Рішення № 13898092, 16.02.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 лютого 2011 р. Справа 7/14/2011/5003

за позовом: Спільного українсько-білоруського підприємства "Укр техносинтез" (у формі ТОВ), м. Суми

до: Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар"єр", смт. Стрижавка, Вінницька область

про стягнення 8 891,48 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л. С.

Представники

позивача: Архипенко О.І. - юрисконсульт, довіреність № 02/09-13377 від 29.11.2010 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 10.06.2005 року.

відповідача: Малогулко А.П. - представник, довіреність № б/н від 02.02.2011 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 16.02.2004 року.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області 31.01.2011 року надійшла позовна заява Спільного українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез"( в формі ТОВ) до Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр" про стягнення 8 891,48 грн. заборгованості за надані послуги.

Ухвалою від 01.02.2011 року порушено провадження у справі № 7/14/2011/5003 та призначено до розгляду на 16.02.2011 року.

В судовому засіданні 16.02.2011 року представник відповідача подав заяву про відстрочку виконання рішення по даній справі на шість місяців мотивовану зниженням обсягів виробництва та реалізації продукції, відсутність кредитування підприємства, сезонність виробництва.

Розгляд справи здійснюється без технічної фіксації судового процесу оскільки сторонами не подано відповідного клопотання.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

21.06.2010 року спеціалістами служби сервісу Спільного українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" (в формі ТОВ) було виконано сервісне обслуговування компресорної установки ВВ-32/8 М1У2 належної відповідачу.

Виконання послуг позивачем підтверджується актом здачі-приймання виконаних послуг по обслуговуванню обладнання № 298 від 23.06.2010 року, який підписаний та скріплений печатками сторін та включає в себе:

- заміну матеріалів на суму 12 797.93 грн.;

- технічне обслуговування ТО-2 КУ ВВ-32/8М1У2 на суму 2 500,00 грн.;

- експедиторські послуги на суму 444,97 грн.;

- податок на додану вартість 3 148,58 грн.

Сума яка підлягає сплаті за надані послуги згідно акту здачі-приймання виконаних послуг по обслуговуванню обладнання № 298 від 23.06.2010 року з урахуванням ПДВ становить 18 891,48 грн..

Відповідачем отримані послуги оплачено частково - на суму 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1570 від 17.06.2010 року.

Таким чином сума заборгованості становить 8 891,48 грн. (18 891,48 - 10 000,00).

Слід вказати, що вказана сума боргу зафіксована також в обопільнопідписаному сторонами акті звірки.

14.07.2010 року позивачем на адресу відповідача направлено лист-претензію № 02/28-8138 з вимогою погашення заборгованості.

За твердженням позивача відповідач відповіді на претензію від 14.07.2010 року не надав, заборгованість не погасив.

19.10.2010 року позивачем надіслано претензію відповідачеві з вимогою перерахунку 8891,48 грн. заборгованих коштів у семиденний строк на адресу позивача.

13.12.2010 року повторно надіслано претензію відповідачеві з вимогою погашення заборгованості.

За твердженням позивача відповіді на претензії від 19.10.2010 року та 13.12.2010 року відповідачем також надано не було, заборгованість за надані послуги не погашено.

Слід вказати, що факт надіслання претензій підтверджується наданим позивачем фіскальними чеками.

Непроведення відповідачем розрахунків в добровільному порядку спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Як вказувалось вище, позивачем тричі заявлялась вимога про погашення заборгованості по наданим послугам.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 8 891,48 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Розглянувши заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду суд враховує наступне.

Згідно п.6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

В п.1.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" від 12.09.1996 року № 02-5/333 вказано, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний термін звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Як наголошено в п.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" від 12.09.1996 року № 02-5/333 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.

В силу приписів ст.ст.32-34, 43 ГПК України обов'язок доведення певних обставин покладається на сторону, яка посилається на них.

Разом з тим всупереч наведеним вище нормам процесуального законодавства, відповідач при поданні заяви про відстрочку виконання рішення посилаючись на ряд обставин не надав жодного доказу в їх підтвердження.

За таких обставин суд приходить до висновку, що подана заява про відстрочку підлягає відхиленню.

Принагідно суд зауважує, що відповідач не позбавлений права звернутись повторно до суду із заявою про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду обґрунтувавши заяву відповідними належними доказами, що підтверджують ускладнення виконання рішення суду чи роблять його неможливим.

Враховуючи наведене позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

16.02.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5 ,22 ,32 ,33 ,34 ,36 ,43 ,44 ,45 ,46 ,49 ,78 ,82 ,84 ,85 ,87,115, 116, 121 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр", вул. Київська, буд. 1, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23211 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05518894) на користь Спільного українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю), проспект Курський, 6, м. Суми, 40020 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код-21127532)- 8 891 грн. 48 коп. боргу, 102 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 21 лютого 2011 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи