Рішення № 138983502, 07.08.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/9380/25

н/п 2/953/1436/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бородіної Н.М.,

за участю секретаря Кіпеть Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" про визнання припиненими трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення повного розрахунку при звільненні та середнього заробітку за затримку видачі наказу про звільнення і затримку розрахунку при звільнені, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся у суд із позовом до відповідача, ТОВ «Азово-Чорноморська інвестиційна компанія» , в якому просить :

- Визнати припиненими трудові відносини начальника відділу фінансового моніторингу ОСОБА_1 з Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю, у зв`язку зі звільненням із займаної посади ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 05.06.2025 року;

- Зобов`язати Азово-Чорноморську інвестиційну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю:- належним чином оформити звільнення з роботи з посади начальника відділу фінансового моніторингу ОСОБА_1 відповідним наказом згідно з письмовою заявою ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням у відповідності до вимог ч. 1 ст. 38 КЗпП України; внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з роботи з посади начальника відділу фінансового моніторингу за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 05.06.2025 року,- видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення з роботи з посади начальника відділу фінансового моніторингу за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 05.06.2025 року;

- Стягнути з Азово-Чорноморську інвестиційну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, та мають бути виплачені при звільненні на підставі ст. 47, 116 КЗпП, ( у тому числі основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки за період роботи з 16.11.2009 року по 05.06.2025 року, інші виплати при звільненні) в сумі 136876 грн.;

- Стягнути з Азово-Чорноморську інвестиційну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю грошову компенсацію у розмірі середнього заробітку за затримку видачі копії наказу про звільнення, за затримку розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 05.06.2025 року по 02.09.2025р. в сумі 34908,80 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що працювала у Азово-Чорноморську інвестиційну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю на посаді начальника відділу фінансового моніторингу.

04 червня 2025 року засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» цінним листом з описом вкладення №6105250354418 вона відправила на адресу Азово Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ заяву про звільнення з посади в Азово-Чорноморській інвестиційній компанії у формі ТОВ за власним бажанням з 05.06.2025. Також, 19.06.2025 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» цінним листом з описом вкладення № 6116500152125 нею було направлено заяву про видачу наказу про звільнення, яке отримано Товариством 20.06.2025 року.

До теперішнього часу вона не звільнена, жодних листів від Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ не надходило.

Дії роботодавця є незаконними та протиправними, такими, що порушують її конституційні права , через що вона змушена звертатися до суду за захистом своїх прав.

Відповідач - ТОВ «Азово-Чорноморська інвестиційна компанія», у поданому відзиві, проти заявлених вимог заперечував. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач не надав доказів отримання роботодавцем заяви про звільнення, у заяві відсутня частина ст. 38 КЗпП на підставі якої вона просила її звільнити, тоді як роботодавець не може самостійно змінювати підставу звільнення. Посилання позивача у позовній заяві на статтю 4 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не може розцінюватися як така обставина, що підтверджує його намір звільнитися саме на підставі цієї норми.

Подання позивачем позовної заяви про звільнення та видачу відповідного наказу є передчасним, оскільки жодне його право не було порушено, а в діях Товариства відсутні порушення чинного законодавства, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього заробітку за затримку видачі копії наказу про звільнення, за затримку розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 05.06.2025 та стягнення інших сум, на які містяться посилання у позовній заяві.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані доказів, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до Наказу №28-К від 16.11.2009 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду економіста відділу з випуску цінних паперів з 16 листопада 2009 року за основним місцем роботи. Наказом № 3-К від 01.03.2013 року було переведено ОСОБА_1 на посаду начальника відділу фінансового моніторингу.

22.05.2025 загальні збори учасників Товариства прийнято рішення про припинення Товариства шляхом його ліквідації. Ліквідатором Товариства призначено Іванцова Ярослава Ігоревича, що підтверджується протоколом № 02-25 від 22.05.2025.

02.06.2025 загальні збори учасників Товариства прийняли рішення про скасування рішення про ліквідацію та відновлення господарської діяльності підприємства, що підтверджується протоколом № 03-25 від 02.06.2025.

04 червня 2025 року засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» цінним листом з описом вкладення №6105250354418 ОСОБА_1 відправила на адресу Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ заяву про звільнення з посади в Азово-Чорноморській інвестиційній компанії у формі ТОВ за власним бажанням з 05.06.2025.

Вказана заява направлена за юридичною адресою відповідача, яка також зазначена у відзиві на позов, проте не отримана та повернута ОСОБА_1 за спливом терміну зберігання. ОСОБА_1 не звільнена.

Стаття 36 КЗпП України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору. Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав, - статті 37, 38, 41 КЗпП.

При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб`єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв`язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим у зв`язку з певними юридичними діями: взаємне волевиявлення сторін; ініціатива працівника; ініціатива власника або уповноваженого ним органу; ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору; порушення правил прийому на роботу.

Отже, припинення трудових відносин має виражатись у певній юридичній формі.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено пунктом 4 частини першої статті 36 та статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. Проте така ініціатива з наміром припинити трудові відносини в односторонньому порядку має бути доведена до відома роботодавця.

Своє бажання про звільнення за статтею 38 КЗпП України працівник оформлює у письмовій довільній формі. Спосіб подання заяви на звільнення законодавством не обмежується. Отже, заяву можна надати особисто роботодавцю, надіслати поштою чи телеграмою.

Відмова у звільненні є порушенням законодавства про працю, проте факт небажання роботодавця звільняти працівника треба підтвердити. Отже, у разі подання заяви про звільнення за власним бажанням, працівникові потрібно надати документи, що підтверджують факт подання такої заяви та отримання її роботодавцем.

Отже, праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

За відсутності домовленості працівника і роботодавця про дату звільнення до закінчення двотижневого строку працівник не може бути звільнений у межах цього строку з дати, яку на власний розсуд обрав роботодавець. Працівник не може бути звільнений з дати, яка не відповідає домовленості.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 20.05.2020 у справі № 279/3334/17, від 17.08.2022 у справі № 372/128/21, від 21.12.2022 у справі № 299/2706/20.

Для припинення трудового договору за власним бажанням працівника, не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17.

Установивши, що позивач не була звільненою у визначеному законом порядку, після подачі заяви про звільнення, суд приходить до висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення.

Посилання відповідача на не отримання заяви про звільнення позивача, суд відхиляє з огляду на таке.

Встановлено, що позивач за офіційно оприлюдненою адресою відповідача направляла заяву про звільнення, яка повернулась без вручення .

Суд зазначає, що добросовісна поведінка суб`єкта господарювання передбачає забезпечення ним отримання кореспонденції за адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Невиконання чи неналежне виконання господарських зобов`язань ПАТ «Укрпошта», навіть якщо б останнє і мало місце (чого у цій справі відповідачем не доведено), не може бути підставою для звільнення суб`єкта господарювання від розгляду звернень працівників, у тому числі позивача, оскільки у даному випадку це є гарантією передбаченою статтею 43 Конституції України (право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується).

Окрім того, суд звертає увагу, що сторона відповідача отримує кореспонденцію від суду за адресою відповідача, ознайомлена з матеріалами справи, в яких окрім інших документів, є та сама заява про звільнення, яку відповідач не отримував засобами поштового зв`язку. В той же час, відповідач ознайомившись із позовною заявою де вказано про бажання позивача звільнитись, а також із самою заявою про звільнення позивача, належним чином не відреагував та не звільнив ОСОБА_2 , що порушує право позивача передбачене статтею 43 Конституції України.

Стаття 4 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Так, у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Суд встановив, що позивач направила відповідачу 04.06.2025 засобами поштового зав`язку заяву про звільнення за власним бажанням з 05.06.2025, причин та підстав звільнення, заява не містить.

Станом на час розгляду справи, відповідачем наказ про звільнення позивача не виданий (докази суду не надано). Отже, відповідач порушив трудові права позивача і дане порушення є триваючим.

Враховуючи, відсутність в заяві про звільнення за власним бажанням обставин неможливості продовжувати роботу, позивач повинна відпрацювати 2 тижні.

Отже, трудовий договір, на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, за власним бажанням позивача, з урахуванням двотижневого строку для відпрацювання, передбаченого трудовим законодавством за не зазначення у заяві причин та підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України для звільнення у дату, про яку просив позивач, припинений з 18.06.2025.

Посилання позивача на положення статті 4 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" суд відхиляє, оскільки у заяві не зазначено будь-яких підстав як визначених вказаною нормою, так і загальних, визначених КЗпП України.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача та визнати припиненим трудовий договір укладений між сторонами, на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 18.06.2025, зобов`язати відповідача оформити звільнення ОСОБА_1 відповідним наказом, внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з роботи з посади начальника відділу фінансового моніторингу за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 18.06.2025, видати копію наказу про звільнення.

Судом встановлено, що наказом № 39-К від 21 липня 2022 року ОСОБА_1 було встановлено неповний робочий день з тривалістю 1 година з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. Вказаний наказ є чинним, не оспорюється позивачем.

ОСОБА_1 отримувала заробітну плату за фактично відпрацьований час у розмірі 1 500,00 грн. на місяць при роботі по 1 годині на день, у зв`язку з переведення працівниці на неповний робочий день, що підтверджується також персоніфікованими даними Пенсійного фонду.

Заробітну плату у травні позивач отримала у сумі 577,50 грн, що підтверджено відомістю на виплату готівки.

За положеннями ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

При звільненні усі належні суми відповідачем позивачу не виплачені.

За положеннями ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі Порядок).

За змістом абзацу 4 пункту 2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31.12.2023, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році (абзацу 2 пункту 2 Порядку).

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Здійснивши розрахунок сум, належних позивачу при звільненні на підставі статей 47, 116 КЗпП, відповідно до Порядку, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають: 10744,45 грн за 231 дні невикористаної відпустки; 3796,87 грн компенсації за затримку видачі копії наказу про звільнення і розрахунку при звільненні з роботи за період з 18.06.2025 до 02.09.2025 (77 днів х 49,31 грн), без врахування податків та інших обов`язкових платежів, які розраховуються роботодавцем, як податковим агентом. А також, підлягає стягненню на користь позивача невиплачена їй частка заробітної плані за травень 2025р., в розмірі 420 грн.

Суд зазначає, що відповідний обрахунок зроблено в межах заявлених позовних вимог (суд відповідно до статті 13 ЦПК України, ураховуючи принцип диспозитивності здійснює розгляд виключно в межах заявлених вимог) та з врахуванням встановлених обставин щодо припинення трудових відносин між сторонами з 18.06.2025. Також суд відхиляє посилання позивача щодо порядку розрахунку компенсації за невикористану відпустку з огляду на положення абзацу 2 пункту 2 Порядку. У вказаній частині приймаються доводи відповідача.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За вимогу про стягнення сум, що належать позивачу при звільнені позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволених вимог у розмірі 3149,12 грн. (з коефіцієнтом 0,8), за дві вимоги немайнового характеру та майнову вимогу..

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 78, 81,89,141 259, 264, 265, ЦПК України, суд

ухвалив :

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (ЄДРПОУ 23915446; адреса: Україна, 61002, м. Харків, вул. Сумська, будинок 96) визнання припиненими трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення повного розрахунку при звільненні та середнього заробітку за затримку видачі наказу про звільнення і затримку розрахунку при звільнені задовольнити частково.

Трудовий договір між ОСОБА_1 та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю, укладений на підставі наказу №28-К від 16.11.2019, - вважати припиненим з 18.06.2025 за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України за заявою від 04.06.2025.

Зобов`язати Азово-Чорноморську інвестиційну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю оформити звільнення ОСОБА_1 відповідним наказом згідно її письмової заяви від 04.06.2025 за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з роботи з посади начальника відділу фінансового моніторингу за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 18.06.2025, видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення.

Стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 суму виплат при звільненні в розмірі 11164 грн. 45 коп., компенсацію за затримку видачі копії наказу про звільнення і розрахунку у розмірі 3796 грн. 87 коп. а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2027 грн. 24 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бородіна Н.М.