Рішення № 138984851, 06.08.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7087/24

пр. № 2/759/198/26

06 серпня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.,

за участю секретаря судових засідань Жиглій Є.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головне управління Пенсійного фонду України і місті Києві про визнання шлюбу фіктивним та оспорювання батьківства шляхом виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дітей, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , за участю третьої особи - Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Святошинський ВДРАЦС у м. Києві ЦМРУ МЮ (м. Київ)), про визнання шлюбу фіктивним та оспорювання батьківства шляхом виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дітей.

Позов мотивувала тим, що у період з 27 липня 2007 року до 07 вересня 2010 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 . У шлюбі народився син ОСОБА_3 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вказує ОСОБА_5 , їхнє сімейне життя не склалось через прихильність ОСОБА_6 до наркотичних засобів.

Вироком від 07 березня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у справі № 2831/13-к визнав ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 та частиною другою статті 309 КК України, за угодою про визнання винуватості засуджений до 5 (п`яти) років позбавлення волі, але, із застосуванням статті 75 КК України звільнений від відбування покарання із випробуванням.

Однак, як зазначає ОСОБА_5 , навіть після вироку поведінка та оточення ОСОБА_6 не змінились і він продовжив звичний для нього спосіб життя, в цей період його квартира АДРЕСА_1 перетворилась на прохідний двір із наркозалежних співмешканців та відвідувачів.

Зазначає, що через пів року після вироку ОСОБА_6 знову вчиняє злочин щодо вживання наркотичних речовин, а у зв`язку із тим, що він за попереднім вироком отримав умовний строк, він зрозумів, що цього разу буде реальне позбавлення волі. Тому за порадою адвоката ОСОБА_6 вживав всіх можливих заходів, що б уникнути реального відбування покарання.

Пояснює, що ОСОБА_6 звернувся до неї по довідку про те, що має дитину на утриманні і не позбавлений батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 , а також одружився на знайомій - ОСОБА_4 , яка була вагітною, і для того, щоб у суду не виникало сумнівів у фіктивності їхнього шлюбу, приписав останню у себе в квартирі.

18 березня 2015 року вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/17247/14-к ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 309 КК України та призначено йому остаточну міру покарання у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі, але все ж таки суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного і на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року. Судом враховано наявність на утриманні ОСОБА_6 неповнолітньої дитини та вагітність ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 стверджує, що померлий ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах не перебували і що шлюб ними зареєстрований виключно з метою уникнення ОСОБА_6 ув`язнення. ОСОБА_6 боявся, що його можуть засудити до реального строку і конфіскувати його єдине житло.

Зазначає, що у подальшому, 15 лютого 2018 року вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/940/18 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 185 КК України, за якою призначити йому покарання у виді штрафу.

12 серпня 2019 року вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/13154/19 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. Строк відбуття покарання ОСОБА_6 обчислювався з 12 серпня 2019 року.

Тобто, у період з 12 серпня 2019 року до 02 листопада 2021 року ОСОБА_6 відбував покарання у Державній установі «Первомайська виправна колонія (№ 117)», що підтверджується довідкою про звільнення від 02 листопада 2021 року.

Як вказує ОСОБА_5 , весь цей час відповідачка жила без будь-яких прав чи обов`язків відносно ОСОБА_6 , в тому числі встигла створити сім`ю із їхнім спільним знайомим - ОСОБА_8 . Після звільнення з місця позбавлення волі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 намагались оформити розлучення, однак ніяк не могли домовитись, оскільки ОСОБА_6 принципово важливо було виписати останню із своєї квартири, а ОСОБА_4 - розлучитись, щоб вийти заміж за свого цивільного чоловіка ОСОБА_8

06.06.2022 вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/5863/22 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, за яким призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки, а строк відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання. Також, суд своєю ухвалою від 18 січня 2023 року направив засудженого ОСОБА_6 до виправного центру для відбуття покарання.

07 червня 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду вирок у вищевказаній справі та ухвалу про направлення до виправного центру для відбуття покарання ОСОБА_6 залишено без змін.

Однак, 01 березня 2023 року ОСОБА_6 був призваний на військову службу до ЗСУ, а тому відповідно вищевказаний вирок не був звернений до виконання.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході виконання бойового завдання ОСОБА_6 потрапив під мінометний обстріл і отримав поранення, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер.

23 жовтня 2023 державний нотаріус Дев`ятої київської нотаріальної контори завів спадкову справу після смерті ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 зазначає, що незважаючи на те, що фактично ОСОБА_4 весь цей час перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком - ОСОБА_8 та виховує з ним двох спільних дітей: доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вона, користуючись свідоцтвом про шлюб з ОСОБА_6 забажала отримати всі посмертні бойові виплати на себе і своїх дітей, яких записала на останнього, як батька, без його відома та згоди.

Тому, як вказує ОСОБА_5 , вона змушена звернутись до суду в інтересах свого сина про визнання шлюбу фіктивним та оспорювання батьківства шляхом виключення відомостей про померлу особу як батька з актових записів про народження дітей.

Враховуючи вищевикладене, на думку ОСОБА_5 наявні підставі для визнання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 фіктивним та усунення відповідача від права на спадкування та втримання будь-яких виплат, призначених ОСОБА_6 , посмертно.

ОСОБА_5 стверджує, що ОСОБА_6 не є біологічним батьком дітей ОСОБА_4 , він до дня своєї смерті не знав і не міг знати, що відповідач вписала його батьком дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , оскільки знайомий з її фактичним чоловіком ОСОБА_8 , який і є батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_11 і продовжує жити та спільно виховувати дітей із ОСОБА_4 по сьогоднішній день.

Пояснює, що є очевидним, що донька ОСОБА_9 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто через три місяці після звільнення ОСОБА_6 з місця відбування покарання засвідчує факт неможливості біологічного батьківства ОСОБА_6 відносно ОСОБА_9 .

У квітні 2025 року, збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , просила:

-визнати шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зареєстрований 10 грудня 2014 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 3517, недійсним з дня його реєстрації - 10 грудня 2014 року;

-встановити, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не являється біологічним батьком ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

-виключити відомості про ОСОБА_6 як про батька з актових записів про народження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Процесуальні дії

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2024 року визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю. О. Справу передано судді 09 квітня 2024 року (Том 1 а. с. 41, 42).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (Том 1 а. с. 44).

Від третьої особи Святошинський ВДРАЦС у м. Києві ЦМРУ МЮ (м. Київ) 13 травня 2024 року надійшла заява про слухання справи у відсутність представника відділу (а. с. 55).

У травні 2024 року представник відповідачки ОСОБА_2 направив до суду відзив на позовну заяву, у якому просив позов залишити без задоволення, посилаючись на те, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладений за взаємною згодою із почуття любові з метою створення сім`ї, народження дітей та подальшого функціонування як осередок суспільства. ОСОБА_4 проживала із ОСОБА_6 понад 10 років та займалась з ним вихованням двох дітей, одним із яких відповідачка була вагітна на момент судового розгляду щодо судимості ОСОБА_6 .

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 червня 2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик свідків та клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про виклик свідків задоволено, викликано в судове засідання свідків (Том 1 а. с. 91-93).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 червня 2024 року призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України ( Том 1 а. с. 94-96).

10 жовтня 2024 року до суду від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшло повідомлення від 30 вересня 2024 року про неможливість проведення експертизи ( Том 1 а. с. 115).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року відновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання (Том 1 а. с.118).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року повторно призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України (Том 1 а. с. 132-134).

04 березня 2025 року до суду від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшов висновок експерта від 24 лютого 2025 року №СЕ-19/111-234/72848-БД за результатами проведення судової молекулярно-генетичної експертизи ( Том 1 а. с. 148-150).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року відновлено провадження у справі на призначено підготовче засідання (Том 1 а. с. 158).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору та відмовлено у витребуванні доказів у справі (Том 1 а. с. 192-195).

У квітні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 травня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання ухвали (Том 1 а. с. 226-228).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: Святошинського ВДРАЦС у м. Києві ЦМРУ МЮ (м. Київ), Солом`янського відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Солом`янський ВДРАЦС у м. Києві ЦМРУ МЮ (м. Київ)), Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (далі - ГУПФУ у м. Києві), про визнання шлюбу фіктивним та оспорювання батьківства шляхом виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дітей, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті (том 2 а. с. 1-4).

В судовому засіданні 29.06.2026 року встановлено, що позивач ОСОБА_3 досяг повноліття та продовжено розгляд справи за участю його представника ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Предствник відповідача ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази в справі у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що до 07 вересня 2010 року ОСОБА_14 перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 (а. с. 14).

У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).

Вироком від 07 березня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у справі № 2831/13-к визнав ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 та частиною другою статті 309 КК України, за угодою про визнання винуватості засуджений до 5 (п`яти) років позбавлення волі, але, із застосуванням статті 75 КК України звільнений від відбування покарання із випробуванням.

10 грудня 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб (Том 1 а. с. 15).

18 березня 2015 року вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/17247/14-к ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину передбаченого частиною другою статті 309 КК України та призначено йому остаточну міру покарання у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі, але все ж таки суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного і на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року.

15 лютого 2018 року вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/940/18 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною перою статті 185 КК України, за якою призначили йому покарання у виді штрафу.

12 серпня 2019 року вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/13154/19 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. Строк відбуття покарання ОСОБА_6 має обчислюватися з 12 серпня 2019 року.

У період з 12 серпня 2019 року до 02 листопада 2021 року ОСОБА_6 відбував покарання у Державній установі «Первомайська виправна колонія (№ 117)», що підтверджується довідкою про звільнення від 02 листопада 2021 року ( Том 1 а. с. 27).

06 червня 2022 вироком Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/5863/22 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, за яким призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки, а строк відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання. Також, суд своєю ухвалою від 18 січня 2023 року направив засудженого ОСОБА_6 до виправного центру для відбуття покарання.

07 червня 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду вирок у вищевказаній справі та ухвалу про направлення до виправного центру для відбуття покарання ОСОБА_6 залишено без змін.

01 березня 2023 року ОСОБА_6 був призваний на військову службу до ЗСУ, а тому відповідно вищевказаний вирок не був звернутий до виконання (Том 1 а. с. 33).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході виконання бойового завдання ОСОБА_6 потрапив під мінометний обстріл і отримав поранення, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер (Том 1 а. с. 13, 34).

23 жовтня 2023 року державний нотаріус Дев`ятої київської нотаріальної контори завів спадкову справу після смерті ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_3 (Том 1 а. с. 35).

Відповідно до акта від 04 квітня 2024 року, складеного мешканцями квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 з 2021 року не проживала в квартирі АДРЕСА_5 цього ж будинку ( Том 1 а. с. 36).

Згідно з актом від 24 травня 2024 року, складеним мешканцями квартир АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 з дітьми проживають в квартирі АДРЕСА_9 (Том 1 а. с. 73).

Повістка № 2568 для уточнення військово-облікових даних, проведення військово-лікарської медичної комісії була направлена ОСОБА_15 за адресою проживання: АДРЕСА_10 ( Том 1 а. с. 76).

Відповідно до відповіді Державної установи «Первомайська виправна колонія № 117» Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 19 липня 2024 року ОСОБА_6 під час відбування покарання у колонії з 12 серпня 2020 року до 02 листопада 2021 року не мав короткострокових та тривалих побачень з ОСОБА_4 ( Том 1 а. с. 126).

Згідно з висновком експерта від 24 лютого 2025 року № СЕ-19/111-234/72848-БД за результатами проведення судової молекулярно-генетичної експертизи ОСОБА_3 не може бути біологічним родичем по чоловічій лінії ОСОБА_13 ( Том 1 а. с. 148-150).

Відповідно до актового запису про народження від 19 квітня 2022 року № 984 ОСОБА_12 народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 , батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (Том 1 а. с 165).

Відповідно до актового запису про народження від 26 жовтня 2023 року № 2674 ОСОБА_13 народився ІНФОРМАЦІЯ_10 , батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (Том 1 а. с. 219).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Щодо вимоги про визнання шлюбу недійсним

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка (частина перша статті 24 СК України).

Відповідно до статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Згідно з частиною другою статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Під час розгляду справ про визнання шлюбу недійсним судам необхідно мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме з речей неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц.

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19, провадження № 61-10406св20.

Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140).

Відповідно до статті 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.

Звертаючись до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним ОСОБА_5 , яка діє в інтересах свого сина ОСОБА_3 , посилалася на те, що відповідачка мала на меті корисливі мотиви, після загибелі її колишнього чоловіка та батька позивача претендує на виплату, як дружині загиблого військовослужбовця, однак відповідачка та ОСОБА_6 не вчиняли жодних прав та не виконували обов`язків подружжя, вони не мали та не вели спільного господарство та/або побуту, не мали спільного бюджету, а реєстрація шлюбу між ними була обумовлена бажанням ОСОБА_6 уникнути відбування покарання в місцях позбавлення волі, а тому їх шлюб є фіктивним.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

В судовому засіданні 29 червня 2026 року відповідач ОСОБА_4 пояснила, що перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 з 2013 року та він є біологічним батьком обох дітей ОСОБА_13 та ОСОБА_12 . Проживали разом по АДРЕСА_10 . Після звільнення ОСОБА_6 з місць позбавлення волі вона винаймала житло і проживала там з дітьми, оскільки по місцю проживання з ОСОБА_6 проживали ще сторонні особи.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_6 її двоюрідний брат, знає з дитинства. В 2007 році ОСОБА_6 одружився з ОСОБА_5 , у 2008 році у них народився син ОСОБА_17 , вона його Хрещена . Про інших дітей їй невідомо, про шлюб також, ОСОБА_4 вона не знає, ОСОБА_6 їй нічого не казав з цього приводу. У 2015 році померла бабуся і він приїздив сам.

Свідок ОСОБА_19 суду показала, що є сусідкою з кв. АДРЕСА_11 на 10-му поверсі, товаришує з ОСОБА_5 . Знала ОСОБА_6 , що він одружений був з ОСОБА_5 , має сина ОСОБА_7 . ОСОБА_4 не знає. В квартирі АДРЕСА_5 , де проживав ОСОБА_6 , був притон.

Свідок ОСОБА_20 суду показала, що ОСОБА_6 знала з 1994 року, у 2000 році вийшла заміж за ОСОБА_21 , проживала у квартирі АДРЕСА_1 по 2012 рік. Після смерті чоловіка повернулась в свою квартиру АДРЕСА_2 яка в цьому ж під`їзді. ОСОБА_4 вона не знає, про інший шлюб також їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_22 суду показала, що вона є сусідкою з кв. 409. знала ОСОБА_6 зі школи. В 1997 році у ДТП загинула мати ОСОБА_6 і його брат. ОСОБА_6 проживав з батьком, який на початку 2000 року одружився на сусідці і вони проживали всі разом в кв. АДРЕСА_5 . Знає, що ОСОБА_6 був одружений та має сина ОСОБА_7 . У 2012 році помер батько ОСОБА_6 . Десь з 2012 року у квартирі АДРЕСА_5 збір наркоманів, багато різних людей проходило через квартиру, але дітей там не було. ОСОБА_4 не знає і ніколи не бачила у квартирі. Останній раз бачила ОСОБА_6 десь у 2022 році і він був сам.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що проживала з ОСОБА_6 з 2006 року. У 2007 році уклали шлюб, у 2008 році народився їх син - ОСОБА_17 . Після розлучення вона постійно допомагала ОСОБА_6 . В квартирі АДРЕСА_1 вона не була з 2014 року, там проживали різні люди. Коли ОСОБА_6 запропорував подарувати частину квартири сину ОСОБА_7 вони ходили в ЦНАП і там їй стало відомо, що він одружений з ОСОБА_4 . ОСОБА_6 це пояснив тим, що він одружився щоб йому пом`якшили покарання у кримінальній справі.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні суду показав, що він знав ОСОБА_6 з вересня 2023 року, разом служили. Зі слів ОСОБА_6 йому відомо, що він мав сина ОСОБА_7 , якщо виникали будь - які питання, то зв`язувався з ОСОБА_5 , також і щодо поранення ОСОБА_6 . Із ОСОБА_4 він не знайомий.

Суд, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, врахувавши добровільність реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_6 шлюбу, намір створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, неподання належних та допустимих доказів фіктивності шлюбу, вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання шлюбу недійсним необхідно відмовити.

Щодо вимог про оспорення батьківства

По своїй суті позов про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача (зокрема, в сфері спадкування).

Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства (частина перша статті 137 СК України).

Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред`явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці (частина друга статті 137 СК України).

Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).

Тлумачення статті 137 СК України, з урахуванням принципів справедливості й розумності свідчить, що вказана норма визначає випадки, за яких батьківство особи може бути оспорено після смерті особи, яка записана батьком дитини. Перший випадок стосується випадку, коли чоловік подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства. У такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (частина перша статті 137 СК України). Другий випадок охоплює ситуацію коли чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позов відповідно до статті 55 ЦПК України (частина друга статті 137 СК України). Третій випадок оспорювання батьківства стосується випадків, коли через поважні причини чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер. Однак на відміну від перших двох випадків можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям як дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі № 461/3122/19.

Таким чином, частиною третьою статті 137 СК України передбачено оспорювання батьківства правонаступником у зв`язку зі смертю особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини та через поважні причини не знала про це. Закон дає право на оспорювання батьківства в цьому випадку спадкоємцям особи (дружині, батькам та дітям). Поважність причин, з яких особа не знала, що вона записана батьком, підлягає доказуванню позивачем.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 161/6079/22).

Звертаючись до суду з позовом про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах свого сина ОСОБА_3 , посилалася на те, що ОСОБА_6 не є біологічним батьком ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . На підтвердження підстав для подання позову у порядку частини третьої статті 137 СК України позивачка посилалася на те, що ОСОБА_6 не знав, що він записаний батьком.

Судом встановлено, що запис про батька дітей - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 зроблений на підставі статті 133 СК України.

Згідно висновку Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24 лютого 2025 року №СЕ-19/111-234/72848-БД за результатами проведення судової молекулярно-генетичної експертизи ОСОБА_3 не може бути біологічним родичем по чоловічій лінії ОСОБА_13 (том 1 а. с. 148-150).

Факт відсутності біологічного споріднення, встановлений після смерті батька, правового значення у цій справі не має, оскільки першочерговим предметом дослідження у випадку звернення до суду з позовом у порядку частини третьої статті 137 СК України спадкоємця особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини, є поважність причин, у зв`язку з якими чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини за життя (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 205/3895/20). Ця норма покликана, зокрема, захистити інтереси дитини.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження свого твердження, що ОСОБА_6 не знав, що він записаний батьком дітей, тому відсутні правові підстави, визначені статтею 137 СК України, для оспорення його батьківства після його смерті.

Посилання позивача щодо необізнаності ОСОБА_6 , на час реєстрації народження дітей ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , про батьківство останнього, на думку суду є сумнівними, оскільки дані подробиці (зокрема при народженні дитини) є досить особистими. Вказані покази, а також покази свідків, не підтверджені іншими об`єктивними даними і не спростовують послідовну позицію відповідача про обізнаність ОСОБА_6 про народження дітей та реєстрацію їх народження.

За свого життя ОСОБА_6 не пред`являв позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дітей, щоб позовну заяву міг підтримати в суді його спадкоємець.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 137 СК України підстав звернення ОСОБА_3 з цим позовом, а тому у задоволенні позовної вимоги про виключення запису про особу як батька дітей з актового запису про народження необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статей 133, 141 ЦПК України.

З огляду на відмову у позові, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 7, 9, 11, 12, 13, 81, 133, 141, 209, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головне управління Пенсійного фонду України і місті Києві про визнання шлюбу фіктивним та оспорювання батьківства шляхом виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дітей залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина перша статті 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина друга статті 273 ЦПК України).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України (частина третя статті 354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_12 .

Відповідачка: ОСОБА_4 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_13 .

Третя особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ 26125455, адреса місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Якуба Коласа, 6.

Третя особа: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ 26087820, адреса місцезнаходження: 03067, м. Київ, вул. Вацлава Гавели, 1/28.

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві, код ЄДРПОУ 42098368, адреса місцезнаходження: 04053,м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16.

Повний текст рішення складений та підписаний 13.08.2026.

Суддя Ю. О. Твердохліб