Рішення № 138982890, 12.08.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/23017/25

Провадження № 2/344/13/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Польської М.В.,

секретаря Соляник Т.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Савчук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську в режимі відеоконференцзв`язку за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Власенко Наталія Романівна, до Державної установи «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про поновлення процесуального строку звернення до суду, визнання дій керівника незаконними, визнання незаконним звільнення та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в інтересах якої діє представник, звернулася в суд у грудні 2025р. (зі зменшенням вимог 31.12.2025р.) з позовом до Державної установи «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про поновлення процесуального строку звернення до суду, визнання дій керівника ДУ «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» незаконними щодо підміни наказів, визнання незаконним звільнення та скасування наказу «Про припинення трудового договору» №574 к/тр від 15.09.2025р., поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря бактеріолога мікробіологічної лабораторії Калуського районного відділу ДУ «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Наказом «Про припинення трудового договору» № 574 к/тр від 15.09.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря бактеріолога з 29.09.2025 за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) на підставі її заяви від 15.09.2025р. Так, попередньо було видано Наказ про зміну істотних умов праці № 572к/тр від 12.09.2025 року, згідно якого пропонувалось запровадити наступні зміни в організації праці для працівників Калуського районного відділу ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ", а саме ОСОБА_1 , лікаря бактеріолога мікробіологічної лабораторії Калуського районного відділу (0,5 ставки) перевести в Долинський відділ Калуського районного відділу на посаду лікаря бактеріолога мікробіологічної лабораторії, з неповним робочим днем тривалістю 3 год 36 хв., з графіком роботи з понеділка по п`ятницю з 8.00 до 11.36год, з 15 вересня 2025 року за основним місцем роботи. Тому 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 (разом з колегою ОСОБА_3 ) викликали в м.Івано-Франківськ для ознайомлення з даним наказом. Позивач та її колега були не згідні з таким і відмовились від переведення. У відповідь на це керівник кадрової служби та керівник ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ" почали погрожувати, користуючись необізнаністю підлеглих в законності процедури звільнення, здійснювали психологічний тиск та примус до написання заяви. ОСОБА_1 написала заяву на звільнення за згодою сторін (як рекомендував роботодавець). Проте, 23 вересня 2025 року ОСОБА_1 написала заяву про відкликання заяви про звільнення, але незважаючи на відсутність її бажання звільнятись, керівник ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ" в день звільнення передав для ознайомлення наказ на звільнення ОСОБА_1 № 574 к/тр від 15.09.2025, дата видачі якого збігається з датою заяви на звільнення від 15.09.2025р., та трудову книжку. Позивачем подано звернення до територіального управління Держпраці щодо перевірки можливих порушень трудового законодавства, однак 30.09.2025 року Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило результати позапланового заходу державного нагляду (контролю) з питань дотримання законодавства про працю, відповідно до якого наказ про зміну істотних умов праці, зокрема про переведення працівників, установою не видавався. Отже керівник відповідача приховав накази, з якими ознайомлено було позивача 15.09.2025р., що свідчить про службові підроблення та грубі порушення процедури обліку наказів, і як наслідок незаконності звільнення. На запит адвоката, відповідач не реагує.

Ухвалою суду від 24.12.2025р. позовну заяву було залишено без руху.

31.12.2025р. позивач подала заяву про зміну позовних вимог.

Ухвалою від 02.01.2026р. відкрито провадження у даній справі.

06.01.2026р. від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, оскільки представник позивача зловживає процесуальними правами, використовуючи образливу, лайливу лексику щодо керівника відповідача; пропущено строки звернення до суду, так як наказ про звільнення позивач отримала в день звільнення 29.09.2025р., отримала трудову книжку цього ж дня, а отже строк завершився 29.10.2025р., позов подано 20.12.2025р., при цьому адвокат порушила правила подання адвокатського запиту; позивач не оплатила судовий збір за кожну вимогу.

20.01.2026р. відповідач також подав відзив на позов, в якому вимоги позову заперечив, просив відмовити у задоволенні такого повністю. Окрім зазначених в заяві щодо підстав для залишення без розгляду, відповідач також зазначив, що вимоги є безпідставні, оскільки звільнення відбулося за згодою сторін за заявою позивача від 15.09.2025р., тобто досягнення домовленості сторін на звільнення її з 29.09.2025 року. На підставі цього й було видано наказ того ж дня 15.09.2025р., де зазначено обумовлену сторонами дату звільнення 29.09.2025 року. Анулювання домовленості про звільнення може бути тільки за згодою сторін, однак на момент видачі та вручення 29.09.2025 року наказу про звільнення від 15.09.2025р., ні позивач, ні її адвокат заяву про анулювання домовленостей не подавали відповідачу. 29.09.2025р. позивач ознайомилась з наказом, отримала трудову книжку та копію наказу. Тільки 30.09.2025р. на адресу відповідача поштовим зв`язком надійшла заява позивача, датована 23.09.2025р., в якій вона просила анулювати її заяву про звільнення, факт отримання підтверджується складеним Актом від 01.10.2025р. В цей же день 01.10.2025р. позивачу була надана відповідь. Доводи про тиск щодо написання заяви є голослівними. При цьому долучаючи наказ про зміну істотних умов праці від 12.09.2025 року, як підставу написання заяви працівника від 15.09.2025р., представник позивача його засвідчила (позов подано через електронний суд), однак не зазначила про наявність такого оригіналу у неї, наявність такого наказу про зміну істотних умов праці відповідач заперечує, тому такий доказ слід витребувати у позивача. Не є доведеними і вимоги про стягнення правничої допомоги на суму 10 000грн.

22.01.2026р. представник позивача надала додаткові пояснення.

16.02.2026р. від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог в частині визначення середнього заробітку з розрахунку 652.76грн. за кожен день вимушеного прогулу.

20.03.2026р. представник відповідача надала розрахунок денного заробітку позивача 456.20грн.

24.03.2026р. стороною позивача подані додаткові пояснення.

17.06.2026р. сторона позивача подала заяву (підсумки) доводів та позиції.

12.08.2026р. сторона відповідача подала додаткові письмові пояснення (підсумки) доводів та позиції.

В судових засіданнях позивач та її представник (остання в режимі ВКЗ) позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених в позовній заяві та наданих пояснень. Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в режимі ВКЗ просила у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав зазначених у відзиві на позов та наданих пояснень.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 наказом «Про прийняття на роботу» № 667-К від 01.04.2013 була прийнята на 0,5 ставки посади лікаря бактеріолога мікробіологічної лабораторії Калуського районного структурного підрозділу ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ" з 01.04.2013р., що підтверджується і записами її трудової книжки (а.с.32-39 т.1).

Наказом Генерального директора ОСОБА_4 «Про припинення трудового договору» №574 к/тр від 15.09.2025р. ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря бактеріолога з 29.09.2025 за угодою сторін (пункту 1 статті 36 КЗпП України), на підставі поданої заяви ОСОБА_1 від 15.09.2025р. вирішено питання виплат компенсації за невикористану відпустку (а.с.29, 158 т.1). На даному оспорюваному наказі в графі з наказом ознайомлена проставлено підпис позивача, дата 29.09.2025р. та власноручний запис «з наказом не згідна, так як 23.09.2025р. була подана заява на відкликання заяви на звільнення, розрахунковий листок отримала».

Обґрунтовуючи позовні вимоги сторона позивача доводила, що видачі наказу про звільнення передували наступні події.

За її доводами, відповідачем було прийнято Наказ про зміну істотних умов праці №572к/тр від 12.09.2025 року. Відповідно до даного наказу пропонувалось запровадити наступні зміни в організації праці для працівників Калуського районного відділу ДУ " Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ" від 16.09.2025р., а саме ОСОБА_1 , лікаря бактеріолога мікробіологічної лабораторії Калуського районного відділу перевести в Долинський відділ Калуського районного відділу на посаду лікаря бактеріолога мікробіологічної лабораторії, з неповним робочим днем тривалістю 3 год 36 хв, з графіком роботи з понеділка по п`ятницю з 8.00 до 11.36год, з 15 вересня 2025 року за основним місцем роботи (а.с.30 т.1). Даний наказ було сфотографовано позивачем при ознайомленні з таким 15.09.2025р., що підтверджується також перепискою з дочкою та перекидання їй копії сфотографованого наказу (а.с.183,185 т.1), оригіналу наказу сторони суду не надали, оскільки сторона відповідача заперечила наявність підписання та реєстрації такого, а тим паче реалізацію у спірних правовідносинах.

З пояснень позивача, 15 вересня 2025 року її, а також ще одну колегу ОСОБА_3 , викликали в м.Івано-Франківськ для ознайомлення з наказом від 12.09.2025 року (на кожного працівника було видано окремий наказ), але відповідно до штатного розпису вони займали одну посаду по 0,5 ставки кожна. З наказом про зміну істотних умов праці позивач та її колега були не згідні, так як Долинський відділ знаходиться на відстані, що потребує транспортного добирання, враховуючи і вік позивача (68 років), відтак відмовились від переведення. У відповідь на це керівник кадрової служби та керівник ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ» почали погрожувати, що у випадку відмови від переведення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 «буде звільнено по статті». Разом з тим, користуючись необізнаністю в законності процедури звільнення, керівник кадрової служби та керівник ДУ "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОЦКПХ МОЗ" здійснювали психологічний тиск та примус до написання заяви, тому ОСОБА_1 , оцінюючи ситуацію 15 вересня 2025 року щодо зміни істотних умов праці і звільнення «по статті» як безвихідну, написала заяву на звільнення за згодою сторін (як рекомендував роботодавець). Після звернення з копією наказу про зміну істотних умов праці до адвоката за правовою допомогою, встановлено незаконність дій керівника при процедурі звільнення. Як наслідок 23 вересня 2025 року позивач написала заяву про відкликання заяви про звільнення та відправила її поштовим зв`язком рекомендованим листом №7730400156534, таку заяву відповідач отримав саме 24.09.2025р., що підтверджується трекінгом поштового відправлення (а.с.181,184 т.1), на підтвердження про отримання такої заяви позивача датованої 23.09.2025р. відповідачем саме 24.09.2025р., позивач отримала зворотнє відправлення ще 27.09.2025р. (а.с.181зв т.1), тому доводи відповідача про те, що її заява була отримана тільки 30.09.2025р., тобто після вручення наказу 29.09.2025р,. є недостовірними.

Аналогічне пояснення стосовно розмови позивача з роботодавцем 15.09.2025р., надала і свідок ОСОБА_3 ..

Стосовно розмови з позивачем 15.09.2025р. про необхідність звільнення за згодою сторін чи за власним бажанням, або ж на підставі п.6 ст.36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці) та наявність попередньо наказу про зміну істотних умов праці №572к/тр від 12.09.2025 року, позивач вказала, що записала на мобільний телефон дану зустріч 15.09.2025р., що посвідчується аудіо записами долученими до справи 22.01.2026р. (наявний в електронному суді).

Заперечуючи позовні вимоги, сторона відповідача зазначила, що по перше представник позивача, будучи адвокатом, зловживає процесуальними правами, використовуючи образливу, лайливу лексику щодо керівника відповідача, окрім того пропущено строки звернення до суду, так як наказ про звільнення позивач отримала в день звільнення 29.09.2025р., отримала трудову книжку цього ж дня, а отже строк завершився 29.10.2025р. Звільнення відбулося за згодою сторін за заявою позивача написаною добровільно власноручно 15.09.2025р., тобто досягнення домовленості сторін на звільнення її з 29.09.2025 року. На підставі цього й було видано наказ 15.09.2025р. При цьому, анулювання домовленості про звільнення може бути тільки за згодою сторін, однак на момент видачу 29.09.2025 року наказу від 15.09.2025р. ні позивач, ні її адвокат заяву про анулювання домовленостей не подавали відповідачу. Саме 29.09.2025р. позивач ознайомилась з наказом, отримала трудову книжку та копію наказу. Тільки 30.09.2025р. на адресу відповідача поштовим зв`язком надійшла заява позивача, датована 23.09.2025р., в якій вона просила анулювати її заяву про звільнення, факт отримання підтверджується реєстрацією такої заяви та складеним Актом від 01.10.2025р. (а.с.154,157 т.1) В цей же день 01.10.2025р. позивачу була надана відповідь (а.с.155 т.1). Доводи про тиск є голослівними та недоведеними перед судом.

Як слідує з матеріалів справи, після отримання трудової книжки та наказу про звільнення ОСОБА_1 подала звернення до територіального управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо перевірки можливих порушень трудового законодавства у період з 25.09 по 30.09.2025р, зокрема факту повідомлення ОСОБА_1 роботодавцем про зміну істотних умов праці (переведення в м.Долина).

Однак листом № ПЗ/1/466-ЗВ-25 від 30.09.2025 року (а.с.22 т.1) Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило про результати позапланового заходу державного нагляду (контролю) з питань дотримання законодавства про працю, відповідно до якого наказ про зміну істотних умов праці, зокрема наказ про переведення працівників ДУ "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОЦКПХ МОЗ" не видавався. Порушень законодавства не виявлено. Щодо піднятого питання мобінгу, то перевірка щодо цього на час воєнного стану призупинена.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Суд зазначає, що при розгляді спорів щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України) першочергово слід з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи прийнята роботодавцем анулювання такої домовленості зі сторони працівника.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення не означає, що трудовий договір може бути припинено на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, якщо сторони не досягли домовленості про припинення трудового договору саме з цієї підстави (за угодою сторін).

Отже, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення саме за угодою сторін (постанови Верховного Суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 22 грудня 2020 року у справі № 183/7159/18 (провадження №61-9167св20).

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності саме взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18) та у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19).

Звідси, право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом працівника, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи (за ст.38 КЗпП України).

Отже, доводи сторони відповідача, що навіть за наявності би заяви працівника ОСОБА_1 про анулювання такої згоди до закінчення строку визначеного сторонами 29.09.2025р., отриманої б навіть до узгодженого строку, є вірними щодо того, що згода сторін, зважаючи на звільнення за ч.1 ст.36 КЗпП України, про анулювання домовленостей на звільнення має бути від обох, тобто і за згоди роботодавця теж. При цьому, доводи сторони позивача про обов`язок роботодавця врахувати відкликання власної заяви працівника, як є у даному випадку, при звільненні саме за згодою сторін, є помилковими.

Разом з тим, суд зобов`язаний, як вже зазначено вище, встановити чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою і чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент як написання заяви так і в цей же день видачі наказу про звільнення.

З аудіо розмови наданої позивачем до матеріалів справи, вбачається про розмову представника відділу кадрів (зі слів позивача, без даних такого) з двома працівниками, в т.ч. з позивачем щодо того, що потрібно ознайомитись з наказом, так як є необхідність підсилити ситуацію в Долині, бо там відсутні працівники, є ще варіанти Рожнятів, окрім того там є виплата гірських, керівник є на місці і відповідь (не згоду) можна обговорити з ним. На репліку позивача та іншої про те, що якщо не погодимось, відповідь що тоді запис не згідна і по статті п.6 ст.36 КЗпП України, в підсумку позивач зазначає мушу подумати.

Жодного тиску при такій розмові щодо ймовірного наказу на переведення (можливо такий і планувався до видачі) не має і судом не встановлено, навіть при наявності проекту такого наказу щодо переведення, хоча органом перевірки праці як і судом не виявлено наявність такого наказу як реєстрованого так і реалізованого, факт написання заяви підтверджено позивачем, при її незгоді на звільнення за згодою сторін, вона вправі була не писати і не подавати таку заяву.

Заява про звільнення написана 15.09.2025р. позивачем власноручно і це нею не заперечується, на ній проставлена дата підписання позивачем, вид звільнення за згодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України (дійсно частина статті 36 не вказана в заяві, на що звертала увагу представник позивача, однак є вказівка «за згодою сторін», що спростовує не усвідомлення позивачем виду звільнення) та сама визначена дата наступного звільнення з 29.09.2025р., на заяві проставлена резолюція керівника «в наказ» (а.с.158 т.1).

Однак, сторони по різному трактують підстави написання такої заяви 15.09.2025р., позивач - за примусом через наявність наказу керівника про переведення в інший відділ Калуського районного відділу від 12.09.2025р. (який в оригіналі чи належній звірці судом з оригіналом відсутній, наявність такого оригіналу наказу не встановлено і державним органом з питань праці), відповідач як добровільна згода обох сторін за поданою працівником заявою згідно вимог КЗпП України.

Судом встановлено, що як на день написання заяви позивачем про звільнення за згодою сторін 15.09.2025р., так і на день видачі даного оспорюваного наказу про її звільнення 15.09.2025р., було наявне волевиявлення обох сторін, в т.ч. позивача на звільнення з роботи за узгодженої нею дати в заяві з 29.09.2025р.. Отже, доводи сторони позивача про те, що її звільнення 29.09.2025р., якому передувала дата написання заяви та видачі наказу 15.09.2025р., фактично відбулось за односторонньої ініціативи тільки роботодавця, а не за згодою обох, є недоведеними.

Тому, вимога позову про визнання дій керівника ДУ «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» незаконними щодо підміни наказів, є недоведеною перед судом, а окрім наведеного вище і з тих ще підстав що сфотографований позивачем наказ від 12.09.2025р. не реєструвався роботодавцем та не реалізовувався, іншого матеріали справи не містять, тому наказ від 15.09.2025р. виданий на підставі заяви та реалізований з наступним врученням працівнику (позивачу) в день звільнення 29.09.2025р., тобто саме заміни наказів керівника відповідача не відбувалось, а тому така вимога не підлягає до задоволення.

Ознайомлення з наказом про звільнення це обов`язковий етап припинення трудових відносин. Згідно із законодавством України, роботодавець зобов`язаний надати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення в день звільнення, а також ознайомити його з наказом під підпис. Це було дотримано відповідачем, 29.09.2025р. була копія наказу про звільнення надана працівнику. Видача наказу вдень його реєстрації та вручення наказу в день звільнення є різними поняттями.

Стосовно запису на наказі про звільнення позивачем щодо відкликання попередньо поданої заяви від 15.09.2025р. заявою від 23.09.2025р., то стосовно цього судом вже зроблено висновок про можливість відкликання власної заяви тільки при звільненні за власним бажанням (ст.38 КЗпП України), а тому посилання на деякі позиції ВС у позові також здебільшого стосуються саме звільнення за власним бажанням працівників не можуть бути застосовані судом у даних спірних правовідносинах.

Щодо здійснення психологічного тиску зі сторони відповідача на працівників установи, в т.ч. позивача з червня 2025 року, зокрема ненадання відпусток без збереження заробітної плати чи щорічних відпусток в літній період, виклик керівника позивача 15.09.2025р. саме в свій кабінет для усунення можливості позивачу здійснення приватних дзвінків під час цієї розмови, а отже наявність мобінгу до позивача зі сторони роботодавця, то такий не доведено належними доказами. Водночас, позивач у поясненнях перед судом також підтвердила, що при розмові з керівником, вона телефонувала до адвоката («керівник стояв на дверях, у розмову не втручався, саме керівник тиск не спричиняв, а жінка з відділу кадрів»), а отже вона вправі була відмовитись у разі відсутності саме її згоди на звільнення.

При цьому доводи сторони позивача про те, що дата наказу відповідача про звільнення спеціально визначена датою написання заяви про звільнення для неможливості відкликати заяву, що підтверджує поспішність та незаконність звільнення позивача, є припущенням, оскільки закон не визначає строк видачі роботодавцем такого наказу при написанні та прийнятті ним заяви від працівника, такий наказ може бути виданий як з дня написання заяви (для врахування необхідного часу на проведення розрахунку з працівником та оформлення самого звільнення) так і на переддень визначеного сторонами дня звільнення.

Позивач з 16.09 по 26.09.2025р. перебувала на лікуванні, надавши медичний висновок про непрацездатність відповідачу, в період непрацездатності, відповідач не звільнив позивача у даний період, а за узгодженою у заяві датою.

Отже вимога позову про визнання незаконним звільнення та скасування наказу «Про припинення трудового договору» №574 к/тр від 15.09.2025р. та поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря бактеріолога мікробіологічної лабораторії Калуського районного відділу ДУ «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» також не підлягає до задоволення.

Вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідною від вимоги поновлення на роботі, а тому не підлягає до задоволення також.

Щодо поновлення процесуального строку звернення до суду, слід зазначити таке.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (дана частина першу статті 233 визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно 11.12.2025 з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Обумовлюючи поважність підстав пропуску до суду, представник позивача зазначила, що з моменту звільнення ОСОБА_1 керівник відповідача Савчук Руслан протиправно відмовлявся надати адвокату копії документів, необхідних для судового провадження, спеціально затягував строки розгляду адвокатських запитів та беззмістовно відповідав на запити, щоб затягнути терміни і унеможливити оскарження звільнення (а.с.18-28,31 т.1).

Як вбачається з ордеру виписаного адвокатом, договір про правничу допомогу з позивачем був укладений 15.09.2025р., перший запит адвокат здійснила до відповідача 17.09.2025р. та на електронну пошту 19.09.2025р., в т.ч. щодо надання копій наказу про зміну істотних умов праці та поданої заяви про звільнення ОСОБА_1 .

Після тривалої переписки установи та адвоката звільненого працівника, у грудні 2025р. установою підготовлено копії запитуваної інформації, однак через об`ємність такої (270 аркушів) надано платіж на сплату (а.с.125 т.1).

Зважаючи на те, що представником позивача вживалися заходи для формування позиції при зверненні до суду, строк не є значним, суд приходить до висновку про під ставність поновлення строку звернення до суду.

Стосовно посилання сторони позивача на законодавство та практику, що регулюють питання змін істотних умов праці працівників, то оскільки наказ роботодавця про такі зміни не зареєстрований та не реалізований останнім, не застосовувався у спірних правовідносинах до позивача, то здійснення на посилання на норми закону що регулюють питання зміни умов праці та оцінка таких доводів судом не застосовується.

На переконання суду із досліджених кожного зокрема та їх сукупності доказів у даній цивільній справі та підстав з яких був поданий позов, роботодавцем було дотримано вимоги законодавства.

Інші доводи сторін не змінюють висновку суду та не підлягають деталізації.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас, вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною після задоволення вимоги про поновлення на роботі, а тому в цій частині позову при відмові у поновленні на роботі слід також відмовити.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

На підставі вищевикладеного, ст. 21, 24, 26, 27, 235 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 12, 76 -81, 258 , 261-265, 273, 274, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Поновити процесуальний строк звернення до суду.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Власенко Наталія Романівна, до Державної установи «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій керівника незаконними, визнання незаконним звільнення та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 14 серпня 2026 року

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА