Рішення № 138985498, 14.08.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1427/25

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу

за позовом: Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід", 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 78, код ЄДРПОУ - 44729608,

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Байрацького Володимира Володимировича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

про стягнення коштів,

Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.

Учасники справи, що з`явились в судове засідання:

від позивача - Стрєльніков Є.А., адвокат, ордер серії АЕ №1457247 від 23.12.2025 (в режимі ВКЗ),

відповідач - Байрацький В.В.,

від відповідача - Бондарєва О.С., адвокат, посвідчення №21/2075 від 28.05.2019

в с т а н о в и в:

Зміст позовних вимог.

Благодійна організація "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід", код ЄДРПОУ - 44729608, звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи - підприємця Байрацького Володимира Володимировича, РНОКПП - НОМЕР_1 , з позовними вимогами стягнення на свою користь інфляційного збільшення суми грошового зобов`язання за час прострочення його повернення в розмірі 878 972.47 грн, 3 % річних за час прострочення зобов`язання в розмірі 210 028.69 грн.

Обґрунтування позовних вимог Позивачем.

1) Позивач вказує у своїй позовній заяві, що є неприбутковою організацією та здійснює свою діяльність у відповідності до ЗУ "Про благодійну діяльність та благодійні організації". Позивач вказує також, що здійснює свою діяльність виключно за рахунок благодійних внесків фізичних та юридичних осіб. Одним із основних видів діяльності позивача є придбання автомобілів для військових, здійснення їх ремонту у разі потреби та доставка на місце дислокації.

Позивач стверджує, що на рахунки ФОП Байрацького ним було перераховано грошові кошти за платіжними дорученнями за №3 від 12.04.2022 року на суму 1 000 000.00 грн, за №10 від 17.04.2022 на суму 420 210.00 грн, за №12 від 20.04.2022 на суму 452 200.00 грн; за №15 від 22.04.2022 року на суму 161 000.00 грн, на загальну суму 2 033 410.00 грн.

Письмового договору купівлі - продажу товару між сторонами укладено не було, товар на суму проведеної оплати відповідачем поставлений не був, грошові кошти не повернуто.

2) Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 у справі №907/439/22, залишеним без змін ухваленими у цій справі постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 року та постановою Верховного Суду від 16.09.2025 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 033 410.00 грн основного боргу в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦКУ. Також, постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 стягнуто з відповідача на користь позивача 36 602.00 грн сплаченого судового збору. Загальна сума стягнених коштів складає - 2 070 012.00 грн.

Позивач стверджує, що відповідач зобов`язання з повернення безпідставно збережених коштів, починаючи з моменту його виникнення, не виконував, погасивши його тільки 13.10.2025 року. Погашення зобов`язання відповідач розпочав 24.06.2025 при примусовому виконанні судового рішення. Повернення коштів здійснив за 12 платежів в період до 13.10.2025 року.

3) Позивач зазначає, що оскільки відповідач допустив прострочення виконання доведеного судами грошового зобов`язання, то у зв`язку з цим і на підставі ч. 2 ст. 625 ЦКУ, він зобов`язаний сплатити позивачу інфляційні втрати суми боргу за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми.

Згідно з доданим до позову розрахунком інфляційне збільшення суми грошового зобов`язання за весь час прострочення становить 878 972.47 грн, а 3 % річних становить 210 028.69 грн, що разом дорівнює 1 089 001.16 грн, стягнення яких і є предметом розгляду у даній справі.

4) До суду надійшла відповідь на відзив (вх. №02.3.1-02/1434/26 від 17.02.2026), у якій позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій в іншій справі (№907/439/22), встановлено відсутність між сторонами цивільно - правових відносин.

Позивач зазначає, що відповідач помилково ототожнює момент встановлення судом факту безпідставного набуття коштів із моментом виникнення обов`язку їх повернути.

Позивач вказує, що зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів виникає з факту їх отримання, а судове рішення лише підтверджує наявність вже існуючого обов`язку їх повернути.

У цій же відповіді на відзив позивач заявив про відмову від частини позовних вимог в частині стягнення 3 % річних за період з 23.04.2022 по 28.06.2022 року та задовольнити решту позовних вимог. Судом таке клопотання під час розгляду справи по суті 10.08.2026 задоволено повністю.

Додатком до відповіді на відзив позивачем було долучено новий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого інфляційне збільшення складає - 878 972.47 грн, а 3% річних - 197 432.73 грн.

Також, 17.02.2026 до суду надійшла заява про неможливість подати доказ, який витребовує суд від позивача у справі (вх. №02.3.1.-02/1435/26 від 17.02.2026). У такі заяві, на виконання ч. 4 ст. 80 ГПК України, позивач заявляє про неможливість подання доказів, які витребовуються, оскільки такі судові витрати позивачем не були понесені.

5) До суду надійшла заява позивача у справі (вх. №02.3.1-02/1810/26 від 26.02.2026) про відмову від відповіді на запитання (ст. 90), що поставлені представником відповідача в додатку до відзиву на позов - вони не стосуються обставин, що мають значення для справи.

Позиція відповідача у справі.

1) До суду 10.02.2026 надійшов відзив на позовну заяву від відповідача у справі (вх. №02.3.1-02/1177/26 від 10.02.2026 року), в якому представник відповідача просив суд у задоволенні позову Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" м. Дніпро до ФОП Байрацького В.В. про стягнення грошових коштів - відмовити повністю.

Заперечення відповідача обґрунтовані наступним.

Відповідач звертає увагу у своєму відзиві, що в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 у справі №907/439/22 було відмовлено судом у стягненні в користь позивача 3% річних за період з 23.04.2022 по 28.06.2022 в розмірі 11 197.68 грн.

Відповідач вважає, що отримані ним у квітні 2022 року кошти від позивача він мав повернути лише після ухвалення остаточного судового рішення від 24.04.2025 - постанови Західного апеляційного господарського суду у справі №907/439/22, яким остаточно вирішено спір про правову природу отриманих коштів. Вважає, що з цієї дати у відповідача виникла об`єктивна можливість усвідомити обов`язок їх повернення. До цього моменту були відсутні правові підстави вважати, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦКУ.

На думку відповідача, момент прострочення настає не з дати безпідставного отримання ним коштів від іншої особи, а з моменту, коли до нього (відповідача) прийшло розуміння (усвідомлення), що чужими коштами він (близько 4 років) володіє безпідставно і у нього є обов`язок такі кошти повернути.

На думку відповідача, відсутні правові підстави вважати, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦКУ з 12.04.2022 по 24.04.2025 року.

Також, відповідач у своєму відзиві звернув увагу на недобросовісність позивача, яка, на йому думку, проявляється також в тому, що позивач включив до суми прострочення судовий збір за апеляційну скаргу, який був сплачений саме самим відповідачем за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

2) До суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від відповідача у справі (вх. №02.3.1-02/2071/26 від 05.03.2026 року), в яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідач долучив до матеріалів справи свій контррозрахунок сум відшкодування, починаючи з 24.04.2025 по 13.10.2025, тобто за період примусового виконання рішення та поступового погашення ним стягнутої судом заборгованості перед позивачем. За даними такого контррозрахунку - нарахування інфляційних втрат складає - 40 733.16 грн, а нарахування 3% річних - 66 903.32 грн.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 19.01.2026 заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; відстрочено позивачеві сплату судового збору за цим позовом до ухвалення рішення у справі; призначено судовий розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 11.02.2026 клопотання про перехід із спрощеного позовного провадження до розгляду справи у порядку загального позовного провадження (вх. №02.3.1-02/1173/26 від 10.02.2026 року), яке надійшло від відповідача у справі - залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 11.02.2026 клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву, яке надійшло від відповідача у справі (вх. №02.3.1-02/1177/26 від 10.02.2026 року) - задоволено. Поновлено Фізичній особі - підприємцю Байрацькому Володимиру Володимировичу, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву і доказів до справи та долучено їх до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 11.02.2026 клопотання про витребування доказів, яке надійшло від представника відповідача (вх. №02.3.1-02/1175/26 від 10.02.2026 року) - задоволено. Витребувано у Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід", 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 78, код ЄДРПОУ - 44729608, належні та допустимі докази фактичного понесення витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі №907/439/22 у розмірі 36 602.00 грн; банківські документи, що підтверджують списання (перерахування) відповідної суми з банківського рахунку позивача з призначенням - судовий збір.

Ухвалою суду від 20.02.2026 розгляд справи відкладено. Призначено розгляд справи по суті на 10 березня 2026 р. на 14:30 год. Витребувано від Позивача відповіді на поставлені Відповідачем запитання в порядку ст. 90 ГПК України у строк до 25.02.2026 року. Встановлено Відповідачеві строк для подачі заяви по суті справи за результатами відповіді Позивача на запитання - до 04.03.2026 року.

Ухвалою від 16.03.2026 розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні 30 березня 2026 року, в якому оголошено перерву до 08.05.2026 року, яке не відбулося через несправність системи, неможливість налагодження коректної роботи системи фіксування судового засідання технічними засобами, що підтверджується зокрема актом про несправність (неналежне функціонування) системи фіксування судового засідання технічними засобами №02.2-09/167/26 від 08.05.2026 року.

Ухвалою суду від 08.05.2026 розгляд справи по суті призначено на 08.06.2026 року.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відкладено розгляд справи по суті у даній справі на 10 серпня 2026 року на 14:30 год.

10.08.2026 судом розглянуто справу по суті та здійснено перехід до стадії ухвалення судового рішення. Встановлено час для проголошення судом вступної та резолютивної частини - 14.08.2026 року.

14.08.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судом.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 у справі №907/439/22, залишеним без змін ухваленими у цій справі постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 року та постановою Верховного Суду від 16.09.2025 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 033 410.00 грн основного боргу в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦКУ. Також, постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 стягнуто з відповідача на користь позивача 36 602.00 грн сплаченого судового збору. Загальна сума стягнених коштів складає - 2 070 012.00 грн.

Відповідно до наданої позивачем інформаційної довідки стосовно виконавчого провадження, дата отримання - 17.12.2025; виконавче провадження №78432854; відкрите на виконання наказу Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2025 у справі №907/439/22, має статус - "завершено" внаслідок фактичного повного виконання рішення суду.

У фільтрованій виписці за період з 13.10.2024 по 13.10.2025 з розрахункового банківського рахунку позивача відображено стягнення основного боргу в період з 24.06.2025 по 13.10.2025.

13.10.2025 Приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №78432854.

Відповідно до розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, що прийнятий судом, - інфляційне збільшення складає - 878 972.47 грн, а 3% річних - 197 432.73 грн. Загальна сума боргу складає - 1 076 405.00 грн.

Відповідачем в свою чергу долучено до матеріалів справи власний контррозрахунок позовних вимог, відповідно до якого нарахування інфляційних втрат складає - 40 733.16 грн, а нарахування 3% річних - 66 903.32 грн.

Мотивувальна частина.

Правове обґрунтування і оцінка (висновки) суду.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 15 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.202 ЦК).

Статтею 204 ЦКУ передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

За умовами статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З вказаного слідує, що незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний. Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.

За умовами частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Верховного Суд, наведеного у постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16, конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність встановлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Отож, зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17.

Таким чином, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Мотивована оцінка судом аргументів учасників справи.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 у справі №907/439/22, залишеним без змін ухваленими у цій справі постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 року та постановою Верховного Суду від 16.09.2025 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 033 410.00 грн основного боргу в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦКУ. Також, постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 стягнуто з відповідача на користь позивача 36 602.00 грн сплаченого судового збору. Загальна сума стягнених коштів складає - 2 070 012.00 грн.

Суд зазначає, що обставини встановлені в даній справі мають преюдиціальне значення під час розгляду даної справи відповідно до положень ч. 4 статті 75 ГПК України в частині, що стосується встановлення факту безпідставності отримання коштів відповідачем та обов`язку їх повернення.

Частиною 4 статті 75 ГПК України врегульовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так судами під час розгляду вказаної справи встановлено, що в матеріалах справи відсутні, а сторонами, в межах визначених процесуальних строків, суду не подані жодні документи, які б з достовірністю свідчили про існування між сторонами цього спору правовідносин, які виникли з договору купівлі-продажу (поставки), в тому числі й шляхом укладення такого у спрощеній формі, або про наявність інших зобов`язань, які мають цивільно-правовий характер.

В постанові Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі №907/439/22 зазначено, що з врахуванням відсутності в матеріалах справи доказів укладення між сторонами договору або надання відповідачем послуг на суму 2033410,00 грн, суд з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані кошти підлягають поверненню відповідачем на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, які такі, що збережені після припинення існування правової підстави.

В постанові Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №907/439/22 встановлено, що обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач зобов`язаний повернути перераховані позивачем грошові кошти у зазначеному розмірі на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, як такі, що збережені після припинення існування правової підстави.

У фільтрованій виписці за період з 13.10.2024 по 13.10.2025 з розрахункового банківського рахунку позивача відображено примусове стягнення основного боргу приватним виконавцем із відповідача на користь позивача та 36 602.00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в період із 24.06.2025 по 13.10.2025. Такі дані також підтверджуються відповіддю на адвокатський запит приватного виконавця Ярошевського Д.А. №01-29/3452/26 від 11.02.2026, яка міститься в матеріалах справи.

13.10.2025 Приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Дмитром Андрійовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо примусового стягнення вказаних вище коштів.

Суд констатує, що відповідач зобов`язання з повернення безпідставно збережених коштів починаючи з моменту його виникнення не виконував, погасивши його тільки 13.10.2025 року. Погашення зобов`язання відповідач здійснював тільки 24.06.2025 у примусовому виконанні виданого судом першої інстанції наказу на виконання відповідної постанови Західного апеляційного господарського суду, здійснено 12 платежів в період до 13.10.2025 року, борг погашено.

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області із даним позовом, оскільки відповідач допустив прострочення виконання доведеного судами грошового зобов`язання, та у зв`язку з цим і на підставі ч. 2 ст. 625 ЦКУ, він зобов`язаний сплатити позивачу інфляційні втрати суми боргу за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми.

Оцінивши долучені сторонами у справі докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, вислухавши надані сторонами усні пояснення і доводи під час судових засідань, суд висновує про наступне.

В межах справи №907/439/22 під час її неодноразового перегляду в судах апеляційної та касаційної інстанцій є доведеним той факт, що відповідач був зобов`язаний повернути перераховані позивачем грошові кошти у зазначеному розмірі на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, як безпідставно отримані кошти. Таке повернення фактично і відбулось внаслідок примусового стягнення в межах виконавчих проваджень, вказаних вище, починаючи з періоду після ухвалення постанови Західного апеляційного господарського суду в справі від 24.04.2025 по 13.10.2025 року. В межах даної справи не було встановлено факту існування господарського - правових відносин чи інших відносин цивільно-правового характеру; не встановлено факту наявності будь-яких документів, які б підтверджували такі відносини та укладення договору хоча б в спрощений спосіб; судом також не визнано дійсним укладення такого правочину між сторонами.

Разом з тим, зважаючи на підстави та нормативне врегулювання заявленого позову в межах даної справи, суд зазначає, що за умовами ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в уточненому розрахунку визначено період прострочення - інфляційні втрати з 12.04.2022 по 13.10.2025 року, а 3% річних з врахуванням відмови від частини здійсненого розрахунку з 29.06.2022 до 13.10.2025 року.

Суд зазначає, що спірним моментом між сторонами являється саме день початку нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, обов`язок повернути безпідставно набуті кошти виникає безпосередньо з положень закону (статті 1212 ЦК України) з моменту надходження грошей на рахунок особи, а не з моменту винесення судового рішення у справі. Суди виходять з того, що набувач був зобов`язаний повернути кошти одразу після їх одержання (як такі, що не мають правової підстави), тому прострочення починається вже наступного дня після їх перерахування. Судове рішення лише констатує факт порушення, але не створює саме зобов`язання чи початок прострочення. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних триває за весь час прострочення - до моменту фактичного виконання зобов`язання (повернення коштів). Прийняття судового рішення про стягнення боргу не припиняє цих нарахувань.

До схожих висновків дійшов зокрема Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.02.2024 у справі 910/3831/22.

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

ВП ВС звернула увагу на те, що передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає з огляду на наявність самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем коштів позивача.

Окрім цього, ВП ВС відхилила аргумент відповідача про те, що лише рішенням суду був установлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути.

Як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.

Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки в межах справи №907/439/22 встановлено факт безпідставного одержання коштів відповідачем, то обов`язок повернення таких коштів існував у відповідача з моменту отримання таких коштів. Судові рішення констатували лише такий факт, а не створили обов`язок повернення коштів. Належними і допустимими доказами у справі підтверджується примусове виконання відповідачем рішення у вказаній справі. Таким чином, враховуючи момент виникнення обов`язку повернення коштів, початком прострочення відповідача являється не момент ухвалення постанови Західним апеляційним господарським судом, як вважає помилково відповідач, а дата і час зарахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд відхиляє доводи та контррозрахунок відповідача, яким визначений початок прострочення датою постанови Західного апеляційного господарського суду в межах справи №907/439/22.

В іншому разі (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у ч. 3 ст. 509 ЦК України.

Разом з тим, суд звертає увагу сторін, що згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи зазначене, суд висновує, що враховуючи дані платіжних доручень, якими були переведені кошти на користь відповідача позивачем, а саме платіжних доручень за №3 від 12.04.2022 року на суму 1 000 000.00 грн, за №10 від 17.04.2022 на суму 420 210.00 грн, за №12 від 20.04.2022 на суму 452 200.00 грн; за №15 від 22.04.2022 року на суму 161 000.00 грн, а також враховуючи положення статті 253 ЦКУ - початком прострочення відповідача являється дата - 13.04.2022 - щодо суми 1 000 000.00 грн; 18.04.2022 - щодо суми 1 420 210.00 грн; 21.04.2022 - щодо суми 1 842 410.00 грн; 23.04.2022 0 щодо суми 2 033 410.00 грн.

Суд зазначає, що позивачем в своєму розрахунку частково невірно вказано період розрахунку інфляційних витрат без врахування положень статті 253 ЦКУ. Так, ним зазначено некоректно початком прострочення відповідача - дати 12.04.2022, 17.04.2022, 20.04.2022 та 22.04.2022. Разом з тим, періоди, які повинні були вказані позивачем є наступні: з 13.04.2022 до 17.04.2022; з 18.04.2022 до 20.04.2022; з 21.04.2022 до 22.04.2022; з 23.04.2022 до 23.04.04.2025 року та далі згідно з даними розрахунку.

Судом здійснено арифметичний перерахунок інфляційних втрат за вказаний період з врахуванням положень статті 253 ЦКУ. Враховуючи, що невірно був вказаний лише період розрахунку, а кількість днів прострочення є вірною, то розрахунок інфляційних втрат позивачем арифметично проведено коректно.

Відповідно до здійсненого судом і позивачем розрахунку, розмір інфляційних витрат складає - 878 972.47 грн.

Судом здійснено перерахунок і 3 % річних та зазначає, що такий, згідно з новою версією розрахунку, проведений коректно. Розмір 3% річних складає - 197 432.73 грн.

Загалом сума боргу складає - 1 076 405.00 грн.

До того ж суд звертає увагу сторін, що правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці (дивитись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Що стосується доводів відповідача щодо відмови судом у стягненні 3% річних з відповідача в межах справи №907/439/22, то суд зазначає наступне.

Суд першої інстанції у вказаній вище справі зазначив, що враховуючи встановлення судом відсутності між сторонами договірних відносин, а також відсутність вимоги позивача про повернення відповідачем грошових коштів в розмірі 2 033 410,00 грн, враховуючи приписи ч.2 ст.530 ЦК України, згідно якої боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, суд вважає, що нарахування позивачем 3% річних за період з 23.04.2022 по 28.06.2022 в розмірі 11 197,68 грн, в даному випадку є необґрунтованими та відмови у задоволенні стягнення 3% річних.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 530 ЦКУ передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з тим, в означеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі 910/3831/22, чітко вказано, що обов`язок повернути безпідставно набуті кошти виникає безпосередньо з положень закону (статті 1212 ЦК України) з моменту надходження грошей на рахунок особи.

У постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20, про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним відступити від наведених вище висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18.

На підставі вищевикладеного, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості стягнення 3% річних та інфляційних втрат з нього на користь позивача з врахуванням положень статті 530 ЦКУ. Крім того, суд звертає увагу відповідача, що позивач відмовився від позову в частині здійсненого розрахунку 3% річних, який був предметом розгляду в іншій справі. Предметом розгляду в даній справі є стягнення інфляційних витрат та 3% річних за інші періоди, які не були предметом розгляду у справі №907/439/22. Відтак, в даній частині рішення суду першої інстанції у вказаній справі №907/439/22 не має преюдиціального значення для розгляду цієї справи.

Що стосується доводів відповідача стосовно недобросовісної поведінки відповідача та неможливості нарахування 3% річних та інфляційних витрат на суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, то суд зазначає наступне.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 року у справі №907/439/22 в задоволенні апеляційної скарги ФОП Байрацького В.В. відмовлено. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 у справі №907/439/22 залишено без змін. Судові витрати покладено на відповідача. Стягнуто з відповідача на користь позивача 36 602.00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Дану постанову суду апеляційної інстанції відповідачем було оскаржено до Верховного Суду. Постановою Верховного Суду від 16.09.2025 року касаційну скаргу ФОП Байрацького В.В. залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі №907/439/22 - залишено без змін. Дана постанова є чинною. Вказані кошти, разом із сплаченим судовим збором 36 602.00 грн, були стягнуті приватним виконавцем з відповідача на користь позивача в межах означених вище виконавчих проваджень. Відтак, відповідач не позбавляється права здійснити нарахування інфляційних втрат та 3% річних також і на суму стягнутого судового збору. Питання правомірності стягнення такого судового збору в межах іншої справи не може оспорюватись відповідачем у даній справі. Відповідно суд відхиляє твердження відповідача щодо судового збору та зазначає, що оцінка поведінки позивача, як недобросовісна, являється суб`єктивною думкою відповідача.

Висновки суду.

Таким чином, суд висновує, що доведеним є факт безпідставного одержання відповідачем коштів від позивача за платіжними дорученнями №3 від 12.04.2022 року на суму 1 000 000.00 грн; за №10 від 17.04.2022 на суму 420 210.00 грн; за №12 від 20.04.2022 на суму 452 200.00 грн; за №15 від 22.04.2022 року на суму 161 000.00 грн. Загальна сума одержаних коштів складає 2 033 410.00 грн. Судами під час неодноразового розгляду справи №907/439/22 не встановлено факту укладення господарського договору між сторонами та існування між сторонами будь - яких господарських правовідносин. Вказані кошти у розмірі 2 033 410.00 грн та сплачений судовий збір були примусово стягнуті з відповідача на користь позивача в межах виконавчих проваджень. Відповідно, в позивача виникло право, передбачене ч. 2 ст. 625 ЦКУ, на нарахування і стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Щодо вирішення спірного моменту між сторонами стосовно початку нарахування інфляційних втрат та 3% річних, то суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, початком нарахування інфляційних втрат та 3% річних при одержанні безпідставних коштів слід рахувати - момент одержання таких коштів, а не дату ухвалення судового рішення, яким такі кошти отримані. Сторонам не слід ототожнювати момент виникнення обов`язку повернути кошти та початок прострочення із моментом примусового стягнення таких коштів внаслідок невиконання в добровільному порядку своїх обов`язків.

Відтак, до повного задоволення судом підлягає поданий новий розрахунок відповідачем разом із відповіддю на відзив. З відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних внаслідок прострочення виконання основного зобов`язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Позаяк, сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до повного задоволення судом в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.

Разом з тим, як встановлено судом, позивачем не сплачено судового збору у розмірі 16 146.10 грн (з врахуванням уточнення і відмови від частини позовних вимог) за подання позовної заяви до ухвалення судом рішення суду в даній справі, як було встановлено в ухвалі суду від 19.01.2026 року.

Таким чином, суд стягує з відповідача судовий збір у розмірі 16 146.10 грн на користь Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Байрацького Володимира Володимировича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід", 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 78, код ЄДРПОУ - 44729608, суму боргу 1 076 405.00 грн (один мільйон сімдесят шість тисяч чотириста п`ять гривень 00 копійок), з якого: - 878 972.47 грн (вісімсот сімдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні 47 копійок) - інфляційні втрати та 197 432.73 грн (сто дев`яносто сім тисяч чотириста тридцять дві гривні 73 копійок) - 3 % річних.

3. Судові витрати покласти на відповідача у справі.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Байрацького Володимира Володимировича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , в дохід Державного бюджету України (Номер рахунку (IBAN): UA908999980313111256000026001; Отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 16 146.10 грн (шістнадцять тисяч сто сорок шість гривень 10 копійок).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно з ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на це рішення суду згідно з ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено та підписано 14.08.2026 року.

Суддя Пригуза П.Д.