Рішення № 138984344, 13.10.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/20257/23

провадження № 2/753/9424/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивача - адвоката Чередніченка В.П., представника відповідача - адвоката Поліщука Р.М., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року адвокат Чередніченко Василь Павлович в інтересах ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у розмірі 71 000 доларів США, що еквівалентно 2 565 732,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , громадянин Сполучених Штатів Америки, мав намір інвестувати кошти у нерухоме житло в Україні, місті Києві, яким би користувалася його сім`я. Він перебував у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) та мав довірливі стосунки з іншими членами її родини, зокрема, її матір`ю - ОСОБА_3 .

З метою придбання об`єкту нерухомого майна та набуття прав власності на нього позивач передав матері своєї дружини - ОСОБА_3 , 71 000 доларів США, будучи переконаним у наявності у нього юридичного обов`язку перерахувати кошти за придбання нерухомого майна, однак у підсумку права власності на об`єкт нерухомого майна позивач так і не набув, договір купівлі-продажу з позивачем укладено не було.

Як зазначає позивач, між сторонами спору не було укладено жодного договору або вчинено одностороннього правочину, на підставі яких передавалися б кошти. А отже, була відсутня правова підстава передачі коштів у момент їхньої передачі, у зв`язку з чим позивач просить повернути кошти, отримані відповідачем без достатньої правової підстави.

Позивач доводить, що здійснив банківський переказ на суму 71 000 доларів США на банківський рахунок відповідача, відповідач ці кошти використала, що свідчить про їхнє набуття відповідачем. Сума, на яку майно позивача зменшилося, дорівнює сумі коштів, на яку збагатився відповідач без відповідної правової підстави.

Згідно з твердженнями позивача, він передав кошти з метою придбання у власність об`єкту нерухомого майна, договір купівлі-продажу з позивачем укладено не було в подальшому, а відповідач отримав кошти без належної правової підстави, адже не був власником майна та не міг виступити стороною купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна Позивачем. Таким чином, відповідач кошти у розмірі 71 000 доларів США було отримала безпідставно, а тому вони підлягають поверненню.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2023 року заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

15 листопада 2023 року на запит суду у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року позовну заяву залишено без руху.

01 грудня 2023 року представник позивача подав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/20257/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23 січня 2024 року.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року відкладено розгляд справи на 29 лютого 2024 року, витребувано у Приватного підприємства «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «Ріел» інформацію щодо придбання квартири/майнових прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на її ім`я.

29 лютого 2024 року розгляд справи відкладено на 22 березня 2024 року.

18 березня 2024 року від Приватного підприємства «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «Ріел» надійшла відповідь на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року відкладено підготовче засідання на 25 квітня 2024 року, витребувано у Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (м. Київ, вул. Госпітальна, 12 Г, код ЄДРПОУ 00032129) наявну у Банка інформацію про здійснений ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (громадянин США, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 ) переказ коштів відповідно до Запиту на вихідний безготівковий переказ (Outgoing wire transfer request) від 02 лютого 2019 року, код переказу Wells Fargo WF0075420042181128, на суму 71 000 доларів США на ім`я ОСОБА_3 , номер рахунку/ ОСОБА_6 ) НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

23 квітня 2024 року віл Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» надійшла відповідь на запит.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року підготовче провадження у справі № 753/20257/23 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 19 червня 2024 року.

19 червня 2024 року розгляд справи відкладено на 10 липня 2024 року.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 липня 2024 року позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) грошові кошти у сумі 71 000 (сімдесят одну) тисячу доларів США та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень. Повний текст заочного рішення складено 27 березня 2025 року.

09 серпня 2024 року від адвоката Поліщука Романа Миколайовича в інтересах ОСОБА_3 подано заяву про перегляд заочного рішення, скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дарницького районнного суду міста Києва від 24 червня 2025 року заяву представника відповідача - адвоката Поліщука Р.М. про перегляд заочного рішення у справі №753/20257/23 за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено. Скасоване заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року у справі № 753/20257/23 за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 про стягнення коштів та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 24 липня 2025 року.

06 липня 2025 року представник відповідача - адвокат Поліщука Р.М. подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заперечення відповідача проти позову ґрунтуються на тому, що:

(1) згідно з долученим до позовної заяви платіжним дорученням щодо перерахування коштів у сумі 71 000 дол. США рахунок, з якого перераховувались кошти відповідачці належав ТОВ «Ферст Фандінг» (First Funding LLC), а не позивачу, тобто платником по перерахуванню грошових коштів у сумі 71 000,00 дол. США був не позивач, а юридична особа, засновником якої був позивач. Меморіальний ордер № 3850535211 (263858535211) від 25 лютого 2019 року та банківська виписка АТ «Державний ощадний банк України» щодо перерахованих на загальну суму 71 000,00 дол. США є ключовими платіжними документами, які підтверджують факт зарахування коштів саме від ТОВ «Ферст Фандінг» (First Funding LLC), а не від позивача. У даних документах прізвище та ініціали Позивача взагалі відсутні. З наведених підстав відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог позивача належить відмовити, оскільки йому не належить право вимоги. Також відповідач наголошує, що юридична особа First Funding LLC була заснована 11 червня 2018 року під час перебування позивача у шлюбі з дочкою відповідачки, а тому вказане товариство та її кошти є спільною сумісною власністю подружжя і перерахування коштів товариством відповідачці здійснювалось за взаємною згодою подружжя.

(2) Жодних попередніх правочинів щодо купівлі-продажу квартири між позивачем та відповідачкою не укладалося, як і будь-яких правочинів про наміри (як усних так і письмових), такого обов`язку остання не брала на себе, а тому твердження позивача про те, що він вважав, що саме він набуде право власності на квартиру (майнові права на квартиру) є безпідставними, та не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Відповідачка стверджує, що вона є членом сім`ї позивача і спірні кошти перераховувались відповідачці для її підтримки, як члена родини з позивачем і закон не обмежує члена однієї сім`ї допомагати матеріально іншому члену цієї ж сім`ї будь-якими сумами коштів. Відповідачкою ці кошти були спрямовані для придбання нею в майбутньому готового об`єкту нерухомого майна у м. Києві, тобто на інвестування будівництва житла (майнових прав на житло). Наведені обставини підтверджуються призначенням платежу у меморіальному ордері № 385853211 від 25 лютого 2019 року, де зазначено «family support» («підтримка родини»), як і в інших 2-ох платіжних документах, які додані до позовної заяви. Тобто, на думку відповідача, сам позивач підтвердив факт використання спільно нажитого майна з ОСОБА_7 у шлюбі для підтримки іншого члена сім`ї - відповідачки. Відповідачка звертає увагу, що між нею та позивачем були довірчі стосунки як членів однієї родини, починаючи з 2010 року, кошти були перераховані їй добровільно на початку 2019 року, проте сам позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва тільки в кінці 2023 року. Станом на сьогоднішній день сторони залишаються членами однієї родини, спірні кошти залишилися у сім`ї і позивач протягом тривалого часу не вчиняв жодних дій для їх повернення. На переконання відповідачки ці факти у своїй сукупності, свідчать, що саме позивач поводить себе недобросовісно;.

(3) Позивач законодавчо був не обмежений у праві проінвестувати квартиру в Україні шляхом укладення попереднього договору купівлі-продажу на своє ім`я, у т. ч. шляхом видачі доручень третім особам на здійснення відповідних юридично значимих дій. Натомість позивачем не доведено факту існування між ним та відповідачем договірних відносин щодо інвестування цього нерухомого майна. При цьому поведінка позивача щодо перерахування коштів відповідачу не свідчила жодним чином, що ці кошти позивач перераховує на виконання договірних відносин щодо інвестування квартири, як це стверджує позивач, чи про те, що позивач буде вимагати повернення цих коштів, чи ці кошти підлягають поверненню з інших підстав. Кошти перераховувались відповідачу саме, як «family support» («підтримка родини»).

Отже, кошти добровільно були сплачені відповідачу, при цьому позивач знав, що між ними відсутні зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. З огляду на ці обставини відповідач вважає наявними підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium, що виключає задоволення позову на підставі статті 1212 ЦК України.

11 липня 2025 року представник позивача - адвокат Чередніченко В.П. подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що

(1) 15 жовтня 2021 року було прийнято рішення ТОВ «Ферст Фандінг», яким підтверджено, що грошові кошти на рахунок товариства були переховані саме позивачем - ОСОБА_8 . У цьому ж рішенні прямо зазначено, що саме ці кошти були використані для виплати ОСОБА_3 у лютому 2019 року в сумі 71 000 доларів США, а також офіційно зафіксовано передачу усіх прав вимоги щодо повернення цих коштів на користь позивача. З платіжного документа про переказ коштів слідує, що відправником коштів зазначено безпосередньо, який був ініціатором та бенефіціаром переказу, а кошти перераховані в його інтересах з рахунку, що контролювався ним особисто. Юридична особа First Funding LLC є повністю підконтрольною позивачу, він є її засновником, єдиним власником і особою, яка здійснює оперативне управління та реалізує всі рішення товариства, а тому діяльність цієї юридичної особи, зокрема й здійснення переказу коштів, є фактичним виявом волі позивача, а не самостійною дією незалежного суб`єкта;

(2) Між позивачем та донькою відповідачки було укладено шлюбний договір, який встановлює режим роздільної власності на всі доходи, активи та бізнес-інтереси кожного з подружжя - включно з корпоративними правами, частками у юридичних особах, а також грошовими коштами. Цей договір прямо виключає режим спільної сумісної власності щодо зазначених активів, а тому будь-які твердження про те, що кошти ТОВ «Ферст Фандінг» є спільними, не мають жодного правового підґрунтя;

(3) Факт того, що позивач перебував у сімейних стосунках із ОСОБА_10 - донькою відповідачки жодним чином не створює для нього юридичного обов`язку утримувати відповідачку і жодна норма чинного українського законодавства не передбачає обов`язку надавати матеріальну допомогу батькам дружини чи цивільної партнерки. Посилання відповідачки на формулювання «family support» у призначенні одного з банківських платежів є юридично беззмістовним, так як це стандартне технічне формулювання, яке використовується для спрощеного заповнення призначення платежу у міжнародних трансакціях і не є доказом правової природи взаємовідносин сторін. Відповідно, воно не спростовує того факту, що передача коштів була цілеспрямованою - для придбання об`єкта нерухомості із подальшим оформленням права власності на позивача. На переконання позивача фактична поведінка сторін, наявність попереднього договору купівлі-продажу квартири в м. Києві, а також подальше відчуження цієї квартири відповідачкою на користь третьої особи без згоди позивача свідчать, що йдеться не про безоплатну допомогу, а про порушення домовленості інвестиційного характеру. Отже, будь-які заяви відповідачки про «підтримку родини» є спробою надати безпідставним діям вигляд правомірності.

(4)Позивач також заперечив щодо посилань представника відповідачки те, що у Верховному суді штату Каліфорнія, округу Лос-Анджелес, триває розгляд справи №21STCV44630 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 71 000 доларів США, яка начебто є ідентичною справі №753/20257/23, що розглядається в Україні, оскільки стосується тих самих сторін, того самого предмета та підстав позову. Вказав, що ОСОБА_1 добровільно відкликав усі позовні вимоги до ОСОБА_11 у справі №21STCV44630, що розглядалася у США, на підтвердження чого долучив офіційно засвідчену заяву про відкликання позову, яка містить відмітку Верховного суду штату Каліфорнія, округу Лос-Анджелес, а також докази направлення заяви в суд США, що означає, що ОСОБА_3 більше не є стороною провадження у справі №21STCV44630, а тому жодні процесуальні дії щодо неї в межах цього провадження не здійснюються.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідачки зазначив, що рішення TOB «Ферст Фандінг» датоване 15 жовтня 2021 року, при цьому кошти у сумі 71 000,00 дол. США перераховувалися Відповідачці у 2019 році і у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що саме позивачем попередньо (до перерахування коштів відповідачці TOB «Ферст Фандінг» у 2019 році) були внесені кошти у сумі 71 000,00 дол. США до статутного фонду товариства, як внесок (вклад) учасника (засновника). У п. 1 рішення TOB «Ферст Фандінг», датованого 15 жовтня 2021 року, опосередковано зазначено, що позивач переказав або сприяв переказу коштів на рахунок TOB «Ферст Фандінг». Тобто, у даному Рішенні прямо не відображено, що ці кошти належали саме позивачеві, як учаснику товариства.

Також представник відповідача вважає що вказане рішення TOB «Ферст Фандінг» не є належними та допустимим доказом укладення Договору цесії, оскільки такий Договір складений у формі рішення TOB «Ферст Фандінг», підписано від імені товариства та позивача однією і тією ж фізичною особою - Дірком Г. Канцилією.

Крім цього вказує, що жодних обов`язків відповідачка перед ТОВ «Ферст Фандінг» не брала на себе, у тому числі щодо повернення коштів у сумі 71 000,00 дол. США, а отже права вимоги, яке нібито було відступлено товариством на користь позивача, ніколи не існувало, жодних правочинів не укладалося щодо виконання обов`язку відповідачем перед ТОВ «Ферст Фандінг» у зобов`язанні. Відповідачка звертає увагу суду на той факт, що жодних попередніх правочинів щодо купівлі-продажу квартири між позивачем та відповідачкою не укладалося, як і будь-яких правочинів про наміри (як усних так і письмових), такого обов`язку остання не брала на себе, а тому твердження позивача, що він вважав, що саме він набуде право власності на квартиру (майнові права на квартиру) є безпідставними, та не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Кошти відповідачці перераховувались на підтримку члена сім`ї. Такий обов`язок прямо випливає із приписів ч. 4 ст. 55 та ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України, що і стало правовою підставою для надання коштів відповідачці, як члену родини з позивачем, а не будь-які попередні домовленості щодо квартири та оформлення об`єкту нерухомого майна на Позивача. У призначенні платежу у 3-ох платіжних документах не зазначено жодного правочину, на виконання якого перераховуються кошти.

Також 23 липня 2025 року представник відповідача подав письмові пояснення щодо недопустимості доказів, наданих позивачем, а саме - платіжного доручення, доданого до позовної заяви, яке начебто підтверджує право вимоги позивача до відповідача на суму 71 000,00 дол. США, та рішення від 15 жовтня 2021 року TOB «Ферст Фандінг», оскільки до матеріалів справи додані звичайні переклади на території України зазначених вище документів із засвідченими приватними нотаріусами підписів перекладачів, без проставлення штампа «апостиль», що не відповідає процедурі підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів.

Також представник відповідача вказує, що цей спір стосується особистого та сімейного статусу Відповідачки, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство України.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2025 року поновлено строк позивачу на подання доказів та долучено подані ним докази до матеріалів справи, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи ОСОБА_7 , підготовче провадження у справі № 753/20257/24 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 вересня 2025 року.

11 вересня 2025 року представник позивача подав клопотання про поновлення строку на подання доказів перекладу нотаріально засвідченої та апостильованої Резолюції ТОВ «ФЕРСТ ФАНДІНГ» від 15 жовтня 2021 року та перекладу ухвали Вищого суду Каліфорнії, округу Лос-Анджелес від 12 червня 2025 року.

Представник відповідача 25вересня 2025 року подав письмові пояснення щодо неналежності та недопустимості доказу та заперечення проти клопотання про поновлення строку та долучення документів, у яких просить не брати до уваги, подане до матеріалів справи позивачем Протокольне розпорядження (Minute Order) від 12 червня 2025 року у справі № 21STCV44630, а також зазначив, що воно є недопустимим доказом, не містить штампа «апостиль» на оригіналі відповідного судового документу.

Також представник відповідачки вказав, що у Резолюції ТОВ «Ферст Фандінг» прямо не відображено, що кошти належали саме позивачеві як учаснику товариства, а тому вона не є належними та допустимим доказом укладення Договору цесії (Договору відступлення права вимоги).

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов таких висновків.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна,

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи,

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Як слідує з наявних в матеріалах справі доказів, громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_12 , ОСОБА_4 ).

Відповідно до квитанції на послуги безготівкового переказу 11 лютого 2019 року ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) перераховані 71 000 доларів США з призначенням платежу «підтримка для родини», які отримані відповідачем, що підтверджується меморіальним ордером № 3858535211. Платником за вказаною квитанцією було First Funding LLC (ТОВ «Ферст Фандінг»). Засновником вказаної юридичної особи є позивач, що не заперечується сторонами.

Як стверджував позивач, він передав відповідачу кошти з метою придбання у власність об?єкту нерухомого майна. При цьому наявними в матеріалах прави доказами не підтверджується укладення сторонами будь-якого договору або вчинення одностороннього правочину, на підставі яких передавалися б кошти (доручення, довіреність тощо).

11 лютого 2019 року між Приватним підприємством «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «Ріел» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу квартири № 0135/ДН3/214, предметом якого є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкта - житлової квартири, проектний номер АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 ».

Пунктом 4.3. цього договору визначено, що розмір забезпечувального платежу на момент укладення цього договору визначений продавцем та в буд-якому разі не може бути меншим від уми в українських гривнях, що складає 1 770 828,80 грн. без. ПДВ. Вказаний забезпечувальний платіж має бути сплачений на банківський рахунок продавця протягом 5 банківських днів з дня укладення договору.

Матеріали справи свідчать, що 18 жовтня 2023 року між Приватним підприємством «Агентство нерухомості «Ріел Київ», яке є правонаступником Приватного підприємства «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «Ріел» за попереднім договором (сторона-1), ОСОБА_3 (сторона-2) та ОСОБА_13 (сторона-3) укладено договір про відступлення прав за попереднім договором № 0135/ДН3/214 купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2019 року, за умовами якого сторони дійшли згоди про відступлення стороною-2 на користь стоорни-3 прав та обов`язків, які належать стороні-2 за попереднім договором. З моменту підписання цього договору відступлення сторона-3 приймає на себе усі права та обов`язки стоорни-2, що передбачені попереднім договором. З моменту укладення цього договору відступлення стоорна-2 втрачає свої права за попередим договором та не є його стороною (пункти 1.1, 1.3, 3.3 договору).

Пунктом 3.2. цього договору закріплено, що сторона-2 передає стороні-3 документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, зокрема, відповідні бухгалтерські документи на підтвердження внесення стороною-2 оплати вартості об`єкта на загальну суму 1 803 642,88 грн.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Відповідно до наведених критеріїв, суд встановив, що грошові кошти позивач передавав відповідачу з метою придбання у власність об`єкту нерухомого майна; відповідач уклала попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, сплативши суму, що в еквіваленті в національній валюті відповідає отриманій нею від позивача, набувши таким чином відповідні права на таке майно; правочин щодо набуття позивачем права на нерухоме майно, для придбання якого надавалися кошти, в подальшому укладений не був; відповідач відступила права щодо об`єкту нерухомого майна, набуті нею відповідно до попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, третій особі; відповідач не повернула позивачу отримані кошти в результаті такого відступлення.

Згідно зі статтею 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд та при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, відповідач отримав кошти без належної правової підстави, оскільки не був власником майна та не міг виступити стороною купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна позивачем.

Отже, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд дійшов висновку, що позивач довів з достатньою переконливістю факт набуття і збереження відповідачем коштів за відсутності правової підстави для їх збереження, натомість відповідач вказану версію події, про яку стверджує позивач, не спростувала, правових підстав отримання коштів та збереження їх не довела.

Відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Як встановлено статтями 31, 32 цього Закону, якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно із статтею 33 Закону дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Стаття 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Відповідно до статті 61 Закону подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Матеріали справи свідчать, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 на території США був укладений шлюбний договір, умовами якого сторони визначили правовий режим майна, набутого подружжям до шлюбу, перелік і вартість якого визначені у додатках до договору. Також пунктом 6 шлюбного договору подружжя погодилося, що все майно, придбане ними під час шлюбу, буде належати їм на праві спільної сумісної власності з правом спілкування. Сторони також погодилися, що така форма спільного володіння створюється лише з метою надання одному з подружжя повного права власності на це майно після смерті іншого.

З огляду на те, що шлюб між сторонами був укладений на території США, подружжя проживає у США, шлюбний договір також укладений на території США і підлягає тлумаченню відповідно од законодавства штату Каліфорнія (пункт 12 договору) до майнових наслідків шлюбу має застосовуватися законодавство США. З наведених підстав суд відхиляє посилання відповідача щодо правового режиму майна подружжя як спільної сумісної власності (та пов`язані з цим права та обов`язки подружжя), які ґрунтуються на положеннях Сімейного кодексу України, оскільки законодавство України не застосовується до цих правовідносин сторін.

Згідно з матеріалами справи 15 жовтня 2021 року ТОВ «Ферст Фандінг» прийнято рішення щодо передачі прав вимоги, розподілу коштів та цесії доходів і прав на стягнення і виконання, згідно з яким вирішено, що ОСОБА_8 переказав або сприяв переказу коштів на рахунок ТОВ «Ферст Фандінг», є єдиним учасником та/або керівником компанії, ТОВ «Ферст Фандінг» використала саме ті кошти, які були передані або спрямовані ОСОБА_8 для виплаті ОСОБА_3 70 000 доларів США, які були перераховані їй у лютому 2019 року, та вирішено, що компанія уповноважує та схвалює передачу всіх своїх прав на повернення 71 000 доларів США, перерахованих ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_15 , керівника та/або уповноваженого представника компанії.

Заперечення відповідача, що вказане рішення не є належними та допустимим доказом укладення Договору цесії, оскільки такий Договір складений у формі рішення TOB «Ферст Фандінг», підписано від імені товариства та позивача однією і тією ж фізичною особою - Дірком Г. Канцилією суд відхиляє, оскільки як зазначалося вище, вимоги до форми, змісту, дійсності правочину, його тлумачення визначаються правом США, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Відповідач свої заперечення щодо цього правочину обґрунтовував нормами законодавства України, яке не застосовується до змісту, форми, підстав недійсності та правових наслідків цього правочину. Підстав вважати такий правочин недійсним згідно з правом, що застосовується до правочину, судом не встановлено і сторонами не доведено.

Доводи відповідача, що у даному Рішенні прямо не відображено, що переказані відповідачці кошти належали саме позивачеві як учаснику товариства суд також відхиляє, оскільки позиває є єдиним засновником і учасником цього товариства, а сам платіж здійснений безпосередньо позивачем, про що зазначено у платіжному документі від 11 лютого 2026 року.

Суд також не бере до уваги твердження відповідача про недопустимість цього документу з огляду на відсутність доказів його легалізації, оскільки така вимога ставиться до документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі (стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»), натомість вказане рішення складено і підписано від ТОВ «Ферст Фандінг» особисто позивачем. Аналогічні заперечення щодо платіжного доручення про переказ відповідачці коштів на суму 71 000,00 дол. США суд також відхиляє з наведених підстав, а також при оцінці цього доказу враховує, що факт находження і зарахування цих коштів підтверджується меморіальним ордером № 3858535211.

Щодо надання коштів відповідачці з метою підтримки родини, суд виходить з того, відповідно до статті 3 Сімейного Кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Відповідачкою не доведено, що вона є членом сім`ї позивача, оскільки відсутні будь-які докази їх спільного проживання у спірний період, ведення ними спільного побуту і наявності у них взаємних прав й обов`язки. Більше того, за обставинами цієї справи відповідачка проживала в Україні, де і отримала кошти від позивача та уклала договір щодо набуття у власність нерухомого майна. Отже, у позивача був відсутній обов`язок у будь-який спосіб підтримувати відповідачку, як про це стверджує відповідачка.

Факти використання отриманих від позивача коштів на придбання квартири відповідачка не заперечує, а укладення 12 лютого 2019 року попереднього договору купівлі-продажу квартири після переказу позивачем 11 лютого 2019 року коштів відповідачці виключає, на думку суду, будь-яке інше розумне пояснення причини переказу цих коштів, ніж спрямованість їх саме на придбання нерухомого майна.

Різне тлумачення сторонами спору мети переказу коштів, про що свідчить заперечення відповідачкою факту укладення між ними попередніх правочинів щодо купівлі-продажу квартири, як і будь-яких правочинів про наміри (як усних так і письмових), наявності у неї такого обов`язку, свідчить про те, що переказ коштів позивачем міг бути здійснений під впливом помилки щодо правових підстав і наслідків таких дій, що і утворює відсутність для відповідача правової підстави для набуття таких коштів.

За обставинами цієї справи правочин щодо набуття позивачем права на нерухоме майно, для придбання якого надавалися кошти, в подальшому укладений не був, натомість відповідач відступила третій особі права щодо об`єкту нерухомого майна, набуті нею відповідно до попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, та не повернула позивачу отримані кошти в результаті такого відступлення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) грошові кошти у сумі 71 000 (сімдесят одну) тисячу доларів США та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин США, паспорт № НОМЕР_2 ; АДРЕСА_7 ; РНОКПП невідомий);

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 12 серпня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК