої позивачем неустойки.

Суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.

Оцінивши наведені відповідачем доводи, суд погоджується із позивачем та вважає, що відповідач не довів наявність виключних обставин, які б надавали суду підстави зменшити розмір пені та штрафу.

Крім того суд відзначає, що визначений у пункті 7.4 Договору розмір пені та штрафу відповідає розміру, встановленому у частині 2 статі 231 Господарського кодексу України (що був чинним на дату укладення Договору) та статті 121-1 Бюджетного кодексу України, а тому договірний розмір неустойки не можна вважати надмірним. Більше того відповідач, укладаючи Договір, а також продовжуючи його строк, вільно погодився з його умовами, зокрема щодо розміру штрафних санкцій.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафу та пені, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов`язання повинні виконуватись належним чином.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив часткову обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 14 976 288,00 грн та штрафу в розмірі 7 035 840,00 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 264 145,54 грн - на відповідача, в розмірі 1 206,14 грн - на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-Техно» (вул.Сім`ї Стешенків, буд.6, кімн.209, м.Київ, 03148; ідентифікаційний код 41111555) на користь Акціонерного товариства «Антонов» (вул.Мрії, буд.1, м.Київ, 03062; ідентифікаційний код 14307529) пеню в розмірі 14 976 288 (чотирнадцять мільйонів дев`ятсот сімдесят шість тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 00 коп., штраф в розмірі 7 035 840 (сім мільйонів тридцять п`ять тисяч вісімсот сорок) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 264 145 (двісті шістдесят чотири тисячі сто сорок п`ять) грн 54 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.08.2026.

Суддя Т.П. Капцова