Рішення № 138980242, 13.08.2026, Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/114/24

провадження 2/287/112/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Винара Л.В.

з участю секретаря Кострицької Т.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олевську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет», представник позивача Крушенівський Роман Олексійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Олевського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет» (надалі ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет», позивач) до ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , відповідачка, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1306752 від 14.08.2017 у розмірі 78154,44 грн. та судових витрат в розмірі 2684,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 14.08.2017 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» і ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1306752, за яким позикодавець надав позичальнику позику в сумі 3000,00 грн. на умовах повернення, строковості, платності зі сплатою процентів за користування позикою 0,01% річних від суми позики строком до 11.09.2017 року на 29 днів та зі сплатою комісії (п.п. 4 п. 4.2.2 договору позики). Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною договору позики. Пунктом 4.2.2 договору позики визначає обов`язок позичальника вчасно повернути позику, сплатити проценти за користування позикою в порядку, визначеним договором та комісію, п.п.4 п.4.2.2 договору передбачена сплата комісії; п. 4.2.2.1 50% від вказаної у п.2.2.1 договору суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати укладення договору та сплачується позичальником при погашенні позики; п. 4.2.2.2 100% від вказаної у п. 2.2.1 договору суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором повністю або частково та сплачує позичальником до моменту погашення власної заборгованості за договором в повному обсязі та в порядку, встановленому п. 3.4 договору. 15.08.2017 року грошові кошти (позика) в сумі 3000,00 грн. були перераховані на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідачки, що підтверджується довідкою ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 4593-ВП від 03.03.2021 року. Позичальник порушила умови договору позики, а саме не здійснює повернення отриманого кредиту із сплатою процентів за його користування та інших платежів передбачених договором. Тому, станом на 01.12.2023 року має заборгованість на загальну суму 78154,44 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 2302,76 грн., заборгованість по комісії 73281,60 грн., заборгованість по рахунку інфляції 1657,89 грн., заборгованість за 3% річних 912,19 грн. У зв`язку з чим, вказану суму боргу позивач просить стягнути із відповідачки та понесені судові витрати у вигляді судового збору.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Русину М.Г.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Винару Л.В.

На запит Олевського районного суду Житомирської області надійшла інформація із Олевської міської ради Житомирської області стосовно зареєстрованого місця проживання відповідачки ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 01.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Викликано в судове засідання сторони по справі.

20.05.2026 року до суду надійшов від відповідачки ОСОБА_1 відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що з позовними вимогами ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет» не погоджується та вважає такими, що не підлягають задоволенню. Просить суд застосувати строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України, оскільки з моменту укладення договору позики № 1306752 від 14.08.2017 та з моменту останнього платежу минуло понад три роки та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Відповідь на відзив від представника позивача не надходила.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання на розгляд справи повторно не з`явилася та не повідомила про причини неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, у встановленому законодавством порядку, шляхом направлення на її адресу судових повісток та опублікування оголошення на веб - сайті суду, що стверджується матеріалами справи. Заяву про відкладення розгляду справи та відзив на позов відповідачка до суду не надала.

Заперечення стосовно розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Відповідно до ч.5 ст.223 ЦПК України, суд може розглянути справу за відсутності позивача, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідив матеріали справи, вирішив питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 14.08.2017 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1306752 (продукт «Он-лайн кредитування») на умовах повернення, строковості, платності на споживчі цілі шляхом перерахування на платіжну карту позичальника, а позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю отриману позику, сплатити проценти за користування позикою, всі інші платежі, пов`язані з виконання цього договору в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

Відповідно до п. 2.2.1 договору сума позики: 3000,00 грн. Строк позики не може становити більше 29 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Позика надається строком на 29 днів до 11.09.2017 (п. 2.2.3 договору).

Згідно п. 2.2.4 договору процентна ставка за користування позикою: п.2.2.4.1 0,01% річних від суми позики, вказаної в п. 2.2.1 договору, починаючи з дня надання позики, з погашенням в кінці строку дії договору, або при повному погашенні позики достроково; п. 2.2.4.2 детальний розпис сукупної вартості позики зазначено в графі розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Позичальник зобов`язаний сплатити комісію: п. 4.2.2.1 50% від вказаної у п.2.2.1 договору суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати укладення договору та сплачується позичальником при погашенні позики; п. 4.2.2.2 100% від вказаної у п. 2.2.1 договору суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором повністю або частково та сплачує позичальником до моменту погашення власної заборгованості за договором в повному обсязі та в порядку, встановленому п. 3.4 договору.

В п.5.4 договору вказано, що відповідно до п.1 ст. 259 ЦК України, сторони домовилися про збільшення строку позовної давності, що застосовуються до правовідносин згідно цього договору та таких, що пов`язані з ним, та встановлюють його тривалість у 10 (десять) років.

Згідно довідки ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 1469 від 03.03.2021 за дорученням ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет» було здійснено переказ коштів картку клієнта: 15.08.2017 на суму 3000 грн., маска картки № НОМЕР_1 , код авторизації 728062, номер транзакції в системі WayForPay 1306820-7e3d001eacf1942427f496f520d1189fdc255b.

Відповідно до розрахунку позивача станом на 01.12.2023 загальна сума заборгованості становить 78154,44 грн., а саме: заборгованості за кредитом 2302,76 грн., заборгованість по відсотках 0,00 грн., заборгованість по комісії 73281,60 грн., заборгованість по штрафним санкціям 0,00 грн., заборгованість по рахунку інфляції 1657,89 грн., заборгованість за 3 % річних 912,19 грн.

Частиною 2 ст.11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із положенням ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням ст.611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами, встановленими статтями 526, 530, 611, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та у встановлений строк, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та проценти від простроченої суми.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Як вбачається з досліджених доказів, умови договору позичальником належним чином не виконані, в передбачені договором строки кредит не погашений. Будь-яких доказів щодо належного виконання відповідачкою умов кредитного договору не надано, таким чином суд приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2302,76 грн.

Щодо стягнення заборгованості по комісії суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-1746цс16 від 16.11.2016 року, № 444/484/15ц від 12.12.2018 року.

Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Таким чином, оскільки комісія банком нараховувалася відповідачці за дії, які банк здійснює на власну користь, судом не вбачається правових підстав для задоволення вимог в частині стягнення заборгованості по комісії у розмірі 73281,60 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Отже, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюються на спірні правовідносини, оскільки заявлені позивачем інфляційні втрати та три проценти річних є наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України.

Разом з тим судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1 657,89 грн. та три проценти річних у розмірі 912,19 грн.

Водночас наданий позивачем розрахунок заборгованості містить розрахунок відповідних нарахувань за окремими періодами, сукупний арифметичний результат яких не відповідає зазначеним позивачем підсумковим сумам інфляційних втрат та трьох процентів річних. Таким чином, наданий розрахунок містить внутрішні суперечності щодо визначення розміру заявлених до стягнення сум.

Крім того, позивачем не наведено належного та зрозумілого розрахунку, який би дозволяв визначити розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих окремо за період до 24 лютого 2022 року та за період після цієї дати, з урахуванням положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність підстав для нарахування, правильність періоду нарахування та розмір інфляційних втрат і трьох процентів річних, заявлених до стягнення.

Суд не вправі самостійно формувати новий розрахунок заявлених позивачем вимог, визначати замість позивача належний період нарахування, самостійно обирати базу для нарахування та виправляти арифметичні розбіжності у поданому розрахунку, оскільки це фактично означало б перебрання судом на себе обов`язку сторони щодо доказування заявлених позовних вимог.

При цьому самостійний перерахунок судом заявлених сум не може замінити належного та обґрунтованого розрахунку позивача, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі поданих сторонами доказів.

За таких обставин, враховуючи, що наданий позивачем розрахунок містить внутрішні арифметичні невідповідності, не дає можливості достовірно встановити правильний розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також не забезпечує можливості відокремити нарахування за період до та після 24 лютого 2022 року, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем розміру зазначених вимог.

Відтак позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 657,89 грн. та трьох процентів річних у розмірі 912,19 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом із тим частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як встановлено судом, 14.08.2017 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти у позику та взяла на себе обов`язок повернути їх на умовах, визначених договором.

При цьому умовами п. 5.4 договору позики № 1306752 від 14.08.2017 сторони, реалізуючи передбачене частиною першою статті 259 ЦК України право, домовилися про збільшення позовної давності до 10 (десяти) років. Вказаний договір укладений та підписаний відповідачкою, що свідчить про її волевиявлення щодо погодження всіх його умов, у тому числі умови про збільшення позовної давності.

Відповідачка отримала грошові кошти за договором позики, що свідчить про виконання позивачем своїх зобов`язань за договором та виникнення у відповідачки обов`язку щодо повернення отриманих коштів.

З огляду на положення частини першої статті 259 ЦК України, погоджена сторонами умова про збільшення позовної давності до десяти років є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому відповідно до частини другої статті 260 ЦК України за домовленістю сторін не може бути змінений порядок обчислення позовної давності, однак сама тривалість встановленого законом строку позовної давності може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання зобов`язання.

З умов договору позики вбачається, що строк позики становив 29 днів. Отже, перебіг погодженого сторонами десятирічного строку позовної давності розпочався зі спливом строку виконання відповідачкою зобов`язання щодо повернення позики.

Отже, з урахуванням погодженого сторонами відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України десятирічного строку позовної давності, на момент звернення позивача до суду такий строк не сплив.

Разом з тим відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт укладення нею договору позики, отримання за ним грошових коштів або погодження умови щодо збільшення позовної давності до десяти років.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах погодженого сторонами десятирічного строку позовної давності. За таких обставин заявлена вимога відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилом частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно платіжної інструкції № 2177 від 11.12.2023 (а.с. 7) позивачем було сплачено 2684,00 грн. судового збору, які підлягають стягненню з відповідачки пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем пред`явлено позов на суму 78154,44 грн., і судом такий позов задоволено частково на суму 2302,76 грн., що складає 2,95 % від ціни позову. Відтак з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 79,18 грн. (2684 грн. х 2,95 %).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 207, 257, 259, 261, 256, 509, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 3,4,12,13,76-81,141,263, 263-265, 268, 273, 274, 277-279, 280, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет», представник позивача Крушенівський Роман Олексійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет» заборгованість за кредитним договором № 1306752 від 14.08.2017 у розмірі 2302 (дві тисячі триста дві) грн. 76 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет» сплачений судовий збір у розмірі 79 (сімдесят дев`ять) грн. 18 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет», код ЄДРПОУ 38604217, місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 16.

Представник позивача: Крушенівський Роман Олексійович, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4Д, оф. 63.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Л. В. Винар